Постанова 4857 № 460/9317/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/9317/20 пров. № А/857/9351/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Глушка І.В. та Запотічного І.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.03.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання дій протиправними, зобов`язання провести перерахунок та виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю (суддя суду І інстанції: Нор У.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 01.03.2021р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 01.03.2021р.),- В С Т А Н О В И В: 11.12.2020р. (згідно відбитку поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправною відмову відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Рівненській обл. щодо нарахування та виплати за період з 01.06.2014р. по 02.08.2014р. та, починаючи з 17.07.2018р. без обмеження кінцевим строком, згідно зі ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до ч.3 ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, за період з 01.06.2014р. по 02.08.2014р.; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії, відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як непрацюючому пенсіонеру, що проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.06.2014р. по 02.08.2014р. включно та починаючи з 17.07.2018р. без обмеження кінцевим строком, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.1 і на звороті). Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (а.с.23-25). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.03.2021р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними дії відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно, у неналежних розмірах; зобов`язано відповідача провести нарахування (перерахунок) та виплату позивачу, з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. та з 17.07.2018р., а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, віднесеної до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р.; вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а.с.32-42). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України у Рівненській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.48-51). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з 01.01.2014р. не відбулось жодних змін чи обмежень для застосування положень ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», чинним залишався Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України №1210 від 23.11.2011р. Відповідно до пп.2 п.13 вказаного Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується для осіб, що належать до категорії 3 у розмірі 113 грн. 88 коп. Згідно з п.15 цього Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, здійснюється у розмірі 10 грн. 50 коп. Бюджетні призначення на виплату пенсії в інших розмірах, ніж ті, що встановлені постановою КМ України відсутні. Виплата позивачу пенсії та додаткової пенсії здійснюється у встановлених КМ України розмірах. Отже, дії пенсійного органу були правомірними, оскільки вчинені в межах діючих нормативно-правових актів. Так як кошти з державного бюджету на виплату пенсії в розмірі, визначеному ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не перераховувалися, відтак вини апелянта щодо невиплати такого розміру пенсії немає. Також позивачем пропущений строк звернення до суду із розглядуваним позовом; поважних причин такого пропуску останнім не наведено. Позивачем ОСОБА_1 скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.72-77). Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в органі ПФ України, отримує пенсію за віком (а.с.10). Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 01.11.1993р. Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (а.с.5). Починаючи з 17.06.1983р., і по даний час ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає в с.Мале Вербче Сарненського району Рівненської обл., що підтверджується відміткою в паспорті серії НОМЕР_2 , виданому 13.02.1998р. Сарненським РВ УМВС України в Рівненській обл. (а.с.2-6). Постановою КМ Української РСР № 106 від 23.07.1991р. с.Мале Вербче Сарненського району Рівненської обл. віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. У листопаді 2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою щодо проведення перерахунку і виплати згідно зі ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсій, в розмірах, передбачених зазначеними нормами. Листом № 9005-8912/Ч-02/8-1700/20 від 20.11.2020р. відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку вказаних пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства (а.с.8-9). Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідні статті Законів про державний бюджет на 2008, 2009, 2010 роки не наділяли КМ України у період з 22.07.2008р. по 22.07.2011р. правом встановлювати розміри доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають в зонах радіоактивного забруднення та додаткової пенсії особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачених ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Визначення порядку та розмірів виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у 2011, 2012, 2013 роках, делеговано КМ України. Щодо позовних вимог про нарахування і виплати в належних розмірах спірних доплати до пенсії та додаткової пенсій за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р., то суд першої інстанції зазначив про те, що пенсійний орган повинен нараховувати та виплачувати доплату до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, що визначені ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також суд вказав на те, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018р. відновлено право позивача на отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому вимоги позивача в частині, що стосуються зобов`язання відповідача нараховувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.39 зазначеного Закону, в розмірі однієї мінімальної заробітної плати (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік), з 17.07.2018р. підлягають задоволенню. Разом з тим, суд відхилив доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24.04.2018р. в справі № 646/6250/17, вказавши, що строкового обмеження стосовно соціальних виплат у визначеному законодавством розмірі за минулий час, які особа не отримувала у зв`язку з непроведенням таких виплат з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає. Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не у повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства, з наступних підстав. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції чинній до 01.01.2015р.) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Законом України № 76-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2015р., підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 04.02.2016р. прийнято Закон № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що згідно Прикінцевих положень набрав чинності з 01.01.2016р., яким включено до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За змістом ч.ч.2, 3 ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018р., яке стало однією з підстав звернення до суду з позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України № 76-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України». Системний аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018р. відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії на підставі ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції до 01.01.2015р.), тобто, в розмірі двох мінімальних заробітних плат. Разом з тим, Велика Палата у постанові від 18.03.2020р. у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018р. № 6-р/2018 та ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із 17.07.2018р. непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у зразковій справі № 240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018р. підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції, чинній до 01.01.2015р. Отже, дана справа відповідає ознакам типової та при її розгляді підлягають врахуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 240/4937/18. З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019р. та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у зразковій справі № 240/4937/18, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018р. та ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 зазначеного Закону (із урахуванням строків звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів). Таким чином, позовні вимоги в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» належить задовольнити шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначене підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) з 11.06.2020р., у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом, який було скеровано до суду 11.12.2020р. Відповідно до ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Згідно із ст.51 цього Закону (в редакції від 09.07.2007р. згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008) особам, віднесеним до категорії 3, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Дія положень ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неодноразово обмежувалася законодавцем у законах про Державний бюджет України шляхом делегування КМ України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених вказаними статтями, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік. Востаннє обмеження дії ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відбулося після прийняття Закону України № 1622-VII від 31.07.2014р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 03.08.2014р. та яким розділ Прикінцеві положення Закону України № 719-VII від 16.01.2014р. «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення ст.