Постанова Київський апеляційний суд № 754/10725/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2021 року м. Київ Справа № 22-7695 Головуючий у 1-й інстанції: Таран Н. Г. Унікальний № 754/10725/19 Доповідач - Пікуль А. А. Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуль А. А. суддів Іванової І. В. Невідомої Т. О. за участю секретаря Осінчук Н. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Лінника Миколи Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю,- у с т а н о в и в: У липні 2019 року АТ «Універсал Банк» пред`явило до суду позов до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, в якому просило усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 2-5). Позовні вимоги були обґрунтовані таким. 30 листопада 2015 року приватним нотаріусом КМНО Башлай Д. І. було видано Свідоцтво реєстровий номер 984, яким посвідчується, що ПАТ «Універсал Банк» належить на праві власності нерухоме майно: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Цього ж дня було проведено державну реєстрацію права власності на вказане майно. Станом на 13 січня 2017 року за даною адресою зареєстрованих осіб не значиться. При цьому, в даній квартирі залишилася проживати колишня власниця квартири - ОСОБА_1 . Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 рокупозовні вимоги АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні власністю задоволено. Суд виселив ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» понесені судові витрати по справі зі сплати судового збору в сумі 1 921 грн. Не погодившись з рішенням суду адвокат Лінник М. А. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю та вирішити питання судових витрат (а. с. 125-129). У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача, адвокат Городенський О. А., висловив свої заперечення проти її задоволення та вказав, що, оскільки ОСОБА_1 не зареєстрована у спірній квартирі, однак проживає там без згоди власника - АТ «Універсал Банк», вона є особою, яка самоправно займає житлове приміщення з 30 листопада 2015 року та продовжує його займати без достатніх правових підстав. Ураховуючи наведену обставину у контексті положень ч.3 ст. 116 ЖК УРСР та ст. 391 ЦК України, рішення про виселення ОСОБА_1 із належної позивачу квартири є законним і обґрунтованим, а тому не може бути скасоване. Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення учасників справи: представника ОСОБА_1 , адвоката Лінника М. А, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити; представника АТ «Універсал Банк», адвоката Городенського О. А., який заперечував проти апеляційної скарги та просив суд залишити оскаржуване рішення без змін, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з таких підстав. При розгляді справи в суді першої інстанції встановлені наступні обставини. Деснянським районним судом м. Києва 20 травня 2013 року був виданий виконавчий лист № 2-1246/2011, відповідно до якого в рахунок погашення заборгованості відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним договором від 21 вересня 2007 року в сумі 44 772,02 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ складає 369 967 грн 29 коп. та за Додатковою угодою № 1 від 11 жовтня 2007 року до Кредитного договору від 21 вересня 2007 року в сумі 68 951,68 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ складає 570 154 грн 55 коп., а всього 940 121 грн 84 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та на підставі свідоцтва про власності серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житло забезпечення Виконавчим органом Київської міської ради 25 травня 2004 року, на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 07 травня 2004 року № 852-С/КІ шляхом проведення прилюдних торгів. Залишок заборгованості стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Визначено початкову ціну предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 у розмірі 834 061 грн 14 коп. Постановою головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Данилюка Р. В. від 19 вересня 2017 року закінчено виконавче провадження при примусовому виконанні вищевказаного виконавчого листа, оскільки 20 жовтня 2015 року до Відділу надійшла заява ПАТ «Універсал Банк» про придбання предмета іпотеки (квартири АДРЕСА_1 ) у відповідності до ст. 49 Закону України «Про іпотеку». 30 листопада 2015 року приватним нотаріусом КМНО Башлай Д. І. було видано Свідоцтво реєстровий номер 984, яким посвідчується, що ПАТ «Універсал Банк» належить на праві власності нерухоме майно: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 . 30 листопада 2015 року було проведено державну реєстрацію права власності на вказане майно - номер запису про право власності 122920776, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 790712580000 згідно Витягу № 48736690 від 30 листопада 2015 року. Позивачем було направлено на адресу колишнього власника квартири вимогу-повідомлення від 20 серпня 2018 року про передачу ключів від квартири АДРЕСА_1 . Вимога була вручена 31 серпня 2018 року, однак відповідач як колишній власник квартири ключі не передала. 12 вересня 2018 року відповідач письмово заперечила право Банку на вільне використання майна та повідомила, що фактично проживає у даний квартирі та заперечує щодо звільнення квартири. Відповідно до листа Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 грудня 2020 року убачається, що станом на 04 листопада 2004 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04 листопада 2004 року по 20 грудня 2016 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 18 листопада 2004 року по 20 грудня 2007 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 20 рудня 2007 року по 28 січня 2010 року. За встановлених обставин, задовольняючи позовні вимоги АТ «Універсал Банк» районний суд виходив з того, що право на проживання у будинку будь-яких членів сім`ї власника безпосередньо пов`язане із правом власності громадянина на житлове приміщення. 