Постанова 4807 № 331/6489/17

Дата документу 05.02.2021 Справа № 331/6489/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/541/21 Головуючий у 1-й інстанції: Жукова О.Є. Є.У.№ 331/6489/17 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Кримської О.М., Дашковської А.В., розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, із апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2017 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2017 року ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» (далі Банк, ПАТ «ВБР») звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Зазначав, що 16 січня 2013 року сторони уклали кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом 2 000 грн. зі сплатою 36% річних строком на 3 роки з можливістю пролонгації договору на такий же строк. Позичальник зобов`язався повертати кредит і відсотки щомісячними платежами до 25 числі кожного місяця, розмір мінімального щомісячного платежу складає 10% від суми заборгованості. Згідно з п.6.1 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом банк нараховує відсотки у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої в п.2.3 договору. Пунктом 6.2 кредитного договору передбачено, що за порушення строків сплати процентів за користування кредитом Банк нараховує позичальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченої заборгованості. У 2015 року Банк направляв позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту протягом 30 днів з дня отримання вимоги, яка останнім не виконана. Станом на 06 вересня 2017 заборгованість за кредитним договором становить 28 043,81 грн., із яких за тілом кредиту 3 227,67 грн., за процентами 6 647,1 грн., заборгованість за штрафами та пенею 18 169,04 грн.Посилаючись на вказані обставини, Банк просив про задоволення позову і відшкодування судових витрат. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2017 року позов ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованість за кредитним договором від 16.01.2013 в сумі 28 043,81 грн., судовий збір в сумі 1 600 грн. Судове рішення мотивовано тим, що позичальник не виконав умови кредитного договору, своєчасно не повернув кредит і відсотки, а тому вся сума заборгованості, нарахованої станом на 6 вересня 2017 року, підлягає стягненню на підставі ст.ст.629, 1054, 1049 ЦК України. У березні 2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» звернулося до суду із заявою про заміну стягувача ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», посилаючись на те, що за договором про відступлення прав вимоги від 06 лютого 2018 року №103 товариство набуло право вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 27 березня 2020 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія». У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, в якій зазначав, що не був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, ні позовну заяву із додатками, ні повістку про виклик у судове засідання, ні копію судового рішення він не отримував, через що був позбавлений можливості надати свої заперечення проти позову і заявити про застосування строків позовної давності. Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 04 грудня 2020 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення. Суд виходив з того, що відсутні підстави для перегляду заочного рішення, оскільки відповідач не наводить обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а також не посилається на поважність причин неявки до суду. В апеляційній скарзі про скасування рішення суду і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач зазначає, що не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, оскільки ні позовної заяви із доданими до неї письмовими доказами, ні повістку про виклик у судове засідання він не отримував, що унеможливило надати свої заперечення проти позову і заявити про застосування строків позовної давності за щомісячними платежами, строк сплати за якими настав до 11 вересня 2014 року. За умовами кредитного договору тіло кредиту складало 2000 грн., проценти за користування кредитними коштами 2 190 грн. (додаток №1 до договору), а банком заявлені вимоги про стягнення значно більшої заборгованості і за тілом кредиту, і за відсотками. Вважає, що Банк неправомірно здійснив нарахування відсотків і пені після закінчення строку дії кредитного договору, який настав 16 січня 2016 року. У відзиві на апеляційну скаргу правонаступник позивача ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» в особі представника Правника О.П. зазначав, що апеляційна скарга є необґрунтованою. Розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується належними і допустимими доказами. За умовами договору сторони узгодили можливість продовження його дії, а отже банк обґрунтовано нарахував проценти за користування кредитом і пеню до вересня 2017 року. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. За змістом ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частинами 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає. Встановлено, що 16 січня 2013 року між ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ICKGMCUI.80696.003, згідно якому якого відповідачеві була надана кредитна картка з лімітом 2000,00 грн. зі сплатою 36% річних (п.2.3) строком на 3 роки з можливістю пролонгації договору відповідно до умов п.3.2. договору (а.с.19-21). Згідно п.2.5 Договору щомісячний мінімальний платіж за договором складає 10 % від суми заборгованості та підлягає сплаті позичальником щомісячно до 25 числа за попередній місяць (а.с.19). Згідно п.6.1 Договору, за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом Банк нараховує позичальнику відсотки в розмірі подвоєної процентної ставки, що встановлена п.2.3. За порушення строків плати процентів за користування кредитом Банк нараховує пеню в розмірі 0,5% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення (п.6.2). У зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору, порушенням термінів сплати щомісячних платежів 22 липня 2015 року Банк направив останньому вимогу про дострокове погашення всієї суми кредиту до 20 серпня 2015 року, але не пізніше 30 календарних днів з дати одержання повідомлення. У вимозі Банк зазначив, що станом на 21 липня 2015 заборгованість за договором становить 7 142,77 грн., із яких за кредитом 1562,28 грн., прострочена заборгованість за кредитом 1 665,39 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 91,15грн., прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом 1 849, 65 гр., пеня 1974,3 грн. (а.с.24). Незважаючи на те, що у липні 2015 року Банк визнав строк виконання зобов`язань за кредитним договором таким, що настав 20 серпня 2015 року, він продовжував нарахування відсотків і пені на тіло кредиту. Згідно наданого Банком розрахунку (а.с.6-18) станом на 06 вересня 2017 року заборгованість за договором становить 28 043,81 грн., із яких: 3 227,67 грн. прострочена заборгованість за тілом кредиту, 6 647,10 грн. прострочена заборгованість за процентами, 18 169,04 грн. заборгованість за штрафами та пенею. Вказана сума заборгованості і була стягнута із позичальника оскаржуваним судовим рішенням. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку із чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з нього у повному обсязі. Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов із порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому з ними не можна погодитися у повній мірі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Розглядаючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що після пред`явлення позичальнику у липні 2015 року вимоги про дострокове погашення кредиту Банк продовжував нараховувати відсотки і пеню у розмірі, визначеному умовами кредитного договору, і здійснював таке нарахування до вересня 2017 року, що не узгоджується із вищезазначеними нормами права. Суд першої інстанції допустився порушень і норм процесуального права, які також призвели до неправильного вирішення спору. Згідно матеріалам справи ні позовну заяву із доданими до неї письмовими доказами, ні ухвалу про відкриття провадження у справі, ні повістку про виклик у судове засідання ОСОБА_1 не отримував, оскільки вся адресована йому кореспонденція повернулася на адресу суду першої інстанції із позначкою поштового відділення «через не запит». Незважаючи на вказану обставину, суд першої інстанції не вжив усіх передбачених законом заходів до вручення відповідачеві процесуальних документів та розглянув справу по суті, що призвело до порушення принципу рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33). Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив його права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року (справа №200/11343/14-ц, провадження 14-59/18), згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року та заяву відповідача про застосування строків позовної давності, апеляційний суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин позовну давність. За приписами ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до вимог ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Частиною 5 ст.261 ЦК України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу. Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості слідує, що позичальник ОСОБА_1 порушував графік погашення кредиту, внаслідок чого з вересня 2013 року у нього утворилася прострочена заборгованість як за тілом кредиту, так і за відсотками. З позовом до суду Банк звернувся 11 вересня 2017 року (а.с.29), отже за вимогами про стягнення щомісячних платежів, строк виконання яких настав до 11 вересня 2014 року, Банком пропущено строк позовної давності, про застосування якого просив відповідач і в заяві про перегляд заочного рішення, і в апеляційній скарзі. Згідно розрахунку заборгованості станом на 11 вересня 2014 року розмір простроченого тіла кредиту становить 840,55 грн., прострочені відсотки 573, 14 грн. Отже вимоги Банку про стягнення з позичальника заборгованості за тілом кредиту на суму 840,55 грн. і за відсотками на суму 573,14 грн., строк сплати яких настав до 11 вересня 2014 року, не підлягають задоволенню у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що сума кредиту становила 2 000 грн., а проценти 2 190 грн., а тому Банк неправомірно заявив вимогу про стягнення 3 227, 67 грн., є неспроможними. За умовами договору кредит надавався з лімітом, зазначеним в п.2.2 шляхом становлення кредитного ліміту, який відкритий на підставі приєднання позичальника до Умов і Правил надання банківських послуг. Підписання цього договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміт, встановленого Банком, у період обслуговування кредитного договору (п.3.4). Сторони за взаємною згодою встановили право Банку самостійно змінювати діючий ліміт по кредитній картці (п.4.2). Згідно розрахунку заборгованості, Банк в односторонньому порядку у вересні 2013 року збільшив розмір кредитного ліміту до 3 750 