Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/2011/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/2011/20 пров. № А/857/7292/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.02.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання дій протиправними, зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку із порушенням строків виплати пенсії, провести перерахунок та виплату основної та додаткової пенсій (суддя суду І інстанції: Недашківська К.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 18.02.2021р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 18.02.2021р.),- В С Т А Н О В И В: 12.03.2020р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати дії відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Рівненській обл. щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати 6 (шість) мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії у розмірі 50 (п`ятдесят) % мінімальної пенсії за віком згідно ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов`язана з Чорнобильською катастрофою, незаконними і протиправними; зобов`язати відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов`язана з Чорнобильською катастрофою, здійснити позивачу перерахунок та виплату з урахуванням проведених виплат, який би відповідав розміру 6 (шість) мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії у розмірі 50 (п`ятдесят) % мінімальної пенсії за віком згідно ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати відповідача нарахувати позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати позивачу належної державної та додаткової пенсій, з урахуванням проведених виплат, які були нараховані відповідно до постанови Володимирецького районного суду Рівненської обл. від 15.06.2011р. у справі № 2-а-3268/11, однак своєчасно не виплачені; поновити строк звернення до суду на підставі позиції Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013р. № 8-рп/2013 (аналогія права та закону), розглянувши позовні вимоги з часу призначення позивачу пенсії по інвалідності, яка пов`язана з Чорнобильською катастрофою (а.с.1-3). Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (а.с.19-21). Ухвалою суду від 18.02.2021р. клопотання ГУ ПФ України в Рівненській обл. про заміну неналежного відповідача залишено без задоволення (а.с.59-61). Відповідно до ухвали суду від 18.02.2021р. провадження в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови перерахувати та виплатити згідно з ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсію в розмірі 6 (шість) мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 (п`ятдесят) % мінімальної пенсії за віком, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити згідно з ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплату до пенсії в розмірі 6 (шість) мінімальних пенсій за віком, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 (п`ятдесят) % мінімальної пенсії за віком з 14.03.2008р. по 15.06.2011р., закрито (а.с.62-64). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.02.2021р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправними дії відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії; зобов`язано пенсійний орган нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.12.2010р. по 01.10.2020р. на суму пенсії в розмірі 26111 грн. 93 коп.; визнано протиправними дії відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 16.06.2011р. по 22.07.2011р., з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. згідно з ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» основну державну щомісячну пенсію в розмірі 6 (шість) мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 (п`ятдесят) відсотків мінімальної пенсії за віком; зобов`язано пенсійний орган нарахувати та виплатити позивачу з 16.06.2011р. по 22.07.2011р., з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. згідно з ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням виплачених сум, основну державну щомісячну пенсію в розмірі 6 (шість) мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 (п`ятдесят) відсотків мінімальної пенсії за віком; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині: визнання протиправними дій ГУ ПФ України в Рівненській обл. щодо відмови нарахувати та виплатити за період з 23.07.2011р. по 31.12.2013р., з 03.08.2014р. згідно з ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» основну державну щомісячну пенсію в розмірі 6 (шість) мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 (п`ятдесят) відсотків мінімальної пенсії за віком; зобов`язання ГУ ПФ України в Рівненській обл. нарахувати та виплатити за період з 23.07.2011р. по 31.12.2013р., з 03.08.2014р. згідно з ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням виплачених сум, основну державну щомісячну пенсію в розмірі 6 (шість) мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 (п`ятдесят) відсотків мінімальної пенсії за віком, відмовлено (а.с.65-78). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України у Рівненській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.80-83). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції під час вирішення спору не враховані приписи ст.122 КАС України, при цьому позивач звернувся до суду лише 11.03.2020р., через що пропустив визначені законом строки для звернення до суду. Також ГУ ПФ України в Рівненській обл. є неналежним відповідачем. На виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської обл. від 15.06.2011р. у справі № 2-а-3268/11 апелянтом винесено розпорядження № 133993 від 29.07.2011р., яким позивачу здійснено перерахунок пенсії та нараховано кошти в сумі 26111 грн. 93 коп. згідно з протоколом від 12.08.2011р. Отже, рішення суду першої інстанції пенсійним органом виконано в межах покладених зобов`язань. З метою реалізації положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» постановою КМ України № 440 від 03.09.2014р. затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою. Згідно вищезазначеного Порядку виплата нарахованих сум з пенсійних виплат по рішеннях суду, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України, здійснюється Державною казначейською службою України та її територіальними органами. Розв`язуючи даний спір, суд мав врахувати, що виплата коштів по рішенню суду носить разовий характер та не підпадає під дію ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Також позивачем невірно застосований індекс інфляції, а отже, неправильно проведений розрахунок компенсації. Позивач фактично перебрав на себе дискреційні повноваження щодо обрахунку спірної компенсації. Стосовно позовної вимоги щодо перерахунку та виплати відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсій, то розмір пенсії позивачу визначався з урахуванням постанови КМ України № 1 від 03.01.2002р. «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету». Пунктом 2 цієї постанови передбачено, що виходячи з розміру 19 гривень 91 копійки, провадиться розрахунок пенсій, призначених відповідно до ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком). Отже, позивачу нараховувалася та виплачувалася пенсія відповідно до вищезгаданих нормативно-правових актів. Судом першої інстанції при винесенні рішення не було враховано те, що розмір і порядок отримання соціальних виплат згідно із ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначається КМ України. У розглядуваному випадку мала місце зміна законодавства, по причині чого відповідач правомірно здійснював нарахування і виплату позивачу його пенсії відповідно ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у порядку та розмірах, встановлених КМ України. Отже, дії пенсійного органу були правомірними, оскільки вчинені в межах діючих нормативно-правових актів. Так як кошти з державного бюджету на виплату пенсії в розмірі, визначеному ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не перераховувалися, відтак вини апелянта щодо невиплати такого розміру пенсії немає. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, відповідно до постанови Володимирецького районного суду Рівненської обл. у справі № 2-а-3268/11 від 15.06.2011р. визнано протиправними дії Управління ПФ України у Володимирецькому районі Рівненської обл. по відмові в перерахунку основної і додаткової пенсії ОСОБА_1 у відповідності до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано Управління ПФ України у Володимирецькому районі Рівненської обл. здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсії у відповідності до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 07.12.2010р., виходячи із розрахунку 6 (шість) розмірів мінімальної пенсії за віком, та щомісячну додаткову пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, починаючи з 07.12.2010р. в розмірі 50 % (п`ятдесят) встановленого законодавством розміру мінімальної пенсії за віком, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність, встановлених чинним законодавством протягом вказаного часу з урахуванням фактично виплачених сум та зміни прожиткового мінімуму (а.с.15 і на звороті). На виконання судового рішення відповідачем нараховано суму пенсії в розмірі 26111 грн. 93 коп., а фактичну виплату пенсії здійснено 01.10.2020р., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 1015595 (а.с.57). Також позивач ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на ЧАЕС з 14.03.2008р. (а.с.4-10). Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 21.01.2020р. позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за втрату частини доходів, а також щодо проведення перерахунку і виплати згідно зі ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткової та державної пенсій, в розмірах, передбачених безпосередньо наведеними нормами права. Однак, відповідачем листом № 1049-237/К-02/8-1700/20 від 24.02.2020р. відмовлено у здійсненні нарахування та виплати такої компенсації. Також відповідачем повідомлено про відсутність підстав для перерахунку вказаних пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства (а.с.13, 14). Частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що у разі невиконання рішення суду позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення. Враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум пенсії з 07.12.2010р. (з моменту призначення судовим рішенням) по 01.10.2020р., позивач має право на компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати. Стосовно решти позовних вимог суд вказав на те, що в період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. позивачу пенсійним органом повинна була нараховуватись та виплачуватись пенсія в розмірі, визначеному ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При цьому, суд відхилив доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24.04.2018р. в справі № 646/6250/17. Із аналізу положення ч.1 ст.99 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.) в системному зв`язку з положенням ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» слідує, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не у повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства, з наступних підстав. Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України № 2050-ІІІ від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затв. постановою КМ України № 159 від 21.02.2001р. Згідно зі ст.ст.1, 2 наведеного Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Звідси, дія зазначених актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена ст.2 Закону України № 2050-ІІІ від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затв. постановою КМ України № 159 від 21.02.2001р., є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення. Згідно з п.2 вказаного Порядку компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст.2 Закону України № 2050-ІІІ від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затв. постановою КМ України № 159 від 21.02.2001р., компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014р. у справі № 21-518а14, від 11.07.2017р. у справі № 21-2003а16, Верховним Судом - у постановах від 20.02.2018р. у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018р. у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018р. у справі № 521/940/17, від 05.10.2018р. у справі № 127/829/17, від 12.02.2019р. у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019р. у справі № 638/19990/16-а. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону України № 2050-ІІІ від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», окремих положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затв. постановою КМ України № 159 від 21.02.2001р., дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Згідно із ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. За приписами ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Таким чином, у разі невиконання судового рішення позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення. Використане у ст.3 Закону України № 2050-ІІІ від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Правова позиція по цьому питанню наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017р. № 21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018р. у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020р. у справі № 803/203/17. Таким чином, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум пенсії з 07.12.2010р. (з моменту призначення судовим рішенням) по 01.10.2020р., позивач має право на компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018р. у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019р. у справі № 822/1731/16, у постанові від 13.03.2020р. у справі № 803/1565/17, постанові від 19.09.2019р. у справі № 522/2370/17, постанові від 15.10.2020р. у справі № 240/11439/19, постанові від 23.12.2020р. у справі № 640/7975/15-а. З метою захисту порушених прав позивача належить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.12.2010р. по 01.10.2020р. на суму пенсії в розмірі 26111 грн. 93 коп. Доводи відповідача про те, що перерахунок пенсії позивача на виконання судового рішення не є доходом в розумінні ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», а має характер одноразової виплати, є