Постанова 4814 № 533/268/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 533/268/21 Номер провадження 22-ц/814/1405/21Головуючий у 1-й інстанції Лизенко А. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А.; Хіль Л.М., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Козельщинськогорайонного суду Полтавської області від 09 квітня 2021 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Козельщинської районної державної адміністрації Полтавської області, Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, Козельщинської селищної ради про визнання незаконними та скасування рішень суб`єкта владних повноважень, визнання права постійного землекористування в порядку спадкування, - В С Т А Н О В И В : У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила визнати незаконними та скасувати розпорядження голови районної державної адміністрації від 11.11.2005 року за №542 та від 24.11.2005 року за № 584, а також визнати за нею в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою площею 32,7 га, надану для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташоване на території Бреусівської сільської ради. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_2 , який помер в 2015 році. За життя, в 2000 році померлий отримав Державний акт на право постійного користування землею в розмірі 32,7 га, яка розташована на території Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, та надана для ведення селянського (фермерського) господарства (надалі СФГ). Оскаржуваними рішеннями Козельщинської РДА вказану земельну ділянку вилучено у ОСОБА_2 та приєднано до земель запасу Бреусівської сільради, скасовано державну реєстрацію Державного акту. Вказані рішення прийняті на підставі особистої заяви ОСОБА_2 . Позивач вважає, що вказана заява ОСОБА_2 не підписувалась та не подавалась, крім того вказує, що після видачі державного акту рішення органу місцевого самоврядування про виділення землі в постійне користування вичерпало свою дію, тому не може бути скасованим. Також зазначила, що суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб, передбачений законом, оскільки при добровільній відмові особи від права користування земельною ділянкою, приймається рішення про припинення права користування, а не про вилучення земельної ділянки, що є виключною компетенцією суду. Крім того, суб`єкт владних повноважень допустив інші процедурні порушення вимог закону. Ухвалою Козельщинськогорайонного суду Полтавської області від 09 квітня 2021 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Козельщинської районної державної адміністрації Полтавської області, Бреусівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області, Козельщинської селищної ради про визнання права постійного землекористування в порядку спадкування. Призначено підготовче судове засідання. Відмовлено у відкритті провадження за вимогами про визнання незаконними та скасування розпорядження голови районної державної адміністрації від 11.11.2005 року за №542 та від 24.11.2005 року за №584 у зв`язку з тим, що вони не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачу, що розгляд вказаних вимог відноситься до юрисдикції Полтавського окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства. З вказаною ухвалою суду в частині відмови у відкритті провадження не погодилася ОСОБА_1 та подала на неї апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати ухвалу Козельщинськогорайонного суду Полтавської області від 09 квітня 2021 року в частині відмови у відкритті провадження про визнання незаконними та скасування розпорядження голови районної державної адміністрації від 11.11.2005 року за №542 та від 24.11.2005 року за №584, та постановити нову ухвалу, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконною, необґрунтованою, та такою що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує, що спір є приватноправовим оскільки суть спору зводиться до спадкування земельної ділянки Позивачем після покійного чоловіка, яка незаконно вибула з його власності на підставі рішення органу влади, отже спірні правовідносини виникли між учасниками справи не щодо правомірності оскаржуваного рішення, як щодо права на спадкування відповідною земельною ділянкою Позивачем. Тому вважає, що це спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку в порядку адміністративного судочинства. Вказує, що висновок суду щодо розмежування адміністративної чи цивільної юрисдикції за ознаками виключно щодо надання чи припинення права власності є невірним розумінням норм процесуального права, оскільки головним в цьому питанні є встановлення приватноправового інтересу Позивача. Посилається на те, що дана справа стосується вирішення майнових питань, пов`язаних з набуттям чи припиненням прав у правовідносинах за участю таких сторін. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження за участі сторін та інших осіб по справі. На момент розгляду справи був присутній представник позивача, інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час і місце слухання справи в судове засідання не з`явилися. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з`явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно п.п. 3.4. ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відмовляючи у відкритті провадження за вимогами про визнання незаконними та скасування розпорядження голови районної державної адміністрації від 11.11.2005 року за №542 та від 24.11.2005 року за № 584, суд першої інстанції виходив з того, що при вилучені земельної ділянки, скасуванні державної реєстрації Державного акта, РДА здійснювало владні управлінські функції, тому спір в цій частині підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, та вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм чинного цивільно-процесуального законодавства, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Стаття 55 Конституції України закріплює право кожної особи на судовий захист. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді. Згідно зі статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи законних інтересів. Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Згідно пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що спір є приватноправовим, оскільки суть спору зводиться до спадкування земельної ділянки позивачем після покійного чоловіка, яка, на її думку, незаконно вибула з його користування на підставі рішення органу влади, отже спірні правовідносини виникли між учасниками справи не щодо правомірності процедури прийняття оскаржуваного рішення, а щодо віднесення спірного майна до спадкової маси для реалізації прав на спадкування відповідного права користування даною земельною ділянкою позивачем. Згідно п.1 ч.1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема : спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Такий висновок суду викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, який у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховується іншими судами при застосуванні таких норм права. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що вимоги позивача в частині визнання незаконними та скасування розпорядження голови районної державної адміністрації від 11.11.2005 року за №542 та від 24.11.2005 року за №584, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Стаття 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У справі «Беллет проти Франції» (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Як свідчить позиція ЄСПЛ у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі позбавив позивача права на справедливий та своєчасний розгляд справи за його позовною заявою та практично обмежив доступ до правосуддя, що є порушенням вимогст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин, доводи апелянта є обґрунтованими. Допущення зазначених порушень процесуальних норм призвело до необґрунтованого припинення розгляду позову та створення перешкод для захисту порушених прав позивача у спосіб передбачений законом. З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали Козельщинськогорайонного суду Полтавської області від 09 квітня 2021 року та направлення справи до суду першої для продовження розгляду. Керуючись ст. 374, ст. 379, ст. ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Козельщинськогорайонного суду Полтавської області від 09 квітня 2021 року в частині відмови у відкритті провадження за вимогами про визнання незаконними та скасування розпорядження голови районної державної адміністрації від 11.11.2005 року за №542 та від 24.11.2005 року за №584 скасувати, матеріали справи в цій частині повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови суду виготовлено 15 червня 2021 року. Головуючий: ______________________ Г.Л. Карпушин Судді: ________________ Л.М. Хіль ______________ С.А. Гальонкін