Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/10242/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 16 червня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/10242/20 Головуючий у першій інстанції Логвіна Т. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/848/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Шитченко Н.В., Мамонововї О.Є., із секретарем Шкарупою Ю.В., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «Укрсиббанк», відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Белова Ольга Степанівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 березня 2021 року (місце ухвалення м. Чернігів, дата складання повного рішення 17.03.2021) у справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року АТ «Укрсиббанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію. В обгрунтування позову позивач посилався на те, що 16.02.2007 між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 11118891000, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) у формі поновлювальної кредитної лінії в межах ліміту 82 000,00 дол.США шляхом зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника, а позичальник зобов`ячався повертати наданий кредит та сплачувати проценти у терміни та порядку, передбаченому кредитним договором, але у будь-якому випадку повернути кредит та проценти у повному обсязі не пізніше 15.02.2018, якщо тільки не застосовується інший термін поверненя кредиту відповідно до умов договору. В порушення умов кредитного договору позичальник тривалий час не виконував його умови на підставі чого утворилась заборгованість про що було повідомлено позичальника, та наслідком став позов банку до суду про стягнення заборгованості, яку за судовим рішення було стягнуто з ОСОБА_1 у розмірі 29 836, 87 дол.США та пені у розмірі 57 718,78 грн, та судовий збір у розмірі 22 095, 78 грн. Станом на 16.10.2020 рішення суду не виконане, заборгованість за кредитним договором залишається не погашеною. Позивач зазначає, що за ОСОБА_1 на праві власності зареєстроване нерухоме майно 4-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , та під час судового розгляду справи щодо стягнення заборгованості, достовірно знаючи про наявність боргу, про судовий процес щодо стягненнн боргу та можливості звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, з метою приховання цього майна від звернення на стягнення, він здійснив його відчуження шляхом укладення 29.01.2016 договору дарування на користь своєї дружини ОСОБА_2 . Прозивач вважає, що вказаний правочин слід визнати недійним, як фіктивний. У позові АТ «Укрсиббанк» просить визнати недійсним договір дарування від 29.01.2016 стосовно нерухомого майна - квартири, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 836360174101, що знаходиться у АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_2 ; скасувати рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Белової О.С. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (індексний номер 27995558 від 29.01.2016) стосовно нерухомого майна - квартири, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 836360174101, що знаходиться у АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 4204,00 грн, та фактично понесені судові витрати. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.03.2021 позовні вимоги АТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 29.01.2016 стосовно нерухомого майна - квартири, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 836360174101, що знаходиться у АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Скасовано рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Белової О.С. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (індексний номер 27995558 від 29.01.2016 року) стосовно нерухомого майна - квартири, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 836360174101, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 2 102 грн з кожного. Рішення суду обґрунтовано наявністю підстав для задоволення позову, з підстав передбачених ч. 5 ст. 203, 234 ЦК України, оскільки воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, дарування боржником ОСОБА_1 належної йому квартири своїй дружині, при наявності боргових відносин між ним та АТ «Укрсиббанк» вказують на те, що спірний правочин вчинено з метою ухилення від виконання в майбутньому судового рішення про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 . Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції від 17.03.2021, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. За доводами апеляційних скарг оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. У скарзі заявниця ОСОБА_2 посилається, що вона є добросовісним набувачем квартири, своїми правами відносно банку не зловживала, інтереси банку не порушувала. Зазначає, що судом не доведено, що ОСОБА_2 було відомо про судовий розгляд справи про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, оскільки вона у справі не є учасником. Позивачем не надано доказів на підтвердження фіктивності правочину. ОСОБА_1 , будучи власником спільного сумісного майна, розпорядився ним на власний розсуд, відчуживши його на підставі договору дарування. Статус особи, якій подаровано квартиру, по відношенню до дарувальника, не має правового значення, оскільки у силу вимог чинного законодавства України щодо договорів дарування, за договором дарування обдарованим може бути будь-яка особа, у тому числі й дружина чоловіка. В обгрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що судом не застосовано строку позовної давності, про який просив заявник у своїй письмовій заяві. Зазначає, що висновок суду про те, що він відчужив квартиру з метою приховування майна від звернення на нього стягнення, не відповідає фактичним обставинам справи. Судом не встановлено, що підстави недійсності договору дарування від 27.01.2016 існували на момент його вчинення. Заявник зазначає, що якщо особа після здійснення спірного правочину продовжує проживати у квартирі, це не свідчить про недійсність договору її дарування, при цьому просилається на висновок Верховного Суду в постанові від 12.09.2018 у справі № 335/8252/14-ц. Щодо стягнення судового збору заявники посилаються на те, що вони мають статус інваліда 2 групи та згідно п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнені від сплати судового збору. У відзивах на апеляційні скарги представник АТ «Укрсиббанк» Дуднік М.А. просить залишити апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.03.2021 без змін. Відзиви є аналогічними та зводяться до того, що апеляційні скарги є безпідставними, необґрунтованими, не свідчать про порушення місцевим судом норм цивільного процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Доводи відзивів є тотожними доводам позовної заяви, та обгрунтовуються встановленими ознаками фіктивності оскаржуваного договору дарування як такого, що укладений з метою спричинення шкоди третім особам, шляхом безоплатного відчуження квартири боржник уникнув звернення стягнення майна на користь банку. Зазначає, що твердження заявника в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом права стосовно спливу позовної давності до позову банку є безпідставними. Рішення суду першої інстанції ухвалено із правильним застосуванням норм матеріального права, дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційних скарг ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів. Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційних скарг враховуючи наступне. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що між АКІБ «УкрСиббанк» (з 21.12.2009 нова назва ПАТ «УкрСиббанк», з 26.11.2018 нова назва АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 11118891000 від 16.02.2007 (а.с. 8-14, 15-18). Відповідно до умов Кредитного договору, позивач надав позичальнику кредит (грошові кошти) у формі поновлювальної кредитної лінії в межах ліміту 82000.00 дол. США шляхом зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника, а позичальник зобов`язався повертати наданий кредит та сплачувати проценти у терміни та порядку, передбаченому кредитним договором, але у будь-якому випадку повернути кредит та проценти у повному обсязі не пізніше 15.02.2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору. ( п.1.1, 1.2 кредитного договору). Позичальник тривалий час не виконував умови кредитного договору. 25.05.2015 банк направив позичальнику вимогу про усунення порушень договору, погашення простроченої заборгованості у строк 30 днів та попередив про дострокове повернення кредиту у разі не погашення простроченої заборгованості. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 14.03.2017, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 22.05.2019, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» за договором про надання споживчого кредиту від 16.02.2007 № 11118891000 заборгованість за кредитом та процентами за користування кредитом у розмірі 29 836,87 доларів США та пені у розмірі 57 718,78 грн та судового збору у розмірі 22095,78 грн (а.с. 25-31). Зазначеним рішенням встановлені факти не виконання позичальником кредитних зобов`язань та наявність боргу, направлення банком вимоги про усунення порушень кредитного договору. Постановами державного виконавця Деснянського відділу ДВС м. Чернігова від 09.10.2020 відкрито виконавчі провадження №60266238 та №60265973 (а.с. 32, 33). Станом на 16.10.2020 рішення суду не виконане, заборгованість за кредитний договором залишається не погашеною. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №230263917 від 29.10.2020 року за ОСОБА_1 на праві власності було зареєстровано нерухоме майно - 4-х кімнатна квартира, загальної площею 83.2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 (а.с. 22-23). Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, з підстав передбачених ч. 5 ст. 203, 234 ЦК України, оскільки воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, дарування боржником ОСОБА_1 належної йому квартири своїй дружині, при наявності боргових відносин між ним та АТ «Укрсиббанк» вказують на те, що спірний правочин вчинено з метою ухилилення від виконання в майбутньому судового рішення про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 . З такими висновками суду про задоволення позовних вимог колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Відповідно, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес. Вирішуючи спір по суті, суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Зі змістом положень статей 3, 9, 12, 23, 33 Закону України "Про іпотеку" іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливість цього виду забезпечення виконання зобов`язання полягає в тому, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Відтак іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно. У такому випадку у разі невиконання позичальником своїх кредитних зобов`язань іпотекодержатель в силу частини 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом заявлення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, яка є власником іпотечного майна на момент заявлення таких вимог. Отже задовольняючи позов про визнання недійсним договіру дарування та скасовуючи рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності судом першої інстанції не враховані вище зазначені норми права, а також обставини щодо перебування квартири, що знаходиться у АДРЕСА_1 в іпотеці, що зазначено у п. 2.1 Кредитного договору, а також встановлено рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 14.03.2017 у справі 750/10035/15-ц (а.с. 27-31). З врахуванням наведеного, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ «Укрсиббанк» не узгоджуються з матеріалами справи, оскільки не враховано істотних ознак конкретної правової ситуації, отже апеляційні скарги підлягають задоволенню з врахуванням викладених обставин, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію. Також, судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України. Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень процесуального закону, суд має право віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому за змістом пункту 1 частини шостої цієї статті справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу притаманних їм властивостей, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета. Ухвалою від 27.11.2020 Деснянського районного суду міста Чернігова (а.с. 52-53) справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін за відсутності в матеріалах справи договору дарування, який є предметом спору, відповідно до якого дарунок сторони оцінили 240000,00 грн, що є порушенням положень статті 274 ЦПК України та встановленого з 01.01.2020 Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» цього показника в 2 102,00 грн, складає 210 200,00 грн (100 х 2 102,00), з врахуванням наведеного зазначена справа не є малозначною. Не можуть бути підставою для відмови у задоволенні апеляційних скарг заперечення скарги АТ «Укрсиббанк» щодо наявності рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 14.03.2017 у справі 750/10035/15-ц, яким позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» за договором про надання споживчого кредиту від 16.02.2007 № 11118891000 заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом у розмірі 29 836,87 доларів США та пені у розмірі 57 718,78 грн та судового збору у розмірі 22095,78 грн, та що постановами державного виконавця Деснянського відділу ДВС м. Чернігова від 09.10.2020 відкрито виконавче провадження №60266238 та №60265973, а відповідно договір дарування порушує майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Звернення стягнення на предмет іпотеки по виконавчому документу про стягнення кредитної заборгованості здійснюється у відповідності до статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформації про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця. Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно. Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2026цс16. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна, а судові рішення відповідно до статті 124 Конституції України є обов`язковими до виконання на всій території України. Інші заперечення зазначені у відзивах на апеляційні скарги, а саме, що доведено обставини фіктивності правочину дарування, враховуючи безоплатність відчуження вказаної квартири з метою уникнення звернення стягнення щодо даного майна на користь банку, та посилання, що ОСОБА_2 у відзиві на позов банку визнала, що оскаржуваний правочин було вчинено для не настання наслідків дарування, а з метою уникнення спадкування даної квартири певними особами після смерті ОСОБА_1 , не можуть бути підставами для задоволення позовних вимог АТ «Укрсиббанк». Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, встановлені фактичні обставини справи та надані сторонами докази на їх підтвердження, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю І та ІІ груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Матеріали справи містять копії пенсійних посвідчень ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з яких вбачається, що вони являються інвалідами 2 групи загального захворюваня. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позову, встановленої ставки судового збору для юридичних осіб станом на час звернення з позовом, звільнення від сплати судового збору ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з АТ «Укрсиббанк» на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 6306,00 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись ст. 141, 367, 368, 374 ч. 3 п. 7, 376 ч. 1 п. 3,4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 березня 2021 року скасувати. У задоволенні позову Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію - відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12, код ЄДРПОУ 09807750) на користь держави судовий збір у розмірі 6306,00 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту. Повний текст рішення складений 17.06.2021. Головуючий Судді :