Постанова 4815 № 569/17878/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2021 року м. Рівне Справа № 569/17878/20 Провадження № 22-ц/4815/531/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Ковальчук Н. М. суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С., секретар судового засідання Пиляй І. С. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 січня 2021 року у складі судді Гордійчук І. О., ухвалене в м. Рівне, повний текст рішення виготовлено 04 лютого 2021 року, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Рівненського міського суду від 01.06.2020 року у справі №569/5658/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки Акціонерного Товариства «Українська залізниця» та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць допущено до негайного виконання. Однак відповідачем рішення негайно виконано не було. Пояснював, що фактично його було поновлено на займаній посаді лише 20.10.2020 року, про що відповідачем видано наказ №2174/ос від 20.10.2020 року «Про поновлення на роботі за рішенням суду». Вважав, що відповідач за наслідком невчасного виконання судового рішення також зобов`язаний здійснити оплату часу вимушеного прогулу за період зволікання із виконання рішення суду. Просив суд стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 609 282,24 грн та судові витрати в розмірі 26 092,85 грн.. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 січня 2021 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у період затримки виконання рішення про його поновлення на роботі за період з 02.06.2020 року по 19.10.2020 року в розмірі 609 282 гривні 24 копійки, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 26 092 гривні 85 копійок. Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями ст. 236 КЗпП України, яка передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки, та обґрунтоване належними і достовірними доказами, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01.06.2020 року у справі №569/5658/20 про поновлення позивача на роботі було виконане відповідачем Акціонерним товариством «Українська залізниця» лише 20.10.2020 року, що є підставою для стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 02.06.2020 по 19.10.2020 року. В частині стягнення судових витрат рішення суду першої інстанції ґрунтується на нормах ст. 137, 141 ЦПК України, якими встановлено принцип пропорційності розподілу судового збору відповідно до задоволених позовних вимог, які у цій справі задоволені в повному обсязі, а також покладення витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката, на сторін з огляду на їх співмірність складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та наданих послуг. Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, Акціонерне товариство «Українська залізниця» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01.06.2020 року у справі №569/5658/20 про поновлення ОСОБА_1 на роботі було оскаржене Акціонерним товариством «Українська залізниця» в апеляційному порядку і його дія була зупинена ухвалою Рівненського апеляційного суду від 12.08.2020 року, що, в свою чергу, унеможливило виконання цього рішення роботодавцем Додає, що постановою Рівненського апеляційного суду від 30.09.2020 року апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» була частково задоволена, однак копія її не була надана на момент видачі наказу 20.10.2020 року № 2174/ос про поновлення позивача на попередньо займаній посаді. Зазначає, що позивач не звернувся до роботодавця щодо поновлення на роботі та не надав трудову книжку, у зв`язку з чим відповідач з незалежних від нього причин не мав змоги належно виконати судове рішення. Вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав і що такий строк для нього сплив 01.09.2020 року, тобто через три місяці від дати ухвалення судом першої інстанції рішення про поновлення на роботі. Заперечує стягнення витрат на правничу допомогу та вважає, що розмір цих витрат підтверджений неналежними доказами, є непропорційним та суттєво завищеним. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01.06.2020 року у справі №569/5658/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу «По особовому складу» від 03 квітня 2020 року №662-ос, визнання протиправним та скасування наказу «По особовому складу» від 08 квітня 2020 року №687-ос, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на посаді задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ акціонерного товариства «Українська залізниця» «По особовому складу» від 03 квітня 2020 року №662-ос. Визнано протиправним та скасовано наказ акціонерного товариства «Українська залізниця» «По особовому складу» від 08 квітня 2020 року №687-ос. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки Акціонерного Товариства «Українська залізниця». Стягнуто з Акціонерного Товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на посаді. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки Акціонерного Товариства «Українська залізниця» та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць допущено до негайного виконання. Постановою Рівненського апеляційного суду від 30.09.2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 червня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на посаді задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 квітня 2020 року по 01 червня 2020 року в розмірі 222134 гривні 15 копійок. В решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни. На виконання зазначених судових рішень 20.10.2020 року Акціонерним товариством «Українська залізниця» видано наказ №2174/ос від 20.10.2020 року Про поновлення на роботі за рішенням суду, яким на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01.06.2020 року у справі №569/5658/20, постанови Рівненського апеляційного суду від 30.09.2020 року у справі №569/5658/20 скасовано накази від 03 квітня 2020 року №662-ос та від 08 квітня 2020 року №687-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки Акціонерного Товариства «Українська залізниця» та поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту економічної та інформаційної безпеки Акціонерного Товариства «Українська залізниця» (а.с.12). Спірні відносини між сторонами виникли з приводу тривалого невиконання відповідачем рішення суду в частині поновлення позивача на роботі, яке в цій частині звернуто до негайного виконання. Принцип обов`язковості виконання судових рішень закріплений ст. 129-1 Конституції України та є нормою прямої дії. Згідно ст.18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Згідно з п.4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Частиною 7 ст. 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Наведені норми є імперативними, та повністю спростовують покликання апелянта на те, що несвоєчасне виконання рішення суду про поновлення на роботі зумовлене тим, що ухвалою суду апеляційної інстанції зупинено дію рішення місцевого суду. У відповідності до ст. 237 КЗпП України, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Вказані норми законодавства дозволяють зробити висновок про те, що з наступного дня після ухвалення рішення Рівненським міським судом Рівненської області від 01.06.2020 року про поновлення позивача на роботі, у відповідача виник обов`язок щодо його виконання шляхом видання наказу про поновлення на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки. Однак такий обов`язок Акціонерним товариством «Українська залізниця» дотриманий не був. Судом встановлено та підтверджено сторонами, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01.06.2020 року було виконано відповідачем 20.10.2020 року шляхом видання наказу №2174/ос від 20.10.2020 року Про поновлення на роботі за рішенням суду. Виходячи з того, що рішення про поновлення позивача на роботі ухвалене 01.06.2020 року, а його фактичне виконання відповідачем відбулося лише 20.10.2020 року, має місце факт затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_1 за період із 02.06.2020 року по 19.10.2020 року, що, в свою чергу, є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення відповідно до положень ст. 236 КЗпП України. Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 25.07.2018 у справі №552/3404/17, вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, хоча й подібні, але не тотожні за своєю правовою природою поняття. Крім того, згідно із до ч. 3 п. 32 роз`яснення Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11. 1992 № 9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку розрахунку середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді з 02.06.2020 по 19.10.2020 року становить 96 робочих днів. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 6 346,69 грн., що підтверджується довідкою про доходи № 581 від 22.09.2020 року. Таким чином, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, складає 609 282,24 грн (6346,69 грн*96). Водночас, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення, не відображають суми відрахувань згідно вимог чинного законодавства, адже у резолютивній частині рішення суд зазначає суми до стягнення без утримання податків та інших обов`язкових платежів, про що робиться відповідна відмітка в рішенні суду. Відповідно до п.3 Порядку № 100 від 08.02.1995 року, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Роботодавець зобов`язаний при виконанні судового рішення утримати податки та інші обов`язкові платежі з нарахованих фізичній особі сум. Відповідач як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зобов`язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов`язкові платежі. Заперечуючи рішення суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Українська залізниця» у апеляційній скарзі доводить про порушення позивачем строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Так, відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Як встановлено судом, наказ про поновлення позивача на роботі було видано відповідачем 20.10.2020 року. Звернення до суду з цим позовом мало місце 03 листопада 2020 року. Виходячи зі змісту позовної вимоги стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, звернення з таким позовом до суду доти, доки не було виконано рішення суду, нівелює саму суть цієї позовної вимоги. З огляду на те, що позивач звернувся до суду в найкоротші строки, в межах місячного строку з дня поновлення його на роботі, апеляційний суд приходить до переконання, що строк звернення до суду позивачем не пропущений. Покликання апеляційної скарги щодо неправомірності та безпідставності стягнення витрат на правничу допомогу апеляційним судом відхиляються з наступних міркувань. Так, за ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя ст. 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з врахуванням чинників по фактичним обставинам, визначеним частиною четвертою вказаної статті. Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 30.10.2020 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Костюченком С. А., Актом виконаних робіт від 29.12.2020 за надання консультації, підготовки процесуальних документів, зібрання доказів, участі в судових засіданнях по справі №569/17878/20 в сумі 20 000,00 грн., а також квитанція від 11.11.2020 року про сплату вказаної суми адвокату. Виходячи з того, що апелянтом не надано доказів того, що розмір витрат непропорційним чи неспівмірним, зважаючи на те, що справа розглядалася за правилами загального позовного провадження, а також на повне задоволення позовних вимог, апеляційний суд дійшов переконання про обґрунтоване стягнення витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 січня 2021 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 16 червня 2021 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Хилевич С. В. Шимків С. С.