Постанова Київський апеляційний суд № 753/2350/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 753/2350/23 Головуючий у суді І інстанції: Каліушко Ф.А. провадження №22-ц/824/7598/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Гаращенка Д.Р, Олійника В.І., секретар судового засідання: Дуб С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Городецького Олександра Анатолійовича, який діє в інтересах Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення, ВСТАНОВИВ: У лютому 2023 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулось до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , у якому просив суд виселити відповідач без надання іншого житлового приміщення з квартири АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.07.2008 року між ВАТ «Банк Універсал» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 005-2008-2302, відповідно до якого відповідачеві було надано кредит в сумі 144 000 доларів США до 01.07.2026 року. Цільове призначення кредиту: на придбання майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами 08.07.2008 року також було укладено договір іпотеки, відповідно до якого було передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва № 752/13802/15 позовні вимоги банку були задоволені. На виконання рішення суду було видано виконавчий лист, який пред`явлений на примусове виконання до приватного виконавця. В рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3 було описано та арештовано вищевказану квартиру з метою проведення процедури її реалізації. 28.10.2021 року електронні торги не відбулися, від жодного учасника не надійшла цінова пропозиція. У відповідності до вимог ст. 49 Закону України «Про іпотеку» позивач звернувся до приватного виконавця із заявою про залишення за собою предмету іпотеки. 01.11.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. складено акт № НОМЕР_3 про реалізацію предмета іпотеки. 03.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О. було проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за позивачем. Відповідно до інформації Реєстру територіальної громади м. Києва у спірній квартирі зареєстрований відповідач ОСОБА_1 . Враховуючи те, що відповідач фактично проживає та зареєстрований у квартирі, власником якої являється позивач, тому він підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з вказаним судовим рішенням, адвокат Городецький О.А., який діє в інтересах АТ «Універсал Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву задовольнити. АТ «Універсал Банк» не погоджується із рішення суду першої інстанції та вважає, що воно підлягає скасуванню у зв`язку із порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що в оскаржуваному судовому рішення не зазначається аргументація та не надається правова оцінка на спростування доводів та доказів позивача, які надавались разом з позовною заявою, що містяться в матеріалах даної справи, на які позивач посилався, як на підставу позовних вимог та аргументацію чому ці вимоги підлягають задоволенню за результатом розгляду пред`явленої позовної заяви. В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що АТ «УніверсалБанк», з 03.11.2021 року є власником квартири АДРЕСА_1 з відповідним правом володіння, але без права на користування своїм майном та права на розпорядження таким у зв`язку із чиненням перешкод у користуванні майном з боку колишнього власника та наявність у такому фактично проживаючих фізичних осіб. Вважає, що позовною заявою про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідача з житлового приміщення - квартирою АДРЕСА_1 , з відповідними доказами, доведено факт того, що відповідач, є таким, що починаючи з 03 листопада 2021 року втратив право користування вказаною квартирою та підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник апелянта не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів проживання відповідача у зазначеній квартирі, оскільки вказує на те, що відповідно до листа вих. № 238/01-16 від 01.12.2021 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бадахова Ю.Н., який міститься в матеріалах справи встановлено інформацію про осіб, що зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . Вважає наданий доказ є належним, допустимим, достовірним та достатнім на підтвердження фактичного проживання та незаконного користування власністю позивача, без належних правових підстав. Вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач здійснив достатньо дій задля встановлення інформації про фактично проживаючих осіб у квартирі АДРЕСА_1 , та зазначена інформація містилась, як в позовній заяві так і була доведена судді під час спілкування/дискусій в судовому засіданні, однак суд першої інстанції обмежився в оскаржуваному рішенні кількома загальними фразами на обгрунтування відмови та виніс оскаржуване рішення. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що судом порушено норми процесуального права, зокрема 21.02.2023 року судом першої інстанції винесена ухвала про відкриття провадження у справі, якою суд необгрунтовано призначив розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, оскільки позивач не клопотав та не ставив перед судом вимоги про слухання справи в спрощеному провадженні так як враховуючи вимоги ст. 274 ЦПК України позивач розумів, що справи про виселення не відносяться до тих, що можна розглядати в спрощеному позовному провадженні. 01 квітня 2024 року на електронну адресу Київського апеляційного суду, а в подальшому на поштову адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ідентичного змісту від представника відповідача -адвоката Осипенка Вадима Юрійовича, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає відмову у позові цілком законною та обгрунтованою, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню. 04 квітня 2024 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтоував свої висновки тим, що жодних доказів проживання у зазначеній квартирі відповідача позивачем до матеріалів справи не додано. Посилання у позовній заяві про неодноразові виїзди представників позивача з метою з`ясування/підтвердження кола осіб, які фактично проживають у належній йому квартирі, не підтверджені будь-якими доказами, зокрема відповідними актами, показами сусідів, тощо. На переконання суду першої інстанції, позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76-78 ЦПК України, які б дали змогу встановити наявність обставин справи, на які посилається заявник, та були б достатніми для підтвердження факту проживання відповідача у спірному приміщення та наявністю у зв`язку з цим перешкод позивачу у здійсненні права власності належного йому майна, а відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено, що 08 липня 2008 року між ВАТ «Банк Універсал», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 005-2008-2302, відповідно до якого відповідачеві було надано кредит в сумі 144 000 дол. США до 01.07.2026 року. Цільове призначення виданого кредиту: на придбання майна, а саме: двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено договором іпотеки від 08 липня 2008 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . У зв`язку з невиконанням належним чином відповідачем умов кредитного договору, позивачем було подано позовну заяву про стягнення заборгованості до Голосіївського районного суду м. Києва. В рамках судового розгляду справи № 752/13802/15 Голосіївським районним судом м. Києва було задоволено позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму в розмірі 114 563,55 доларів США 55 центів. На виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва, 27.04.2018 року було видано виконавчий лист № 752/13802/15, про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на загальну суму в розмірі 114 563,55 доларів США 55 центів, що в подальшому був пред`явлений на примусове виконання до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва. В рамках подальшого примусового виконання виконавчого провадження зведеного виконавчого провадження НОМЕР_3, було описано та арештовано нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: квартиру АДРЕСА_1 , з метою проведення процедури її реалізації відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» з дотриманням положень Закону України «Про іпотеку» та погашення заборгованості за виконавчим листом № 752/13802/15. 28.10.2021 року електронні торги не відбулись, від жодного учасника не надійшла цінова пропозиція (протокол № 558064 від 28.10.2021 року) (а.с. 15). 03.11.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О. було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 69,70 кв.м., житловою площею 35,80 кв.м., за позивачем та видано свідоцтво № 1607, номер запису про право власності: 44819064 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (витяг № 282728336 від 03.11.2021 року) (а.с 16). З матеріалів справи вбачається, що з метою встановлення кола зареєстрованих осіб в квартирі АДРЕСА_1 позивач звернувся з запитом до приватного нотаріуса КМНО Бадахова Ю.Н.. Листом вих. № 238/01-16 від 01.12.2021 року приватного нотаріуса КМНО Бадахова Ю.Н. встановлено інформацію (відповідно до відомостей Реєстру територіальної громади міста Києва) про осіб зареєстрованих у квартирі АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 18). В листопаді 2022 року позивачем було направлено вимогу відповідачу про добровільне виселення з власності банку - квартири АДРЕСА_1 та усунення перешкод у користуванні власністю у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та набуття позивачем права власності (а.с. 19). Зазначена письмова вимога була повернута без вручення - за закінчення терміну зберігання (а.с. 21-22). Добровільне звільнення житлового приміщення не відбулось. Верховний Суд у постанові від 26.01.2024 року у справі № 727/11361/22 (провадження № 61-14776св23) дійшов наступних правових висновків. Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України). Відповідно до ч.1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Аналогічні за змістом положення містяться у частині третій статті 109 ЖК України. Разом із тим, частиною другою статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява №39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів». Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із житлового будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту (позики), забезпеченого іпотекою цього житла. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 03 лютого 2016 року у справі №6-2947цс15, яка в подальшому була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317 цс

18. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року в справі № 310/2950/18, провадження № 61-16820 сво 19, на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що: «враховуючи норми статті 109 ЖК УРСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року в справі № 209/2032/14-ц, провадження № 61-9059св21, зазначено, що: «частиною другою статті 109 ЖК УРСР врегульовано правовідносини при відсутності в особи, яка підлягає виселенню на законних підставах із займаного іпотечного житлового приміщення, іншого житла у власності або користуванні. Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. За наявності в особи у власності іншого (інших) об`єкту житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї відсутня потреба у забезпеченні житлом. Отже, відсутні підстави вважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар. Інше тлумачення положень частини другої статті 109 ЖК УРСР допускало б покладення індивідуального надмірного тягаря на іпотекодержателя (нового власника), могло б поставити його у набагато гірше становище порівняно з особою, яка підлягає виселенню, і свідчило про порушення справедливо балансу між правами учасників спору». Подібний за змістом висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц, провадження № 61-17888 св

19. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 344/12708/19, провадження № 61-8135 св 21, вказано, що: «відповідачі, як колишні власники спірної квартири, яка була предметом іпотеки і не придбавалась за кредитні кошти, відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР можуть користуватись цією квартирою до забезпечення іншим постійним жилим приміщенням. Якщо колишні власники фактично не проживають у спірному житлі, яке набуто новим власником за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та забезпечені іншим постійним житлом, відповідно, відсутні передбачені законом підстави для збереження за ними права на користування вже чужим майном на підставі частини другої статті 109 ЖК УРСР. Отже, для вирішення питання щодо визнання осіб такими, що втратили право користування майном (наслідок виселення), необхідно встановити, чи проживають та користуються відповідачі спірним житлом, чи мають вони інше житло, оцінити доводи сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правом власності позивача на квартиру та правом користування цією квартирою відповідачами». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) зазначено, що: «[…] порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів». Судом апеляційної інстанції встановлено, що представником позивача було надано актуальну інформацію стосовно місця реєстрації ОСОБА_1 , станом на 10.04.2024 року, згідно з інформацією отриманою з Реєстра територіальної громали м. Києва, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрований: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 116). З матеріалів справи вбачається, що АТ «Універсал Банк» надано суду апеляційної інстанції актуальну інформацію стосовно наявності зареєстрованого іншого нерухомого майна, окрім іпотечної квартири за ОСОБА_1 . Так відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (№ інформаційної довідки 375600291 від 23.04.2024 року) станом на момент складання довідки за ОСОБА_1 відсутнє будь-яке нерухоме майно на праві власності (а.с. 132-133). В той же час згідно відповіді № 062/14-7427 (И-2019) від 20.05.2019 року з КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації», встановлено інформацію, що на праві власності у ОСОБА_1 були в наявності п`ять об`єктів нерухомості, один з яких: 1/3 частина кв. АДРЕСА_3 - був подарований 26.08.2014 року сину ОСОБА_2 , тобто до активних судових процесів по виконанню зобов'язань за кредитним договором вся нерухомість в той чи інший спосіб була подарована, відчужена, окрім іпотечної квартири, яка була під забороною (а.с. 133 зв. - 134). Судом апеляційної інстанції також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 розлучився зі своєю дружиною ОСОБА_3 26.08.2021 року. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (№ інформаційної довідки 375600703 від 23.04.2024 року) встановлено, що за колишньою дружиною відповідача - ОСОБА_3 на праві власності зареєстровано (дата реєстрації 01.06.2021 року тобто під час перебування у шлюбних відносинах з відповідачем) житловий будинок загальною площею 95,9 кв.м., житлова площа 68,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 129). 13 травня 2024 року представником позивача надано суду апеляційної інстанції відповідь приватного виконавця Лановенко Л.М. № 12794 від 07.05.2024 року повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу № 00044887004 від 07.05.2024 року та свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_1 (а.с. 141-150). З вищевказаних документів, які долучені представником позивача вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб 29 липня 1978 року, та в подальшому розірвали шлюбу 26 серпня 2021 року. Суд першої інстанції на висновки викладені у постановах Верховного Суду уваги не звернув, не повно з'ясував обставини справи та прийшов до помилкових висновків. Як вже встановлено судом апеляційної інстанції, між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 005-2008-2302 з цільовим призначенням - на придбання майна, а саме: двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (пункт п. 1.3 договору, т. 1 а.с. 6-8). Тобто нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 було придбано за кредитні кошти. Відповідно до інформації отриманою з Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач підтвердив факт проживання в спірній квартирі У подальшому іпотекодержатель в узгоджений із іпотекодавцем спосіб звернув стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому статті 37 Закону України «Про іпотеку» та набув права власності на предмет іпотеки (квартиру). Також судом апеляційної інстанції встановлено, що колишня дружина відповідача - ОСОБА_3 уклала договір купівлі-продажу № 562 від 01.06.2021 року згідно якого було придбано житловий будинок загальною площею 95,9 кв.м., житловою площею 68,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 . Разом з тим, розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відбулося 26.08.2021 року, тобто після моменту купівлі-продажу вище вказаного житлового будинку. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи те, що набуття будинку відбулося 01.06.2021 року, а розірвання шлюбу 26.08.2021 року, то відповідно частина будинку АДРЕСА_5 належить ОСОБА_1 - так як у відповідності до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач ОСОБА_1 під час боргових зобов`язань відчужував безоплатно нерухоме майно (житлові приміщення), зокрема своєму сину ОСОБА_2 , що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача. У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). Встановивши вказані обставини, зокрема той факт, що спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів, а також те, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований в квартирі, та наявність іншого житлового нерухомого майна у власності відповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідача з іпотечної квартири, оскільки при придбанні іпотечного жилого приміщення за рахунок кредиту допускається виселення мешканців без надання іншого постійного житлового приміщення (статті 40 Закону України «Про іпотеку» та 109 ЖК України), що включає і право власника вимагати припинення права користування таким житлом. Відповідач на спростування заявлених позовних вимог Банку ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не надав належних та допустимих доказів, зокрема доказів того, що спірна квартира була придбана не за кредитні кошти, а тому колегія суддів вважає позовні вимоги Банку про виселення відповідача з іпотечної квартири без надання іншого житлового приміщення обґрунтованими та доведеними. З урахуванням викладеного наявні обґрунтовані підстави для задоволення позову та виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69,70 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2495558980000) без надання іншого житлового приміщення. Апеляційний суд враховує, що згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України діє воєнний стан у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України. Законом України від 22 травня 2022 року №2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнити пунктом 5-2 такого змісту: «5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону». Враховуючи, що на момент ухвалення апеляційний судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. У такому висновку суд апеляційної інстанції виходить з того, що згадані норми права не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного Закону, а спеціальним законом лише запроваджене зупинення виконання цих правил на певний період. Надалі у разі припинення запровадження воєнного стану дія згаданих правил відновить свою дію без окремого рішення та закону. Аналогічні висновки викладені в постанові ВС від 22 червня 2022 року, справа №296/7213/15. Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем. При вирішенні даного спору суд першої інстанції мав керуватись положеннями ст. ст. 316,317, 391 ЦК України та врахувати правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.01.2024 року у справі № 727/11361/22 та від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19. Щодо розподілу судових витрат. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6710 грн, що складає 2684 грн - сплачений судовий збір при подачі позову (а.с. 1) та 4026 грн - сплачений судовий збір при подачі апеляційної скарги (а.с. 64). Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Городецького Олександра Анатолійовича, який діє в інтересах Акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити. Виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69,70 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2495558980000) без надання іншого житлового приміщення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6710 (шість тисяч сімсот десять) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Реквізити сторін: Позивач: Акціонерне товариство «Універсал Банк», код ЄДРПОУ: 21133352, адреса: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19. Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ,адреса: АДРЕСА_6 . Повний текст постанови складено «16» травня 2024 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді Д.Р. Гаращенко В.І. Олійник