Постанова 4857 № 260/750/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/750/20 пров. № А/857/2695/21 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Улицького В.З. суддів: Матковської З.М., Бруновської Н.В. при секретарі судового засідання: Волошин М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 року (рішення ухвалене о 09:15 хв. у м. Ужгороді судом у складі головуючого судді Калинич Я.М., повний текст судового рішення складено 24.12.2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИЛА: У березні 2020 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління національної поліції в Закарпатській області про визнання незаконним та скасування наказу № 555 від 25.02.2020 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 та накладення дисциплінарного стягнення звільнення з органів поліції. Визнання незаконним та скасування наказу ГУ НП в Закарпатській області № 50 о/с від 26 лютого 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 з Національної поліції. Поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ужгородського РВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач позовні вимоги мотивував тим, що 13.02.2020 року ГУНП в Закарпатській області було призначено службове розслідування за фактом керування автомобілем у стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 . В подальшому за наслідками розгляду даного службового розслідування 25.02.2020 року ГУНП було винесено наказ № 555 від 25.02.2020 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 . В подальшому відповідно до вищевказаного наказу видано наказ №50 о/с від 26.02.2020 року згідно з яким позивача було звільнено. Оскаржувані накази ГУНП в Закарпатській області, на думку позивача, є неправомірними та підлягають скасуванню. Просив позов задоволити. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1 . Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити. Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Закарпатській області оперуповноваженим сектору кримінальної поліції Ужгородського району відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, в званні старшого лейтенанта поліції. Заступником начальника полковника поліції ОСОБА_2 на ім`я Начальника Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України генералу поліції третього ранку ОСОБА_3 інформаційну довідку за фактом керування поліцейським ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння. Наказом ГУНП в Закарпатській області від 13.02.2020 року № 459 «Про утворення дисциплінарної комісії та призначення службового розслідування» було призначено службове розслідування стосовно позивача з метою встановлення причин та обставин можливого порушення службової дисципліни. Службовим розслідуванням встановлено, що позивач вчинив дії, які стали підставою для складання постанови за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, відносно поліцейських УПП в Закарпатській області поводився неадекватно, зверхньо та неетично, намагався використати своє службове становище та домовитися з ними про непроведення огляду на стан сп`яніння, відповідальність за яке передбачена Дисциплінарним статутом Національної поліції України. 25.02.2020 року складено висновок службового розслідування, в якому зазначено, що за скоєння дисциплінарного проступку, що виразилося у грубому порушенні вимог пункту 1, підпунктів 1, 3, 6, 11 пункту 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, недотримання вимог підпунктів 1 пункту 1 статті 18, пункту 1 статті 64 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію», підпунктів 1, 2, 7, 8 пункту 1, пункту З розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, пункту 7 розділу IV Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом МВС України від 07.11.2018 № 893, а також пункту 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ужгородського РВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , відповідно до підпункту 7 пункту 3 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, звільнити із служби в поліції. Наказом Головного управління Національної поліції в Закарпатській області № 555 від 25.02.2020 року за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилося у грубому порушенні вимог пункту 1, підпунктів 1, 3, 6, 11 пункту 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, недотримання вимог підпунктів 1 пункту 1 статті 18, пункту 1 статті 64 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію», підпунктів 1, 2, 7, 8 пункту 1, пункту З розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, пункту 7 розділу IV Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом МВС України від 07.11.2018 № 893, а також пункту 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ужгородського РВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , відповідно до підпункту 7 пункту 3 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, звільнити із служби в поліції. Наказом Головного управління Національної поліції в Закарпатській області № 50 о/с від 26.02.2020 року на виконання п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», на підставі п.1 наказу ГУНП в Закарпатській області від 25.02.2020 року № 555, позивача було звільнено зі служби в поліції. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Частиною 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно пунктом 31 Рекомендацій Rec (2001) 10 Комітету Міністрів Ради Європи державам учасницям з Європейського кодексу поліцейської етики від 19.09.2001, персонал поліції повинен зазвичай мати такі самі громадянські та політичні права, як і інші громадяни. Можливе обмеження цих прав, тільки якщо це необхідно для виконання функцій поліцією в демократичному суспільстві, відповідно до права, і у відповідності з Європейською конвенцією про права людини. Пункт 32 Рекомендацій визначає що службовці поліції повинні мати соціальні та економічні права, як і державні службовці, в максимально можливому обсязі. Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Згідно статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді. Частиною 1 статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Відповідно до ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу. Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського, зокрема, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції. Частиною 1 статті 11 Дисциплінарного статуту Національної поліції України визначено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Відповідно до ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Згідно з ч.9 ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України за кожен дисциплінарний проступок не може застосовуватися більше одного дисциплінарного стягнення. Якщо поліцейський вчинив кілька дисциплінарних проступків, стягнення застосовується за сукупністю вчинених дисциплінарних проступків та враховується під час визначення виду дисциплінарного стягнення. Судовою колегією апеляційного суду встановлено, що позивач ОСОБА_1 був призначений на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ужгородського районного відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області. 13.02.2020 року ГУ НП в Закарпатській області було призначено службове розслідування за фактом керування автомобілем у стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 . За наслідками розгляду даного службового розслідування 25.02.2020 року ГУНП було винесено наказ № 555 від 25.02.2020 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності де зазначено що «За скоєння дисциплінарного проступку, що виразилося у грубому порушенні вимог пункту 1, підпунктів 1,3,6,11 пункту 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, недотримання вимог підпунктів 1 пункту 1 статті 18, пункту 1 статті 64 Закону України від 02.07.2015 №580-УІІІ «Про Національну поліцію», підпунктів 1,2,7,8 пункту 1, пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 №1179, пункту 7 розділу IV Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом МВС України від 07.11.2018 №893, а також пункту 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, та відповідно до підпункту 7 пункту 3 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України звільнити із служби в поліції. Згідно даного наказу видано наказ №50 о/с від 26.02.2020 року згідно з яким позивача було звільнено. Витяг з наказу ним було отримано 11.03.2020 року, того ж дня йому було видано трудову книжку. Про наявність вказаних наказів позивачу стало відомо 11.03.2020 року, коли дані накази ним було отримано в відділі кадрового забезпечення. Щодо встановлення факту вчинення протиправних діянь апеляційний суд зазначає наступне. На час проведення службового розслідування порядок проведення службових розслідувань регулюється «Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України», затверджений наказом МВС України від 07.11.2018 року №893 (далі Порядок № 893). Відповідно до ст. 1 Порядку №893, підставами для проведення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. Фактично адміністративна та дисциплінарна відповідальності є різними видами відповідальності. Виходячи з даного твердження, при проведенні службового розслідування уповноважені посадові особи повинні належними да допустимими доказами довести наявність вчинення особою дисциплінарного проступку вказані обов`язки передбачені розділом №5 Порядку № 893, і пунктом 6 розділу №5 Порядку № 893 вказано що збирання та перевірка матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського у разі розгляду справи у формі письмового провадження здійснюються зазвичай шляхом одержання в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідних документів або їх копій та долучення до матеріалів справи. Згідно до матеріалів дисциплінарного провадження, будь якого належного доказу вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку не отримано. Відповідач при визначенні виду дисциплінарного стягнення мав враховувати тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу. Згідно положень Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, які є спеціальними нормативно-правовими актами з питань проходження служби в органах внутрішніх справ, наявність судового рішення, яким буде встановлено вину особи у вчиненні адміністративного проступку, не є визначальним для проведення службового розслідування та застосування до особи дисциплінарних стягнень. Навпаки, встановлення обставин фактичної дійсності у даному випадку належить до компетенції робочої групи, якій доручено проведення такого службового розслідування та саме висновок такого розслідування є підставою для відповідного реагування, зокрема, застосування до винних осіб дисциплінарних стягнень. Водночас, обставини та факти вчинення дисциплінарного проступку мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Приписами статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службовою дисципліною є дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. За