Постанова 4851 № 440/7557/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2021 р.Справа № 440/7557/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва) від 10.02.2021 року (повний текст складено 11.02.21 року) по справі № 440/7557/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії щодо нарахування боргу (недоїмки) ОСОБА_1 ; визнати протиправною та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 № Ф-2417-51/6269; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 20000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувана вимога винесена ГУ ДПС у Полтавській області з порушенням вимог законодавства, оскільки особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і якщо вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Позивач пояснює, що у період з 2014-2018 роки перебував у трудових відносинах з ПАТ КБ "ПриватБанк", який сплачував за позивача, як працівника, всі необхідні податки, відрахування та збори, в тому числі і єдиний соціальний внесок. Вказує, що контролюючим органом раніше було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2417-51/137 від 14.02.2019 року, яка скасована рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року у справі № 440/2257/19, також контролюючим органом було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2417-51/6092 від 02.09.2019 року, яка скасована рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 року у справі № 440/2805/19. Зазначає, що судом встановлено факт неправомірного нарахування відповідачем єдиного соціального внеску ОСОБА_1 за 2017 рік на суму 8448,00 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 по справі № 440/7557/20 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2020 року № Ф-2417-51/6269. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Також, в апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про заміну відповідача: Головного управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 44057192). Колегія суддів, перевіривши клопотання представника відповідача, дійшла висновку про наявність підстав для його задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, до якого, у тому числі, включено Головне управління ДПС у Полтавській області. Абзацами 3 та 4 пункту 2 вказаної постанови установлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій; права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи. Наказом ДПС України від 30 вересня 2020 року № 529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, до якого, зокрема, включено Головне управління ДПС у Полтавській області. 30 вересня 2020 року проведено державну реєстрацію створення Головного управління ДПС у Полтавській області як відокремленого підрозділу (код ЄДРПОУ ВП 44057192) юридичної особи - ДПС України (код ЄДРПОУ 43005393), про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за № 1000741030008085321. Наказом ДПС України від 24 грудня 2020 року № 755 "Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій" розпочато з 01 січня 2021 року здійснення територіальними органами ДПС України, утвореними як її відокремлені підрозділи, повноважень і функцій територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №

893. Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що правонаступником Головного управління ДПС у Полтавській області є Головне управління ДПС у Полтавській області як відокремлений підрозділ (код ЄДРПОУ ВП 44057192) юридичної особи - ДПС України (код ЄДРПОУ 43005393). Згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне клопотання про заміну відповідача у справі задовольнити, замінити Головне управління ДПС у Полтавській області на суб`єкта владних повноважень, який представляє інтереси органів ДПС України - Головне управління ДПС у Полтавській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ ВП: 44057192), як правонаступника. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень. Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 11 травня 2012 року №10 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво №1210 від 11 травня 2012 року. Як вбачається з матеріалів справи, у період з 04 травня 2007 року до 22 травня 2008 року позивач працював у Полтавському ГРУ ПриватБанку, а з 22 березня 2010 року до 25 січня 2018 року позивач перебував у трудових відносинах з ВАТ КБ "ПриватБанк", у подальшому ПАТ КБ "ПриватБанк". 