Постанова 4801 № 503/133/21

Справа № 503/133/21 Провадження № 22-ц/801/1058/2021 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Славінська Н. Л. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2021 рокуСправа № 503/133/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Сопруна В.В., Шемети Т.М. з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу №503/133/21 за скаргою ОСОБА_1 на дії, бездіяльність органу примусового виконання, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2021 року, повний текст якої складено 05 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Славінської Н. Л. встановив: В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання. Ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 03.02.2021 року дана справа передана за підсудністю до Шаргородського районного суду Вінницької області. (а.с.22). Скарга мотивована тим, що рішенням Шаргородського районного суду від 16.09.2009 року у цивільній справі №2-495/2009 з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 210 грн., починаючи з 26.08.2009 року і до досягнення донькою повноліття та за вказаним судовим рішенням видано виконавчий лист від 15.04.2014 року за №2-495/09, за яким Кодимським РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області відкрито виконавче провадження №44067168. 30.01.2021 року з мережі Інтернет він дізнався про звернення ОСОБА_2 до Шаргородського районного суду з позовом до нього про стягнення неустойки (пені) по заборгованості по виплаті аліментів. За допомогою системи «Електронний суд» він ознайомився із матеріалами справи та встановив наявність оспорюваного розрахунку заборгованості по аліментах від 24.12.2020 року за №42-12330 за період з 26.08.2009 року по 20.12.2020 року, який здійснив державний виконавець ОСОБА_4 20.12.2020 року його донька досягла повноліття і він припинив виплати по аліментах. Йому не відомо, з яких причин виникла заборгованість по аліментах. Ознайомившись із вказаним розрахунком, йому стало відомо, що з серпня 2018 року по грудень 2020 року у нього почала з`являтися заборгованість по сплаті аліментів, про що він не був обізнаний, оскільки стабільно здійснював платежі в розмірі 500 грн. за рішенням суду, яке не змінювалося, не оскаржувалося, а також відсутні інші судові рішення по визначенню іншого розміру аліментів. Квитанції про оплату аліментів знаходяться у виконавчому провадженні. На його переконання, державний виконавець мав би повідомити йому про появу заборгованості по аліментах. При цьому державний виконавець не повідомив його про наявність заборгованості по аліментах, тому вважає, що діями державного виконавця порушені його конституційні права, у зв`язку із чим він звернувся із скаргою до Кодимського районного суду Одеської області. Вважає, що оскільки заборгованість по аліментах виникла не з його вини, враховуючи, що він сумлінно виконував рішення суду, то, згідно із ч.2 ст.197 ЦПК України, його слід звільнити від заборгованості за аліментами. За наведених вище обставин скаржник звернувся до суду із даною скаргою. ОСОБА_1 просив визнати неправомірним нарахування державним виконавцем Кодимського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Макогонюком О.Б. заборгованості та скасувати розрахунок №42-12330 від 24.12.2020 року заборгованості по сплаті аліментів по виконавчому провадженню №44067168; звільнити його від сплати заборгованості за аліментами на підставі ч.2 ст.197 СК України як такої, що виникла за незалежними від нього обставинами, враховуючи, що він сумлінно виконував рішення суду про стягнення аліментів. Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2021 року в задоволенні скарги відмовлено. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт вказує, що ухвала суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано його повідомлення про те, що в розрахунку який оскаржується є нарахування по зайвих місяцях, в зв`язку з чим скарга підлягає задоволенню. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Сторони в судове засідання не з`явилися про час та місце розгляду скарги були повідомлені завчасно та належним чином. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. По справі встановлено, що 16.09.2009 року Шаргородським районним судом Вінницької області постановлено судове рішення у справі №2-495/09 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, відповідно до якого позов задоволено частково: зменшено розмір аліментів, присуджених рішенням Шаргородського районного суду від 13.07.2004 року у справі №2/754-2004 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначено їх у розмір 210 грн. щомісячно, починаючи з 26.08.2009 року до досягнення дитиною повноліття; раніше виданий виконавчий лист відкликано (а.с.8-9). Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 Конвенції». Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 15.04.2014 року за вказаним вище судовим рішенням від 16.09.2009 року, яке набрало законної сили 07.10.2009 року, Шаргородським районним судом видано виконавчий лист, строк пред`явлення якого до виконання до 20.12.2020 року (а.с.16). За виданим 15.04.2014 року Шаргородським районним судом виконавчим листом Кодимським районним відділом державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито та здійснювалося виконавче провадження №44067168. Вказані обставини сторонами виконавчого провадження стягувачем ОСОБА_2 , боржником ОСОБА_1 , а також суб`єктами оскарження не оспорюються. 24.12.2020 року державним виконавцем Кодимського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Макогонюком О.Б. проведено розрахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів, відповідно до якого заборгованість нарахована з розрахунку розміру аліментів 210 грн. на місяць, визначеному у виконавчому документі, яка почала виникати з вересня 2009 року; у розмірі 972 грн. на місяць, починаючи з липня 2018 року до листопада 2018 року; у розмірі 1013,50 грн. на місяць з грудня 2018 року до червня 2019 року; у розмірі 1059 грн. на місяць з липня 2019 року до листопада 2019 року; у розмірі 1109 грн. з грудня 2019 року до червня 2020 року; у розмірі 1159 грн. на місяць з липня 2020 року до грудня 2020 року (а.с.10-13). Також зазначеним розрахунком встановлено, що ОСОБА_1 має загальну заборгованість зі сплати аліментів за період з 26.08.2009 року по 20.12.2020 року у розмірі 23797,15 грн. Частиною 1 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Індексація розміру аліментів проводиться щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів. Відповідно до ч. 4 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію до фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження. Частиною 8 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Згідно із ч.3 ст.195 СК України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом. Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Право та порядок на звернення до суду за захистом прав, свобод чи законних інтересів визначається процесуальним законом. ЦПК Українивизначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Частиною першою ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно з ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою в порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. З огляду на зміст скарги та заявлених вимог заявник не погоджується як з визначеним державним виконавцем розміром заборгованості по аліментам, так і з наявністю заборгованості взагалі, а також з порядком стягнення аліментів державним виконавцем, починаючи з липня 2018 року у розмірі не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Крім того, ОСОБА_1 в порядку оскарження дій державного виконавця, просить звільнити його від заборгованості за аліментами на підставі ч.2 ст.197 СК України. Під час постановлення оскаржуваної ухвали суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимога ОСОБА_1 , яка стосується питання з приводу правомірності визначення державним виконавцем розміру заборгованості за аліментами підлягає розгляду в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, шляхом подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця. Щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів суд першої інстанції вірно зазначив, що в провадженні Кодимського РВ ДВС перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Шаргородським районним судом 15.04.2014 року за рішенням цього ж суду від 16.09.2009 року, яким зменшено розмір стягуваних з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої доньки та визначено їх у розмірі 210 грн. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року №2037-VIII частину другу статті 182 Сімейного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. А Законом України №2475-VIII від 03.07.2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» абзац другий частини другої статті 182 Сімейного кодексу України після слова «Мінімальний» доповнено словом «гарантований». Тобто редакція абзацу другого частини другої статті 182 СК України у редакції вказаного Закону наступна: «Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку». Цим же Законом доповнено абзацом другим частину першу статті 71 ЗУ «Про виконавче провадження» такого змісту: «Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України». Частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.. Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України. Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. У частинах першій, другій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Усталеним є розуміння юридичних фактів як певних фактів реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині третій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Матеріали справи не містять доказів про те, що після постановлення рішення Шаргородського районного суду від 16.09.2009 року розмір стягуваних з нього аліментів не змінювався іншим рішенням суду, то державний виконавець неправомірно нараховував йому до стягнення аліменти з липня 2018 року у мінімальному гарантованому розмірі, встановленому СК України, оскільки державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, встановлених ч.1 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження» та, розраховуючи заборгованість по аліментах, правильно виходив із мінімального гарантованого розміру аліментів на рівні 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Крім того, судом при перевірці розрахунку заборгованості вірно встановлено, що ОСОБА_1 не у повному обсязі здійснював сплату аліментів і у розмірі по 210 грн. щомісячно, визначеному рішенням Шаргородського районного суду від 16.09.2009 року, що вбачається із розрахунку заборгованості і не спростовано боржником, який навпаки, в судовому засіданні пояснив, що допускав прострочення зі сплати аліментів, але сплачував аліменти у наступні періоди з врахуванням прострочення, що вважав зручним як для себе, так і для стягувача, яка отримувала відразу значну суму грошових коштів у рахунок аліментів, а не у розмірі 210 грн. щомісячно. Також, суд першої інстанції правомірно вважає помилковим твердження заявника ОСОБА_1 про те, що неправомірною є дія державного виконавця, який, розрахувавши розмір заборгованості по аліментах, не повідомив його про це, оскільки, відповідно до ч.4 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику тільки у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження. Жодної із вказаних обставин судом не встановлено, оскільки після досягнення донькою повноліття із заявою про наявність у нього заборгованості боржник до державного виконавця не звертався, хоча був обізнаний про примусове виконання рішення суду про стягнення з нього аліментів, і безперечно міг, мав можливість та був зобов`язаний в ході виконавчого провадження з розумним інтервалом сам цікавитися провадженням щодо нього, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки як сторона виконавчого провадження, що встановлені в ст.19 ЗУ «Про виконавче провадження». Виходячи з аналізу законодавства та доказів, наявних у справі, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що нарахування заборгованості ОСОБА_1 за аліментами за період з 26.08.2009 року по 20.12.2020 року включно державним виконавцем Макогонюком О.Б. є правомірним, відповідає вимогам ст.195 СК України та ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження», а тому відсутні підстави для скасування розрахунку №42-12330 від 24.12.2020 року заборгованості по сплаті аліментів по виконавчому провадженню №44067168, здійсненого державним виконавцем Кодимського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Макогонюком О.Б. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 374, 375, 381,382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 червня 2021 року. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: Т.М. Шемета В.В. Сопрун