Постанова 4804 № 234/3522/20

Єдиний унікальний номер 234/3522/20 Номер провадження 22-ц/804/1601/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Азевича В.Б., суддів: Гапонова А.В., Кішкіної І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 234/3522/20 за позовом ОСОБА_1 до Повного товариства «Ломбард ТОВ «Гарант Капітал» І Компанія» про стягнення невиплаченого розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 15 березня 2021 року (суддя Лутай А.М., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Краматорськ Донецької області, повне судове рішення складено 19 березня 2021 року),- В С Т А Н О В И В: В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до Повного товариства «Ломбард ТОВ «Гарант Капітал» І Компанія» про стягнення невиплаченого розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що 09 серпня 2019 року вона відповідно до наказу №457 від 08.08.2019 р. була прийнята до Повного Товариства «Ломбард ТОВ «Гарант Капітал» І Компанія», відповідача у справі, на посаду експерта-оцінювача, а 30.12.2019 р. наказом №485 від 16.12.2019 р. була звільнена із займаної посади за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України. Зазначила, що за час своєї роботи на підприємстві, заробітна плата нараховувалась та виплачувалась щомісяця. Проте, всупереч вимогам чинного законодавства відповідач в день її звільнення інформації щодо належних до виплати сум не надав, повний розрахунок не провів. Для захисту порушених прав з цього питання, отримання відповідної інформації та досудового врегулювання спору, адвокат Пробийголова Д.О. звернувся із відповідним адвокатським запитом до відповідача, проте, до теперішнього часу відповіді не отримано. Просила стягнути з товариства на її користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати та середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 31.12.2019 р. по день фактичного розрахунку. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 15 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на вказане судове рішення подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що в порушення вимог чинного законодавства відповідач у день звільнення 30 грудня 2019 року зі звільненим працівником ОСОБА_1 про суми належні до виплати не повідомив, повний розрахунок не провів у зв`язку із чим за відповідачем утворилась заборгованість із невиплаченої заробітної плати в розмірі 1 422,25 грн. При цьому, вважає, що єдиним належним доказом, виданим відповідачем для звільнення позивачки, був наказ № 485 від 16.12.2019 року, яким було визначено день звільнення 30.12.2019 року, а отже, наказ № 485п винесено відповідачем безпідставно, без повідомлення позивача, з порушеннями вимог трудового законодавства. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». В частині 1 статті 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин. Крім того, згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В даній справі спір виник із трудових правовідносин, тому така справа відповідно до вищевказаних норм розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з таких підстав. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з записами в трудовій книжці позивачка ОСОБА_1 прийнята на роботу в ПТ «Ломбард ТОВ «Гарант Капітал» І Компанія» 09 серпня 2019 року на посаду експерта-оцінювача (Наказ №457 від 08.08.2019 р.). З копії заяви встановлено, що 13 грудня 2019 року позивачка написала заяву про звільнення, у зв`язку з чим, 16 грудня 2019 року видано Наказ №485 про звільнення ОСОБА_1 з 30.12.2019 р. на підставі статті 38 КЗпП, за власним бажанням, з яким позивачка ознайомлена під підпис. 25 грудня 2019 року відповідачем видано Наказ №485п «Про перенесення робочого дня», відповідно до якого для ОСОБА_1 робочий день перенесено з 30.12.2019 на 28.12.2019, який слід вважати її останнім робочим днем. Надано розпорядження бухгалтеру провести 28.12.2019 р. остаточний розрахунок з ОСОБА_1 та видати трудову книжку. З цим наказом позивачка також була ознайомлена під підпис. Відповідно до розрахункових відомостей та відомостей на виплату готівки, наданих відповідачем, за час роботи заробітна плата нараховувалася та виплачувалася позивачці щомісяця, що підтвердила сама позивачка у своїй позовній заяві та в судовому засіданні суду першої інстанції. Згідно з копією розрахункової відомості за грудень 2019 року, наданої відповідачем, ОСОБА_1 всього нараховано 1 766,77 грн, до виплати 1 422,25 грн, що також підтверджується Індивідуальними відомостями з Пенсійного фонду України Форми ОК-5 та ОК-7. Відповідно до копії відомості на виплату готівки №540 за грудень 2019 року позивачці ОСОБА_1 28.12.2019 р. виплачено 1 422,25 грн, що підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 . Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем надано суду достатньо належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження факту виплати позивачці у день її звільнення усіх належних їй сум. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Спірні правовідносини врегульовані Кодексом Законів про Працю України, Законом України «Про оплату праці», відповідно до яких врегульовано порядок нарахування та виплати заробітної плати працівникам, з якими укладено трудовий договір. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною 1 статті 94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина 1 статті 83 КЗпП України). Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. В матеріалах справи є табелі обліку використання робочого часу, зокрема за грудень 2019 року, розрахункові відомості та відомості на виплату готівки. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За частинами 3, 4 статті 12 та статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК). Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, колегія суддів доходить висновку, що за змістом статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум. Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Поняття доказів розкрито у частині 1 статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. В матеріалах справи також наявні Індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5 та ОК-7, де міститься інформація про нарахування за грудень 2019 року позивачу заробітної плати в сумі 1 766,77 грн, з якої встановлено, що нарахування було здійснено за 13 днів. Відповідно до частин 2, 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Частиною 2 статті 24 вказаного Закону визначено, що банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. Крім того, в матеріалах справи є розрахункова відомість за грудень 2019 року, згідно з якою ОСОБА_1 всього нараховано 1 766,77 грн, до виплати 1 422,25 грн. Дана відомість підписана директором ОСОБА_3 , головним бухгалтером ОСОБА_4 та завірена печаткою підприємства. Відповідно до відомості на виплату готівки № 540 за грудень 2019 року від 28 грудня 2019 року ОСОБА_1 отримано 1 422,25 грн заробітної плати, що підтверджується її особистим підписом. Доводи апеляційної скарги про те, що у вищевказаній відомості підпис не належить позивачці є безпідставними, недоведеними та такими, що суперечать наявним в матеріалах справи доказам. При цьому, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи щодо належності підпису позивачці у відомостях про виплату готівки ОСОБА_1 не заявляла. Отже, надані відповідачем докази узгоджуються між собою та підтверджують виплату позивачці в день її звільнення заробітної плати за грудень 2019 року в розмірі 1 422,25 грн. Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність заборгованості по заробітній платі ПТ «Ломард ТОВ «Гарант Капітал» І Компанія» перед позивачкою ОСОБА_1 . Таким чином, оскільки судом не встановлено порушення щодо невиплати роботодавцем позивачці при звільненні всіх сум, що належать їй, то вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, а тому ця вимога також не підлягає задоволенню, про що правильно зазначив суд першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції винесено з додержанням вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. За таких обставин, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга позивачки підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 17 травня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 15 березня 2021 року. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору в розмірі 1 261,20 грн до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення у справі. Отже, з огляду на те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 апеляційний суд залишає без задоволення, з позивача слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 15 березня 2021 року. За пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 15 березня 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 15 березня 2021 року в розмірі 1 261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 20 копійок. Судовий збір сплачується за такими реквізитами: отримувач коштів Донецьке ГУК/Маріуполь МТГ/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37967785, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA688999980313161206080005686, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу - *; 101; __________(реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Донецький апеляційний суд (м. Бахмут). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді: В.Б. Азевич А.В. Гапонов І.В. Кішкіна