ст.20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Таким чином, починаючи з 03.08.2014р., КМ України надано повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно з абзацом 8 п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012р. нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Враховуючи принцип пріоритетності Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 01.01.2014р. нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю, повинно було здійснюватися у розмірі та на підставі ст.ст.50, 51, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відтак, з 03.08.2014р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» КМ України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри доплати до пенсії та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, в період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. позивачу пенсійним органом повинна була нараховуватись та виплачуватись доплата до пенсії, додаткова пенсія в розмірах, визначених ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.04.2016р. у справі №285/4300/14-а, а також у постанові Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі №619/2262/17. Відповідно до ст.63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі /БК/ України. Відповідно до ч.1 ст.23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України. 01.01.2015р. набрав чинності Закон України № 79-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення ст.ст.20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, наведені положення зазначеного Закону не були визнанні неконституційними. Таким чином, 01.01.2015р. КМ України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Наведене узгоджується з приписами п.3 ст.116 Конституції України, відповідно до яких КМ України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту. Матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи, що нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії та додаткової пенсії, передбачених ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 17.07.2018р. здійснювалися у відповідності до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Отже, виплачуючи позивачу з 17.07.2018р. додаткову пенсії, передбачену ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у порядку та розмірах, встановлених постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018р. в справі № 619/2262/17, від 19.06.2018р. в справі № 344/14522/17 та від 06.11.2018р. в справі № 303/6762/16-а. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 25 (двадцять п`ять) процентів мінімальної пенсії за віком, починаючи з 17.07.2018р., є безпідставними, спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства, а тому в їх задоволенні належить відмовити. Разом з тим, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, ч. 1 ст.5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п.1 ст.32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п.570 рішення від 20.09.2011р. за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011р. визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (зокрема, ст.ст.44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою Правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005р. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020р. у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами ПФ України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФ України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі № 340/1019/19). Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує. З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Згідно позовної заяви ОСОБА_1 дізналася про виплату пенсії за спірний період в неповному розмірі лише з листа відповідача № 9005-8912/Ч-02/8-1700/20 від 20.11.2020р. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, звертаючись до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знала, що у спірний період розмір її пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до постанови КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відтак, отримання позивачем листа відповідача № 9005-8912/Ч-02/8-1700/20 від 20.11.2020р. у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почала вчиняти більш ніж через 6 років після отримання пенсії за серпень 2014 року. До того ж колегія суддів звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди ПФ України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі. Аналіз практики Європейського суду з прав людини /ЄСПЛ/ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду (який є досить тривалим), тому наведені причини пропуску строку не можна розцінювати як поважні, через що колегія суддів не убачає правових підстав для поновлення строку звернення до суду. За таких обставин позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку. Колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. До того ж, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Застосовуючи зазначені вище правові висновки до обставин справи, колегія суддів приходить до переконливого висновку про відсутність правових підстав для застосування приписів КАС України щодо визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а відтак і про залишення без розгляду даного позову. Вказаний підхід узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.12.2020р. у справі № 510/1286/16-а, а також з правовим висновком Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 240/12017/19, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного питання. Оскільки позивачем пропущений строк звернення із розглядуваним позовом, поважних причин пропуску вказаного строку останнім не наведено, тому є наявними правові підстави для застосування ч.1 ст.319 КАС України та залишення частини позовних вимог за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. та з 17.07.2018р. по 10.06.2020р. без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення, із залишенням частини позовних вимог без розгляду. При цьому, у порядку ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Рівненській обл. судові витрати у розмірі 420 грн. 40 коп. сплаченого судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог). Суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Рівненській обл. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню) та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог із залишенням частини вимог без розгляду та відмовою в задоволенні іншої частини позовних вимог, з вищевикладених мотивів. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.п.2, 3 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.319, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.03.2021р. в адміністративній справі № 460/9317/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений ОСОБА_1 позов задовольнити частково. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в порядку ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, за період, починаючи з 11.06.2020р. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в порядку ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період, починаючи з 11.06.2020р., з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною відмови щодо нарахування та виплати щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю; зобов`язання провести перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, за період, починаючи з 11.06.2020р., - відмовити за безпідставністю. Решта позовних вимог залишити без розгляду через пропуск строку звернення до суду без поважних причин. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. (юридична адреса: 33028, м.Рівне, вул.Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076) судові витрати в загальному розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. сплаченого судового збору за подання до адміністративного суду позову (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог). Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. В. Глушко І. І. Запотічний Дата складення повного тексту судового рішення: 11.08.2021р.