Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/9879/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/9879/24 пров. № А/857/5799/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року (суддя Каленюк Ж.В., ухвалене в м. Луцьку) у справі № 140/9879/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тронус» до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,- В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тронус» звернулося в суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року №0233180703. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 23 серпня 2024 року №0233180703. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тронус» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 8204,49 грн (вісім тисяч двісті чотири грн 49 коп.). Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржило Головне управління ДПС у Волинській області, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Відзив на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції поданий не був. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що ТзОВ «Тронус» 07 квітня 2017 року зареєстроване як юридична особа та основним видом його діяльності є 31.01 - виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; інші: 31.02 - виробництво кухонних меблів; 31.09 - виробництво інших меблів; 43.32 - установлення столярних виробів, про що видно з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.138). ТзОВ «Тронус» подало податкову декларацію з ПДВ за травень 2024 року (зареєстрована 19 червня 2024 року за №9167433423) (а.с.10-42, 52), а разом із нею - заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість та/або врахування реєстраційної суми платника податку, що реорганізується, в обрахунку реєстраційної суми правонаступника (додаток 4 до податкової декларації, далі - заява), у якій просило здійснити бюджетне відшкодування, визначене у податковій декларації за звітний (податковий) період (рядок 20.2) з ПДВ за травень 2024 року у сумі 323170,00 грн, на рахунок платника у банку (а.с.50-51). З розрахунку суми бюджетного відшкодування (ДЗ) встановлено, що платником податків фактично сплачено у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам товарів та послуг або до Державного бюджету України 323170,00 грн та ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню, зокрема, від`ємне значення виникло: у серпні 2021 року - у сумі 280298,80 грн, у лютому 2024 року - у сумі 15484,52 грн, у березні 2024 року - у сумі 14264,75 грн, у квітні 2024 року - у сумі 13121,54 грн (а.с.48). На підставі наказу від 01 липня 2024 року №2379-п, направлення від 01 липня 2024 року №3594 та відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 200.11 статті 200 ПК України ГУ ДПС у Волинській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Тронус» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень 2024 року від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету. За висновками акта перевірки від 22 липня 2024 року №19205/07-03/41270151 (а.с.9-36) ТзОВ «Тронус» порушено: підпункт б пункту 200.4 статті 200 ПК України, внаслідок чого відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку по податковій декларації з ПДВ за травень 2024 року у сумі 280299,00 грн; пункт 44.1 статті 44, пункт 188.1 статті 188, пункт 201.1 статті 201, пункт 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов`язань на 1246,00 грн (рядок 9 (колонка Б)) та завищення податкового кредиту на 37528,00 грн (рядок 17 (колонка Б)) за травень 2024 року і має наслідком завищення на 38774,00 грн суми від`ємного значення (рядок 19 декларації) та на 38774,00 грн суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду (рядок 21 декларації). На підставі акта перевірки та за результатами розгляду заперечень ТзОВ «Тронус» від 08 серпня 2024 року №31342/6 на акт перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийняло податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року №0233180703 форми В3, яким позивачу відмовлено у бюджетному відшкодуванні ПДВ за травень 2024 року у сумі 280299,00 грн. Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Як передбачено підпунктами 14.1.18, 14.1.178, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника; податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу. Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регламентує стаття 200 ПК України. Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Вимогами пункту 200.2 цієї статті передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Як установлено пунктом 200.4 статті 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає, бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Як передбачено пунктом 200.7 статті 200 ПК України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Згідно з пунктом 200.14 статті 200 ПК України, якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення-рішення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення-рішення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування. Як правильно встановлено судом першої інстанції, ТзОВ «Тронус» подало податкову декларацію з ПДВ за травень 2024 року (а.с.40-42) разом з додатками до неї (а.с.43-51) та відповідно до розрахунку бюджетного відшкодування (додаток 3) задекларовано до відшкодування ПДВ в розмірі 323170,00 грн, в т.ч. у сумі 280298,80 грн за період виникнення від`ємного значення з ПДВ серпень 2021 року, сформованого за рахунок податкового кредиту при придбанні обладнання - вертикальний оброблюючий центр. Відповідач не заперечує надання до перевірки документів, які підтверджують підстави формування податкового кредиту у вказаній сумі, який взяв участь в розрахунку від`ємного значення ПДВ, що у свою чергу заявлене до бюджетного відшкодування з Державного бюджету на рахунок платника у банку. Разом з тим, відповідно до договору фінансового лізингу від 05 серпня 2021 року №VOL2FLOWWK212-l, укладеного між AT КБ «Приватбанк» (банк) та ТзОВ «Тронус» (лізингоодержувач) (а.с.53-62), банк зобов`язується набути у власність у Приватного підприємства «Маркетліс» (продавець) предмет(ти) лізингу (майно) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та передати його в користування лізингоодержувачу на строк, що зазначений в цьому договорі, а лізингоодержувач зобов`язується сплатити банку лізингові платежі в розмірі та порядку, визначеними цим договором (пункту 1.1). Згідно з пунктом 2.1 цього договору загальна вартість майна за договором становить 1401494,00 грн та ПДВ 280298,80 грн, а всього до сплати 1681792,80 грн; загальна вартість майна складається з авансового платежу лізингоодержувача в рахунок викупу майна, що становить 685308,52 грн (з ПДВ) та підлягає сплаті протягом одного робочого дня з моменту підписання цього договору (підпункт 2.1.1); загальної суми лізингових платежів у частині, що йде на викуп переданого лізингоодержувачу майна, 996484,28 грн (з ПДВ), згідно з додатком №2 до цього договору (підпункт 2.1.2). В специфікації (додаток №1 до договору) сторонами визначено характеристики майна, що є предметом договору: обладнання - вертикальний оброблюючий центр з ЧПК DRILLTEQ V-200 (Optimat ВНХ050), серійний номер - №0-250-73-8423, рік виробництва - 2021, вартість майна з урахуванням ПДВ - 1681792,80 грн (а.с. 63). Відповідно до пункту 3.3 договору, майно повинне бути передане лізингоодержувачу згідно з актом прийому-передачі майна протягом п`яти календарних днів після сплати авансового платежу відповідно до умов цього договору, але не раніше дати підписання акта приймання-передачі майна. Допускається поставка майна узгодженими сторонами партіями. Строк передачі майна може змінюватись в залежності від дотриманням продавцем строку постачання майна за договором купівлі-продажу, укладеного між банком та продавцем, про що банк попередньо повідомляє лізингоодержувача. У такому випадку вважатиметься, що сторони підписанням відповідного акта приймання-передачі погодили новий строк поставки майна, що відповідає даті складання акта приймання-передачі майна, якщо інше не буде встановлено домовленістю сторін. На виконання умов договору фінансового лізингу від 05 серпня 2021 року №VOL2FLOWWK212-l ТзОВ «Тронус» сплатило AT КБ «Приватбанк» авансовий платіж у сумі 685308,52 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 05 серпня 2021 року №2152 та банківською випискою за 01 серпня 2021 року (а.с.69-70), а 12 серпня 2021 року AT КБ «Приватбанк» згідно з актом приймання-передачі майна передав ТзОВ «Тронус» обладнання - вертикальний оброблюючий центр з ЧПК DRILLTEQ V-200 (Optimat ВНХ050), серійний номер - №0-250-73-8423, рік виробництва - 2021, вартістю з урахуванням ПДВ - 1681792,80 грн (а.с. 67). Як правильно зазначено судом першої інстанції, контролюючий орган вказані операції не заперечує та в акті перевірки немає зауважень до таких господарських операцій, які були об`єктом оподаткування. Вимогами підпункту 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 ПК України установлено, що поняття фінансовий лізинг вживається у такому значенні: це господарська операція юридичної особи (лізингодавця), за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу майно, яке є основним засобом і придбане або виготовлене лізингодавцем, а також усі ризики та винагороди, пов`язані з правом володіння та користування об`єктом фінансового лізингу. Згідно з пунктом 187.6 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань лізингодавця (орендодавця) для операцій з фінансового лізингу (фінансової оренди) є дата фактичної передачі об`єкта фінансового лізингу (фінансової оренди) у володіння та користування лізингоодержувачу (орендарю). У свою чергу згідно з абзацом другим пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. AT КБ «Приватбанк» у зв`язку з фактичною передачею об`єкта фінансового лізингу (обладнання) склало податкову накладну від 17 серпня 2021 року №1012, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.106). Повна сплата ТзОВ «Тронус» вартості придбаного обладнання підтверджується платіжними дорученнями, банківськими виписками, а також довідкою AT КБ «Приватбанк» про відсутність заборгованості від 01 серпня 2024 року (а.