Постанова 4870 № 907/726/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" червня 2021 р. Справа №907/726/18 м. Львів Західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого - судді Матущака О.І. суддів: Бонк Т.Б. Якімець Г.Г. за участю секретаря судового засідання: Гулик Н.Г. за участю представників сторін від: від позичача: Личко Л.М. (адвокат); від відповідача: Лапка І.С. (адвокат); від третьої особи на стороні позивача: Орбан Н.Л. (адвокат); розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Шкала-Енерджі б/н від 17.04.2020 (Вх.ЗАГС № 01-05/1579/20 від 04.05.2020) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.03.2020 (суддя Ремецькі О.Ф., повний текст складено 07.04.2020, м. Ужгород) у справі № 907/726/18 за позовом фізичної особи-підприємця Кухар Івана Степановича, смт. Буштино Тячівського району до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Шкала-Енерджі, м. Тячів за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Малого підприємства Надія, м. Тячів про стягнення 75 000,00 доларів США, ВСТАНОВИВ: Суть спору. У грудні 2018 року фізична особа-підприємець Кухар Іван Степанович звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шкала-Енерджі» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - малого підприємства «Надія» про стягнення 75 000,00 доларів США збитків. Позовні вимоги мотивовані тим, що після закінчення строку дії договору №25/А від 20.06.2014, який укладений між МП «Надія» (орендодавець) та ТОВ «Шкала-Енерджі» (орендар), відповідач, всупереч пунктів 1.5, 6.1 цього договору, не повернув об`єкт оренди (складське приміщення) орендодавцю. У зв`язку із зазначеним останній не мав можливості передати це ж складське приміщення новому орендарю на виконання іншого договору оренди №27 від 31.12.2014. Виконавши вимоги нового орендаря про сплату штрафу в розмірі 75 000 доларів США, який виник у зв`язку з невиконанням пунктів 1.1, 4.1 договору №27 від 31.12.2014, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України в МП «Надія» виникло право зворотної вимоги (регресу) до ТОВ «Шкала-Енерджі», як винної особи, у розмірі виплаченого відшкодування. Оскільки зазначене право зворотної вимоги (регресу) до ТОВ «Шкала-Енерджі» на суму виплаченого відшкодування у розмірі 75 000 доларів США, МП «Надія» відступило ФОП Кухар І.С., то останній вважає себе правонабувачем цих вимог, який має право на звернення з позовом у даній справі. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.03.2020 вищезазначений позов задоволено. Рішення суду мотивоване тим, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою ТОВ «Шкала-Енерджі» у вигляді безпідставного неповернення МП «Надія» складського приміщення за договором №25/А від 20.06.2014 та шкодою, завданою МП «Надія» у вигляді сплати ним на користь ФОП Кухар І.С. штрафу в розмірі 75 000 доларів США, полягає в тому, що за умови своєчасного повернення ТОВ «Шкала-Енерджі» спірного складського приміщення МП «Надія» змогло б виконати свої зобов`язання за договором №27 від 31.12.2014 та не повинно було б відшкодовувати ФОП Кухар І.С. штраф у розмірі 75 000 доларів США. Тобто, шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Суд відхилив твердження відповідача стосовно відсутності вини, як необхідної складової для покладення на нього майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, оскільки врахував преюдиційні обставини щодо факту неповернення відповідачем орендованого майна, які встановлені у постанові Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №907/720/18. Місцевий господарський суд відмовив у застосуванні наслідків спливу строку позовної давності, оскільки зобов`язання, що пред`явлене до відповідача, за своєю суттю є регресним, а тому перебіг трирічного строку позовної давності починає обчислюватися з моменту, коли здійснено відшкодування (01.06.2017), тобто з моменту виконання МП «Надія» на користь ФОП Кухар І.С. зобов`язання, передбаченого п. 5.2. договору оренди №27 від 31.12.2014 у вигляді сплати штрафу в розмірі 75 000 доларів США за непередання в оренду приміщення, шляхом укладення угоди від 01.06.2017 про передачу відступного (ст. 600 ЦК України). Отже, строк позовної давності розпочинає свій перебіг з 01.06.2017 та завершується 01.06.2020, водночас позов у даній справі пред`явлено у грудні 2018 року. Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи. В апеляційній скарзі скаржник, як на підстави для відмови в задоволенні позову, покликається на такі обставини: 1) висновок суду про те, що після закінчення строку дії договору №25/А від 20.06.2014 ТОВ «Шкала-Енерджі» не повернуло МП «Надія» орендоване приміщення, не відповідає фактичним обставинам справи, згідно з якими загальну площу об`єкта оренди було зменшено з 500,00 кв.