Постанова 4811 № 463/2896/20

Справа № 463/2896/20 Головуючий у 1 інстанції: Шеремета Г.І. Провадження № 22-ц/811/3090/20 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2021 року м.Львів Справа № 463/2896/20 Провадження № 22ц/811/3090/20 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 4 вересня 2020 року у складі судді Шеремети Г.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністества юстиції, з участю третьої особи: Акціонерного товариства «Ідея Банк», про зняття арешту з майна, - встановив: 2 квітня 2020 року ОСОБА_2 звернулася з цим позовом. Просила зняти арешт, накладений постановою Личаківського відділу ДВС ЛМУЮ від 30 квітня 2010 року в межах ВП №19023315 та виключити записи про арешт квартири АДРЕСА_1 із Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що їй на праві спільної часткової власності належить вказана квартира. З відповіді ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 19 вересня 2019 року №091901/19 вона (позивач) дізналася, що на квартиру накладено арешт на підставі постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15 липня 2010 року у ВП № 20362720 щодо стягувача ПАТ «Універсал Банк» та від 30 квітня 2010 року у ВП № 19023315. Згідно відповіді Личаківського ВДВС м.Львів від 30 вересня 2019 року відносно неї, як боржника, відкрито ВП №19023315 з примусового виконання судового наказу № 2н-14792 від 6 листопада 2009 року про стягнення на користь ПАТ «Плюс Банк» (тепер АТ «Ідея Банк») 9 308,19 грн. та ВП №30927405 з примусового виконання виконавчого листа від 9 серпня 2011 року №2-1615 про стягнення з неї (позивача) на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 2 195,26 грн. Стверджує, що перед ПАТ «Приват Банк» заборгованість погашена. Зазначає, що заборгованість перед АТ «Ідея Банк» не погашена, однак пройшли строки пред`явлення виконавчого документу до виконання. Вважає, що відсутні підстави для подальшого арешту майна, який підлягає скасуванню, як такий, що порушує її права, як власника квартири. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 4 вересня 2020 року в позові відмовлено. Рішення суду оскаржила позивач. Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на доводи позовної заяви. Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 . З відповіді Личаківського ВДВС м. Львова від 30 вересня 2019 року вбачається, що на виконанні у цьому відділі перебували ВП №19023315 з примусового виконання судового наказу № 2н-14792 від 6 листопада 2009 року, виданого Івано-Франківським судом Івано-Франківської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Плюс Банк» (тепер АТ «Ідея Банк») заборгованості в розмірі 9 308,19 грн., по якому 30 квітня 2010 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; а також ВП №30927405 з примусового виконання виконавчого листа від 9 серпня 2011 року №2-1615, виданого Личаківським районним судом м.Львова, про солідарне стягнення із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 2 195,26 грн. 26 листопада 2013 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. З постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30 квітня 2010 року вбачається, що в межах ВП №19023315 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Довідкою ПАТ КБ «Приват Банк» №1116474 від 27 грудня 2013 року стверджується, що ОСОБА_2 не має заборгованості перед цим банком. Відмову в позові суд першої інстанції мотивував тим, що у матеріалах справи відсутні відомості про відсутність заборгованості в розмірі 9 308,19 грн. по виконавчому провадженню №19023315 з примусового виконання судового наказу № 2н-14792 від 6 листопада 2009 року. Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про цивільне право, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Встановлено, що арешт накладено на майно боржника у межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання рішення суду. Боржник не може виступати позивачем у справі про зняття арешту із арештованого майна в межах виконавчого провадження. Ця справа не підлягає розгляду в позовному провадженні і таке підлягає закриттю. Таку позицію висловив Верховний Суд у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18. Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Є встановленим, що позивач є боржником у виконавчому провадженні. На підставі цього вона ( ОСОБА_2 ) не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме: оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та закриття провадження у справі. Керуючись: п. 1 ч. 1 ст. 255, 256, ст. 367, п.4 ч.1 ст.374, ст.ст. 381-384, 388-391 ЦПК ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 4 вересня 2020 року скасувати, провадження у справі закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено і підписано 15 червня 2021 року. Головуючий Судді