с. 71-105). Також позивач 02 вересня 2021 року на обладнання - вертикальний оброблюючий центр з ЧГЖ DRILLTEQ V-200 подав до податкового органу повідомлення про об`єкти оподаткування форми №20-ОПП (а.с. 107-108). Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що вказані первинні документи підтверджують господарську операцію та сплату постачальнику ПДВ у ціні товару (обладнання), що заявлене до бюджетного відшкодування. Натомість, як встановлено судом, в акті перевірки від 22 липня 2024 року №19205/07-03/41270151 з посиланням на підпункт б пункту 200.4 статті 200 ПК України (якою визначено право платника податків на бюджетне відшкодування) відмовлено у бюджетному відшкодуванні ПДВ у сумі 280290,00 грн. Причиною вказано ту обставину, що ТзОВ «Тронус» перебувало у стадії стагнації: станом на 31 травня 2024 року на підприємстві звільнені працівники, припинено оренду складських приміщень, залишки активів (основні засоби) реалізовано (вивезено), тобто відсутні будь-які ресурси для здійснення господарської діяльності. Суд першої інстанції вірно вказав, що позивач під час позапланової перевірки надавав письмові пояснення на запит контролюючого органу, у яких повідомив, що товариство у травні 2024 року зіткнулося з труднощами, а саме раптовим звільненням працівників, що було спричинене посиленням мобілізації, проте наразі триває процес добору штату підприємства, проводиться пошук виробничого приміщення меншої площі; на балансі відсутні необоротні об`єкти. З врахуванням викладеного правильним є висновок суду, що стан господарської діяльності на момент проведення позапланової перевірки не є підставою для відмови у бюджетному відшкодуванні, оскільки пункт 200.4 статті 200 ПК України дозволяє платнику реалізувати право на бюджетне відшкодування, якщо сума податкового кредиту сплачена постачальникам; сума відшкодування не перевищує ліміт реєстрації податкових накладних; платник податків не має податкового боргу. Наявність законодавчо встановлених підстав для відмови у бюджетному відшкодуванні акт перевірки не містить. При цьому відповідач в акті перевірки підтвердив, що позивач фактично придбав вертикальний оброблюючий центр за ціною 1681792,80 грн, у т.ч. ПДВ 280298,80 грн, яке введено в експлуатацію у серпні 2021 року; станом на 31 травня 2024 року нараховано амортизаційних відрахувань в сумі 618775,24 грн. Та обставина, що ТзОВ «Тронус» реалізувало вертикальний оброблюючий центр нерезиденту Tronus Polska SP. z.o.o. за ціною 791000,00 грн (не нижче залишкової вартості) не впливає на його право на бюджетне відшкодування. До того ж відповідач не встановив відсутність у позивач права на включення до податкового кредиту ПДВ, який у подальшому приймає участь у формуванні суми бюджетного відшкодування. Для оподаткування операцій із вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту застосовується нульова ставка податку відповідно до підпункту а підпункту 195.1.1 ПК України незалежно від співвідношення собівартості реалізованого товару та фактичної ціни його реалізації. Відтак, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення. З врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про задоволення позову. Щодо доводів апелянта про неспівмірність судових витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне. Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 1, 2 статті 134 КАС України). Згідно із частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Статтею 134 КАС України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як передбачено частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі також - Закон №5076-VI), відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 якого договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд керується критерієм їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, значення спору для сторони тощо. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, обґрунтовуючи понесені витрати на правову допомогу, подав до суду копії таких документів: договору про надання правничої допомоги від 05 серпня 2024 року №Д05/08/24-1, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Преміум Сервіс» (далі - Адвокатське об`єднання) та ТзОВ «Тронус» (а.с.109-112), рахунок-фактуру від 17 вересня 2024 року №17/09/24-1 (а.с.114), акт приймання-передачі наданих послуг згідно з договором про надання правової допомоги від 05 серпня 2024 року №Д-05/08/24-1 (а.с.113), платіжну інструкцію від 17 вересня 2024 року №337 на суму 10000,00 грн (а.с.115). Разом з тим, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є завищеною у контексті обсягу фактично наданих ним послуг, із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Зважаючи на все викладене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг у цій справі (підготовка позовної заяви), їх обсяг, заперечення іншої сторони щодо співмірності розміру витрат, заявлених до відшкодування, виходячи із принципів обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на правничу допомогу, на користь позивача необхідно стягнути 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у справі №140/9879/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді О. І. Довга Т. І. Шинкар