Постанова 4807 № 332/4495/19

Дата документу 07.09.2020 Справа № 332/4495/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №332/4495/19 Головуючий у 1 інстанції Тучков С.С. Провадження № 22-ц/807/2372/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів, - В С Т А Н О В И ЛА: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів. В позові зазначав, що на підставі рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 01.08.2018 року з нього на користь відповідача щомісячно стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , до досягнення дитиною повноліття. Однак, після ухвалення рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 01.08.2018 року змінився його сімейний стан, ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього народився син. 30.01.2019 року Заводським районним судом м. Запоріжжя було винесено судовий наказ про стягнення з нього на утримання сина ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 аліменти у розмірі 1/6 частини від усіх його доходу (заробітку), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21.01.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Просив суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього за рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2018 року на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ј частини до 1/6 частини всіх видів доходів до досягнення донькою повноліття, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів у нього змінився сімейний стан, а саме внесені зміни до актового запису про народження ОСОБА_5 , де його було зазначено батьком ОСОБА_5 . ОСОБА_3 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів зміни обставин, які існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів. Крім того, позивачем не надано доказів зміни його матеріального чи сімейного стану, стану здоров`я, внаслідок чого виникла необхідність у зменшенні розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначеному розмірі. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ(78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Положеннями статті 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось з них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Статтею 273 СК України визначено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-якого з них змінити розмір встановлених аліментів або звільнити від їх сплати. Вказана норма містить дві підстави для коригування аліментів: а) шляхом зміни розміру аліментів у бік зменшення або збільшення; б) шляхом звільнення платника аліментів від їх сплати. Зі змісту положень статей 181, 192 СК України вбачається, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов`язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього. Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів, у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. Згідно висновку Верховного Суду України. Зробленого в постанові від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13, з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Таким чином, при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є батьками неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01.08.2018 року з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 , на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , в розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Згідно інформації наданої Шевченківським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 11.03.2020 року за № 03/21.19-04-24, 20.04.2018 року на підставі спільної заяви батька та матері дитини про визнання батьківства до актового запису про народження ОСОБА_5 були внесенні відповідні зміни. Згідно свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого 20.04.2018 року Шевченківським районним у місті Запоріжжя відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_1 і ОСОБА_6 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Судовим наказом Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30.01.2019 року по справі №332/211/19 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 21.01.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Згідно контракту, ОСОБА_1 з 30.08.2017 року проходить військову службу у Збройних силах України (а.с. 8). Згідно довідки-розрахунку заборгованості по аліментам вих.№8457 від 11.02.2020 року, виданої державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 станом на січень 2020 року становить 213,71 грн. Судом першої інстанції вірно встановлено, що в порушення вимог статей 12, 13, 76-79, 81 ЦПК України позивачем не доведено підстав для задоволення позову, передбачених ст.192 СК України., не надано належних та допустимих доказів того, що з моменту ухвалення судового рішення суттєво погіршився матеріальний стан позивача або стан його здоров`я, через що він не має можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі. З матеріалів справи вбачається, що позивач продовжує проходити військову службу за контрактом, розмір доходу боржника з моменту ухвалення рішення суду від 01.08.2018 року навпаки збільшився. Судом першої інстанції встановлено, що на момент надання довідки державним виконавцем, розмір щомісячного доходу ОСОБА_1 складає більше 12 000 грн. Посилання скаржника на те, що у нього після ухвалення рішення суду від 01.08.2018 року змінився сімейний стан, а саме народився син, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги та дійшов обґрунтованого висновку про те, що на момент ухвалення рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01.08.2018 року вказана обставина вже існувала, що підтверджується змінами до актового запису про народження ОСОБА_5 стосовно визнання батьківства, які були внесенні ще 20.04.2018 року. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зменшення розміру аліментів за судовим рішенням від 01.08.2018 року призведе до порушення рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку ОСОБА_4 . Враховуючи те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів зміни обставин, які існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Скаржником не надано доказів зміни його матеріального чи сімейного стану, стану здоров`я, внаслідок чого виникла необхідність у зменшенні розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначеному розмірі. Посилання в апеляційній скарзі на зміну сімейного стану скаржника не є таким, що свідчить про зміну його сімейного чи майнового стану, оскільки, як вбачається з доданого до позовної заяви Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 виданий Шевченківським районним у м. Запоріжжі відділу реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області виданий 20.04.2018 p., ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , а рішення про встановлення аліментів для ОСОБА_4 було прийнято Заводським районним судом м. Запоріжжя - 01 серпня 2018 року, тобто після народження ОСОБА_5 . Посилання на те, що на підставі рішення Заводського районного суду від 30.01.2019 р. з Позивача стягують аліменти не говорить про зміну майнового стану, а свідчить лише про стягнення аліментів в примусовому порядку. Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що на момент прийняття Заводським судом рішення по справі №332/1954/18 про встановлення розміру аліментів для ОСОБА_4 скаржнику було відомо про народження другої дитини, та враховуючи той факт що рішення по даній справі було заочне, відповідно до ст.284 ЦПК України, згідно з якою «Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.» скаржник мав право звернутися з заявою про перегляд заочного рішення з підстави - не врахування судом того факту, що на момент прийнятті рішення судом про встановлення розміру аліментів на ОСОБА_4 у Позивача по даній справі вже була друга дитина. Проте, з такою заявою до суду ОСОБА_1 не звертався, що свідчить про його згоду з ухваленим рішенням. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано та порушено норми матеріального і процесуального права. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутностя правових підстав для задоволення позову. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 07 вересня 2020 року. Головуючий Судді: