Постанова 4873 № 910/8514/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" червня 2021 р. Справа№ 910/8514/18 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коробенка Г.П. суддів: Козир Т.П. Кравчука Г.А. за участю секретаря судового засідання Огірко А.О. за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 15.06.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатгаз Збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 (повний текст рішення складено 09.03.2021) у справі №910/8514/18 (Ващенко Т.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатгаз Збут" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання недійсним пункту договору в частині, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпатгаз Збут" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання частково недійсним пункту 6.1 договору №17-12DZKz1311-H купівлі-продажу природного газу від 07.04.2017, укладеного між позивачем та відповідачем. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір №17-12DZKz1311-H купівлі-продажу природного газу від 07.04.2017 не спрямований на створення правових наслідків, обумовлених ним, тобто є фіктивним (в частині п. 6.1 договору), що є підставою для визнання його частково недійсним. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 у справі №910/12343/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що оспорювані умови Договору не суперечать вимогам чинного законодавства; прийняття позивачем умов договору, у т.ч. п. 6.1 Договору в оспорюваній частині та подальше його схвалення шляхом повного виконання умов договору щодо прийняття обсягів природного газу, підписання Актів приймання-передачі газу, повної оплати свідчить про належне виконання сторонами своїх зобов`язань та не підтверджують фіктивність правочину, укладення його на умовах, що завідомо свідчать про те, що ані позивач, ані відповідач не могли передбачити реального настання правових наслідків такого правочину. Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпатгаз Збут" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення від 23.02.2021 у справі №910/8514/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві та заяві про зміну предмету позову. При цьому позивач стверджує, що укладаючи договір на визначених в пункті 6.1 умовах, враховуючи механізм виділення та перерахування коштів, встановлений законодавчими актами України, як позивач, так і відповідач завідомо розуміли неможливість виконання та проведення розрахунків за природний газ на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій у строки встановлені договором. Отже, сторони не могли передбачити реального настання правових наслідків, які обумовлені оспорюваний пунктом договору. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатгаз Збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у справі №910/8514/18; призначено апеляційну скаргу до розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства. 15.06.2021 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з неможливістю забезпечення явки свого представника, що зумовлено встановленням протиепідемічних заходів в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Закарпатгаз Збут" шляхом переведення працівників на віддалений режим роботи та значну територіальну віддаленість (товариство знаходиться в м. Ужгороді). Колегією суддів відмовлено у задоволенні вказаного клопотання з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Однією з таких підстав, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України, визначено першу неявку в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час та місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Постановою Кабінету Міністрів України від 09/12/2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами, внесеними постановою КМУ від 21.04.2021 №405 встановлено, з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, з 19.12.2020 до 30.06.2021 на території України карантин. За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. При цьому, суд звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі «Шульга проти України»). Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі «Скордіно проти Італії»). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах «Скордіно проти Італії», «Сюрмелі проти Німеччини»). Колегія суддів вважає, що зазначені у клопотанні обставини не можуть бути належною підставою для відкладення розгляду апеляційної скарги у справі. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач не був позбавлений права звернутися до суду, у відповідності до ст. 197 ГПК України, з заявою про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів із застосуванням сервісу easycon.com.ua, про що, зокрема, було повідомлено в ухвалі суду від 17.05.2021 про відкриття апеляційного провадження. За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника позивача. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного. 07.04.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпатгаз Збут", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу природного газу №17-12DZKz1311-H (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується передати покупцеві у 2017 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах Договору. Природний газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для постачання побутовим споживачам (п. 1.2 Договору). Пунктом 6.1 Договору сторони передбачили, що оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абзацом третім цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу. Остаточний розрахунок з оплати вартості придбаного природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій проводиться за процедурою, визначеною Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 (Офіційний вісник України, 2005 р., № 2, ст. 88) і має бути здійснений протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. У разі, якщо продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк. Вартість фактично переданого газу, яка підлягає сплаті грошовими коштами за процедурою, передбаченою абзацом третім цього пункту, визначається на підставі актів звіряння розрахунків (в тому числі, коригуючих актів) за відповідний місяць, підписаних покупцем та розпорядником коштів місцевого бюджету, оригінали яких надаються покупцем продавцеві до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. У разі не надання покупцем продавцеві до 25 числа (включно) передбачених в абзаці четвертому цього пункту актів звіряння розрахунків за відповідний місяць, остаточний розрахунок за весь фактично переданий у відповідному місяці купівлі-продажу природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу. Покупець зберігає за собою право надати акт звіряння розрахунків, передбачений в абзаці четвертому цього пункту до закінчення 90 (дев`яностого) дня, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу. При цьому, у випадку, якщо покупець надасть продавцеві, передбачений абзацом четвертим цього пункту, акт звіряння пізніше 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу але до закінчення 90 днів, що відраховуються з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу, то розрахунок за придбаний покупцем газ, в частині суми зазначеної в такому акті звіряння, буде здійснюватись в порядку, передбаченому абзацом третім цього пункту але з такими особливостями. З дати надання продавцеві покупцем зазначеного вище акту звіряння, припиняється нарахування продавцем неустойки, 3% річних, а також