грн. Позичальник не заперечував проти збільшення розміру кредитного ліміту, з вимогами про дострокове розірвання кредитного договору не звертався, частково виконував умови кредитного договору і вносив періодичні платежі на погашення заборгованості з урахуванням збільшеного кредитного ліміту. Визначена у додатку №1 до кредитного договору сукупна вартість споживчого кредиту, згідно з якою розмір відсотків за користування кредитними коштами складав 2 190 грн., не є підставою для висновку про неправильне нарахування Банком відсотків до закінчення строку дії договору. Сукупна вартість споживчого кредиту визначалася Банком за умови добросовісного виконання позичальником своїх кредитних зобов`язань і щомісячного зменшення боргу за тілом кредиту. Натомість ОСОБА_1 щомісячні платежі вносив нерегулярно, що з рештою призвело до збільшення розміру процентів за користування кредитом. Оскільки у липні 2015 року Банк пред`явив до позичальника вимогу згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України і визнав строк виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором таким, що настав 20 серпня 2015 року, право Банку нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену у договорі неустойку після 20 серпня 2015 припинилося. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. За розрахунком заборгованості станом на 21 серпня 2015 року загальний розмір заборгованості за нарахованими і простроченими відсотками становить 2 010, 12 грн., за пенею 2 285, 62 грн. (а.с.6-18). Вимоги Банку про стягнення з позичальника відсотків і пені, нарахованих після 20 серпня 2015 є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, а тому висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог є помилковими. За вказаних обставин, з урахуванням строків позовної давності, з позичальника ОСОБА_1 на користь кредитора підлягають стягненню 3 824, 10 грн., із яких : заборгованість за тілом кредиту на суму 2 387, 12 грн., яка визначена як різниця між загальним розміром заборгованості за тілом кредиту і заборгованістю за щомісячними платежами, строк сплати яких настав до 11 вересня 2014 року (3 227, 67 грн. - 840,55 грн. = 2 387,12 грн. ) заборгованість за відсотками на суму 1 436, 98 грн., яка визначена як різниця між загальним розміром заборгованості за відсотками, нарахованими на 21 серпня 2015 року, і заборгованості за щомісячними платежами, строк сплати яких настав до 11 вересня 2014 року (2 010,12 грн. - 573,14 грн. = 1 436,98 грн.). Із наданого Банком розрахунку слідує, що станом на 21 серпня 2015 року розмір заборгованості по штрафним санкціям становить 2 285, 62 грн. Частина 2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Зважаючи на те, що з позовом до суду Банк звернувся у вересні 2017 року, Банк пропустив строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, нарахованої станом на 21 серпня 2015 року. Право Банку нараховувати пеню після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, тобто після 21 серпня 2015 року, припинилося, а отже вимоги про стягнення пені в межах позовної давності є такими, що не ґрунтуються на законі. Аналіз фактичних обставин справи і зібраних у справі доказів свідчить про те, що оскаржуване рішення не можна визнати таким, що постановлено із дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому на підставі ст.376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову і стягнення з позичальника на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» як правонаступника Банку заборгованості за кредитом на суму 3 824, 10 грн., із яких : 2 387,12 грн. заборгованість за тілом кредиту, 1 436, 98 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими за період з 12 вересня 2014 по 21 серпня 2015 року. Решта позовних вимог задоволенню не підлягає. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інтонації, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При звернені до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 600 грн. З урахуванням часткового задоволення позову пропорційно частці позовних вимог Банк має право на компенсацію 218, 20 грн. При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір на суму 2 400 грн. З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги відповідач має право на компенсацію понесених судових витрат зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції пропорційно частці задоволених вимог апеляційної скарги на суму 2 072, 70 грн. На підставі ч.10 ст. 141 ЦПК України після взаємозаліку з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1 854, 50 грн. Керуючись ст.ст. 268, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2017 у цій справі скасувати. Позов Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ:38750239, адреса:04112, м.Київ, вул.І.Сікорського, 8) заборгованість за кредитним договором № ICKGMCUI/80696/003 від 16 січня 2013 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський банк розвитку», у розмірі 3 824, 10 грн. (три тисячі вісімсот двадцять чотири гривні 10 коп.), із яких : 2 387,12 грн. заборгованість за тілом кредиту, 1 436, 98 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими за період з 12 вересня 2014 по 21 серпня 2015 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ:38750239, адреса:04112, м.Київ, вул.І.Сікорського, 8) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 072, 70 грн. ( дві тисячі сімдесят дві гривні 70 коп.). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська О.М. Кримська