Постанова Житомирський апеляційний суд № 282/102/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №282/102/21 Головуючий у 1-й інст. Носач В. М. Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Коломієць О.С. суддів Талько О.Б, Шевчук А.М. розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу № 282/102/20 за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 02 березня 2021 року, яке ухвалено суддею Носач В.М.в смт Любар встановив: У лютому 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла в зв`язку з невиконанням умов кредитного договору б/н, укладеного між сторонами 23 жовтня 2007 року, за яким відповідач отримала кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Оскільки належним чином зобов`язання відповідачем не виконувались, станом на 30.11.2020 виникла заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 23558,98 грн, яку позивач і просить стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 02 березня 2021 рокуу задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідач, підписавши анкету-заяву приєднався до запропонованого банком договору, отримав картку, активував її, користувався нею, отримував кредитні кошти. Банком під час розгляду справи були надані первісні бухгалтерські документи про видачу і сплату коштів за кредитним договором, які підтверджують обґрунтованість та доведеність позовних вимог. Також зазначає, що суд відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення суми простроченого тіла кредиту не звернув у ваги на ту обставину, що відповідно до наданого Банком розрахунку, відповідач допускала прострочення повернення суми використаного ліміту, у зв`язку з чим дана сума кредиту перейшла у прострочене тіло. У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просила апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому зазначає, що під час розгляду справи позивач не довів укладення між сторонами кредитного договору у простій письмовій формі, не надав доказів про надання кредиту на платіжну картку, отримання відповідачем самої кредитної картки та отримання на кредитну картку самої суми кредитних коштів. Також вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з відповідним позовом, оскільки згідно графіку платежів, відповідач останній раз отримував кошти від позивача 26.08.2014 року, а з позовом Банк звернувся до суду лише у лютому 2021 року. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Із матеріалів справи вбачається, що 23 жовтня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши відповідну платіжну картку. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого Банком на обґрунтування своїх позовних вимог, розмір заборгованості за договором станом на 30.11.2020 складає суму заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 23558,98 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір та умови нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту, що заявлені позивачем. Крім того, заборгованість за тілом кредиту відсутня, у зв`язку із чим суд дійшов переконання, що вимога про стягнення з відповідача суми боргу за простроченим тілом кредиту є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Проте такий висновок суду є помилковим виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Спірний договір укладений між сторонами шляхом підписання анкети-заяви, у якій зазначено, що вона разом із пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить договір про надання банківських послуг. Також з матеріалів справи слідує, що Банком на підтвердження обґрунтування позову, суду першої інстанції, крім розрахунку заборгованості, надано виписку по рахунку, яка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5. Зазначена виписка є належним доказом отримання та користування відповідачем кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу активації кредитних карток зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості, яка відповідачем будь-якими доказами не спростована (а.с.27-34). Крім того, до позовної заяви була надана довідка про зміну кредитного ліміту з 800 грн до 6000 грн (а.с.35), а також довідка про видачу кредитних карток за договором № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , строк дії останньої до 31 серпня 2019 року (а.с.36). Крім того ухвалюючи рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що прострочене тіло кредиту це частина використаного кредитного ліміту або вся сума використаного кредитного ліміту, що на конкретну дату мало бути погашено відповідачем, але не погашено або погашено не в повному обсязі. Відповідно до наданого Банком розрахунку, відповідач допускала прострочення повернення суми використаного ліміту на конкретну дату, у зв`язку з чим сума неповернутого тіла кредиту перейшла у прострочене тіло кредиту. Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначені обставини не врахував, у зв`язку із чим дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача фактично отриманих, використаних, але не повернутих ним Банку коштів. Отже, враховуючи вищенаведене, а також ті обставини, що відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору, фактично отримані та використані кошти в добровільному порядку банку повністю не повернула, а також з урахуванням частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення прав банку, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення суми заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 23558,98 грн. є помилковим, а тому підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги про відмову у задоволенні позову через пропуск Банком позовної давності є помилковим виходячи з наступного. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15. З виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що останній платіж позичальник здійснила 16 березня 2019 року (а.с.27). З позовом до суду Банк звернувся 25 січня 2021 року, тобто в межах трьохрічного строку. Таким чином, Банком не попущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення тіла кредиту, про застосування якої заявлено відповідачем у справі. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог з вищевказаних підстав. Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь відповідача підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 3405 грн. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»задовольнити. Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 02 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором б/н від 23.10.2007 в сумі 23558,98 грн та судові витрати в сумі 3405 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді