Постанова Донецький апеляційний суд № 265/1368/20

22-ц/804/2691/20 265/1368/20 Єдиний унікальний номер 265/1368/20 Номер провадження 22-ц/804/2691/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2020 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Попової С.А., Мироненко І.П., секретар - Сікора М.М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Царьова Олена Сергіївна, відповідач 1 - ОСОБА_2 , відповідач 2 - ОСОБА_3 , представник відповідача 2- адвокат Самохвалов Сергій Володимирович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Адамової Т.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Царьова Олена Сергіївна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Царьова О. С., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення. Позов мотивовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 20 січня 2020 року, укладеним між відповідачами, від імені яких на підставі довіреності діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 , останній є власником квартири АДРЕСА_1 . Після придбання квартири ОСОБА_1 дізнався, що колишні власники - відповідачі по справі - продовжують проживати в його квартирі, і не погоджуються звільнити квартиру. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Царьова О.С. - задоволені, вирішено усунути перешкоди у користуванні квартирою, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на його необґрунтованість. Зокрема зазначає, що ніколи не надавала повноважень на відчуження свого майна ОСОБА_4 , що діяв як продавець від її імені та від імені ОСОБА_2 , на підставі довіреностей від 07 листопада 2018 року за реєстровим номерами 4903, 4904, посвідчених приватним нотаріусом Бедненко С.В.. Зауважує, що у матеріалах справи відсутні довіреності або належним чином завірені їх копії на підтвердження повноважень ОСОБА_4 на відчуження квартири, про що вона наголошувала при розгляді справи в суді першої інстанції. Посилаючись на ст. 41 Конституції України, ст.ст. 11, 237, 239, 328 , 655 ЦК України, ст. 81 ЦПК України, вказує, що у випадку укладення договору представником від імені свого довірителя на підставі довіреності, така довіреність є частиною договору, і повинна бути разом із договором купівлі-продажу, надаватися до матеріалів справи. Тобто, позивач повинен був довести правомірність переходу до нього права власності на спірну квартиру та надати докази, які підтверджують повноваження ОСОБА_4 на продаж квартири від імені відповідачів, однак жодних доказів позивачем не надано. Тому, з урахуванням, що ОСОБА_4 не був власником квартири, а лише укладав на підставі довіреності від її імені ті від імені ОСОБА_2 договір купівлі продажу квартири, за відсутності таких довіреностей в матеріалах справи, у суду не було підстав для задоволення вимог позивача, як власника квартири, та ухвалювати рішення про її виселення. Відповідач ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу, яка за змістом та вимогами є аналогічною скарзі ОСОБА_3 . У відзиві на апеляційні скарги представник ОСОБА_1 адвокат Царьова О.С. просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін, посилаючись на відсутність підстав для його скасування, оскільки при вирішенні справи судом першої інстанції було правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовані норми закону, що їх регулюють, повно та всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам. Зокрема зазначає, що в апеляційних скаргах відповідачі самі підтвердили, що саме ОСОБА_1 є власником квартири, з якої вони не бажають добровільно виселятися. Посилання в апеляційних скаргах, що судом першої інстанції не перевірені документи, які були підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки договір купівлі-продажу, довіреності, на підставі яких він укладений, Витяг щодо реєстрації права власності тощо, не були предметом спору в рамках даної цивільної справи. Також зазначає, що відповідачами під час розгляду справи не було подано зустрічного позову та навіть відзиву на позов. Позивач ОСОБА_1 до суду не явився, про час та місце розгляду справи повідомлений, надав заяву про розгляд справи без його участі. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Самохвалова С.В., які підтримали доводи апеляційних скарг, заперечення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Царьової О.С., перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що квартира АДРЕСА_1 на праві особистої приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20 січня 2020 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Макаревич В.Г., належить позивачу ОСОБА_1 (а.с. 9-10, 11). За даними Центру надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради відомостей щодо реєстрації місця проживання фізичних осіб за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі малолітніх та неповнолітніх осіб, у Центрі немає (а.с. 16). Факт звернення ОСОБА_1 до Лівобережного відділення поліції Центрального відділу поліції в Донецькій області ГУ НП Національної поліції України з приводу того, що він не може потрапити до своєї квартири АДРЕСА_1 , оскільки його не пускають сусіди та колишній власник, підтверджується відповідним листом від 24 січня 2020 року (а.с. 15). В суді апеляційної інстанції відповідачі пояснили, що результату розгляду кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 або будь-яких невідомих осіб, які б мали відношення до позбавлення ОСОБА_2 права власності на спірне житло, немає. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з вимогами про виселення відповідачів, оскільки вони не є власниками спірної квартири, отже, проживають там без законних підстав, чим перешкоджають йому користуватися та розпоряджатися своїм майном. Вирішуючи спір, суд першої інстанції керувався наступними нормами закону. Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частиною 1 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушення права та з яких підстав. Отже, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику права вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Права власника жилого будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 з 20 січня 2020 року вибула з власності відповідачів, вони зняті з реєстрації за вказаною адресою з 21 січня 2020 року, що підтверджуються даними відділу аналітичного забезпечення Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 28 лютого 2020 року (а.с. 26). Тому суд прийшов до висновку, що право користування вказаною квартирою припинилось у відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 після припинення їх права власності на квартиру АДРЕСА_1 та зняття їх з реєстрації, тобто з 21 січня 2020 року. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Таким чином, неможливо не погодитися із висновками суду про те, що відповідачі не є членами сім`ї нового власника квартири, не укладали з ним договору найму житла, а позивач вимагає усунення перешкод у здійсненні ним свого права власності на цю квартиру, тому права власника підлягають судовому захисту шляхом виселення відповідачів із спірного жилого приміщення, на підставі ст.317, 319, 383 та 391 ЦК України. Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Судом проаналізовані заперечення проти позову. Так, відповідачі вказували на незаконність договору купівлі-продажу від 20 січня 2020 року квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 є новим власником вказаної кватири, проте жодних дій щодо оспорювання вказаного договору ними не вчинялося, про що вони підтвердили у судовому засіданні. Витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 13 червня 2020 року свідчать про реєстрацію заяв ОСОБА_2 щодо підробки довіреності та шахрайства, що призвело до позбавлення квартири, але не підтверджує недійсності чи незаконності договору купівлі-продажу від 20.01.2020 року. Розслідування триває. Також не спростовує вказаний договір і факт знаходження в провадженні Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, третя особа приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Бедненко С.В., оскільки предметом розгляду вказаної справи є договір позики грошей, укладених між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 від 07 листопада 2018 року, додатковий договір про внесення змін до договору позики грошей від 21.09.2019 року, та договір іпотеки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , від 07.11.2018 року. За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення є законним і обґрунтованим. Апеляційним судом перевірені доводи апеляційної скарги щодо невірної оцінки судом першої інстанції доказів і неправильних висновків суду у зв`язку із цим. Твердження відповідачів в апеляційних скаргах про те, що суд незаконно ухвалив рішення, не перевіривши і не дослідивши довіреності від 07 листопада 2018 року за реєстровим номерами 4903, 4904, посвідчених приватним нотаріусом Бедненко С.В., якими нібито вони надали повноваження ОСОБА_8 на відчуження їх квартири, не є слушними. В матеріалах справи є нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної квартири, на підставі якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 . Доводи апеляційних скарг стосовно того, що суд повинен був перевіряти наявність довіреностей, на підставі яких була укладена угода продажу квартири, для перевірки правомочності набуття позивачем права власності на спірне житло - в рамках справи про виселення відповідачів у зв`язку із відчуженням квартири і припиненням права власності, не мають юридичного значення. Більш того, як пояснили в апеляційному суді відповідачі, вони і на час перегляду справи в апеляційному суді не оспорили договір купівлі-продажу квартири від 20 січня 2020 року, не спростували факт продажу квартири від їх імені на законних підставах. Тобто, відповідачами не було надано суду документів, які б підтверджували незаконність договору купівлі-продажу. Напроти, в матеріалах справи є дійсний договір купівлі-продажу, на підставі якого продавці (відповідачі) передали, а покупець (позивача) повністю оплатив купівлю квартири. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом надана цілком мотивована оцінка доказів, що стосуються безпосередньо предмету позову, окремо кожного та у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображені в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 264 ЦПК України. Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи. Суд дав вірну оцінку наданим сторонам доказам, і до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку. Нових доказів, які б давали підстави для відмови в позові про виселення відповідачів, які втратили право власності на спірне житло, і у досліджені яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено, або їх неподання було б зумовлено поважними причинами, відповідачами апеляційному суду не надано. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Разом з тим, вбачається, що оскаржене судове рішення достатньо мотивоване. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційні скарги відповідачів задоволенню не підлягають. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складений 16 вересня 2020 року. Судді Є.Є. Мальцева І.П. Мироненко С .А. Попова