06 листопада 2020 року ГУ ДПС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2417-51/6269, якою повідомлено, що станом на 31 жовтня 2020 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 6369,84 грн., а також зобов`язано позивача сплатити недоїмку в сумі 6369,84 грн. Не погодившись з винесеною податковим органом вимогою, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимога Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 № Ф-2417-51/137 вважається відкликаною 23.03.2020 року та у контролюючого органу відсутні правові підстави для зарахування сплачених позивачем сум єдиного внеску у рахунок погашення безпідставно нарахованої суми недоїмки за 2017 рік в розмірі 8448 грн., проте Головним управлінням ДПС у Полтавській області зараховано здійсненні позивачем платежі з єдиного внеску за 2018-2020 роки в рахунок погашення безпідставного боргу за 2017 рік, внаслідок чого в інтегрованій картці позивача станом на 31 жовтня 2020 року і виникла заборгованість зі сплати суми єдиного внеску в загальній сумі 6369,84 грн., яку відповідач вимагав сплатити оскаржуваною вимогою від 06.11.2020 року № Ф-2417-51/6269. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд зазначив, що правові наслідки для позивача створює саме вимога про сплату боргу (недоїмки) як рішення суб`єкта владних повноважень, правова оцінка якій надана судом вище, інших неправомірних дій, які б створювали правові наслідки для позивача або мали вплив на права, обов`язки та інтереси позивача позивачем не наведено, а судом не виявлено. Також суд вказав, що враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру та причинного зв`язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволення позовних вимог позивачем не оскаржувалося, а доводи апеляційної скарги стосуються виключно рішення суду в частині задоволенні позовних вимог, рішення першої інстанції в переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Що стосується рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 5 частини першою статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Згідно з частиною восьмою статті 9 цього ж Закону, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Абзацом першим пункту 2 частини першої статті 7 вказаного Закону визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. На підставі наведених норм колегія суддів зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності. Як було правильно встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 11.05.2012 року № 10 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво від 11.05.2012 року № 1210, що підтверджується відомостями з Єдиного реєстру адвокатів України за посиланням https://erau.unba.org.ua/profile/16808. Разом з тим, у період з 04.05.2007 року до 22.05.2008 року позивач працював у Полтавському ГРУ ПриватБанку, а з 22.03.2010 року до 25.01.2018 року позивач перебував у трудових відносинах з ВАТ КБ ПриватБанк, у подальшому ПАТ КБ ПриватБанк, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с. 136-139). 14.02.2019 року ГУ ДПС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф2417-51/137, якою повідомлено, що станом на 31.01.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становила 8448,00 грн, а також зобов`язано позивача сплатити недоїмку в сумі 8448,00 грн (а.с. 146). Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року у справі 440/2257/19 (а.с. 147-154), яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2020 року (а.с. 109-113), позов ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Полтавській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 року № Ф-2417-51/137. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року у справі № 440/2257/19, яке набрало законної сили, встановлено, що у період до дати звільнення єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачувався роботодавцем за ОСОБА_1 , як застрахованої особи, що підтверджується копіями довідок, у тому числі від 24.06.2019 року № 20.1.0.0./7-190624/1947. Також судом встановлено, що припинивши трудові відносини з ПАТ КБ ПриватБанк, позивач на виконання вимог Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI Про збір та облік внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Закон № 2464-VI) подав звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, відповідно до якого сума нарахованого єдиного внеску становить 9828,72 грн, що підтверджено наданими представником відповідача копіями відповідного звіту та квитанції від 03.05.2019 року № 2 про прийняття останнього. Також, відповідно до наявних в матеріалах справи копіями платіжних документів позивачем за 2-4 квартали 2018 року сплачено єдиного внеску за 2018 рік, а саме від 20.04.2018 року № 0.0.107504635.1, від 19.07.2018 року № 0.0.1085405061.1, від 13.10.2018 року та від 04.01.2019 року по 2.457,18 грн кожна, тобто на загальну суму 9828,72 грн. Відповідні платежі зараховані контролюючим органом, що підтверджено витягом зворотного боку облікової картки платника. В той же час, відповідачем самостійно 02.05.2018 року здійснено нарахування єдиного внеску для позивача в сумі 8448,00 грн терміном сплати 02.05.2018 року та, з урахуванням несплати позивачем 02.05.2018 року суми нарахованого відповідачем в цей же день єдиного внеску, відповідачем збільшено недоїмку по нарахуванню єдиного внеску на підставі документу від 02.05.2018 року № 3981890/ev. Платежі по сплаті єдиного внеску за 2018 рік, а саме в період, коли позивач не працював в ПАТ КБ Приватбанк, а здійснював незалежну професійну адвокатську діяльність, та які ним були самостійно сплачені на підставі вище вказаних квитанцій, відповідачем на підставі пункту 6 ст. 25 Закону № 2464-VI зараховано в рахунок погашення недоїмки нарахованої відповідачем за 2017 рік на підставі документу від 02.05.2018 року № 3981890/ev. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2020 року у справі № 440/2257/19 встановлено, що оскільки законних підстав для самостійного нарахування відповідачем єдиного внеску для позивача за 2017 рік на суму 8448,00 грн, крім того, який за позивача, як працівника сплачено його роботодавцем за цей самий період, у відповідача не було, відтак відповідачем безпідставно зараховано, здійсненні позивачем платежі єдиного внеску за 2018 рік в рахунок погашення безпідставного боргу за 2017 рік та протиправно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 року № Ф-2417-51/137. Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вказані вище обставини, які встановлені судовими рішеннями у справі № 440/2257/19, які набрали законної сили, не доказуються при розгляді цієї справи. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно зі ст. 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абз. 2 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Колегія суддів зазначає, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 року по справі № 160/3114/19. Також, в зазначеній постанові, з огляду на вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вбачається з інтегрованої картки ОСОБА_1 , витяг з якої міститься у матеріалах справи, позивачем за 3-4 квартали 2018 року, за 1-4 квартали 2019 року та за 1-3 квартали 2020 року своєчасно та у повному обсязі сплачено єдиний внесок, однак, сплачені суми зараховувалися відповідачем у рахунок погашення недоїмки в порядку календарної черговості її виникнення з урахуванням погашення недоїмки за 2017 рік, оцінку безпідставності нарахування якої надано судовими рішеннями у справі № 440/2257/19, які набрали законної сили. В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що позивач, як платник єдиного внеску, з 11.05.2012 року перебуває на обліку в податковому органі, Вказує, що отримання позивачем заробітної плати та сплата роботодавцем у визначеному Законом порядку єдиного внеску, нарахованого на суму такої заробітної плати, не звільняє позивача від обов`язку сплачувати єдиний внесок за здійснення підприємницької діяльності, не пов`язаної із трудовою діяльністю. Колегія суддів відхиляє вказані доводи апеляційної скарги, оскільки, як вказувалося вище, наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Доказів здійснення позивачем адвокатської діяльності та отримання позивачем у 2017 році доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально в ході розгляду справи не встановлено та відповідачем не надано. За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є доказом отримання від такої діяльності доходу за період І - ІV квартал 2017 року. Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього за І - ІV квартал 2017 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що підтверджується копією довідки ОК-5 про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права. Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з приписами ст. 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі. Відповідно до абз. 2 п. 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. За змістом п. 5 розділу VI Інструкції № 449, протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені. У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку. Відповідно до приписів п. 6 VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо, зокрема, вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили. Таким чином, вимога ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 № Ф-2417-51/137 вважається відкликаною 23.03.2020 року та у контролюючого органу відсутні правові підстави для зарахування сплачених позивачем сум єдиного внеску у рахунок погашення безпідставно нарахованої суми недоїмки за 2017 рік в розмірі 8448,00 грн, проте ГУ ДПС у Полтавській області зараховано здійсненні позивачем платежі з єдиного внеску за 2018 рік в рахунок погашення безпідставного боргу за 2017 рік, внаслідок чого в інтегрованій картці позивача виникла заборгованість зі сплати суми єдиного внеску в загальній сумі 8448,00 грн, яку відповідач вимагав сплатити оскаржуваною вимогою від 16.11.2020 року № Ф-2417-51/6269. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2020 року № Ф-2417-51/6269 прийнята ГУ ДПС у Полтавській області є необґрунтованою та протиправною, а тому підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 по справі № 440/7557/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 24.06.2021 року