м. до 300,00 кв.м., шляхом укладення між цими самими сторонами нового договору №26 від 01.01.2015 та підписання відповідного акту приймання-передачі; 2) суд першої інстанції не врахував, що об`єкт оренди за договором №25/А від 20.06.2014 та за договором №26 від 01.01.2015 є одним і тим самим майном, а тому дійшов до помилкового висновку про існування правовідносин за двома договорами оренди; 3) місцевий господарський суд, на підставі неналежних та недопустимих доказів, визнав встановленими обставини надсилання на адресу ТОВ «Шкала-Енерджі» листів, якими МП «Надія» повідомило про необхідність повернення об`єкта оренди за договором №25/А від 20.06.2014 після його закінчення, а також про можливість надання в оренду нових приміщень; 4) висновки суду про те, що МП «Надія» або ФОП Кухар І.С. завдано будь-які збитки не відповідають фактичним обставинам справи, а тому відсутні підстави для притягнення ТОВ «Шкала-Енерджі» до цивільно-правової відповідальності; 5) судом неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки не враховано, що МП «Надія» та ФОП Кухар І.С. сприяли заподіянню збитків, що є предметом стягнення у даній справі; 6) місцевий господарський суд помилково обчислив перебіг строку позовної давності з 01.06.2017 - моменту, коли здійснено відшкодування збитків шляхом передання відступного у порядку ст. 600 ЦК України, а не з 01.01.2015 першого дня, коли об`єкт оренди за договором №25/А від 20.06.2014 не був повернутий ТОВ «Шкала-Енерджі»; 7) дійшовши висновку про стягнення з відповідача 75 000,00 доларів США, суд не врахував правовий висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №537/6309/16-ц, за змістом якого сума заборгованості за грошовим зобов`язанням, яке стягується в судовому порядку, визначається за курсом іноземної валюти на день прийняття судового рішення, а не за курсом на момент подання позову. Відзиву та пояснень на апеляційну скаргу учасники справи не подали. 09.06.2020 від апелянта надійшло клопотання від 05.06.2020 (а.с.32-37,т.3) в якому просить суд призначити судово-технічну експертизу документів, на вирішення якої поставити наступні питання: 1) чи відповідає давність виконання договору оренди №27 від 31.12.2014, укладеного між ФОП Кухар Іваном Степановичем та МП «Надія», вказаній в договорі даті його укладення? Коли він був підписаний сторонами та коли на ньому були нанесені печатки відносно дати 31.12.2014? 2) чи відповідає дата оригіналу договору оренди №27 від 31.12.2014, укладеного між ФОП Кухар І.С. та МП «Надія» періоду часу нанесення на нього відтисків печаток підписантів ФОП Кухар І.С. та МП «Надія»? Проведення вищезазначеної експертизи просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (03680, м. Київ, вул. Смоленська, 6). Вказане клопотання апелянт обґрунтовує тим, що договір №27 від 31.12.2014, укладений між ФОП Кухар І.С. та МП «Надія, на підставі якого заявлено вимоги про відшкодування збитків у даній справі має ознаки фіктивності. На підставі цього заявник вважає, що експертним шляхом може бути встановлено обставини про те, що жодні збитки у зв`язку з невиконанням цього договору позивачу не заподіювались. Клопотаннями від 18.02.2021 та від 02.03.2021 апелянтом долучено оригінали документів, які необхідні для проведення судово-технічної експертизи. Представники позивача та третьої особи заперечили проти задоволення вищезазначеного клопотання, оскільки в межах даної справи не заявлена вимога про визнання недійсним договору оренди №27 від 31.12.2014 з підстав його фіктивності, а тому в силу презумпції правомірності договору такий підлягає виконанню. Обставини щодо фіктивності договору, на які покликається апелянт, не входить у предмет доказування по даній справі, а відтак і не мають досліджуватись. Призначення експертизи в справі призведе до затягування розгляду справи. Позивач та третя особа не надають згоду на знищення договору оренди №27 від 31.12.2014, що є необхідним для проведення судово-технічної експертизи, про яку просить апелянт. Заслухавши думку учасників справи з приводу заявленого клопотання про призначення судово-технічної експертизи документів, апеляційний господарський суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. Зі змістовного аналізу ст. 73 та п. 1 ч. 1 ст. 99 ГПК України вбачається, що призначаючи експертизу суд, зокрема, повинен пересвідчитись в тому, що обставини, які будуть встановлені експертизою: 1)мають значення для справи; 2)їх з`ясування потребує спеціальних знань у сфері іншій ніж право; 3)їх неможливо встановити іншими засобами доказування, що передбачені ст. 73 ГПК України, ніж шляхом проведення експертизи. Тобто, призначаючи спірну експертизу, суд першої інстанції повинен був встановити наявність всіх цих передумов. Зміст заявленого відповідачем клопотання зводиться до того, що договір оренди №27 від 31.12.2014, укладений між ФОП Кухар І.