змістом статті 7 цього ж Статуту службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, передбаченими такими нормативними актами. З метою зміцнення дисципліни та законності серед працівників, безумовного забезпечення прав і свобод громадян, дотримання стандартів етичної поведінки, доброчесності та запобігання конфлікту інтересів у діяльності працівників наказом МВС України від 28.04.2016 року №326 затверджено Правил етичної поведінки працівників апарату МВС України, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС (далі - Правила). Відповідно до п.1.1 Правил, ці Правила поширюються на працівників апарату МВС, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, і є узагальненням стандартів етичної поведінки у їх діяльності. Пунктом 1.2 передбачено, що дотримання норм поведінки, установлених цими Правилами, є моральним обов`язком кожного працівника МВС. Громадянин України, який працює або влаштовується на роботу до апарату МВС, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, ознайомлюється з вимогами цих Правил (п.1.3). Положеннями пункту 2 Правил визначено, що. Ці Правила як зібрання основних професійно-етичних норм визначають для працівників МВС принципи етики, якими є: служіння державі і суспільству; гідна поведінка; доброчесність; лояльність; політична нейтральність; прозорість і підзвітність; сумлінність. Згідно змісту Присяги працівника поліції, затвердженої статтею 64 Закону України «Про Національну поліцію», особа яка вступає на службу в поліцію зобов`язується дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки. Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) норм, а дисциплінарне правопорушення пов`язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби. Згідно ч. 1 ст. 65 Закону України «Про державну службу» за вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, може бути застосоване дисциплінарне стягнення. Відповідно до ст. 66 Закону України «Про державну службу», до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби. Апеляційний суд зазначає, що припинення державної служби є крайнім заходом відповідальності державного службовця за порушення трудової дисципліни, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності, тому неможливість застосування до посадової особи національної поліції дисциплінарних стягнень аж до звільнення повинно бути мотивованим. При дослідженні оскаржуваного наказу видно що він не містить мотивування в цій частині, з його змісту не вбачається у чому полягала неможливість застосування до позивача менш суворих заходів. У разі вчинення дисциплінарного правопорушення, наслідком якого може бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення є санкціями різних рівнів відповідальності, які не можуть застосовуватися як альтернативні. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом України в постанові від 21 травня 2013 року в справі № 21-403а12. Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № З477-1V суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішенні від 10 лютого 1995 року в справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Також як висновком службового розслідування так і фактично рішенням суду порушено принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень. Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. В Рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У Рішенні від 27.09.2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, щоб вони були почуті. Щодо законності Наказу № 50 о/с від 26.02.2020 року апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Згідно довідки непрацездатності №57/7 від 12.02.2020 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному по 24.02.2020, який в подальшому було продовжено згідно довідки про тимчасову непрацездатність поліцейського №124 від 24.02.2020 до 11.03.2020 року. Частиною 3 ст.40 КЗпП України передбачено що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. З ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених ст. 40, 41 КЗпП, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Таким чином, Наказу №555 від 25.02.2020 року та наказу № 50 о/с від 26.02.2020 року про звільнення з національної поліції позивача на думку апеляційного суду є безпідставним і підлягає скасуванню. Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд першої інстанції за результатами розгляду справи прийняв рішення, врахувавши лише позицію відповідача, без проведення належного глибинного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів. Враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у сукупності, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 являються підставними і обґрунтованими. Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 року у справі №260/750/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити. Визнати незаконним та скасувати наказ № 555 від 25.02.2020 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ужгородського РВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 та накладення дисциплінарного стягнення - звільнення з органів поліції. Визнати незаконним та скасувати наказ ГУ НП В Закарпатській області № 50 о/с від 26.02.2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 з Національної поліції Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ужгородського РВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. З. Улицький судді З. М. Матковська Н. В. Бруновська Повне судове рішення складено 23.06.2021