Постанова 4873 № 910/15917/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" червня 2021 р. Справа№ 910/15917/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Разіної Т.І. суддів: Тарасенко К.В. Іоннікової І.А. Розглянувши у письмовому провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Харківське обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15917/20 (суддя Зеленіна Н.І., м. Київ,) за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Харківське обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до відповідачів:1. Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;

2. Державної казначейської служби України;

3. Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відшкодування 51 000,00 грн, За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Харківське обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач-1) Державної казначейської служби України (далі -відповідач -2); Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - відповідач-3) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, у розмірі 51 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконанні Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) знаходився виконавчий документ №2-2661 від 04.11.2009, виданий Орджонікідзевським районним судом м. Харкова про стягнення боргу у розмірі 80 118,23 грн. Постановою начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про результати перевірки законності виконавчого провадження від 02.03.2020 визнано дії державного виконавця у виконавчому провадженні №17513731 такими, що суперечать вимогам ст. 13, 18, 48 Закону України "Про виконавче провадження", скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.11.2018. У результаті неправомірної бездіяльності державного виконавця, позивач зазнав матеріальної шкоди, яка обраховується вартістю арештованого майна (автомобіля Renault Clio Symbol, 2006 року, ДНЗ НОМЕР_1 ) у розмірі 51 000,00 грн. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15917/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами відповідно до ст.ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення в діях (бездіяльності) відповідачів необхідних для відповідальності органів державної влади та місцевого самоврядування в порядку ст. 1173 Цивільного кодексу України. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що: - сума заборгованості за заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14.09.2009 у справі №2-2661/09 не може вважатися майновою шкодою, або збитками в розумінні статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, зважаючи на те, що ця сума підлягає виплаті позивачу в порядку виконання судового рішення, оскільки законних підстав вважати, що можливість виконання згаданого судового рішення втрачена, немає. - матеріали справи містять докази про поновлення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2-2661/09 від 04.11.2009 та не містять доказів на підтвердження закінчення виконавчого провадження повернення виконавчого документа не означає, що незаконними діями органу виконання судових рішень стягувачу не завдається шкода, проте, це не свідчить про безумовне її нанесення у розмірі боргу, стягнутого рішенням. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що у даному випадку передчасним є покладення на державу відповідальності шляхом сплати коштів у розмірі 51 000,00 грн, що фактично є виконанням судового рішення у відповідному розмірі за боржника. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із прийнятим рішенням Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Харківське обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Харківське обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема - ст.ст. 12, 16, 21, 22, 81, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст. 25 Бюджетного кодексу України, ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України, а також порушенням норм процесуального права, що виражено у неповному не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. Зокрема, узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що: - місцевий господарський суд не взяв до уваги той факт, що саме з вини державного виконавця у 2013 році (після проведення опису, оцінки транспортного засобу) майно не було передано на примусову реалізацію, що не відповідає нормам чинного законодавства; - посилання відповідача -3 на отримання пояснень боржника у справі, після відновлення виконавчого провадження, не заслуговують на увагу, оскільки його автотранспортний засіб був переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_1 та безпосередньо боржник не може повідомити місцезнаходження заставного майна; - зазначення відповідачем -3 про те, що державним виконавцем направлено вимогу ОСОБА_2 , особі якій 10.03.2015 передав транспортний засіб ОСОБА_3 не заслуговує на увагу, оскільки жодним належним доказом в рамках чинного законодавства така передача ввіреного заставного майна не регламентована. Також скаржник в апеляційній скарзі скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15917/20. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу 01.04.2021 від відповідача -1 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.021 у справі №910/15917/20- без змін. Відповідач - 3 у відзиві на апеляційну скаргу позивача указував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні. Відзив на апеляційну скаргу від відповідачів 1, 2 до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходив. Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачі 1, 2 не були обмежені у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням. Відтак, приймаючи до уваги, що відповідачі 1, 2 у строк, встановлений судом апеляційної інстанції не подали відзиву на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання останніми відзиву не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Харківське обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" у справі №910/15917/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15917/20. 10.03.2021 матеріали справи №910/15917/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Харківське обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15917/20; відкрито апеляційне провадження у справі №910/15917/20; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Харківське обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15917/20 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15917/20 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14.09.2009 у справі №2-2661/09 позов АТ "Ощадбанк" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Ощадбанк" заборгованість за договором кредиту у розмірі 10 391,09 доларів США. На виконання зазначеного рішення Орджонікідзевським районним судом м. Харкова видано виконавчий документ №2-2661 від 04.11.2009 про стягнення боргу у розмірі 80 118,23 грн. Постановою ВДВС Орджонікідзевського ХМУЮ від 18.02.2010 відкрито виконавче провадження №17513731 щодо виконання зазначеного виконавчого документа. 30.08.2013 головним державним виконавцем Орджонікідзевського ВДВС ХМУЮ направлено сторонам виконавчого провадження повідомлення про оцінку арештованого майна, в якому зазначено, що згідно звіт з незалежної оцінки майна початкова вартість автомобіля Renault Clio Symbol, сірого кольору, 2006 року випуску, ДНЗ НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , становить 51 100,00 грн. 22.11.2018 старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу ДВС по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова ГТУЮ у Харківській області Єпейкіною В.О. винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, у якій зазначено, що за боржником транспортних засобів не зареєстровано, у боржника відсутнє майно, на яке може бут звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. 24.02.2020 АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Харківське обласне управління АТ "Ощадбанк" направило начальнику Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заяву стягувача, у якій АТ "Ощадбанк" просило письмово повідомити про перелік всіх заходів вжитих в межах виконавчого провадження №17513731, письмово повідомити про причини та підстави не передачі на реалізацію автомобіля, що є предметом застави. Відповіді на зазначену заяву матеріали справи не містять. 02.03.2020 начальником Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження №17513731, відповідно до якої визнано дії державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єпейкіної В.О. такими, що суперечать вимогам ст. 13, 18, 48 Закону України "Про виконавче провадження", скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.11.2018, зобов`язано державного виконавця вжити невідкладних заходів щодо відновлення виконавчого провадження. 04.03.2020 старшим державним виконавцем Єпейкіною В.О. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження. Як зазначає позивач, станом на день подання позову місцезнаходження автомобіля невідоме. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України). Положеннями ст. 22 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Стаття 1166 Цивільного кодексу України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Для застосування такої міри відповідальності як стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме, протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України відповідно. За змістом 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. У випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що спір у даній справі виник у зв`язку з невиконанням виконавчого листа №2-2661 від 04.11.2009 про стягнення боргу у розмірі 80 118,23 грн, який видано на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14.09.2009 у справі №2-2661/09. Позивач під заподіяною йому шкодою вказує вартість автомобіля Renault Clio Symbol, сірого кольору, 2006 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 , що належить боржнику, яка визначена у повідомленні про оцінку арештованого майна від 30.08.2013 яка здійснення у ході провадження виконавчих дій для виконання зазначено виконавчого листа. Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем всупереч наведеному вище не доведено належними, допустимими та достатніми доказами відповідно до статей 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення в діях (бездіяльності) вказаних осіб, необхідних для відповідальності органів державної влади та місцевого самоврядування в порядку ст. 1173 Цивільного кодексу України. Сам факт тривалого невиконання судового рішення не може бути підставою для безспірного списання збитків у вигляді стягнення нестягнутої за рішенням суду суми. Сума нестягнутого у порядку виконавчого провадження боргу, не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження неправомірності рішення, дій або бездіяльності органу державної влади, які мають преюдиційне значення для справи. При цьому, як вірно було зазначено місцевим господарським судом, що в даному випадку сума заборгованості за заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14.09.2009 у справі №2-2661/09 не може вважатися майновою шкодою, або збитками в розумінні статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, зважаючи на те, що ця сума підлягає виплаті позивачу в порядку виконання судового рішення, оскільки законних підстав вважати, що можливість виконання згаданого судового рішення втрачена, немає. Так, матеріали справи містять докази про поновлення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2-2661/09 від 04.11.2009 та не містять доказів на підтвердження закінчення виконавчого провадження. Водночас, повернення виконавчого документа не означає, що незаконними діями органу виконання судових рішень стягувачу не завдається шкода, проте, це не свідчить про безумовне її нанесення у розмірі боргу, стягнутого рішенням. При цьому як вірно було зазначено судом першої інстанції, що в даному випадку передчасним є покладення на державу відповідальності шляхом сплати коштів у розмірі 51 000,00 грн, що фактично є виконанням судового рішення у відповідному розмірі за боржника. Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. За змістом ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доводи Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Харківське обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки судом першої інстанції було належним чином оцінено всі аргументи учасників справи. Інші твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі № 910/15971/20, а відтак у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. За таких обставин решту аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15917/20, та, відповідно, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Харківське обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Розподіл судових витрат Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом на скаржника. Керуючись ст.ст. 8, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Харківське обласне управління Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15917/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 у справі №910/15917/20.

4. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Т.І. Разіна Судді К.В. Тарасенко І.А. Іоннікова