Постанова 4824 № 758/10308/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/9947/2022 Справа 758/10308/17 П О С Т А Н О В А Іменем України 20 грудня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Колдіної О.О. в м. Київ 08 листопада 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : У серпні 2017 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 67160,75 грн. та судові витрати. Зменшивши позовні вимоги в березні 2021 року, просив стягнути з стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 15040,99 грн., з яких 2906,88 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 6668,32 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 5465,79 грн. - заборгованість з пені, а також судові витрати. Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 02 лютого 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», викладеним на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 Правил користування платіжною карткою. Одночасно п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід`ємних частин договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідно до обов`язків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунку та про здійснені операції по картрахункам. Вказував, що ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Натомість у зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач має заборгованість. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 08 листопада 2021 року в позові АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Позивач АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 листопада 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що анкетою-заявою не передбачено порядку погашення заборгованості (щомісячні чергові платежі чи повернення кредиту в повному обсязі у строк кредитування), виконання зобов`язання за таким договором відбувається за вимогою кредитора. Оскільки умовами анкети-заяви, підписаної позичальником, не передбачено відповідної календарної дати або події, з якою пов`язується виконання зобов`язання за кредитним договором, банк звернувся до суду з позовом 28 липня 2017 року, то саме з цього моменту боржник зобов`язаний повернути кредитору суму кредиту та відсотки за користування ним з моменту встановлення банком такої вимоги про виконання зобов`язання. Зважаючи на наведене, до звернення банку до суду з позовом до боржника перебіг позовної давності у спірних правовідносинах не починався, а отже позовна давність до спірних правовідносин не застосовується. Вказував, що відповідач отримав кредитну карту зі строком дії 12/15, яка неодноразово перевипускалась, остання карта зі строком дії до останнього дня серпня 2016 року. Відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору або не після несплати чергового платежу. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 19 березня 2014 року в справі № 6-14цс14 та позицією Верховного Суду в справі № 591/8058/15-ц від 01 березня 2018 року, від 27 лютого 2019 року в справі № 743/150/17. Враховуючи вищезазначене, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки, тобто з 01 вересня 2016 року, а позов подано до суду 28 липня 2017 року - в межах трьох років. Звертав увагу, що як вбачається з виписки про рух коштів за картрахунками, відповідач активно користувався перевипущеною картою № НОМЕР_1 , що підтверджує факт отримання відповідачем даної карти. Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилався на те, що згідно витягу з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» встановлено розмір обов`язкового щомісячного платежу в розмірі 7 % від суми заборгованості, тобто після несплати чергового щомісячного платежу 01 серпня 2013 року апелянту стало відомо про порушення платником строків оплати заборгованості за договором, крім того, в серпні 2013 року банк припинив дію (заблокував) картки відповідача, а 06 вересня 2013 року зменшив кредитний ліміт, що також може свідчити про обізнаність позивача щодо порушення його прав. Зазначав, що в апеляційній скарзі банк посилається на «Правила користування платіжною карткою», які він не читав і не підписував. Вважав, що оскільки пластикова картка є технічним засобом, який надає можливість доступу до рахунку і не містить істотних умов договору, строк дії картки не можна ототожнювати зі строком дії кредитного договору. Наголошував, що нові письмові докази, додані до апеляційної скарги - відомості про строк дії карти та виписка по картрахункам - до суду першої інстанції не подавались та не досліджувались. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає. Відмовляючи в позові АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у визначеному банком розмірі, сплати комісії та неустойки, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» було дотримано вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. В частині стягнення з відповідача розміру заборгованості за тілом кредиту суд першої інстанції відмовив в зв`язку з пропуском позивачем строків звернення до суду, оскільки останній платіж відповідачем на виконання умов договору був здійснений 25 травня 2013 року, а з позовом банк звернувся 28 липня 2017 року Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Із матеріалів справи вбачається, що на а. с. 5 міститься копія анкети-заяви ОСОБА_1 від 02 лютого 2012 року про приєднання до Умов надання банківських послуг в ПриватБанку. Своїм підписом в заяві ОСОБА_1 засвідчив, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між ним і банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку www.privatbank.ua. Він зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайтіwww.privatbank.ua. В нижній частині анкети-заяви клієнту запропоновано оформити на своє ім`я декілька видів карток, з яких ОСОБА_1 обрано «Платіжка картка КРЕДИТКА «Універсальна». На а. с. 6 наявна копія витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». На а. с. 7 - 30 знаходиться копія Умов та Правил надання банківських послуг. На а. с. 31 міститься копія паспорту ОСОБА_1 . На а. с. 68 - 73 міститься виписка з рахунку за договором б/н станом на 03 липня 2020 року, клієнт ОСОБА_1 . На а. с. 74, 75 містяться довідки ПриватБанку про видачу кредитних карток та про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , згідно яких 02 лютого 2012 року видано кредитну картку, яка декілька разів була перевипущена, остання кредитна картка № НОМЕР_1 видана 28 грудня 2012 року, термін дії - останній день серпня 2016 року. На а. с. 106 - 113 знаходяться розрахунки заборгованості за договором б/н від 02 грудня 2012 року, укладеним між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 30 вересня 2020 року, 31 січня 2021 року. Згідно підсумку до розрахунку на а. с. 113 (зворот), наявна заборгованість 15040,99 грн., з яких 2906,88 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 6668,32 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 5465,79 грн. - заборгованість з пені. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, до апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» надано довідки ПриватБанку про видачу кредитних карток та про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , які раніше надавалися до суду першої інстанції, та новий доказ, а саме виписку по рахунку ОСОБА_1 за договором б/н станом на 02 лютого 2021 року. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України). Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Виходячи із наведеного, з урахуванням вимог ч. 12, 13, 83, 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач не надав доказів неможливості подання виписки з рахунку до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому апеляційний суд не має процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці докази. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 19 травня 2021 року в справі № 488/1449/16-ц (провадження № 61-9308св20), встановивши, що суд апеляційної інстанції, змінюючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції щодо розміру заборгованості, аргументував свою позицію тим, що розмір нарахованої банком заборгованості за процентами розраховано з застосуванням збільшеної процентної ставки, що не було передбачено умовами, які були узгоджені з ОСОБА_3 на час підписання ним довідок про умови кредитування від 20 вересня 2010 року та 12 січня 2011 року. Однак, до позовної заяви банк відповідних довідок не додавав, не приєднував в якості доказу під час розгляду справи в суді першої інстанції, подавши їх лише на стадії апеляційного перегляду справи. У порушення вимог статті 367 ЦПК України позивач не надав доказів неможливості подання зазначених довідок про умови кредитування до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому апеляційний суд не мав процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці довідки. Безпідставно змінивши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону. В зв`язку з вищевикладеним, ухвалою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року було відмовлено в задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про прийняття нових доказів. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним. Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» вказувало на те, що позичальник не виконує свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 02 лютого 2012 року процентна ставка не зазначена (а. с. 5). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02 лютого 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд зауважує, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (02 лютого 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (серпень 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02 лютого 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову в позові в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 6668,32 грн., заборгованості за пенею у розмірі 5465,79 грн. є обґрунтованим та таким, що узгоджується із вимогами чинного законодавства. Такі висновки відповідають також й правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка була правильно врахована судом першої інстанції. Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в частині відмови у стягненні тіла кредиту в розмірі 2906,88 грн. в сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного. Судом встановлено і відповідачем не заперечувався факт отримання кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Разом із тим, відповідачем в липні 2021 року подано заяву про застосування позовної давності (а. с. 124 - 125). За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Аналогічних висновків дотримувався Верховний Суд в подальшому, зокрема в постанові від 09 грудня 2020 року в справі № 520/12277/17 (провадження № 61-14702св19), від 27 травня 2021 року в справі № 569/14514/17 (провадження № 61-650св19). Разом із тим, докази отримання ОСОБА_3 перевипущених кредитних карток та терміну їх дії, крім довідки на а. с. 75, сформованої самим банком, в матеріалах справи відсутні, а відповідач у відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу наголошував на тому, що в серпні 2013 року його кредитну картку було заблоковано самим позивачем. Зазначені довідки правильно не була взята до уваги судом першої інстанції як належний та допустимий доказ, оскільки із них не можна дійти висновку, на підставі чого вона складені і оскільки банк в даному випадку як позивач не є неупередженою особою. При цьому копії кредитної картки, отриманої ОСОБА_3 в 2012 році після підписання анкети-заяви від 02 лютого 2012 року, на якій зазначено термін її дії, що підтверджувало би доводи позивача про дотримання строку позовної давності, матеріали справи не містять. Апеляційний суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Разом із тим, із виписки по рахунку ОСОБА_2 вбачається, що востаннє він користувався кредитною карткою 02 липня 2013 року, поповнюючи мобільний рахунок (а. с. 71). Починаючи з цього часу, рух коштів по рахунку відбувався виключно внаслідок дій самого позивача (нарахування та списання штрафів і відсотків, а також пені). Наведене спростовує доводи апеляційної скарги, що відповідач активно користувався (здійснював покупки, поповнював рахунки, знімав кошти з банкоматів) перевипущеною карткою, строк дії якої спливає в останній день серпня 2016 року. При цьому з позовом до суду банк звернувся в серпні 2017 року. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що в ході судового розгляду знайшов свого підтвердження факт отримання відповідачем кредитних коштів і заявлені вимоги в частині стягнення суми боргу за тілом кредиту в розмірі 2906,88 грн. є обґрунтованими, однак не підлягають задоволенню в зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якої просив відповідач. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.