Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/8429/20

Справа № 127/8429/20 Провадження № 22-ц/801/1095/2021 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2021 рокуСправа № 127/8429/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Оніщука В.В. (суддя-доповідач), суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г., з участю секретаря судового засідання: Очеретної М.Ю., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Вохмінової О.С., в залі суду, встановив: В квітні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - Служба у справах дітей Вінницької міської ради про визначення місця проживання дітей. Позовна заява обґрунтована тим, що 25 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. В період шлюбу у них народились сини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після реєстрації шлюбу і до вересня 2019 року позивач з дружиною та синами проживали разом спочатку в будинку тещі - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , а пізніше переїхали у власну квартиру за АДРЕСА_2 , яку позивач придбав у 2017 році. Декілька разів на рік вони з сім`єю виїжджали за межі України на відпочинок. Позивач завжди дбав про матеріальний достаток своєї родини. В кінці вересня 2019 року сторони припинили шлюбні стосунки. Щоб уникнути сварок, які влаштовувала відповідач в присутності дітей, позивач був вимушений залишити спільну квартиру та орендувати для себе окреме житло. ОСОБА_1 продовжував щодня спілкуватись зі своїми дітьми, надавав кошти дружині і купував усе необхідне. Припинення шлюбних стосунків жодним чином не вплинуло на участь батька у житті дітей. Однак, відповідач почала вимагати кошти на утримання дітей по 15 000 грн щомісяця і після того, як позивач відмовив у цьому, почала шантажувати, погрожуючи, що забере дітей, змінить місце проживання і він ніколи їх не побачить. Старший син неодноразово скаржився, що виїжджати з м. Вінниці не бажає, а хоче бути з батьком. У березні 2020 року позивач випадково дізнався про те, що в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області знаходиться цивільна справа №127/33631/19 за позовом ОСОБА_2 до нього про визначення місця проживання дітей з матір`ю. Зустрічний позов у справі він не подав в зв`язку із пропуском строку. З матеріалів вказаної вище справи він також дізнався про рішення суду від 24 грудня 2012 року, яким розірвано шлюб між сторонами у даній справі. Весь цей час позивач вважав, що ОСОБА_2 є його дружиною. Також, позивачем вказано, що він відповідально ставиться до свого батьківського обов`язку, розуміє потреби синів і не буде перешкоджати матері у побаченні із дітьми. На підставі викладеного, позивач звернувшись в суд із даним позовом просив визначити місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - Служба у справах дітей Вінницької міської ради про визначення місця проживання дітей відмовлено. Судовий збір залишено за позивачем. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що із врахуванням висловленої в судовому засіданні думки неповнолітнього ОСОБА_5 , ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особистої прихильності дітей до кожного з них, віку дітей, потреби у материнській турботі та догляді, а також інших обставин справи, що мають істотне значення, зокрема соціальних зв`язків старшої дитини - ОСОБА_5 , місця навчання, психологічного стану дітей, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей, є таким, що не підлягає задоволенню. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , посилаючись на його незаконність та необгрунтованість подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок виконавчого комітету ВМР від 17 вересня 2020 року, який враховував суд при розгляді справи, має виключно рекомендаційний характер, у зв`язку з чим не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, а пояснення старшого сина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про те, що він має бажання проживати з матір`ю, зводяться до того, що він хоче проживати з нею за тією адресою, де проживає вже тривалий час, а також через те, що у даному будинку у нього є друзі та йому зручно добиратися до школи. Також, у апеляційній скарзі зазначено про позитивну характеристику позивача, його матеріальне забезпечення, ставлення до дітей та виконання ним батьківського обов`язку. Будь-яких доказів на підтвердження того, що визначення місця проживання дітей з батьком може зашкодити їх інтересам матеріали справи не містять. ОСОБА_2 на адресу суду надіслано відзив на апеляційну скаргу, у якому остання зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, а відтак просила залишити його без змін та відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, причин неявки не повідомив, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи. ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, однак 03.06.2021 надіслала на адресу суду заяву про розгляд справи у її відсутність та відсутність її представника, у якій також просила у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, з підстав, що наведені нею у відзиві. Представник Служби у справах дітей Вінницької міської ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, при цьому 11.06.2021 заступником начальника відділу захисту прав дітей служби у справах дітей Вінницької міської ради надіслано на адресу суду заяву про розгляд справи у відсутність представника відділу, у якій також зазначено про те, що остання підтримує висновок виконавчого комітету ВМР від 17.09.2020 №01-00-011-52245, який був наданий Вінницькому міському суду Вінницької області. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Так, судом першої інстанції встановлено, що 25 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Сторони є батьками неповнолітніх синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9, 10). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2012 року, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (т. 1 а.с. 89-90). 25 квітня 2018 року було нотаріально посвідчено заяву ОСОБА_1 про визнання батьківства відносно народженого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 сина ОСОБА_6 (а.с. 138). У даній заяві, крім іншого, вказано, що батьки дитини у шлюбі не перебувають. На підставі посвідченого 04 травня 2018 року начальником ДУ «ВУВП (№1)» доручення Горковенка А.С., ОСОБА_2 23 травня 2018 року були внесені зміни в актовий запис №1048 від 30 березня 2018 року про народження сина ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 136, 137). Судом першої інстанції при вирішенні спору враховано відповідну інформацію про позивача ОСОБА_1 , яка має місце в матеріалах справи. Так, вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 02 вересня 2019 року №127/4490/18 ОСОБА_1 було визнано винуватим за ст. 121 ч. 1 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки (т. 1 а.с. 120-134). На даний час ОСОБА_1 фактично проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується договором оренди від 20.09.2019 (т. 1 а.с. 34-35). ОСОБА_1 за період проживання за адресою: АДРЕСА_4 , з червня по жовтень 2019 року зарекомендував себе позитивно (а.с. 33 т.1). ОСОБА_1 працює на посаді менеджера в ТОВ «Зелений енергетичний ресурс», зарплата (до виплати) за вересень 2019 року - лютий 2020 року складає 31 395 грн (т. 1 а.с. 36). У зв`язку із запровадженням карантинних заходів в державі з 12 лютого 2020 року ОСОБА_1 знаходиться у відпустці без збереження заробітної плати (т. 1 а.с. 196). Відповідно до договору від 23.06.2006 ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень загальною площею 5 061,2 кв. м. в смт Віньківці Хмельницької області (а.с. 21 т.1). Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 27.02.2020 №127/4049/20 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 стягнуто аліменти - 1/3 частку заробітку (доходу) щомісячно, але не більше 10 прожиткових мінімумів, та не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.02.2020 і до досягнення старшою дитиною повноліття (т. 1 а.с. 193). З примусового виконання зазначеного судового наказу було відкрите виконавче провадження №61740684 (т. 1 а.с. 194). Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, станом на 30.04.2020 ОСОБА_1 має переплату в сумі 729,85 грн (т. 1 зворот а.с. 224). ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за даними архіву КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР», станом на 05.03.2020 на лікуванні не перебував та за медичною психіатричною допомогою не звертався. Подана інформація не відображає реальний стан психічного здоров`я особи (т. 1 а.с. 13). ОСОБА_1 на диспансерному обліку в КП ВОНД "Соціотерапія" не перебуває (а.с. 11 т.1). Також, судом першої інстанції враховано наявну в матеріалах справи інформацію про матір дітей - відповідача ОСОБА_4 . Згідно з довідкою від 03.03.2020 ТОВ "ЖЕО" ОСОБА_2 була зареєстрована з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_5 з 12.05.2010 до 18.10.2017 (а.с. 23 т.1). З довідки, виданої ОСББ "Гоголя-21" слідує, що ОСОБА_2 разом з дітьми - ОСОБА_3 , ОСОБА_3 проживали по АДРЕСА_5 з серпня 2017 року по листопад 2018 року без реєстрації. Характеризуються позитивно, дотримувались правил добросусідства, скарг не надходило (а.с. 14 т.1). Згідно з довідкою ОСББ "Резиденція 114" за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані і проживають ОСОБА_2 (власник особового рахунку), син ОСОБА_3 , син ОСОБА_3 . Чоловік ОСОБА_1 не зареєстрований, але проживав з червня по жовтень 2019 року (а.с. 28 т.1). ОСОБА_2 перебуває на податковому обліку у Вінницькій ДПІ ВУГУДПС у Вінницькій області з 01.02.2016. За період 01.01.2019 - 30.09.2019 (спрощена система оподаткування), її дохід склав 70 287 грн. (т. 1 а.с. 228). ОСОБА_2 надано сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду, виданий КП ВОНД «Соціотерапія», що дійсний до 26.02.2021 (т. 1 а.с. 91). Згідно з медичною довідкою серії 2ААЛ №645369, виданою КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР», дійсною до 01.03.2021, ОСОБА_2 на обліку у психіатра не перебуває, за психіатричною допомогою ніколи не зверталась, без психічних розладів (а.с. 91 т.1). ОСОБА_2 неодноразово зверталась до поліції щодо конфліктів та непорозумінь із колишнім чоловіком, що відбувались за адресою: АДРЕСА_4 : 10.09.2019, 07.12.2019, 08.01.2020, 06.03.2020, 23.03.2020, 02.04.2020 (т. 1 а.с. 97, 100, 229, 231). Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.01.2020 було відкрито провадження у справі №127/33631/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з матір`ю (т. 1 а.с. 51-52). Також судом першої інстанції встановлено, що на даний час сини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані та проживають з матір`ю - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 . 20.04.2018 та 12.10.2018 ОСОБА_1 нотаріально посвідчував заяви про надання дозволів на тимчасові поїздки за кордон синів ОСОБА_6 та ОСОБА_6 в супроводі їх матері - ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 30, 31). Згідно з довідкою КЗ «Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - ліцей №7 Вінницької міської ради» ОСОБА_3 станом на 05.03.2020 навчався в 3-Б класі. Протягом двох років (перший, другий класи) батько хлопчика заклад не відвідував. Лише на початку 2019 - 2020 навчального року (серпень 2019 року) класний керівник ОСОБА_7 познайомилась із батьком ОСОБА_6 - ОСОБА_1 . З серпня 2019 року ОСОБА_1 періодично забирає хлопчика після уроків, перевіряє виконання домашніх завдань, цікавиться навчанням і поведінкою дитини, про що свідчать підписи у щоденнику, бере участь у вихованні хлопчика (т. 1 а.с. 12). З довідки від 23.05.2020 вбачається, що ОСОБА_3 з 06.04.2019 займається у хокейному клубі ДЮСШ «Патріот». Членські внески сплачуються вчасно. На тренування дитину приводила та забирала мати ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 223) На виконання вимог ухвали суду про витребування доказу, виконавчий комітет Вінницької міської ради як орган опіки і піклування надав висновок від 17.09.2020 №01-00-011-52245 щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 2 а.с. 20-23), у якому зазначено, що орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю - ОСОБА_2 (а.с. 20-23 т. 2). Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Згідно зі статтею 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. За змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Доводи апеляційної скарги про те, що висновок Виконкому Вінницької міської ради від 17 вересня 2020 року про доцільність визначити місце проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з матір`ю, який враховував суд при розгляді справи, має рекомендаційний характер, а тому не повинен прийматися судом до уваги, є необґрунтованими, виходячи з наступного. Відповідно до частин четвертої - шостої статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи . Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Як вбачається з вищевказаної норми, нею чітко визначено підстави, коли суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування. Разом з тим, колегія суддів вважає, що в даній справі відсутні обставини, за яких можна було б вважати, що висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини і такий висновок, в сукупності, співвідношенні та взаємозв`язку з іншими доказами у справі, підлягав врахуванню судом під час ухвалення оскаржуваного рішення. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про безпідставність врахування судом пояснень його старшого сина - ОСОБА_3 про те, що він має бажання проживати з матір`ю, не заслуговують на увагу суду, оскільки під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини). Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від17 липня 1997 року N 475/97-ВР. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття охоплює, зокрема, питання втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання. Так, рішенням у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків. При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Така ж позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 357/17852/15-ц від 29 травня 2019 року. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність врахування під час розгляду даної справи пояснень старшого сина сторін щодо його бажання проживати разом з матір`ю. Щодо посилань апеляційної скарги на позитивну характеристику позивача, його матеріальне забезпечення, ставлення до дітей та виконання ним батьківського обов`язку, то дані посилання не можуть бути достатньою і беззаперечною підставою для задоволення позову про визначення місця проживання дітей. Разом з тим, оскаржуване позивачем рішення не перешкоджає йому вільно користуватися батьківськими правами та виконувати свої батьківські обов`язки щодо дітей. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відмову в задоволенні позову зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення позивачем характеру спірних правовідносин. Аргументи апеляційної скарги, в їх сукупності, не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного позивачем рішення. Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 березня 2021 року, яке постановою Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2021 року залишено без змін, задоволено позов ОСОБА_2 та визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір`ю ОСОБА_2 . Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, доводи скаржника не дають правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 22 червня 2021 року. Головуючий: В. В. Оніщук Судді: С. К. Медвецький С. Г. Копаничук