Постанова 4808 № 344/2670/20

Справа № 344/2670/20 Провадження № 22-ц/4808/948/21 Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі головуючої Пнівчук О.В. суддів: Мелінишин Г.П., Томин О.О. секретаря Мельник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 15 квітня 2021 року, в складі судді Татарінової О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ "Приват Банк" про визнання недійсним договору, в с т а н о в и в : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ПАТ "Приват Банк" про визнання недійсним договору іпотеки. Позовні вимоги мотивувала тим, що 02 березня 2002 року уклала шлюб із відповідачем ОСОБА_2 , від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 . У 2006 році вона разом з чоловіком ОСОБА_2 винайняли житлове приміщення для окремого проживання, як сім`ї з дитиною, у зв`язку з чим відповідачем було укладено договір найму житлового приміщення від 28.06.2006 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З моменту укладення договору найму вона разом із неповнолітньою дитиною проживали у даному житловому приміщенні. В подальшому відповідач придбав дану квартиру уклавши договір купівлі-продажу квартири від 29 травня 2007 року. Вселившись в дану квартиру, як члени сім`ї ОСОБА_2 , позивачка із неповнолітньою дитиною фактично проживала і проживає у даній квартирі з 2006 року. Позивачка зазначила, що їй стало відомо про те, що у Івано-Франківському міському суді йде розгляд справи за позовом ПАТ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами, що у свою чергу створює передумови за яких, позивачка із неповнолітніми дітьми може бути позбавлена житла, що є неприпустимим, оскільки порушує права і інтереси неповнолітньої дитини. Зазначає, що 29 травня 2007 року між керуючим Івано-Франківського відділення № 2 Івано-Франківської Філії ПриватБанку, та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останньому надано кредит у розмірі 31 500 тис. доларів США зі сплатою відсотків строком до 29 травня 2037 року. В пункті 7.3. розділу 7 кредитного договору було зазначено, що забезпечення виконання зобов`язань за даним Договором, укладеним між ОСОБА_2 та Івано-Франківською Філією ПриватБанку виступає іпотека нерухомого майна, а саме: житлова квартира по АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що неповнолітня дитина проживала більше шести місяців на рік у житловому приміщенні, яке відповідачі без згоди органу опіки та піклування, в обхід прав і інтересів неповнолітньої дитини, використали як заставне майно. Позивачка просила визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 29.05.2007 року, укладений виконуючим обов"язки керуючого відділенням №2 Івано-Франківської філії ПриватБанку та ОСОБА_2 на забезпечення виконання зобов"язань, що випливають із кредитного договору від 29.05.2007 року за № IFU0GK00000356 щодо передачі в іпотеку нерухомого майна, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 квітня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначила, що суд першої інстанції не взяв до уваги рішення Івано-Франківського міського суду від 27 січня 2016 року, яке набрало законної сили, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права на користування жилим приміщенням, усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, в якому зазначено що вселившись у 2006 році до квартири як члени сім`ї наймача та продовжуючи проживати в даній квартирі після її придбання відповідачем у власність у 2007 році, ОСОБА_1 та її неповнолітня дитина набули право користування даним жилим приміщенням. В вищезазначеному рішенні наведені обгрунтовані посилання на норми законодавства, якими гарантовано право позивачки та її неповнолітньої дитини на житло. На думку апелянтки суд першої інстанції проігнорував фактичні обставини справи, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, натомість вдався до до перегляду встановлених судовим рішенням обставин. Зокрема, суд у вищезазначеному рішенні, яке набрало законної сили констатував, що згідно договору найму житлового приміщення від 28.06.2006 року позивачка разом з дитиною володіла і користувалась житловим приміщенням, яке згодом було передано в іпотеку, а саме 29.05.2007 року на підставі договору іпотеки, який посвідчено нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс Н.Р. Крім того, при укладенні договорів іпотеки щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають малолітні діти, обов`язково вимагається дозвіл органу опіки та піклування. Однак суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що на час укладення договору іпотеки неповнолітня дитина мала інше зареєстроване місце проживання, а тому укладення договору іпотеки не потребувало попереднього дозволу органу опіки та піклування, що на думку апелянтки суперечить нормам чинного законодавства. Апелянт просила рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Правом на подачу відзиву сторони не скористались. У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянтки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів. Відповідач ОСОБА_1 , представник ПАТ КБ «Приват Банк» в судове засідання суду не з`явились, однак про день та місце слухання справи повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянтки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`сованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам відповідає. Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що на час укладення договору іпотеки неповнолітня дитина у квартирі, яка є предметом іпотеки, зареєстрована не була, тому згоди органу опіки та піклування на передачу квартири в іпотеку при посвідченні договору іпотеки не потребувалося. Крім того, позивачем не доведено порушення прав чи законних інтересів неповнолітньої при укладенні договору іпотеки. З таким висновком суду погоджується колегія суддів з огляду на наступне. Судом встановлено, що сторони по справі подружжя, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 02.03.2002 року. Від шлюбу мають дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження дитини Серії НОМЕР_2 від 11.01.2003 року. (а.с.18). Згідно договору найму житлового приміщення від 28.06.2006 року ОСОБА_5 , як власник житлового приміщення, передала у володіння та користування житлове приміщення ОСОБА_2 , загальною площею 48,7 кв.м, житловою площею 27,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.1.3. Договору крім наймача в приміщенні будуть постійно проживати наступні громадяни: ОСОБА_1 (дружина) та ОСОБА_3 (дитина) (а.с.9) 29.05.2007 року між ПриватБанком в особі Керуючої Івано-Франківського відділення №2 Івано-Франківської філії ПриватБанку Живченко І.В. та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №.IFU0GK00000356. Відповідно до п.7.1. Кредитного Договору Банк зобов`язався надати «Позичальникові» кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 29 травня 2007 року по 29 травня 2037 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 31 500,00 доларів США на купівлю квартири, а також у розмірі 10 125,00 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом. Згідно п.7.3 Кредитного договору забезпеченням виконання Позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека квартири: АДРЕСА_1 , а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п. надані Банку з метою забезпечення зобов`язань за даним договором. 29.05.2007 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_2 двохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченого нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, та зареєстровано в реєстрі за №Д0377 (а.с.13). Заявою, посвідченою нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс Н.Р. від 29.05.2007 року ОСОБА_5 підтвердила, що немає будь-яких матеріальних та інших претензій до ОСОБА_2 . Розрахунок за Договором купівлі-продажу квартири посвідченим нотаріусом Івано-Франківського МНО Фріс Н.Р., 29.05.2007 року за реєстром №Д0377, проведено повністю. Будь яких не виконаних зобов`язань по відношенню до неї ОСОБА_2 не має (а.с.16). Згідно витягу з Державного реєстру правочинів від 29.05.2007 року Договір купівлі продажу двохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 відчужувачем якої є ОСОБА_5 , а набувачем є ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Фріс Н.Р. 29.05.2007 року, зареєстровано в Державному реєстрі правочинів. (а.с.14). Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14707974 від 29.05.2007 року, двохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу Д0377/29.05.2007/, посвідченого приватним нотаріусом Фріс Н.Р. 29.05.2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приват Банк» укладено договір іпотеки, який посвідчено нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс Н.Р., згідно п.1 предметом договору є надання іпотекодавцем ОСОБА_2 в іпотеку нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3 в забезпечення виконання зобов`язань Іпотекодавця перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця. Як вбачається із п.12.5 зазначеного Договору іпотеки від 29.05.2007 року предмет іпотеки знаходиться у спільній сумісній власності. Згода на іпотеку набутого в шлюбі майна засвідчена нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс Н.Р. 29.05.2007 року за реєстром №0377. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Як зазначено у частині першій статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права. За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках. За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки від 29.05.2007 року, укладеного між ПАТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , яка є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стверджувала, що дії сторін договору іпотеки, при його укладенні є незаконними та порушують права та інтереси дитини у праві користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 1, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось. Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», необхідно в кожному конкретному випадку: 1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки. Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №667/9875/15-ц, згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом встановлено, що предметом спірного договору іпотеки є житлове приміщення (квартира) за адресою АДРЕСА_1 . На момент укладення даного договору (29.05.2007) неповнолітня ОСОБА_3 була зареєстрована за іншою адресою, а саме АДРЕСА_4 . Отже, суд дійшов правильного висновку, що укладення спірного договору іпотеки не призвело до порушення права неповнолітньої ОСОБА_3 на житло, так як на момент укладення договору, остання мала інше місце реєстрації, відповідно до вимог ч. 4 ст. 29 ЦК України. Крім того, як вбачається із змісту Договору іпотеки від 29.05.2007 року - предмет іпотеки квартира АДРЕСА_3 знаходиться у спільній сумісній власності, при цьому згода на іпотеку набутого в шлюбі майна засвідчена нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фріс Н.Р. 29.05.2007 року за реєстром №0377. Тобто позивачка, пред"явила позов про визнання недійсним договору іпотеки з тих підстав, що такий укладений його сторонами в обхід інтересів неповнолітньої дитини, в той час як сама (мати дитини), надала згоду на передачу квартири в іпотеку. Посилання апелянтки на те, що суд не взяв до уваги рішення Івано-Франківського міського суду від 27 січня 2016 року, відповідно до якого вселившись у 2006 році до квартири як члени сім`ї наймача та продовжуючи проживати в даній квартирі після її придбання ОСОБА_2 у власність у 2007 році, ОСОБА_1 та її неповнолітня дитина набули право користування даним жилим приміщенням не заслуговують на увагу, оскільки укладення договору іпотеки не обмежило прав як ОСОБА_6 так і неповнолітньої дитини на користування цим житловим приміщенням. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 15 квітня 2021 року без зміни. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 17 червня 2021 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: Г.П. Мелінишин О.О. Томин