безпідставними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством. Тобто вказана сума є доходом в розумінні ст.2 вказаного Закону. Висновки аналогічного характеру містяться у постанові Верховного Суду від 03.07.2018р. в справі № 521/940/17. Оскільки несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням пенсії пенсійним органом, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати. А відтак, дії ГУ ПФ України в Рівненській обл. щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії є протиправними. Щодо тверджень відповідача про те, що виплату суми заборгованості позивачу проведено відповідно до вимог Закону України «Про гарантії держави з виконання судових рішень» та постанови КМ України № 440 від 03.09.2014р. «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою», якими передбачено інший механізм відшкодування Державною казначейською службою України коштів за рішенням суду, то колегія суддів враховує, що спір у цій справі стосується нарахування компенсації на суму нарахованої, але несвоєчасно виплаченої пенсії, а тому спірні відносини не охоплюються дією зазначених нормативно-правових актів. На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги щодо зобов`язання пенсійного органу нарахувати та виплатити згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії є обґрунтованими. Виходячи із меж заявленого позову, враховуючи постанову Володимирецького районного суду Рівненської обл. від 15.06.2011р. у справі № 2-а-3268/11, судом розглядається питання правомірності дій відповідача щодо відмови позивачу у перерахуванні та виплаті згідно з ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії в розмірі 6 (шість) мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 (п`ятдесят) % мінімальної пенсії за віком за період, починаючи з 16.06.2011р. Відповідно до ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Згідно із ст.50 цього Закону (в редакції від 09.07.2007р. згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008) особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: - інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком. В свою чергу, стаття 54 названого Закону визначала підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв`язку з втратою годувальника, зокрема, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком. При цьому, вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Підпунктом 12 п.28 розділу ІІ Закону України № 107-VI від 28.12.2007р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено в новій редакції, відповідно до якої особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами. Підпунктом 15 п.28 розділу ІІ зазначеного Закону частини третю та четверту статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» замінено чотирма частинами такого змісту: «У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження: по I групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; дітям-інвалідам - 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника, визначеної згідно із зазначеною статтею, що розподіляється між ними рівними частками. До непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (1058-15). Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.». Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008 положення п.28 розділу ІІ Закону України № 107-VI від 28.12.2007р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними. Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тобто, починаючи з 22.05.2008р. норми ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосуються в редакції, що діяла до внесення змін Законом №

107. В подальшому, Законом України № 3491-VI від 14.06.2011р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011р. № 20-рп/2011). Відтак, наведеним Законом Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст.39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. На виконання п.7 Закону України № 3491-VI від 14.06.2011р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», Кабінет Міністрів України прийняв 06.07.2011р. постанову № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23.07.2011р. Приписами цієї постанови визначені інші розміри підвищення до пенсії, додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, зміна правового регулювання спірних правовідносин відбулася 23.07.2011р. у зв`язку з набранням чинності постановою № 745 від 06.07.2011р. «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», у якій Кабінет Міністрів України реалізував своє право на встановлення розмірів соціальних (пенсійних) виплат, передбачених для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема ст.ст.39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Натомість, у період з 22.05.2008р. по 22.07.2011р. жодних змін в правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, у зв`язку з чим нарахування позивачу доплати до пенсії, пенсії та додаткової пенсії мало здійснюватися в розмірах, передбачених безпосередньо ст.ст.39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. були визначені мінімальні розміри основної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Пунктом 7 ч.1 Закону України № 3491-VI від 04.06.2011р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», який набрав чинності 19.06.2011р., Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення ст.ст.39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.14, 22, 37 та ч.3 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМ України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011р. норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними. Відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» норми і положення ст.ст.20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012р. визначено, що в аспекті конституційного подання положення ч.2 ст.96, п.п.2, 3, 6 ст.116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції ‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Також пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що у 2013 році норми і положення, зокрема, ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 03.08.2014р., доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 67, якими встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення». Крім того, 28.12.2014р. прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28.12.2014р., який набув чинності 01.01.2015р., розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2011, 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано КМ України. З 01.01.2014р. Законом України № 719-VII від 16.01.2014р. «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Законом України № 1622-VII від 31.07.2014р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 03.08.2014р., розділ Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст.ст.20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік. Тобто, враховуючи принцип пріоритетності Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 01.01.2014р. нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю, повинно було здійснюватися у розмірі та на підставі ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відтак, з 03.08.2014р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, в період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. позивачу пенсійним органом повинна була нараховуватись та виплачуватись пенсія в розмірі, визначеному ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2018р. у справі № 619/2262/17, від 19.06.2018р. у справі № 344/14522/17, від 11.09.2018р. у справі № 522/6810/17. Матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи, що нарахування та виплата позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 01.01.2016р. здійснювалися у відповідності до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до ст.63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі /БК/ України. Відповідно до ч.1 ст.23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України. 01.01.2015р. набрав чинності Закон України № 79-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення ст.ст.20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, наведені положення зазначеного Закону не були визнанні неконституційними. Таким чином, 01.01.2015р. КМ України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Наведене узгоджується з приписами п.3 ст.116 Конституції України, відповідно до яких КМ України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями КМ України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема, постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був затверджений порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Таким чином, із набуттям чинності Закону України № 79-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», КМ України були надані повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Отже, виплачуючи позивачу з 01.01.2016р. додаткову та державну пенсії, передбачені ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у порядку та розмірах, встановлених постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018р. в справі № 619/2262/17, від 19.06.2018р. в справі № 344/14522/17та від 06.11.2018р. в справі № 303/6762/16-а. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 (п`ятдесят) процентів мінімальної пенсії за віком, а також державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 6 (шість) мінімальних пенсій за віком, починаючи з 03.08.2014р., є безпідставними, спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства, а тому в їх задоволенні належить відмовити. Разом з тим, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою ст.5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п.1 ст.32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п.570 рішення від 20.09.2011р. за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (зокрема, ст.ст.44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою Правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005р. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020р. у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами ПФ України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФ України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі № 340/1019/19). Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує. З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Згідно позовної заяви, ОСОБА_1 дізнався про виплату пенсії за спірний період в неповному розмірі лише з листа відповідача № 1049-237/К-02/8-1700/20 від 24.02.2020р. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, звертаючись 21.01.2020р. до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знав, що у спірний період розмір його пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до постанови КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відтак, отримання позивачем листа відповідача № 1049-237/К-02/8-1700/20 від 24.02.2020р. у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 6 років після отримання пенсії за серпень 2014 року. До того ж колегія суддів звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди ПФ України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі. Аналіз практики Європейського суду з прав людини /ЄСПЛ/ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду (який є досить тривалим), тому наведені причини пропуску строку не можна розцінювати як поважні, через що колегія суддів не убачає правових підстав для поновлення строку звернення до суду. За таких обставин позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку. Колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. До того ж, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Застосовуючи зазначені вище правові висновки до обставин справи, колегія суддів приходить до переконливого висновку про відсутність правових підстав для застосування приписів КАС України щодо визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а відтак і про залишення без розгляду даного позову. Вказаний підхід узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.12.2020р. у справі № 510/1286/16-а, а також з правовим висновком Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 240/12017/19, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного питання. Оскільки позивачем пропущений строк звернення із розглядуваним позовом, поважних причин пропуску вказаного строку останнім не наведено, тому є наявними правові підстави для застосування ч.1 ст.319 КАС України та залишення частини позовних вимог без розгляду в зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення, із залишенням частини позовних вимог без розгляду. При цьому у порядку ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Рівненській обл. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню) та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову із залишенням частини позовних вимог без розгляду, з вищевикладених мотивів. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в повному обсязі, виходячи із процесуальної неможливості усунути недоліки судового рішення шляхом його часткового скасування або зміни. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.п.2, 3 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ст.319, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.02.2021р. в адміністративній справі № 460/2011/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений ОСОБА_1 позов задовольнити частково. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07 грудня 2010 року по 01 жовтня 2020 року на суму пенсії в розмірі 26111 грн. 93 коп. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови нарахувати та виплатити за період, починаючи з 13 вересня 2019 року, згідно з ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» основну державну щомісячну пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити за період, починаючи з 13 вересня 2019 року, згідно з ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням виплачених сум, основну державну щомісячну пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, - відмовити. Решта позовних вимог залишити без розгляду через пропуск строку звернення до суду без поважних причин. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 23.06.2021р.