LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Донецький апеляційний суд263/13451/20

від 15.06.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

22-ц/804/1733/21 263/13451/20 Головуючий у 1-й інстанції Соловйов О.Л. Суддя-доповідач: Попова С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Попової С.А., суддів Зайцевої С.А., Пономарьової О.М., за участю секретаря Лазаренко Д.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Соловйова О.Л., повний текст рішення складено 16 квітня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про виключення квартири з числа службового житла та визнання права користування, В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2020 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, посилаючись на наступні обставини. Рішенням виконавчого комітету Жданівської міської ради депутатів трудящихся №55/5 від 07.02.1973 ОСОБА_3 , як працівнику дільниці старинговиробника робіт ТГСУ ремонтно-будівельне постачання (пропрацював на підприємстві 14 років та мав статус почесного працівника), надано у користування службову квартиру АДРЕСА_1 . Він вселився в квартиру разом зі своєю сім`єю на підставі посвідчення № 73 про право зайняття службової жилої площі від 27.08.1973. Відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 до спірної квартири заселилися: ОСОБА_3 , його дружина - ОСОБА_4 , донька - ОСОБА_5 . А з 29 серпня 1981 року в квартирі також зареєстровані доньки ОСОБА_3 , які змінили прізвища при укладанні шлюбів: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 . З 26 липня 2007 року ОСОБА_3 знято з реєстрації у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 (згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Жовтневим відділом РАЦС). Мати ОСОБА_4 знята з реєстрації 28.02.2012 у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 ). Інші особи (сестри ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ), окрім позивачів, вибули до іншого місця проживання, у зв`язку чим також зняті з реєстрації з 1987 року, про що зроблено запис в особовому рахунку № НОМЕР_1 , та підтверджено довідкою відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб № 16-13.07-0717 від 04.08.2020. Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, визначено, що жиле приміщення може бути виключено з числа службового, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих на підставі клопотання адміністрації підприємства за рішенням виконкому міської ради. Але ж підприємство, де працював батько позивачів, не значиться у реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, як діюча юридична особа, ліквідовано, то неможливо здобути таке клопотання підприємства. Квартира знаходиться у комунальній власності територіальної громади Маріупольської міської ради. З 1985 року не використовується, як службове приміщення. Разом з тим, її статус службового, в силу ст. 2 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду не дозволяє позивачам, як мешканцям квартири, які в силу ст. 125 ЖК України не можуть бути виселені з цього помешкання (їх батько пропрацював на підприємстві понад 10 років), здійснити її приватизацію. Захистити свої права в такому випадку можливо лише в судовому порядку. Враховуючи те, що позивачі проживають в займаній квартирі більше 30 років, набули право на її приватизацію, просили з метою усунення існуючого в них обмеження у вигляді формального статусу квартири, як службової, виключити квартиру АДРЕСА_1 зі статусу службового і визнати за ними право користування цією квартирою. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 квітня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про виключення квартири з числа службового житла та визнання права користування - відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, керувався положеннями ст.ст. 118, 122 ЖК України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, Постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.1988 Про службові жилі приміщення, Положенням про порядок надання службових житлових приміщень і користування ними в Українській РСР, та виходив з того, що вирішення питання про виключення житлового приміщення із числа службових можливо лише при наявності клопотання адміністрації підприємства, яке використовує вказане житлове приміщення як службове. Суд вказав, що звернення до суду із відповідним позовом має здійснюватися за наявності даних про те, що позивач вичерпав можливості вирішити спірне питання відповідно до чинних постанов Кабінету Міністрів України, які регламентують порядок виключення житлових приміщень із числа службових та надання громадянам України права постійно користуватися ними та приватизувати їх. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі позивачі, посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просили рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга (а.с. 111-118) вмотивована наступним. На теперішній час підприємство УСПР ГЖУ не міститься в реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як діюча юридична особа, так само як і не містить відомості про його правонаступника. У даному спорі існує колізія права, яка полягає в тому, що з одного боку, дійсно відпала потреба у використанні квартири як службової, оскільки підприємство, яке використовувало спірну квартиру не існує як діюча юридична особа, а з іншого боку - порядок виключення квартир з числа службових за зверненням її мешканців до виконавчого комітету районної, міської районної в місті Ради народних депутатів не врегульовано діючим законодавством. Позивачі звертались за роз`ясненнями до відділу приватизації у м. Маріуполі, де їм рекомендували звернутись до суду з питанням щодо виключення квартири з числа службових, проте суд не звернув увагу на цю обставину. З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 по справі № 910/10011/19 (12-84гс20), позивачі зазначили, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі права або інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Судом не встановлено, на якому підприємстві працював батько позивачів і чи припинило воно свою діяльність. А клопотання про витребування доказів щодо встановлення цього підприємства залишено судом без задоволення, як необґрунтоване. Позивачі звертались до Департаменту по роботі з активами управління міського майна Маріупольської міської ради та виконавчого комітету Маріупольської міської ради за роз`ясненнями щодо порядку виключення квартири з числа службового житла, якщо підприємство, що його надавало, ліквідоване. Проте, в результаті їх додаткового звернення до департаменту по роботі з активами управління міського майна Маріупольської міської ради отримано відповідь, що долучена до апеляційної скарги від 27.04.2021 (а.с. 124), з якої вбачається, що інформація про повну назву підприємства відсутня, а питання про виключення житлового приміщення із числа службових можливо лише при наявності клопотання адміністрації підприємства, яке використовує вказане житлове приміщення як службове, що взяв до уваги суд першої інстанції. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Процедура розгляду справи апеляційним судом Справа розглядається за участю представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_9 , яка підтримала доводи скарги, а також у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , від яких надійшла заява про вирішення прави у їх відсутність (а.с. 141, 142-144), представника Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (а.с. 137, 140), неявка яких в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою до розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Як встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 , що є об`єктом спору у даній справі, на підставі посвідчення про право на заняття службової жилої площі № НОМЕР_4 , виданого 27.08.1973 Виконавчим комітетом Жданівської міської ради народних депутатів, була надана працівникові УСПР ОСОБА_10 як службова житлова площа. Підставою для надання житлової площі є рішення виконкому міськради № 65/5 від 07.02.1973. До складу родини наймача ОСОБА_3 , на яку надавалося службове житло, увійшли дружина ОСОБА_11 та донька ОСОБА_5 (а.с. 23). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер наймач квартири - ОСОБА_3 (а.с. 19), який пропрацював на дільниці старинговиробника робіт ГЖУ з 06.04.1971 по 07.01.1985 близько 14 років (а.с. 24). Дружина наймача - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 20). 2.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з подальшим постановленням нового рішення про часткове задоволення позову, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з пунктом 2 Положення про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37 (далі Положення № 37), службові житлові приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Пунктом 3 цього Положення № 37 визначено, що житлове приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. Аналогічно відповідно до частини першої статті 118 ЖК УРСР жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Відповідно до п. 6 Положення № 37: жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Відповідно до пункту «б» ст. 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі делеговані повноваження, як: облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням (п.п. 5); здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності (п.п. 7); облік відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності (п.п. 10). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції наголосив про передчасність звернення до суду позивачів із відповідним позовом, оскільки відсутні дані про те, що вони вичерпали можливості вирішити спірне питання відповідно до чинних постанов Кабінету Міністрів України, які регламентують порядок виключення житлових приміщень із числа службових та надання громадянам України права постійно користуватися ними та приватизувати їх. Проте, з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного. В розумінні ст. 118 ЖК України для того, щоб житлове приміщення набуло статусу службового, міська рада на підставі клопотання адміністрації певного підприємства повинна прийняти рішення про включення житла до числа службових. Саме у зв`язку з таким рішенням службове житлове приміщення закріплюється, як службове за певним підприємством. В наявному у справі посвідченні № 73 на право зайняття службової жилої площі від 27.08.1973 відзначена підстава надання родині ОСОБА_3 , працівника УСПР ГЖУ, в користування спірної квартири АДРЕСА_2 - рішення міської ради № 65/5 від 07.02.1973 (а.с. 21зв., 23). Тягар доказування у цивільному процесі покладається на відповідача, зокрема, у даному спорі на виконавчий комітет Маріупольської міської ради, де закумульовано всі відомості щодо спірного жилого приміщення, включаючи архівну інформацію. Разом з тим, вищезазначеного рішення міської ради № 65/5 від 07.02.1973, як рішення про включення вказаного житла до числа службового, виконкомом міської ради у даній справі не представлено і не було витребувано (у випадку наявних складнощів з поданням доказів). Залученому у якості належного відповідача - Виконавчому комітету Маріупольської міської ради належать делеговані функції з обліку житлового фонду, здійснення контролю за його використанням, за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, що втілено в положеннях в ст. 30 Закону України Про місцеве самоврядування. Як в ході розгляду справи в суді першої інстанції, так і в апеляційному провадженні, відповідачем не представлено доказів щодо актуальності правого стану спірного жилого приміщення як службового не надано, як відомостей про юридичне існування підприємства (з абревіатурою УСПР ГЖУ) або відомостей щодо його правонаступника, так і відомостей за результатами здійснення обліку і контролю службового житлового фонду, зокрема, з приводу того, що спірна квартира АДРЕСА_2 і на теперішній час звернення позивачів до суду обліковується за певним підприємством; не надано будь якої інформації підприємства з архівного підрозділу Маріупольської міської ради. З`ясовано, що зі здобутих позивачами в позасудовому порядку відомостей, з урахуванням даних трудової книжки ОСОБА_3 , в тому числі і з офіційного джерела Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ними не виявлено конкретної інформації щодо підприємства, яке зберігає спірну квартиру АДРЕСА_1 як службове житлове приміщення, призначене для громадян у зв`язку із характером їх трудових відносин з цим підприємством. Департаментом по роботі з активами управління міського майна Маріупольської міської ради на звернення позивачки ОСОБА_1 27.04.2021 надано відповідь за № К-2805-11-1.1.2 щодо відсутності інформації з повної назви підприємства, його коду ЄДРПОУ (а.с. 124). В протиріччя цьому, автором відповіді (підрозділ Марупольської міської ради) заявниці запропоновано надати клопотання підприємства про виключення спірної квартири АДРЕСА_2 з числа службового. Тож, як у сторін виниклого спору, органу місцевого самоврядування в особі його підрозділів, так і у суду відсутні дані щодо певного підприємства (або його правонаступника), яке використовує спірне житлове приміщення (квартиру АДРЕСА_2 ) як службове. Отже, склалася така ситуація, при якій спірна квартира АДРЕСА_2 без підтверджених на даному етапі відповідних правових підстав обліковується як службова жила площа за неіснуючою організацією, що не може здійснювати жодних управлінських функцій відносно цієї квартири, в тому числі і щодо ініціації питання про виключення житла зі статусу службового. Тому вказана квартира використовуватись у цьому статусі, як погоджується колегія суддів із позицією позивачів, не може. При такій ситуації, коли підприємства не існує, то виконавчий комітет міської ради мав впорядкувати актуальний статус цього житла з прийняттям відповідних рішень з використанням делегованих повноважень, унормованих ст. 30 Закону України Про місцеве самоврядування щодо обліку житлового фонду і контролю, в тому числі і за службовим житловим фондом. А між тим, позивачі проживають в цій квартирі АДРЕСА_2 , наданій у зв`язку із роботою батька у 1973 році, зі свого народження близько 40 років і, за таких умов, мають право на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, збереженні існуючого житла на підставі Закону України Про приватизацію державного житлового фонду - у вигляді приватизації вказаної квартири. Але ж перешкодою до цього є, як виявилося, формально закріплений статус спірного житла як службового, що в даній справі не підтверджено документально. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). За роз`ясненнями Великої Палати Верховного Суду, що міститься в п. 80 у постанов від 06.04.2021 по справі № 910/10011/19, на яку посилаються позивачі в апеляційній скарзі: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. В даному випадку порушення прав позивачів повязано із позбавленням можливості реалізувати своє право на отримання квартири, що є власністю територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради, у свою власність, що гарантовано Законом України Про приватизацію державного житлового фонду. За положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначає частина друга вказаної статті. В абзаці дванадцятому цієї частини передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно із ч. 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Визначаючи належність обраного позивачем способу захисту, слід оцінювати його ефективність для захисту того права чи інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду. Вимога про захист цивільного права або інтересу має відповідати змісту цього права чи інтересу, характеру його порушення, оспорювання або невизнання і повинна забезпечувати поновлення права чи інтересу, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати отримання відповідного відшкодування. Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 06.04.2021 по справі № 910/10011/19 (п.п. 92-94), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18. Заявлена позивачами вимога щодо виключення квартири з числа службової жилої площі - за умови доведеного у даній справі факту вичерпання позивачами всіх заходів з відновлення своїх прав в досудовому порядку, з урахуванням відсутності правового механізму виведення житла з числа службового за ініціативи наймача/членів його сім`ї, а також за відсутності даних про підприємство, що використовує спірне житло як службове - не порушує приписи законодавства України і не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У даній справі відповідачем не доведено актуальності для відновлення прав позивачів іншим способом захисту, аніж той, що заявлений ними у позовній заяві у формі вимоги виключення їх житла з числа службового, застосування якого вони прагнуть в судовому порядку, та який не суперечить закону. В-решті, під час розгляду даної справи судом першої інстанції відповідачем висловлена позиція щодо судового розгляду справи відповідно до чинного законодавства. (а.с. 86, 100). Зважаючи на невідновлення прав позивачів самостійно виконкомом в позасудовому порядку з мотивів відсутності клопотання підприємства (щодо існування якого немає відомостей), Департаментом по роботі з активами управління міського майна Маріупольської міської ради Кірсановій Т.І. було висунуто пропозицію вирішити питання в судовому порядку, до чого зводилася відповідь від 24.04.2021. При таких обставинах, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не вирішено спір по суті заявлених позовних вимог, а відтерміновано до отримання позивачами певного негативного рішення, про що вже йшла мова у відповіді органу місцевого самоврядування. Тому, оскаржене судове рішення, підлягає скасуванню на підставі ст. 376 ЦПК України з прийняттям нового рішення із застосуванням ефективного способу захисту прав позивачів, що пов`язаний із зміною правовідношення, а саме зміні об`єкта правовідношення (п. 6 ч. 2 ст. 16 ЦК України), шляхом прийняття рішення про виключення спірної квартири з числа службового жилого приміщення, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу. Разом з тим, при ухваленні нового рішення не підлягають задоволенню супутні позовні вимоги про визнання за позивачами права користування цією спірної квартирою АДРЕСА_2 , що по суті дублюють існуюче на сьогодні право користування займаним жилим приміщенням, що ніким не оспорено. Так, з моменту припинення ОСОБА_3 трудових відносин із підприємством УСПР ГЖУ у 1985 році і до його смерті у червні 2007 року пройшло понад 22 роки. Відомостей про пред`явлення претензій до наймача ОСОБА_3 на займане ним жиле приміщення квартиру АДРЕСА_2 - як з боку підприємства УСПР ГЖУ або інших підприємств, так і з боку органу місцевого самоврядування чи його виконавчих органів в ході розгляду даної справи не здобуто. Аналогічних даних щодо оспорення, невизнання, або порушення житлових прав позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо спірної квартири, в тому числі з боку відповідача виконавчого комітету Маріупольської міської ради, ані в суді першої інстанції, ані апеляційному суду не представлено. Тобто, право позивачів на проживання у вказаній квартирі ніким не оспорюється. Зважаючи на наведене, за не доведенням фактів порушення, не визнання, оспорення права позивачів на користування квартирою АДРЕСА_1 , апеляційний суд, враховуючи положення ч. 1 ст. 15 ЦК України, вважає безпідставними заявлені позовні вимоги про визнання за позивачами права користування цією квартирою, щодо якого вони не є обмеженими. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи ухвалення рішення суду, з порушенням норм матеріального та процесуального права в частині розв`язання вимог про виключення жилого приміщення з числа службового, таке рішення, з огляду на обґрунтованість апеляційної скарги в наведеній частині, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення судом апеляційної інстанції про часткове задоволення позову згідно вищевказаного мотивування. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 квітня 2021 року скасувати в повному обсязі і ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Виключити жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 - зі статусу службового. В задоволенні вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 17 червня 2021 року. Судді: С.А.Попова С.А.Зайцева О.М.Пономарьова

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»