Ухвала КГС ВС № 916/864/20

УХВАЛА 18 червня 2021 року м. Київ Справа № 916/864/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бакуліна С.В. - доповідач (головуючий), Губенко Н.М., Кролевець О.А., розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 (головуючий суддя - Діброва Г.І. судді: Принцевська Н.М., Ярош А.І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2020 (суддя Шаратов Ю.А.) у справі №916/864/20 за позовом Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", до

1. Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна",

2. ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 546903, 41 грн, ВСТАНОВИВ: У квітні 2020 року Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "КБ "Приватбанк") звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" (далі - ПСП "Україна") та ОСОБА_1 про солідарне стягнення з відповідачів на свою користь заборгованість за договором від 03.04.2014 у загальному розмірі 546903, 41 грн, з яких 497290,06 грн заборгованості за кредитом; 26125,05 грн заборгованості по процентам за користування кредитом; 18501,85 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 4986,45 грн заборгованості по комісії за користування кредитом, а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Господарський суд Одеської області рішенням від 09.12.2020 у справі №916/864/20, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2021, позов задовольнив частково; стягнув з ПСП "Україна" та ОСОБА_1 , на користь АТ "КБ "Приватбанк" основну заборгованість за договором у розмірі 497290,06 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3729,75 грн; у решті позовних вимог відмовив. АТ "КБ "Приватбанк" 14.05.2021 (згідно з даними поштового конверту) звернулось безпосередньо до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2020 у справі №916/864/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог АТ "КБ "Приватбанк". Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. За приписами пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року - 2270,00 гривень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Предметом позову, з яким АТ "КБ "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Одеської області, є солідарне стягнення заборгованості у розмірі 546903,41 грн, що становить менше п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1135000,00 грн). Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження. АТ "КБ "Приватбанк" у якості підстави касаційного оскарження зазначило пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах; необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України). Також скаржник зазначає про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки оскаржувані рішення не узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду України та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Крім того, АТ "КБ "Приватбанк" вказує, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для останнього (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором перешкоджає стабільній роботі позивача, обмежує права та порушує майнові інтереси АТ "КБ "Приватбанк". Посилання скаржника на обставини, які, на його думку, доводять випадки, зазначені у пунктах "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за оцінкою Суду не підтверджують наявності цих випадків, коли судові рішення у цій справі з ціною позову менше п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню, оскільки: по-перше, у поданій касаційній скарзі скаржник не доводить посиланням на кількісні та якісні показники різного підходу судів у застосуванні ними у подібних правовідносинах норм права, які, на його переконання, неправильно застосували суди попередніх інстанцій, як не доводить і різного підходу Верховного Суду у правозастосуванні у подібних правовідносинах, що могло б підтвердити, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; по-друге, посилання на те, що ця справа має суспільний інтерес та виняткове значення для позивача, має загальний характер, позаяк будь-яким чином ніж посиланням на обставини справи та доводами про непогодження з ухваленими судовими рішеннями не обґрунтовані. Таким чином у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та за умови належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому, незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)]. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами. На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом. З огляду на відсутність обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "КБ "Приватбанк" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2020 у справі №916/864/20 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження Суд не розглядає клопотання про зупинення дії оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій у цій справі. Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2020 у справі №916/864/20. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий С. В. Бакуліна Судді Н. М. Губенко О. А. Кролевець