С. та МП «Надія» є фіктивним, а жодних збитків у зв`язку з його невиконанням не заподіяно. Такі твердження апелянта зводяться до того що, фактично, відповідач заперечує виникнення між ФОП Кухар І.С. та МП «Надія» взаємних прав та обов`язків на підставі договору №27 від 31.12.2014, оскільки вважає, що такий виготовлений пізніше дати цього договору - 31.12.2014. Тобто виникнення між ФОП Кухар І.С. та МП «Надія» взаємних прав та обов`язків на підставі договору №27 від 31.12.2014 відповідач пов`язує з моментом виготовлення та підписання цього договору. Оскільки предметом даного позову є вимога про стягнення грошової суми збитків, то до предмету доказування відносяться обставини щодо виникнення обов`язку зі сплати цих збитків. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тобто, з аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що виникнення в сторін прав та обов`язків закон пов`язує, зокрема, з укладенням договору, а не з моментом виготовлення письмової форми та підписання такого договору. Ці дві дії можуть бути розірвані в часовому вимірі та не впливають в даному випадку одна на одну, оскільки характеризують лише форму оформлення правовідносин між сторонами та жодним чином не впливають на зміст цих правовідносин й момент їх виникнення, який теоретично, може не співпадати, а навпаки передувати моменту виготовлення письмової форми договору. Зважаючи на це, момент виготовлення та підписання договору оренди №27 від 31.12.2014, укладеного між ФОП Кухар І.С. та МП «Надія» не входить до предмету доказування по даній справі. Окрім того, апеляційний господарський суд враховує правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 про те, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Оскільки судами не встановлено обставин про те, що договір оренди №27 від 31.12.2014 визнаний судом недійсний, то призначення експертизи в даній справі не відмінятиме дію презумпції правомірності договору. Таким чином, експертиза, яку відповідач просить призначити та поставлені ним питання - стосуються з`ясування обставин, які не входять в предмет доказування по цій справі, а тому в заявлене клопотання відповідача підлягає залишенню без задоволення. 27.01.2021 від апелянта надійшло клопотання від 25.01.2021 в якому просить суд визнати неналежними, недостовірними та недопустимими: договір оренди №27 від 31.12.2014, угоду про припинення зобов`язання шляхом відступного від 01.06.2017 та договір відступлення права вимоги №27А від 03.12.2018, а також не враховувати їх. Вказане клопотання апелянт обґрунтовує тим, що позивачем не надано суду оригіналів цих доказів, а тому відсутні підстави для їх врахування. Заслухавши думку учасників справи з приводу заявленого клопотання суд дійшов висновку про залишення його без задоволення, оскільки в даній справі не призначалась експертиза, для проведення якої були б необхідні оригінали цих доказів. 09.06.2021 від апелянта надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, однак оскільки такі подані до суду після завершення підготовчих дій, то в силу ч. 2 ст. 207 ГПК України апеляційний господарський суд залишає їх без розгляду. Фактичні обставини справи та оцінка суду. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.06.2014 між МП «Надія» (орендодавець) та ТОВ «Шкала-Енерджі» (орендар) укладено договір №25/А, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування складське приміщення площею 500 кв.м. (в тому числі дві навантажувально-розвантажувальні естакади), що розташоване за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська,

2. Право користування складським приміщенням наступає за умови підписання даного договору. Пунктом 2.1 договору №25/А від 20.06.2014 передбачено, що вартість користування складським приміщенням становить 1,5 доларів США за один квадратний метр у гривневому еквіваленті по закупівельному курсу долару США в АТ «ОТП Банк» на день розрахунку. Також цим пунктом договору визначено, що орендна плата здійснюється поквартально. У пунктах 6.1, 6.3 цього ж договору, сторони погодили, що такий діє з 20.06.2014 до 31.12.2014, а взаємовідносини сторін, які не врегульовані цим договором, регламентуються чинним законодавством. На виконання вищезазначеного договору між сторонами підписано та скріплено печатками акт від 20.06.2014 приймання-передачі складського приміщення площею 500 кв.м. П. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін. Таким чином, досягнувши згоди щодо всіх істотних умов сторони уклали договір, внаслідок чого між ними виникли взаємні права та обов`язки, а відповідний договір набрав чинності. Аналіз приписів частин 1-3, 6 статті 283 ГК України дозволяє дійти висновку, що орендні правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору оренди, за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; об`єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. У зв`язку з наведеним суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок укладення договору №25/А від 20.06.2014 між МП «Надія» та ТОВ «Шкала-Енерджі» виникли орендні правовідносини. Під час дії цього договору від МП «Надія» (орендодавець) на адресу ТОВ «Шкала-Енерджі» (орендар) було скеровано лист №72 від 30.09.2014, в якому орендодавець заперечив проти пролонгації договору №25/А від 20.06.2014 після його завершення та завчасно повідомлено орендаря про те, що по закінченню строку дії договору (31.12.2014) об`єкт оренди підлягає поверненню. Факт надсилання такого листа орендарю підтверджується відповідним описом вкладення, на якому проставлено відбиток календарного штемпеля від 30.09.2014 та підпис відповідального працівника поштового зв`язку. 07.10.2014 до МП «Надія» звернулось ТОВ «Шкала-Енерджі» з комерційною пропозицією, яка полягала в можливості надання в оренду після завершення дії договору №25/А від 20.06.2014 інших складських приміщень, у зв`язку з недостатністю в останнього власних складів через великий об`єм виготовленої продукції (паливних пелет). Надаючи відповідь на вказану пропозицію, МП «Надія» у листі №84 від 11.11.2014 запропонувала інше складське приміщення площею 300 кв.м., що знаходиться за цією ж адресою та яке є логістично вигідним для ТОВ «Шкала-Енерджі». Факт надсилання такого листа підтверджується відповідним описом вкладення, на якому проставлено відбиток календарного штемпеля від 11.11.2014 та підпис відповідального працівника поштового зв`язку. Вищезазначені обставини підтверджують обізнаність ТОВ «Шкала-Енерджі» про необхідність повернення об`єкту оренди 31.12.2014, тобто після завершенні дії договору №25/А від 20.06.2014, а також про наявність попередньої домовленості відповідача з МП «Надія» про оренду іншого складського приміщення площею 300 кв.м. за тією ж адресою, що було логістично вигідним для ТОВ «Шкала-Енерджі», у зв`язку з близьким розташуванням до функціонуючого заводу з виготовлення паливних пелетів, власником якого є ТОВ «Шкала-Енерджі». Заперечення апелянта щодо існування вищезазначеного листування між МП «Надія» та ТОВ «Шкала-Енерджі» відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки суд першої інстанції правильно застосував до спірних відносин пункт 1132 глави 11.4 розділу 1 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, який затверджений наказом Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 за №571/20884 щодо трирічного строку зберігання квитанцій про оплату послуг поштового зв`язку, за наслідками чого з дотриманням принципу вірогідності доказів у справі встановив факт знищення МП «Надія» квитанцій про оплату послуг поштового зв`язку, на підставі яких здійснювалось надсилання ТОВ «Шкала-Енерджі» листів №72 від 30.09.2014 та №84 від 11.11.2014. Отже, третя особа була позбавлена можливості передати такі документи позивачу, а тому такі докази відсутні в нього з об`єктивних причин. У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції відхиляє заперечення апелянта про те, що позивачем не надано суду доказів відправлення ТОВ «Шкала-Енерджі» листів №72 від 30.09.2014 та №84 від 11.11.2014. Аналіз ч. 1 ст. 759 та ч. 1 ст.785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. За приписами ч. 2, 4 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України. Згідно з статтею 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №127/14633/16-ц, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №926/2119/17, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №924/195/16, пункті 54 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №921/309/18, пункті 26 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №906/565/18). Судами встановлено, що відповідно до п. 1.5 договору №25/А від 20.06.2014 складське приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту повного звільнення складського приміщення та підписання сторонами акту приймання-передачі. Отже, сторони договору №25/А від 20.06.2014 не встановили інший порядок припинення орендних правовідносин при поверненні орендарем об`єкту оренди орендодавцю після закінчення дії договору, ніж визначений законом, тобто шляхом підписання акту приймання-передачі. Вказане узгоджується з пунктом 6.3 договору №25/А від 20.06.2014, в якому сторони погодили, що взаємовідносини сторін, які не врегульовані цим договором, регламентуються чинним законодавством. Незважаючи на вищезазначене, ТОВ «Шкала-Енерджі», після закінчення договору №25/А від 20.06.2014, тобто після 31.12.2014, не повернуло об`єкт оренди МП «Надія». Доказів протилежного (як-то акту приймання-передачі, тощо) відповідачем не надано, а судами не встановлено. Разом з тим, відповідач, у своїх запереченнях, зазначає, що правовідносини між МП «Надія» та ТОВ «Шкала-Енерджі» щодо оренди складського приміщення площею 500 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які виникли на підставі договору №25/А від 20.06.2014, фактично транформувались (продовжили існувати) у вигляді оренди цього ж складського приміщення, за цією ж адресою, однак в меншій площі - 300 кв.м., на підставі укладення між тими самими сторонами договору №26 від 01.01.2015. Оскільки характерними ознаками складських приміщень за обома договорами оренди є їх однакова вартість, місцезнаходження та наявність двох навантажувально-розвантажувальних естакад, а відмінним лише площа оренди, то відповідач стверджує, що об`єкт оренди в цих двох договорах один і той самий. У зв`язку з цим ТОВ «Шкала-Енерджі» вважає, що укладення договору №26 від 01.01.2015 підтверджує факт належного виконання ним обов`язку щодо повернення об`єкту оренди за договором №25/А від 20.06.2014 без підписання окремого акту приймання-передачі. Судами встановлено, що 01.01.2015 між МП «Надія» (орендодавець) та ТОВ «Шкала-Енерджі» (орендар) укладено договір №26, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування складське приміщення площею 300 кв.м. (в тому числі дві навантажувально-розвантажувальні естакади), що розташоване за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська,

2. Право користування складським приміщенням наступає за умови підписання даного договору. У пунктах 1.5, 6.1 цього ж договору, сторони погодили, що такий діє з 01.01.2015 до 31.12.2016, а об`єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту повного звільнення складського приміщення та підписання сторонами акту приймання-передачі. В межах цього договору №26 від 01.01.2015 між сторонами підписано та скріплено печатками акт від 01.01.2015 про передачу МП «Надія» об`єкта оренди ТОВ «Шкала-Енерджі» та акт від 31.12.2015 про його повернення орендодавцю. Тобто, з вищенаведеного вбачається, що одні й ті самі сторони (МП «Надія» та ТОВ «Шкала-Енерджі») уклали між собою два подібні за умовами договори оренди (№25/А від 20.06.2014 та №26 від 01.01.2015) з приводу складських приміщень за однією адресою (Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2), однаковою вартістю (2 млн. грн.) та наявністю двох навантажувально-розвантажувальних естакад. Так, пунктами 6.2 обох вищезазначених договорів (№25/А від 20.06.2014 та №26 від 01.01.2015) передбачено, що зміни до них можуть мати місце за взаємною згодою з ініціативи будь-якої із сторін. Аналогічне положення передбачено й ст. 651 ЦК України. Натомість, у спірному випадку, сторони не скористались наданим їм правом на внесення змін до існуючого договору №25/А від 20.06.2014, що суттєво простіше, а повторно виклали свої домовленості в новому договорі за №26 від 01.01.2015. Враховуючи наведене, за наслідками аналізу договорів, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що при укладенні договору №26 від 01.01.2015 у сторін не було наміру приводити попередній договір №25/А від 20.06.2014 у відповідність до правовідносин, які між ними фактично склалися станом на 01.01.2015, шляхом внесення змін в умови існуючого договору у вигляді зменшення площі орендованого приміщення. Навпаки, у зв`язку зі зміною фактичних обставин між сторонами, які пов`язані з вимогою МП «Надія» до ТОВ «Шкала-Енерджі» про повернення об`єкту оренди після закінчення строку дії договору №25/А від 20.06.2014, сторони в такий спосіб виявили намір припинити орендні правовідносини, які існували на підставі договору №25/А від 20.06.2014, та розпочати нові, шляхом укладення договору №26 від 01.01.2015 про оренду іншого складського приміщення. Такий характер волевиявлення сторін відповідає загальноцивілістичним принципам свободи договору (якщо сторони бажають домовитися про певні умови, то немає жодних підстав їх в цьому обмежувати), обов`язковості договору та презумпції його правомірності. Зазначене узгоджується з попередніми домовленостями сторін, які узгоджено шляхом листування (лист №72 від 30.09.2014 щодо звільнення приміщень після закінчення договору оренди та лист №84 від 11.11.2014 щодо можливості надання нового приміщення площею 300,00 кв.м.). Так, орендні відносини за договором №25/А від 20.06.2014 відповідач вважає припиненими, а об`єкт оренди повернутим - без підписання акта приймання-передачі, натомість складське приміщення за договором №26 від 01.01.2015 повертає згідно з актом приймання-передачі від 31.12.2015. Твердження ТОВ «Шкала-Енерджі» про можливість припинення орендних правовідносин без повернення об`єкта оренди шляхом підписання акта приймання-передачі, ґрунтуються на неправильному розумінні норм права та не скасовують законодавчо визначений обов`язок орендаря повернути об`єкт оренди після закінчення договору. Натомість, сам факт неповернення відповідачем орендованого приміщення після закінчення договору оренди, вказує на його суб`єктивну і неправильну поведінку щодо виконання взятих на себе зобов`язань за договором та загальнообов`язкових імперативних приписів норм цивільного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Судами встановлено, що постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №907/720/18 відмовлено в задоволенні позову МП «Надія» до ТОВ «Шкала-Енерджі» про стягнення 381 330,00 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за договором оренди №25/А від 20.06.2014, у зв`язку з порушенням строків повернення майна, на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України. Ця постанова набрала законної сили, є остаточною, а тому встановленій в цьому судовому рішенні обставини не можуть бути поставлені під сумнів. Тобто предметом позову в справі №907/720/18 були вимоги того самого позивача до того самого відповідача про сплату неустойки за частину періоду прострочення відповідача у поверненні позивачу орендованого майна, факт неповернення якого є основною підставою для стягнення з відповідача в регресному порядку збитків, що є предметом позову у даній справі за №907/726/18. У межах справи №907/720/18 апеляційним господарським судом встановлено, що: об`єкти оренди за договорами №25/А від 20.06.2014 та №26 від 01.01.2015 є різними складськими приміщеннями; відповідачем не повернуто складське приміщення площею 500 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке було предметом договору оренди №25/А від 20.06.2014; загальна кількість площ МП «Надія» не перевищує загальну кількість площ, які використовувались у спірний період різними орендарями (в тому числі ТОВ «Шкала-Енерджі»); право МП «Надія» порушене, однак відмовлено в задоволенні позову, у зв`язку з застосуванням наслідків спливу строку позовної давності. Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції правильно врахував ці обставини як преюдиційні, в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України. Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач, покликаючись на можливість припинення орендних правовідносин без повернення об`єкта оренди шляхом підписання акту приймання-передачі, зловживає своїми матеріальними правами, оскільки в такий спосіб намагається уникнути цивільно-правової відповідальності. Таким чином, оцінивши доводи учасників справи в сукупності з наявними у справі доказами, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що саме лише посилання відповідача на те, що об`єкт оренди за договорами №25/А від 20.06.2014 та №26 від 01.01.2015 є одним і тим самим складським приміщенням, відповідно до ст. 76 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019) не є більш вірогідними, ніж те, що це два різні приміщення. За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом. Законодавцем у ч.1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. В даній справі судами встановлено, що ТОВ «Шкала-Енерджі» мало можливість повернути майно МП «Надія», що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконало. Водночас 31.12.2014, тобто в останній день строку дії договору №25/А від 20.06.2014, між МП «Надія» (орендодавець) та ФОП Кухар І.С. (орендар) укладено договір №27, за умовами якого орендодавець з 02.02.2015 зобов`язується передати, а орендар прийняти в строкове платне користування складське приміщення площею 500 кв.м. (в тому числі дві навантажувально-розвантажувальні естакади), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке було предметом оренди за договором №25/А від 20.06.2014. У зв`язку з тим, що по закінченню дії договору №25/А від 20.06.2014 ТОВ «Шкала-Енерджі» всупереч вимогам законодавства та умовам договору не повернуло орендованого складського приміщення, МП «Надія», всупереч умов договору №27 від 31.12.2014 не передало його новому орендарю ФОП Кухар І.С. 01.06.2017 з метою мирного досудового врегулювання спору між МП «Надія» та ФОП Кухар І.С. укладено угоду про припинення зобов`язання шляхом передання відступного, за умовами пунктів 4.1, 4.2 якої МП «Надія» передає ФОП Кухар І.С. строком на 2 (два) роки в безоплатне користування складське приміщення площею 500 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення зобов`язання по сплаті штрафу в розмірі 75 000 доларів США, який виник у зв`язку з невиконанням п. 1.1 та 4.1 договору №27 від 31.12.2014, який укладений між МП «Надія» та ФОП Кухар І.С. Вартість права оренди становить 75 000 доларів США. Відступне у вигляді права користування (оренди), яке визначене пунктом 4.1 цієї угоди, надається МП «Надія» і приймається ФОП Кухар І.С. без підписання акту приймання-передачі, з моменту підписання цієї угоди, що свідчить про набуття нею законної чинності (п. 5.1 угоди). Частиною 1 ст. 600 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами. Враховуючи те, що правовідношення, за яким МП «Надія» здійснила відшкодування 75 000 доларів США, припинилося в силу вимог ч. 1 ст. 600 ЦК України, то у зв`язку з цим у МП «Надія» виникло нове, пов`язане саме з регресною вимогою у сумі виплаченого відшкодування, яка спрямована до заподіювача збитків. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України). У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України). Отже, регрес - право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким відповідальна особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим і виникло нове - пов`язане саме з регресною вимогою. При регресі одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При регресі перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту, коли здійснено відшкодування (аналогічний правовий висновок викладений у пунктах 44-46, 49, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №910/2603/17). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що в МП «Надія» виникло право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611, ч.1 ст. 623 ЦК України). Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Ураховуючи положення ст.74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17). У даній справі позивачем доведено, що поведінка ТОВ «Шкала-Енерджі», яка полягає в неповерненні об`єкту оренди після закінчення дії договору оренди №25/А від 20.06.2014, відповідно до п. 1.5 цього договору та положень ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 785 ЦК України, є протиправною. Факт припинення, в порядку ст. 600 ЦК України, зобов`язання МП «Надія» перед ФОП Кухар І.С. щодо сплати штрафу в розмірі 75 000 доларів США, є належним доказом понесення збитків у вигляді зменшення належного МП «Надія» майнового права оплатно передавати належне йому складське приміщенням в користування іншим особам або використовувати самому. Тобто МП «Надія» фактично безкоштовно тимчасово відмовилось від наявного в нього майнового права на користування річчю. У п. 5.2 договору №27 від 31.12.2014, сторони передбачили, що у випадку не передання МП «Надія» об`єкту оренди ФОП Кухар І.С. в термін визначений п. 1.1 та 4.1, орендодавець зобов`язується сплатити орендарю штраф в розмірі 75 000,00 доларів США за офіційним курсом на день здійснення платежу. Права та обов`язки за цим договором №27 від 31.12.2014, в силу презумпції правомірності договору, безперешкодно повинні виконуватись сторонами, а тому спростовуються доводи апелянта про його фіктивність на відсутність завданих збитків. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою ТОВ «Шкала-Енерджі» у вигляді безпідставного неповернення МП «Надія» складського приміщення за договором №25/А від 20.06.2014 та шкодою, завданою МП «Надія» у вигляді сплати ним на користь ФОП Кухар І.С. штрафу в розмірі 75 000 доларів США, полягає в тому, що за умови своєчасного повернення ТОВ «Шкала-Енерджі» спірного складського приміщення МП «Надія» змогло б виконати свої зобов`язання за договором №27 від 31.12.2014 та не повинне було б відшкодовувати ФОП Кухар І.С. штраф у розмірі 75 000 доларів США. Тобто шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Доводи апелянта стосовно відсутності вини, як необхідної складової для покладення на нього майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, спростовуються вище встановленими судами обставинами, а також обставинами, які встановлені у постанові Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №907/720/18. Судами встановлено між МП «Надія» та ФОП Кухар І.С. укладено договір №27А від 03.12.2018 про відступлення права вимоги за умовами якого останньому передано право вимоги до ТОВ «Шкала-Енерджі» про стягнення збитків у розмірі 75 000 доларів США штрафу, який сплачений МП «Надія» на користь ФОП Кухар І.С. внаслідок порушення умов договору №27 від 31.12.2014, погашення за яким відбулось внаслідок укладення Угоди від 01.06.2017 про припинення зобов`язання, шляхом передачі відступного. Твердження ТОВ «Шкала-Енерджі» про те, що правочин не мав на меті настання реальних наслідків лише з підстав пов`язаності МП «Надія» та ФОП Кухар І.С. родинними зв`язками і тому не створив реальних правовідносин, має виключно характер припущення і не підтверджується доказами, передбаченими чинним законодавства. Отже, безпідставними є твердження ТОВ «Шкала-Енерджі» про нереальність вимог, що відступалися ФОП Кухар І.С. та заявлені в цьому позові, а відтак відсутність порушеного права позивача. З приводу доводів апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції наслідків спливу строків позовної давності, суд зазначає наступне. Зі змісту заяви ТОВ «Шкала-Енерджі» від 09.04.2019 про застосування строку позовної давності вбачається, що перебіг строку позовної давності розпочався з 01.01.2015 (з моменту, коли МП «Надія» дізналось про неповернення ТОВ «Шкала-Енерджі» орендованого майна). Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України). Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Оскільки зобов`язання, пред`явлене до відповідача, за своєю суттю є регресним, то перебіг трирічного строку позовної давності починає обчислюватися з моменту, коли здійснено відшкодування збитків (01.06.2017), тобто з моменту виконання МП «Надія» на користь ФОП Кухар І.С. зобов`язання, передбаченого п. 5.2. договору оренди №27 від 31.12.2014 у вигляді сплати штрафу в розмірі 75 000 доларів США за непередання в оренду приміщення, шляхом укладення угоди від 01.06.2017 про передачу відступного (ст. 600 ЦК України). Отже, строк позовної давності розпочинає свій перебіг з 01.06.2017 та завершується 01.06.2020, водночас позов у даній справі пред`явлено в грудні 2018 року. З цих підстав необґрунтованими є доводи апелянта про наявність підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності. Разом з тим, обґрунтованими є доводи апелянта про те, що дійшовши висновку про стягнення з відповідача 75 000,00 доларів США, суд першої інстанції не врахував правовий висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №537/6309/16-ц, за змістом якого сума заборгованості за грошовим зобов`язанням, яке стягується в судовому порядку, визначається за курсом іноземної валюти на день прийняття судового рішення, а не за курсом на момент подання позову. Вказане потягнуло за собою надмірне стягнення суми збитків, а тому в цій частині апеляційний господарський суд змінює рішення суду першої інстанції в частині суми стягнення за курсом долара США на день прийняття оскаржуваного рішення. Судові витрати. Відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням вищенаведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом. Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 277, 281- 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Шкала-Енерджі задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.03.2020 у справі №907/726/18 змінити в частині суми грошових коштів, які еквіваленті 75 000,00 доларів США на день прийняття рішення судом першої інстанції, а не на момент подання позову.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шкала-Енерджі» (90500, Закарпатська обл., Тячівський район, місто Тячів, вулиця Лазівська, будинок 52, код ЄДРПОУ: 35611593) на користь Фізичної особи-підприємця Кухар Івана Степановича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 75 000,00 доларів США, що на день прийняття рішення судом першої інстанції еквівалентно (становить) 1 939 350,00 грн.

4. В решті рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.03.2020 №907/726/18 залишити без змін.

5. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом. Місцевому господарському суду видати наказ, в порядку ст. 327 ГПК України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України). Справу повернути до місцевого господарського суду. Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.06.2021. Головуючий суддя О.І. Матущак Судді Т.Б. Бонк Г.Г. Якімець