Постанова 4824 № 756/7032/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2021 року м. Київ Унікальний номер справи № 756/7032/16-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/6393/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б. суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В. за участі секретарів судового засідання - Гребнєва Є.Д., Осінчук Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Майбоженко А.М., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя, - в с т а н о в и в : У травні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася із позовом, остаточно уточнивши який зазначила, що із 06 жовтня 1995 року перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі під час якого було нажите спільне майно. В період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства за спільні кошти сторін було набуто спірне майно, а саме: - квартира за адресою: АДРЕСА_1 ; - земельна ділянка за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Рославичи, кадастровий № 3221487300:02:017:0016 загальною площею 1.9442 гектара (1.8523 гектарів ріллі); - автомобіль «Toyota Rav4» д.н.з. НОМЕР_1 , 2005 року випуску VIN НОМЕР_2 ; - автомобіль «Mazda CX-7» д.н.з. НОМЕР_3 . Станом на день подання позову між сторонами згоди щодо поділу майна не досягнуто. Зважаючи на вищезазначене та посилаючись на положення ст. ст. 55, 57, 60, 69-72, 110, 112 СК України, ст. 372 ЦК України позивач ОСОБА_2 просила здійснити поділ майна подружжя за яким: - визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності, за кожним по Ѕ частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з трьох житлових кімнат, жилою площею 69.2 кв.м., загальною площею 122.6 кв.м.; - визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності, за кожним по Ѕ частки земельної ділянки за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Рославичи, кадастровий № 3221487300:02:017:0016 загальною площею 1.9442 гектара (1.8523 гектарів ріллі); - визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль «Toyota Rav4» р.н. НОМЕР_1 , 2005 року випуску VIN НОМЕР_2 ; - визнати за відповідачем ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Mazda CX-7» р.н. НОМЕР_4 , понесені позивачем судові витрати розподілити між сторонами (т. 1 а.с. 4-7, 28-31, 237-240). Відповідач ОСОБА_1 проти позову заперечував, зазначив, що квартира була придбана ним за особисті кошти до укладення шлюбу з ОСОБА_2 , а визначений позивачкою поділ майна не є рівноцінним. Крім того вважав, що вказана земельна ділянка не є об`єктом спільної сумісної власності та не може підлягати розподілу між подружжям, оскільки фактично ця ділянка ніколи не належала та не купувалась за спільні кошти подружжя, а виключно за рахунок зроблених інвестицій інших осіб у підприємницьку діяльність ОСОБА_1 . Щодо поділу транспортних засобів, відповідач вказував, що на момент звернення до суду не перебувають у власності подружжя, а тому їх поділ не можливий (т. 1 а.с. 56-58). 15 вересня 2016 року представником ОСОБА_1 адвокатом Кравченко О.П. подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ спільно нажитого майна подружжя. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_1 за власні кошти до укладення шлюбу з ОСОБА_2 , а тому не може бути поділена, оскільки є приватною власністю ОСОБА_1 . Крім того під час перебування у шлюбі 21 травня 2008 року ОСОБА_2 уклала з компанією «JC&AA King`s Capital Limited» інвестиційний договір № 6605, згідно якого передала в управління компанії 100 000 доларів США. 26 травня 2008 року ОСОБА_2 уклала з компанією «Longevine Limited» договори № 1186, 1186/1 та 28.05.2008 року № 1186/2, згідно яких поклала на рахунок управляючої компанії грошові кошти в сумі 50 000 доларів США з метою отримання прибутку. Вважав, що вказані кошти були спільно нажитим майном подружжя, а тому підлягають розподілу в рівних частинах між подружжям. Враховуючи викладене та посилаючись на положення ст. ст. 57, 60-74 СК України, ст.ст. 190, 355 - 372 ЦК України, ст. 22 Кодексу законів про шлюб та сім'ю України, ОСОБА_1 просив суд: - визнати квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 такою, що належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_1 та визнати за ним право приватної власності на вказану квартиру; - визначити, що спільно нажитим майном подружжя є їх сімейні заощадження у вигляді 150 000 доларів США, які вкладені ОСОБА_2 до фінансових установ на підставі підписаних нею угод з компаніями «Longevine Limited» та «JC&AA King`s Capital Limited»; - в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти у розмірі 50 000 доларів США відповідно до інвестиційного договору № 6605, укладеного ОСОБА_2 з компанією «JC&AA King`s Capital Limited» згідно якого вона передала в управління компанії 100 000 доларів США; - в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти у розмірі 25 000 доларів США відповідно до договорів № 1186, 1186/1 та № 1186/2 укладеного ОСОБА_2 з компанією «Longevine Limited» згідно яких поклала на рахунок управляючої компанії грошові кошти в сумі 50 000 доларів США з метою отримання прибутку. Стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати (т. 1 а.с. 69-72 ). ОСОБА_2 проти зустрічного позову заперечувала і у його задоволенні просила відмовити в повному обсязі у зв`язку з тим, що оспорювана квартира була набута у 1997 році, під час перебування сторін у шлюбі, а також те, що ОСОБА_1 не доведено факту того, що він витратив саме власні кошти на придбання вказаної квартири. Щодо позовних вимог про розподіл коштів, переданих в управління, зазначила, що діяльність компаній «Longevine Limited» та «JC&AA King`s Capital Limited» фактично складалась із створення так званих «фінансових пірамід». Рішення про вкладення коштів приймав особисто ОСОБА_1 , оскільки більшість коштів сімейного бюджету заробляв саме він. Надані докази не свідчать про те, що вона має повертати позивачу за зустрічним позовом ці кошти. В подальшому ці кошти були привласнені вищевказаними компаніями, а тому і втрачені подружжям (т. 1 а.с. 243-246). Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : квартиру АДРЕСА_2 . Проведено поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у наступний спосіб: визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 150 000 доларів США, які вкладені ОСОБА_2 до фінансових установ, на підставі підписаних нею угод з компанією «JC&AA King`s Capital Limited» № 6605 від 21.05.2008 та компанією «Longevine Limited» № 1186, 1186/1.від 26.05.2008 та № 1186/2 від 28.05.2008. В порядку поділу спільно нажитого майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на грошові кошти у сумі 50 000 доларів США відповідно до укладеного ОСОБА_2 21.05.2008 року з компанією ««JC&AA King`s Capital Limited»» інвестиційного договору № 6605, згідно якого ОСОБА_2 передала в управління Компанії 100 000 доларів США та право особистої приватної власності ОСОБА_1 на грошові кошти у сумі 25 000 доларів США відповідно до укладеного ОСОБА_2 26.05.2008 року з компанією «Longevine Limited» договорів № 1186, 1186/1 та від 28.05.2008 року № 1186/2, згідно яких ОСОБА_2 поклала на рахунок управляючої компанії кошти в сумі 50 000 доларів США. В порядку поділу спільно нажитого майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на грошові кошти в сумі 50 000 доларів США відповідно до укладеного ОСОБА_2 21.05.2008 року з компанією ««JC&AA King`s Capital Limited»» інвестиційного договору № 6605, згідно якого ОСОБА_2 передала в управління Компанії 100 000 доларів США та право особистої приватної власності ОСОБА_2 на грошові кошти у сумі 25 000 доларів США відповідно до укладеного ОСОБА_2 26.05.2008 року з компанією «Longevine Limited» договорів № 1186, 1186/1 та від 28.05.2008 року № 1186/2, згідно яких ОСОБА_2 поклала на рахунок управляючої компанії кошти в сумі 50 000 доларів США. В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено (т. 2 а.с. 159-168). Не погодившись з рішенням районного суду, 12 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою. На обґрунтування скарги зазначив, що не погоджується з рішенням суду в частині визнання судом квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя та часткового задоволення його зустрічних позовних вимог. Так, районний суд не звернув уваги на доводи позивача за зустрічним позовом, наведені ним обставини і докази, зокрема, що за договором про інвестування будівництва № 12г-24 від 18 травня 1995 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТМ «Вісак», предметом інвестування була квартира АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 здійснив останній платіж за договором 28 вересня 1995 року, тобто всю суму за інвестиційний об`єкт виплатив з власних коштів та до укладення шлюбу. Врахувавши зазначене, апелянт просив рішення районного суду скасувати частково і ухвалити у відповідній частині нове яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення, а зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю задовольнити та визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , в іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін (т. 2 а.с. 174-181). В частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про поділ між сторонами земельної ділянки і автомобілів та в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 150 000 доларів США, рішення районного суду сторони не оскаржували. Тому, з огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевірив законність оскаржуваного рішення в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та поділу квартири АДРЕСА_2 , тобто в межах доводів скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Кравченко О.П. підтримала подану скаргу і просила її задовольнити, представник ОСОБА_2 - адвокат Семенчук Ю.М. заперечувала проти скарги і просила її відхилити. Інші особи до суду не прибули, причини неявки не повідомили про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Факт належного сповіщення сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_1 їх представники в суді не заперечували про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 195-200, 214-216, 225-227). Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав. Судом встановлено, що із 06 жовтня 1995 року сторони ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який був зареєстрований в Центральному відділі державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2127. За рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 листопада2019 року шлюб між сторонами розірваний (т. 1 а.с. 12 т. 2 а.с. 151). ОСОБА_1 було надано до районного суду нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А.Є. копію договору інвестування будівництва від 18 травня 1995 року № 12г-24, який був укладений між ОСОБА_1 (інвестор) та Творчою майстернею « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (повірений) в особі її керівника ОСОБА_3 , який діяв від імені ВАТ «Київміськбуд-1» (довіритель), згідно якого повірений виділяє інвестору в житловому будинку по АДРЕСА_3 квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 122,6 кв.м. після оплати інвестором визначеної договором суми коштів у розмірі 73 654 тисяч карбованців за один квадратний метр житлової площі, що складає 9 029 919 тисяч карбованців (т. 1 а.с. 91-92, 95). За пунктом 4.2 цього Договору, Інвестор мав зробити первинний внесок в розмірі 60 % від вартості квартири протягом 10 банківських днів з дня підписання Договору, та здійснити поточні платежі: 10% від суми до 30 червня 1995 року; 10% від суми до 31 липня 1995 року; 10% від суми до 31 серпня 1995 року; 10% від суми до 30 вересня 1995 року (т. 1 а.с. 91-92). За свідоцтвом НОМЕР_5 від 05 березня 2003 року, ОСОБА_4 перемінив ім`я на ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 95). ОСОБА_4 до районного суду надано копії квитанцій: до приходного касового ордеру б/н від 24 травня 1995 року на суму - 5 417 951 крб.; № 1 від 22 червня 1995 року на суму 902 992 крб.; № 2 від 18 липня 1995 року на суму 902 900 крб.; № 3 від 24 серпня 1995 року на суму 903 084 крб.; № 4 від 28 вересня 1995 року на суму 902 992 крб. про сплату ОСОБА_4 до ТМ «Вісак» грошей, обумовлених вищезазначеним договором інвестування (т. 1 а.с. 95-96). Нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А.Є. копія договору інвестування будівництва від 18 травня 1995 року № 12г-24, який був укладений між ОСОБА_4 (інвестор) та Творчою майстернею « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (повірений) в особі її керівника ОСОБА_3 та оригінали квитанцій: до приходного касового ордеру б/н від 24 травня 1995 року на суму - 5 417 951 крб.; № 1 від 22 червня 1995 року на суму 902 992 крб.; № 2 від 18 липня 1995 року на суму 902 900 крб.; № 3 від 24 серпня 1995 року на суму 903 084 крб.; № 4 від 28 вересня 1995 року на суму 902 992 крб. про сплату ОСОБА_4 до ТМ «Вісак» грошей, обумовлених вищезазначеним договором інвестування були оглянуті судом апеляційної інстанції із забезпеченням права сторін ознайомитися із оригіналами документів, копії яких була надані до суду першої інстанції і наявні у матеріалах справи, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 225-227). На підставі свідоцтва про право власності, виданого 22 грудня 1997 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (Наказ №524-С від 22.12.1997), квартира АДРЕСА_2 на праві власності була зареєстрована за ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 13 т. 2 а.с. 153-154). Представником ТОВ «Творча майстерня «Вісак» - адвокатом Шутим С.М., який діяв на підставі Договору про надання правової допомоги від 21 квітня 2016 року була надана відповідь на запит адвоката Кравченко О.В. від 03 листопада 2016 року, що уповноваженою особою МПП «Творча майстерня «Вісак» (правонаступником якої є ТОВ «Творча майстерня «Вісак») в 1995-1997 роках на укладання договорів в тому числі про інвестування в будівництво житлового будинку був ОСОБА_3 .. Доданий до запиту Договір № 12г-24 від 18 травня 1995 року відповідає вимогам МПП «ТМ «Вісак» на укладення даного виду фінансово-господарських договорів та підписаний керівником підприємства ОСОБА_3 . Додані до запиту квитанції підтверджують виконання інвестором своїх обов`язків, а документи що підтверджують фінансово-господарську діяльність МПП «Творча майстерня «Вісак» за період 1995-1997 роки на даний час не збереглись (т.1 а.с. 98-105). Поряд з цим, за повідомленням генерального директора ТОВ «Творча майстерня «Вісак» Яворського О.М. від 20 грудня 2017 року № 200, згідно реєстрів вхідної та вихідної кореспонденції на адресу Товариства не надходив запит адвоката Кравченко О.В. від 03 листопада 2016 року, і відповідь на такий запит не готувалась, документи не надавались. Товариство не володіє інформацією щодо документів на підставі яких видано свідоцтво про право власності на квартиру серія НОМЕР_6 за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, Товариство не володіє інформацією та документами щодо списку інвесторів будівництва житлового будинку за вищевказаною адресою (т. 2 а.с. 52). За повідомленням директора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Бовсуновського С. від 20 квітня 2017 року у списку інвесторів (фізичних осіб), за кошти яких замовник ЗАТ «Київміськбуд-1» та Генпідрядник ВАТ трест «Київміськбуд-1» збудували житловий будинок по АДРЕСА_3 зазначена ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 39-40). Оскільки судом встановлено, що спірна квартира придбана до набрання чинності СК України, тому, вирішуючи спір в цій частині перегляду оскаржуваного рішення районного суду, слід застосувати до спірних правовідносин положення КпШС України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке є об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути спільною сумісною власності за укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або у порядку спадкування, згідно з положеннями статті 24 КпШС України є власністю кожного з них (роздільним майном). Аналогічні положення закріплено у пунктах 1, 2 частини першої статті 57 СК України. Якщо один із подружжя вклав у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, придбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі статті 25 КпШС України) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (стаття 28 КпШС України). Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Таким чином, у разі придбання майна хоч й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 22 КпШС України, яка узгоджується з нормами статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. З матеріалів справи вбачається, що 18 травня 1995 року був укладений Договір інвестування будівництва № 12г-24, за яким позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 (інвестор) мав оплатити визначену договором суму коштів у розмірі 73 654 тисяч карбованців за один квадратний метр житлової площі, що складає 9 029 919 карбованців, а Творча майстерня «Вісак» (повірений) в особі її керівника ОСОБА_3 , який діяв від імені ВАТ «Київміськбуд-1» (довіритель), мав виділити інвестору в житловому будинку по АДРЕСА_3 квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 122,6 кв.м. (т. 1 а.с. 91-92, 95). Порядок проведення розрахунків сторони погодили за пунктом 4.2 цього Договору, зокрема, Інвестор мав зробити первинний внесок в розмірі 60 % від вартості квартири протягом 10 банківських днів з дня підписання Договору, та здійснити поточні платежі: 10% від суми до 30 червня 1995 року; 10% від суми до 31 липня 1995 року; 10% від суми до 31 серпня 1995 року; 10% від суми до 30 вересня 1995 року (т. 1 а.с. 91-92). Судом апеляційної інстанції оглянуті оригінали фінансових документів, копії яких ОСОБА_4 були надані до районного суду: приходний касовий ордер б/н від 24 травня 1995 року на суму - 5 417 951 крб.; квитанції - № 1 від 22 червня 1995 року на суму 902 992 крб.; № 2 від 18 липня 1995 року на суму 902 900 крб.; № 3 від 24 серпня 1995 року на суму 903 084 крб.; № 4 від 28 вересня 1995 року на суму 902 992 крб. про сплату ОСОБА_4 грошей, обумовлених вищезазначеним договором інвестування, а всього на загальну суму 9 029 919 карбованців (т. 1 а.с. 95-96). Доводи представника позивачки ОСОБА_2 - адвоката Семенчук Ю.М. про наявність сумніву у справжності вищевказаного договору та наданих квитанцій про сплату за договором грошей, будь-якими об`єктивними доказами по справі не підтверджені. Посилання представника позивачки ОСОБА_2 - адвоката Семенчук Ю.М. на те, що за пунктами 2 і 4 Акту державної приймальної комісії від 30 вересня 1997 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, зазначено що будівництво здійснено на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації за № 471 від 05 квітня 1996 року, а проектна документація затверджена 06 червня 1996 року не свідчать про нікчемність вищевказаного Договору інвестування та (або) недійсність квитанцій про сплату грошей на його виконання (т. 2 а.с. 221-224). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що положеннямиЦК України закріплена презумпція правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Так, судом не було встановлено, що Договір від 18 травня 1995 року № 12г-24інвестування будівництва квартири за адресою: АДРЕСА_1 , визнаний недійсним та (або) не укладеним, таких вимог у цьому провадженні сторони не заявляли і не надали доказів подання та (або) розгляду таких вимог в іншому провадженні. Тому, враховуючи презумпцію правомірності правочину, вказаний договір слід вважати дійсним. Таким чином, ОСОБА_4 доведено факт укладення договору інвестування будівництва вищевказаної квартири і сплату за ним коштів в повному обсязі до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , за рахунок належних ОСОБА_4 грошей. Відповідно до статті 15 Закону України «Про власність», в редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Відповідні роз`яснення містились і в пункті 11(б) постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року №

20. До суду не зазначено обставин і не надано доказів придбання майна внаслідок спільної праці та (або) внесення грошей за вищевказаним інвестиційним Договором за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці членів сім`ї, за наявності яких та з огляду на положення ст. 17 Закону України «Про власність» суд мав би підстави дійти висновку про право спільної сумісної власності членів сім`ї на спірну квартиру. Таким чином ОСОБА_4 сплатив інвестиційні внески за спірну квартиру у повному обсязі у вересні 1995 року. Тобто з цього моменту у нього виникло право власності на спірну квартиру. Сам по собі факт повідомленням директора КП «Житло-Сервіс» Бовсуновського С. від 20 квітня 2017 року, що у списку інвесторів зазначалась ОСОБА_2 , як і введення будинку в експлуатацію у 1997 році із оформленням свідоцтва про право власності на ОСОБА_2 не є беззаперечними доказами набуття майна в шлюбі та (або) за рахунок спільних коштів подружжя. Згідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, зважаючи на вищенаведені обставини та норми закону, дослідивши наявні у справі докази і встановивши, що інвестиційні внески за вказану квартиру в повному обсязі сплачено ОСОБА_4 у вересні 1995 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 06 жовтня 1995 року і за рахунок належних ОСОБА_2 грошей, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірна квартира не є спільною сумісною власністю сторін. Врахувавши вищезазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вищезазначена квартира придбана подружжям у період зареєстрованого шлюбу, а відтак була спільним майном подружжя із визначенням рівних часток на квартиру дружини та чоловіка. Вирішення судом першої інстанції спору в частині поділу спірної квартири з посиланням на норми ЦК України та положення СК України, які набрали чинності 01 січня 2004 року, свідчить про помилкове застосування районним судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цій частині (поділу спірної квартири). З огляду на вищевказане, оскаржуване рішення районного суду підлягає скасуванню в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із проведенням поділу квартири та визнанням за сторонами права власності по 1/2 частини вищевказаної квартири та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання вищевказаної квартири особистою приватною власністю із ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні цих вимог ОСОБА_2 та задоволення цих зустрічних вимог ОСОБА_4 . Інші доводи апеляційної скарги, зокрема, посилання апелянта на показання допитаного районним судом свідка ОСОБА_5 , яка є матір`ю ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки показання свідка не можуть вважатись належним доказом на підтвердження факту передачі (отримання) грошей. На підставі ст. 141 ЦПК України слід стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 12402 грн. 00 коп. судового збору, сплаченого апелянтом за подачу апеляційної скарги, сплата якого підтверджується наявними у справі доказами (т. 2 а.с. 173, 190). Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2021 рокускасувати в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя і проведення поділу квартири АДРЕСА_2 із визнанням за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності по 1/2 частині на вищевказану квартиру та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю, і ухвалити в цій частині нове судове рішення. Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя і проведення поділу квартири АДРЕСА_2 . Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за ним права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 - задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7 ) право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_8 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7 ) - 12402 (дванадцять тисяч чотириста дві) грн. 00 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 17 червня 2021 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова О.В. Борисова