інфляційних збитків на суму, зазначену в такому акті звіряння, на період з дати надання акту звіряння продавцеві і до закінчення 90 днів що відраховуються з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за придбаний покупцем природний газ в частині, що підлягає оплаті за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 (Офіційний вісник України, 2005 p., № 2, ст. 88), має бути здійснений до закінчення 90 (дев`яностого) дня що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк. Покупець може ініціювати проведення розрахунку за придбаний природний газ за процедурою передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 і після спливу 90 денного строку, передбаченого абзацом 3 цього пункту. Сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 не змінює строків та умов розрахунків за цим договором, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк. Пунктом 6.2 Договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП. У разі невиконання покупцем п. 6.1 договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день його прострочення (п. 7.2 Договору). Договір підписаний сторонами з протоколом розбіжностей, яким було узгоджено спірні умови пунктів 1.1, 2.1, 5.1, 5.2, 11.1 та прийнято їх в редакції продавця. На думку позивача, абзаци 3, 6-8 п. 6.1 Договору не відповідають нормам діючого законодавства у зв`язку з чим, просить суд визнати їх недійними. Так, обґрунтовуючи недійсність оскаржуваного пункту Договору в частині, позивач посилається на Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затверджений постановою КМУ від 11 січня 2005 року № 20; Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затверджений Наказом Міненерговугілля та Мінфіну №493/688 від 03.08.2015, вказуючи, що відносини з відшкодування місцевими бюджетами надавачам послуг вартості спожитого пільговиками та субсидіантами природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету, які в подальшому мають бути перераховані позивачем на рахунок відповідача відповідного до установленого Порядку № 20 регулюються бюджетним законодавством і є для позивача непередбачуваними та такими, на які позивач не може впливати. Вказані обставини, на думку позивача, вказують на фіктивність правочину, який не спрямований на настання правових наслідків. Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Статтю 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тотожні положення містить й Господарський кодекс України (ч. 1 ст. 193 Господарський кодекс України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України). Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом. Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип. Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення. Наявність укладеного між позивачем та відповідачем Договору та факт його виконання, свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти Договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі. За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач, за результатами досягнення згоди з усіх істотних умов договору уклали договір купівлі-продажу природного газу, який став обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину (частини правочину). Так, за змістом статті 179 Господарського кодексу України господарські договори на основі примірних і типових договорів необхідно укладати, дотримуючись умов, передбачених даною статтею, шляхом складання єдиного документа, оформленого відповідно до вимог ст. 181 Господарського кодексу України, а також відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірних або типових договорів. Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами спірний Договір, в тому числі і в частині оспорюваного пункту, був укладений на підставі примірного договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Примірний договір це договір, який рекомендується органом управління суб`єктам господарювання для використання його положень при укладанні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. Сторони, укладаючи договір купівлі-продажу природного газу, в тому числі і в частині спірних умов, за взаємною згодою визначили його умови на власний розсуд, з урахуванням примірного договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що не протирічить вимогам чинного законодавства. При цьому, під час розгляду справи сторонами було підтверджено та не оспорено те, що товариством в повному обсязі виконано умови Договору та оплачено весь обсяг поставленого відповідачем газу, тобто позивачем здійснено ряд дій, які свідчать про схвалення спірного Договору, а відповідно і прийняття на себе зобов`язання щодо порядку та умов проведення розрахунків та відповідальність за невиконання або неналежне виконання цих умов Договору. Викладене свідчить, що оспорюваний Договір, в тому числі і в спірній частині, був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, воля обох сторін договору відповідала зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи Договір, знали про наслідки його укладення та бажали настання таких правових наслідків, що виключає можливість вважати договір в цій частині таким, що не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зазначеним у частині 5 статті 203 Цивільного кодексу України. Як вірно зазначив суд першої інстанції, жодна з норм вказаних позивачем нормативних актів, які регулюють алгоритм розрахунків, не обмежує права сторін на укладення договорів купівлі-продажу природного газу з доповненням на власний розсуд їх змісту, зокрема, в частині встановлення остаточних строків розрахунку і врегулювання відповідальності сторін за неналежне виконання умов Договору купівлі-продажу природного газу і встановлення остаточного строку розрахунків жодним чином не змінює алгоритм розрахунків, який затверджений державними органами. За таких обставин, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що оспорювані умови Договору не суперечать вимогам чинного законодавства, а твердження позивача з цього приводу є необґрунтованими. Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь , що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь - який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та держаної реєстрації. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Прийняття позивачем умов договору, у т.ч. п. 6.1 Договору в оспорюваній частині та подальше його схвалення шляхом повного виконання умов договору щодо прийняття обсягів природного газу, підписання Актів приймання-передачі газу, повної оплати свідчить про належне виконання сторонами своїх зобов`язання та не підтверджують фіктивність правочину, укладення його на умовах, що завідомо свідчать про те, що ані позивач, ані відповідач не могли передбачити реального настання правових наслідків такого правочину. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатгаз Збут" про визнання частково недійсним пункту 6.1 договору №17-12DZKz1311-H купівлі-продажу природного газу від 07.04.2017, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні. Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат. Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатгаз Збут" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у справі №910/8514/18 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника. Матеріали справи №910/8514/18 повернути Господарському суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення складено та підписано 22.06.2021. Головуючий суддя Г.П. Коробенко Судді Т.П. Козир Г.А. Кравчук