Постанова 4855 № 580/2669/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2669/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі органів, уповноважених її представляти: Головного управління Державної казначейської служби у Черкаській області, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Черкаської обласної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Золотоніської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльності відповідачів щодо невиплати належної суми допомоги до 5 травня 2020 року; - стягнути з відповідача невиплаченої допомоги в сумі 6800,00 грн до 5 травня за 2020 рік, передбаченої ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем недотримано вимог закону щодо розміру виплаченої допомоги. Вважає, що при визначенні розміру допомоги слід керуватися ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» в редакції, що діяла до Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік» та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Відповідачами подано відзиви на позовну заяву, в яких просять відмовити у задоволенні позову, зазначили, що постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 затверджено розмір визначеної допомоги на 2020 рік. Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №1-247/2018 не надає відповідачу жодних повноважень щодо будь-яких виплат, які не призначені у встановленому порядку. Позивачу здійснено виплату у належному розмірі. Наголошено, що належним відповідачем по даній справі має бути Міністерство соціальної політики. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Черкаської обласної державної адміністрації щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Черкаської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити з урахуванням раніше виплаченої суми недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком позивачу, а саме 6800,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт наголошує, що належним та ефективним захистом порушених прав позивача є саме стягнення допомоги до 5 травня. Також вказує на необхідності встановлення судового контролю. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посвідченням від 28.07.1998 серії НОМЕР_1 підтверджується, що позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Позивач внесений до списку одержувачів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня під номером 1, а сума допомоги становить 1390,00 грн. Не погоджуючись із розміром вказаної допомоги, вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо виплати щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж передбачено ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня у меншому розмірі ніж передбачено законодавством. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII). Відповідно до статті 12 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Пунктом 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 (набрав чинності 01.01.2008) згадану частину статті 12 Закону № 3551-XII викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI. В подальшому, Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII і Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: №147 від 31.03.2015, № 141 від 02.03.2016, № 233 від 05.04.2017, № 170 від 14.03.2018, № 237 від 20.03.2019 та № 112 від 19.02.2020, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій. Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України № 112 від 19.02.2020 визначено розмір виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків - 1390 гривень. Водночас рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі №1247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, з 27.02.2020 року застосовуються положення статті 12 Закону № 3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України), а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено статтею 12 Закону № 3551-XII, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що отримання такої допомоги у меншому розмірі порушує права позивача. Колегія суддів зауважує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ. При цьому, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Таким чином, на переконання колегії суддів, чинність станом на момент здійснення виплати позивачу разової грошової допомоги постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» не може бути підставою для висновку про обґрунтованість розміру виплаченої позивачу разової грошової допомоги до 5 травня, оскільки до спірних правовідносин повинні бути застосовані норми саме Закону № 3551-XII як акту вищої юридичної сили. З огляду на те, що Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Черкаської обласної державної адміністрації визначено відповідальним органом, який зобов`язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати одноразової грошової допомоги, доводи відповідача про не порушення прав та інтересів позивача саме ним є необґрунтованими. Разом із тим, суд першої інстанції вірно вказав, що позивач не навів обґрунтувань і не довів належними та допустимими доказами порушення іншими відповідачами своїх владних повноважень у межах заявлених спірних правовідносинах. Колегія суддів дійшла до висновку, що обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, визнанню протиправною підлягає бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Черкаської обласної державної адміністрації щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовими висновками, викладеним у рішенні Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №440/2722/20, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року. Відповідно до вказаного рішення Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №440/2722/20 це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відносно доводів про те, що управління не визначало розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, оскільки такий розмір визначено постановою Уряду №112, колегія суддів суд зазначає наступне. У рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової. Згідно статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008). Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер. Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу. Також Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Окрім того, відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини «Кечко проти України» (заява №63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач не довів правомірність своїх дій щодо відмови здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня 2020 року у розмірі, визначеному статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», натомість позивач довів обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а отже правомірно задоволено вимоги позивача. Крім цього, колегія суддів зазначає, що Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат визначено відповідальним органом, який зобов`язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати одноразової грошової допомоги, а тому доводи відповідача про не порушення прав та інтересів позивача є необґрунтованими. Щодо доводів апелянта, що належним та ефективним захистом прав позивача є саме стягнення з відповідача на користь позивача відповідної заборгованості, колегія суддів зазначає, що нарахування та виплата щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня є компетенцією відповідача, тобто саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу вказану допомогу. За таких обставин колегія суддів погоджується з обраним способом захисту на відновлення порушених прав позивача. Щодо доводів апелянта про необхідність зобов`язання відповідачів подати звіт про виконання рішення суду, колегія суддів наголошує, що зобов`язати надати сторону звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не обов`язок. Натомість, матеріали судової справи не містять жодного доказу того, що відповідачі можуть ухилятися від виконання судового рішення. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 23.06.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна