Постанова 4807 № 336/13/21

Дата документу 22.06.2021 Справа № 336/13/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/13/21 Головуючий у 1 інстанції Боєв Є.С. Провадження № 22-ц/807/1657/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізької міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року у справі за позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення суми збитків, - В С Т А Н О В И ЛА: У грудні 2020 року Запорізька міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми збитків. В обґрунтування позову зазначено, що 21.03.2019 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області за №ЗП061190801704 зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об`єкті будівництва: «Реконструкція нежитлового приміщення під салон краси; АДРЕСА_1 (літ.А-4)». Замовник будівельних робіт ОСОБА_1 22.07.2019 за №ЗП141192032261 Департаментом зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. Відповідач не прийняв участі у створенні та розвитку інфраструктури м. Запоріжжя і не перерахував до місцевого бюджету м. Запоріжжя кошти пайової участі. Внаслідок невиконання відповідачем встановленого статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язку щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, територіальній громаді м. Запоріжжя завдано збитки в розмірі не отриманих коштів пайової участі. За змістом статті 22 ЦК України для застосування такого засобу відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками, вина та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. Зазначає, що в діях Відповідача наявний склад цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправна поведінка; 2) збитки; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками; 4) вина. Крім того, Позивачем були вжиті заходи для одержання такої вигоди. Протиправна поведінка відповідача полягає у невиконанні приписів імперативних норм містобудівного законодавства України, а саме: не прийнятті пайової участі у створенні та розвитку інфраструктури міста Запоріжжя. Частиною 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина 3 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в редакції 22.05.2019, що діяла на дату реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації). Рішенням ЗМР від 19.18.2018 №58 затверджено в новій редакції Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя. 27.12.2018 рішення №58 було оприлюднено на офіційному сайті ЗМР. В пунктах 3.1, 3.2 Порядку закріплено обов`язок замовника взяти участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя шляхом перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до бюджету розвитку м. Запоріжжя. В силу приписів статті 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування, прийняті в межах повноважень, визначених законом, є обов`язковими до виконання на відповідній території. Обов`язок прийняти участь у створенні та розвитку інфраструктури міста Запоріжжя у відповідача виник з дати реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт 21.03.2019. Відповідач не виконав встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та рішенням №58 зобов`язання і не взяв участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя. Кошти пайової участі на створення та розвиток інфраструктури міста Запоріжжя відповідачем до місцевого бюджету не перераховані. Бездіяльність відповідача завдала збитків територіальній громаді міста Запоріжжя в розмірі 820 грн. 00 коп. Невнесення Відповідачем коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя є збитками, тобто об`єктивним зменшенням майнових благ територіальної громади міста Запоріжжя. 22.11.2019 Запорізька міська рада в інтересах територіальної громади міста Запоріжжя з метою досудового врегулювання спору шляхом добровільного виконання зобов`язання відповідачем, звернулась до відповідача з пропозицією про відшкодування збитків в розмірі внеску пайової участі (лист від 22.11.2019 вих. № 01/03-21/03356). До пропозиції додано проект договору та розрахунок. Станом на дату подачі позовної заяви відповідачем обов`язок прийняти участь у створенні та розвитку інфраструктури міста Запоріжжя не виконано. Запорізька міська рада просила суд стягнути з ОСОБА_1 суму збитків в розмірі 840,00 грн. та судовий збір в розмірі 2102 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено Не погоджуючись з рішенням суду Запорізька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. ОСОБА_1 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент направлення пропозиції відповідачу про укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя норма ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» втратила чинність, а отже у позивача були відсутні законні підставі для укладення вищевказаного договору. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21 березня 2019 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області за № ЗП061190801704 зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об`єкті будівництва: «Реконструкція нежитлового приміщення під салон краси; АДРЕСА_1 (літ.А-4)». Код об`єкта 1230.6. Замовник будівельних робіт відповідач по справі ОСОБА_1 22 липня 2019року за № ЗП141192032261 Департаментом зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. 22 листопада 2019 року Запорізька міська рада направила відповідачу письмову пропозицію № 01/03-21/03356 про сплату на зазначений рахунок суми збитків у розмірі 820,00 грн., відповідно до п.1 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», до якої додано договір про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя у двох екземплярах. Судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріали справи не містять відомостей про отримання відповідачем або його довіреною особою вказаного листа. Такі ж відомості не надані скаржником і до апеляційної скарги. Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ч.ч.1, 2 ст. 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. За приписами статті 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Судом першої інстанції зроблено вірний та обґрунтований висновок про те, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідним є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. На позивача покладений обов`язок доказати шкоду (її розмір), протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв`язок; на відповідача відсутність вини. Стаття 144 Конституції України та ст. 73 Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням № 58 від 19.18.2018 Запорізька міська рада визначила порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури м. Запоріжжя. Як підставу для задоволення позовних вимог позивачем зазначено ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зазначаючи, що вказана норма є імперативною, тобто є обов`язковою для виконання замовником будівництва, та вказуючи, що відповідач усупереч вимог даної статті та рішення Запорізької міської ради № 58 від 19.12.2018 р. не уклав договір про пайову участь. Разом з цим, судому першої інстанції вірно встановлено, що ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено 17 жовтня 2019 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні № 132-ІХ від 20.09.2019. Враховуючи вказане, судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що на момент направлення пропозиції відповідачу про укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя норма ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» втратила чинність, а отже у позивача були відсутні законні підставі для укладення вищевказаного договору. В апеляційний скарзі апелянт зазначає, що 03.02.2021 року ОСОБА_1 сплатила кошти пайової участі в розмірі 820 грн., а тому відсутній предмет спору. Посилаючись на вказане, в апеляційній скарзі скаржник ставить питання про закриття провадження у справі. Проте, вказане клопотання про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає, оскільки перелік підстав закриття провадження у справі, передбачений у ст. 255 ЦПК, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. З наданого відповідачем відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що відповідач незважаючи на сплату нею коштів пайової участі, заперечує проти закриття провадження, що свідчить про наявність предмету спору у цій справі. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано та порушено норми матеріального і процесуального права. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Запорізької міської ради залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 22 червня 2021 року. Головуючий Судді: