Постанова 4824 № 757/4088/20-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 грудня 2020 року м. Київ Справа №757/4088/20-ц Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Довгополої А.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідачі Міністерство соціальної політики України, Державна казначейська служба України третя особа Мангушське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Макаровим Вадимом Михайловичем, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва, постановлено у складі судді Григренко І.В 29 січня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України, Держаної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Мангушського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, про відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, - Справа №757/4088/20-ц № апеляційного провадження:22-ц/824/14312/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Григоренко І.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду з позовом до Міністерства соціальної політики України, Держаної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Мангушське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області , в якому посилаючись на ст..ст. 22, 1166,1173 ЦК України просить стягнути з відповідачів на користь позивача майнову шкоду у вигляді недоотриманої пенсії в розмірі 26 943,20 грн. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 . Не погоджуючись з постановленою ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Макаров В.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Зокрема вказує на те що, висновок суду першої інстанції про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є помилковим, оскільки позов стосується по не невиконанню владних повноважень боржником та наданням ним чи/та/або Державою будь-яких управлінських функцій, а стосується нанесення шкоди невиконанням судового рішення, що не відноситься до управлінських функцій боржника чи/та/або Держави по наданню відповідних функцій. Позивач не звертається до суду з вимогою про визнання бездіяльності Боржника - ПФУ протиправною. Невиплата пенсії позивачу вже була предметом розгляду у адміністративному суді і бездіяльність боржника вже була визнана протиправною відповідно до рішення суду Донецького окружного адміністративного суду № 200/12478/18-а від 19 грудня 2018 року. Таким чином позов ОСОБА_1 про стягнення збитків саме і підлягає розгляду відповідно до норм ЦПК України. Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права. За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства. Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи. Оскільки розгляд справи відбувається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду з позовом до Міністерства соціальної політики України, Держаної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Мангушське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області , в якому посилаючись на ст..ст. 22, 1166,1173 ЦК України просить стягнути з відповідачів на користь позивача майнову шкоду у вигляді недоотриманої пенсії в розмірі 26 943,20 грн. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 . Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 просить стягнути з Міністерства соціальної політики України та Держаної казначейської служби України збитки, пов`язані з невиконанням Мангушським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області рішення суду та компенсувати втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, тобто, при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства. Відповідачами у справі є органи державної влади - суб`єкти владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства. Тобто, між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктами владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів. Оскільки між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, при цьому визначення предмета та підстав позову, обрання способу судового захисту належить виключно позивачеві. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин. Відповідно до частини першої статті 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ПФУ є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом ПФУ. Кошти ПФУ відповідно до статті 73 Закону № 1058-IV використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи ПФУ; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів ПФУ. Відповідно до п. 1 Положення про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22 грудня 2014 року № 28-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами ПФУ. Управління ПФУ підпорядковуються ПФУ та безпосередньо відповідним головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління ПФУ), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ. Основними завданнями управління ПФУ є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення). Отже, відповідно до покладених завдань і функцій ПФУ є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справа №750/1591/18-ц) зазначала, що спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, оскільки виникає з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18). Позовною вимогою у справі, яка перебуває на розгляді апеляційного суду, є стягнення недотриманої суми пенсії у розмірі 26943,20 грн. у відповідності до визначеного періоду. Бездіяльність ПФУ, щодо невиплати пенсії позивачу рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року (справа №200/12478-18-а) визнано протиправною та зобов`язано поновити виплати на його користь пенсію за період з 01 червня 2017 року. ОСОБА_1 розрахувавши відповідну суму пенсії за вищевказаний період встановлений рішенням суду, звернулася із позовом про її стягнення з відповідачів. Доводи апеляційної скарги, спрямовані на те, що позивач просить стягнути з держави в особі відповідачів завдану їй шкоду, що на її думку підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, колегією суддів відхиляються, оскільки позивач просить стягнути саме недотриману суму пенсії у відповідності до відповідного рішення суду, яку визначає у своїх позовних вимогах, як завдану їй шкоду, інших позовних вимог не заявлялось. Колегія суддів зауважує, що стороною спору в даному випадку є суб`єкт владних повноважень, а спір стосується виконання ним публічно-владних функцій (виконання рішення суду, щодо виплати пенсії), а тому в силу змісту ст. 4 КАС України даний спір є публічно-правовим та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. З наведених вище підстав, суд першої інстанції, правильно встановивши предметну юрисдикцію спору між сторонами, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Макаровим Вадимом Михайловичем - залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна