Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/472/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/472/24 пров. № А/857/8688/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Довгої О.І., Шавеля Р.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року (суддя- Костюкевич С.Ф., ухвалене в м. Луцьк) у справі № 140/472/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,- ВСТАНОВИВ: 12 січня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 17.02.2023 у справі № 140/8173/22 за період з 18.02.2023 по 22.12.2023. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 18.02.2023 до 21.12.2023 у розмірі 241 797,90 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржило Головне управління ДПС у Волинській області, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняте нове про відмову в позові. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що наказом ГУ ДПС у Волинській області від 14.11.2022 №514-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади начальника відділу перевірок податкових агентів управління податкового аудиту ГУ ДПС у Волинській області, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС у Волинській області без скорочення чисельності або штату державних службовців, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 у справі №140/8173/22, яке набрало законної сили, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС у Волинській області від 14.11.2022 № 514-о "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу перевірок податкових агентів управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Волинській області з 15.11.2022; стягнуто з Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 73 974,70 грн (сімдесят три тисячі дев`ятсот сімдесят чотири гривні 70 копійок); рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу перевірок податкових агентів управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Волинській області та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 18 769,65 грн (вісімнадцять тисяч сімсот шістдесят дев`ять гривень 65 копійок) підлягало до негайного виконання. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2023 скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.02.2023, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 21.12.2023 скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2023, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 залишено без змін. ГУ ДПС у Волинській області 22.12.2023 прийнято наказ № 587-о «Про виконання рішення суду на поновлення на посаді ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 поновлено з 15.11.2022 на посаді начальника відділу перевірок податкових агентів управління податкового аудиту ГУ ДПС у Волинській області. Вважаючи, що має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення від 17.02.2023 у справі №140/8173/22, а саме за період з 18.02.2023 по 22.12.2023, позивач звернувся з цим позовом до суду 12.01.2024. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Частиною першою, другої статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно частини сьомої цієї статті рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Згідно частини другої статті 65 Закону України "Про виконавче провадження", рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно пункту 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Відповідно до ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Відтак, чинне законодавство не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Верховний Суд сформував сталу позицію про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19). Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 05.02.2020 у справі № 815/1676/18 дійшов висновку, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Зважаючи на наведене, суд першої інстанції вірно відхилив доводи відповідача про недотримання ОСОБА_1 місячного строку звернення до суду під час поновлення працівника на посаді на підставі рішення суду. Разом з тим, рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 760/9521/15-ц. Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 у справі № 140/8173/22 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу перевірок податкових агентів управління податкового аудиту ГУ ДПС у Волинській області підлягало до негайного виконання, проте фактично виконане шляхом видання наказу ГУ ДПС у Волинській області від 22.12.2023 № 587-о. Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 року у справі № 802/1183/16-а та від 05.03.2020 року у справі №280/360/19 вказав, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Таким чином, у спірних відносинах має місце протиправна бездіяльність відповідача, яка полягала у несвоєчасному виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 щодо поновлення позивача на роботі за період з 18.02.2023 до 21.12.2023, що складає 219 робочих днів. Саме за цю кількість днів підлягає стягненню середній заробіток. Доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідачем не надано. На виконання судового рішення від 17.02.2023 у справі №140/8173/22 видано виконавчі листи від 22.02.2023 №1188/2023 із характером стягнення: про визнання протиправним та скасування наказу та 1189/2023 із характером стягнення: про стягнення коштів на суму: 73974,70 грн., які підлягають до негайного виконання. Стосовно визначення розміру середньоденного заробітку для проведення відповідного розрахунку, апеляційний суд звертає увагу на наступне. Велика Палата ВС у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 зазначила, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури зарплати. Верховний Суд у постанові від 04.08.2022 в справі № 380/6229/20 висловив позицію про те, що до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі. Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 у справі № 2140/1510/18 зазначив, що правова природа середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь працівника, якого поновлено на роботі та середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, є однаковими. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 дійшла висновку, що виплата середнього заробітку проводиться за весь період вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин, зокрема, можливого працевлаштування на іншу роботу та отримання на ній заробітної плати. Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Згідно абзацу третього пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно пункт 10 Порядку №100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення. У разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 0640/4691/18, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 13.05.2021 у справі № 826/8588/18. Згідно частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 у справі №140/8173/22, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 21.12.2023, встановлено, що для обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, спричиненого протиправним звільненням з посади позивача, необхідно використовувати середньоденний заробіток у розмірі 1 104,10 грн. Тому вказана обставина при розгляді цієї справи не доказується. Розрахунок середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення позивача на роботі за період з 18.02.2023 до 21.12.2023 становить: 1 104,10 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 219 робочих днів (кількість днів прострочення) = 241 797,90 грн. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню на користь позивача підлягає 241 797,90 грн. середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення його на роботі за період з 18.02.2023 до 21.12.2023. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у справі № 140/472/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді О. І. Довга Р. М. Шавель