30 листопада 2015 року право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру припинилося у зв`язку з примусовим відчуженням. Із втратою права власності відповідач втратила і право користування житловим приміщенням. А у відповідності до ст. 156 ЖК України, ст. 405 ЦК члени сім`ї відповідача також втратили право користування жилим приміщенням у зв`язку з припиненням права власності ОСОБА_1 на дану квартиру. Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є. Із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 та від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16. При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги відповідача апеляційний суд виходить з наступного. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що указані висновки районного суду не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Судом порушено встановлений ст.13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства та невірно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 116 ЖК УРСР. Відповідно до змісту позовної заяви АТ «Універсал Банк» у якості підстави для виселення ОСОБА_1 з належної АТ «Універсал Банк» квартири позивач зазначив ту обставину, що відповідач самоправно зайняла спірне житлове приміщення з 13 січня 2017 року та продовжує його займати без достатніх правових підстав, а тому підлягає виселенню на підставі ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР, ст. 1212 ЦК України. Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Районним судом вірно встановлено, що Деснянським районним судом м. Києва 20 травня 2013 року був виданий виконавчий лист № 2-1246/2011, відповідно до якого в рахунок погашення заборгованості відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним договором від 21 вересня 2007 року в сумі 44 772,02 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ складає 369 967 грн 29 коп. та за Додатковою угодою № 1 від 11 жовтня 2007 року до Кредитного договору від 21 вересня 2007 року в сумі 68 951,68 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ складає 570 154 грн 55 коп., а всього 940 121 грн 84 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та на підставі свідоцтва про власності серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житло забезпечення Виконавчим органом Київської міської ради 25 травня 2004 року, на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 07 травня 2004 року № 852-С/КІ шляхом проведення прилюдних торгів. Залишок заборгованості стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Визначено початкову ціну предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 у розмірі 834 061 грн 14 коп. При вирішенні спорів щодо права користування колишніми власниками та членами їх сімей іпотечним майном, судам, керуючись ч. 4 ст. 263 ЦПК України, потрібно враховувати висновки Верховного Суду України, від яких Верховний Суд не відступав, у цій категорії справ. Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 сформулював правовий висновок, від якого Верховний Суд не відступав, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону № 898-IV та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Частина 2 ст. 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно, придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення ст. 40 Закону № 898-IV, так і норма ст. 109 ЖК Української РСР. Аналогічний висновок висловлено і в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) вказала, що вважає правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, законним та обґрунтованим, цей висновок враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника. Отже колишні власники та особи, які проживають у житлі, яке придбано за їх кошти та передано в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень ст. 109 ЖК Української РСР мають право на користування таким житлом до моменту виселення із надання їм іншого постійного житла. Як вже зазначено вище, у рамках даної справи позивач вважає ОСОБА_1 особою, яка самоправно займає належне АТ «Універсал Банк» житлове приміщення. Однак, ураховуючи той факт, що відповідач є колишнім власником цього житла, а тому у встановленому законом порядку набула право користування спірною квартирою і залишається зареєстрованою у спірному житловому приміщенні на теперішній час (а.с.106-109), у встановленому законом порядку не була визнана такою, що втратила право користування цим житлом, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що факт самоправного зайняття ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 не знайшов свого підтвердження під час судового розгляду. Виходячи з викладеного, правові підстави для виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири на підставі ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР відсутні. За правилами ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на встановлені апеляційним судом: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. За правилом ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У даній справі ОСОБА_1 понесла судові витрати за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 152 грн 60 коп. (а.с.139), а тому з АТ «Універсал Банк» на її користь підлягає стягненню 1 152 грн 60 коп.на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору. Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Лінника Миколи Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнути з Акціонерного товариства «Універсал Банк» (Код ЄДРПОУ 21133352, адреса: 04114 м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн 60 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України та/або у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 17 червня 2021 року. Головуючий А. А. Пікуль Судді І. В. Іванова Т. О. Невідома