Постанова 4872 № 915/348/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/348/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді: Принцевської Н.М.; суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка, 29) Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.; Представники сторін: Від ТОВ «БРЕНД ОИЛ» - Приземний С.С., на підставі договору №24-01-20-01 від 24.01.2020; Від ТОВ „Нафтова компанія „ТРЕЙД-НК не з`явився; розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „БРЕНД ОИЛ на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 по справі №915/348/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Нафтова компанія „ТРЕЙД-НК до Товариства з обмеженою відповідальністю „БРЕНД ОИЛ про стягнення заборгованості у розмірі 307 000 грн., (суддя першої інстанції: Мавродієва М.В., дата та місце прийняття ухвали: 05.04.2021, Господарський суд Миколаївської області, м.Миклаїв, вул.Адміральська, 22) Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 по справі №915/348/21 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія ТРЕЙД-НК б/н від 30.03.2021 (вх.№4911/21 від 02.04.2021) про забезпечення позову, накладено арешт на грошові кошти в межах суми позовних вимог 307000,0 грн та судових витрат в розмірі 35605,0 грн., які належать Товариству з обмеженою відповідальністю БРЕНД ОИЛ (далі ТОВ «БРЕНД ОИЛ») та знаходяться на рахунку НОМЕР_1 в АТ Райффайзен Банк Аваль, м.Київ, МФО 380805, а також інших рахунках в банківських та фінансових установах України, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду. Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ «БРЕНД ОИЛ» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 по даній справі скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову. Апелянт вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права ст.ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Заявник апеляційної скарги зазначає, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження викладених в заяві обставин та намірів боржника (реалізації майна, чи підготовки до його реалізації) щодо ухилення від виконання судового рішення, як і не наведено обставин в підтвердження того, що незастосування визначених ним засобів забезпечення позову призведе до утруднення чи унеможливить виконання рішення. На підтвердження підстав для вжиття заходів забезпечення позову заявником не було подано суду доказів, які б підтверджували наявність зв`язку між обраним заходом забезпечення позову у вигляді накладення арешту на рахунки боржника із заявленою позовною вимогою про стягнення з останнього заборгованості в сумі 307000,00 грн. Апелянт зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача, без обґрунтування підстав, підтверджених доказами, для вжиття таких заходів не може бути підставою для забезпечення позову. На переконання заявника апеляційної скарги, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, наслідком яких може ьути порушення прав позивача стосовно предмету спору. Крім того, заявником не обґрунтовано чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 відкрито апеляційне провадження по справі №915/348/21 за апеляційною скаргою ТОВ „БРЕНД ОИЛ на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021, розгляд справи призначено на 24.05.2021 року о 14-00 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/348/21. 26.04.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Господарського суду Миколаївської області надійшов дублікат апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „БРЕНД ОИЛ на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 разом з матеріалами справи №915/348/21. Разом з тим, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Принцевської Н.М. з 15.05.2021 по 28.05.2021, судове засідання призначене на 24.05.2021 на 14-00 год. у справі №915/348/21 не відбулось, про що 24.05.2021 складено відповідну довідку. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021, враховуючи, що обставини, які унеможливлювали розгляд справи №915/348/21 в судовому засіданні, відпали, судовою колегією призначено справу до розгляду на 14.06.2021 року о 14-30 год. Позивач не скористався своїм правом та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті в суді апеляційної інстанції. В судове засіданні з`явився представник апелянта, який підтримав доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші). Враховуючи викладене, а також зважаючи на обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, а також те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача, за наявними в ній матеріалами. За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 18.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія ТРЕЙД-НК звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БРЕНД ОИЛ заборгованість у розмірі 307000,0 грн, яка виникла у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати за поставлений товар за договором №2510-1 від 25.10.2020 купівлі-продажу товарів. Ухвалою суду від 29.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. 02.04.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія ТРЕЙД-НК звернулося до суду з заявою б/н від 30.03.2021 (вх.№4911/21 від 02.04.2021) про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми позовних вимог 307000,0 грн. та судових витрат в розмірі 35605,0 грн., які належать ТОВ БРЕНД ОИЛ та знаходяться на рахунку НОМЕР_1 в АТ Райффайзен Банк Аваль, м.Київ, МФО 380805, та інших рахунках в банках України. В обґрунтування заяви позивач зазначив, що поновлення порушених прав та виконання рішення суду у цій справі буде неможливим без вжиття заходів забезпечення позову з огляду на те, що відповідач протягом листопада 2020 року березня 2021 року не сплатив існуючу за спірним договором заборгованість у розмірі 307000,0 грн; щодо відповідача відкритті провадження в господарських справах про стягнення з останнього сум заборгованості за виконаними, але не оплаченими договорами, а саме: 15.02.2021 відкрито провадження у справі №915/62/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб`юшн Карго Партс про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю БРЕНД ОИЛ заборгованості за договором в сумі 11410,71 грн; 15.03.2021 відкрито провадження у справі №915/251/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма ФІДЕЯ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю БРЕНД ОИЛ заборгованості за договором поставки нафтопродуктів в сумі 590376,53 грн. Позивач стверджує, що у зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за спірним договором, права позивача були порушені та продовжують порушуватися внаслідок несплати відповідачем належних позивачу грошових коштів. До того ж, позивач зазначає, що відповідно до даних YouControl станом на 28.02.2021 у власності відповідача знаходилось два транспортних засоби, а за даними YouControl станом на 24.03.2021 у власності відповідача знаходиться же один транспортний засіб, що свідчить про те, що відповідач здійснює заходи з реалізації належного йому майна, а отримані кошти витрачає не на оплату заборгованості, яка виникала перед позивачем. Позивач вважає, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся. Як зазначалося раніше, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 по справі №915/348/21 задоволено заяву ТОВ Нафтова компанія ТРЕЙД-НК про забезпечення позову, накладено арешт на грошові кошти в межах суми позовних вимог 307000,0 грн та судових витрат в розмірі 35605,0 грн, які належать ТОВ «БРЕНД ОИЛ» та знаходяться на рахунку НОМЕР_1 в АТ Райффайзен Банк Аваль, м.Київ, МФО 380805, а також інших рахунках в банківських та фінансових установах України, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду. Суд першої інстанції зазначив, що подані позивачем докази з Інтернет-платформи YouControl про відчуження транспортного засобу відповідача свідчать про доведеність факту вчинення відповідачем певних дій по реалізація належного йому майна, а наявність у провадженні суду інших справ про стягнення з відповідача грошових коштів на користь інших контрагентів в достатній мірі обґрунтовують твердження заявника, що грошові кошти, які є у відповідача, на момент пред`явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення у даній справі. За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що заява позивача підлягає задоволенню у визначений заявником спосіб, оскільки невжиття запропонованих заявником заходів може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України). Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу. При цьому, судова колегія зазначає, що підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи. Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії, було зазначено що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Судова колегія зазначає, що предметом позову у даній справі є вимога про стягнення заборгованості у розмірі 307000,0 грн., яка виникла у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати за поставлений товар за договором №2510-1 від 25.10.2020 купівлі-продажу товарів. Так, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а отже застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов`язано із предметом позову, у зв`язку з чим доводи апелянта в цій частині до уваги не приймаються. Адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову дійсно полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Заходи забезпечення позову є співмірними позовним вимогам, оскільки стосуються виключно заявленої у позові заборгованості і у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Крім того, судова колегія звертає увагу, що відповідно до даних YouControl станом на 28.02.2021 у власності відповідача знаходилось два транспортних засоби, а за даними YouControl станом на 24.03.2021 у власності відповідача знаходиться же один транспортний засіб, що свідчить про те, що відповідач здійснює заходи з реалізації належного йому майна, а отримані кошти витрачає не на оплату заборгованості, яка виникала перед позивачем. За таких обставин, для забезпечення ефективного захисту прав позивача у разі задоволення позову, доцільно застосувати такий обмежувальний захід, як накладення арешту на грошові кошти в межах суми позову, що надасть позивачеві тимчасову правову охорону його прав та інтересів у реалізації права, за захистом якого він звернувся до суду. Згідно правовим висновком Верховного суду від 17.10.2019 року у справі №640/7285/19, забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 25.05.2016). У зв`язку з чим, до вирішення спору адекватними і пов`язаними з предметом спору заходами забезпечення позову, які дозволять уникнути ускладнень виконання судового рішення в разі задоволення позову, є накладення арешту на грошові кошти в межах суми позову. Також, господарським судом першої інстанції правомірно враховано, що заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки та можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову. Задоволені судом заходи забезпечення не порушують інтересів відповідачів та інших осіб, в той же час дозволять уникнути непорозумінь на період вирішення спору і запобігти порушенню прав позивача, є адекватними і пов`язаними з предметом спору. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). За таких обставин, аналізуючи докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог щодо вжиття заходів забезпечення позову, судова колегія погоджується з висновком суду про задоволення заяви позивача та вжиття в даному випадку заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту. Також судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги доводи апелянта стосовно того, що вжиття перелічених вище заходів забезпечення позову не призведуть до будь-яких ефективних наслідків при виконанні рішення, яке може бути прийняте на користь позивача, оскільки вказане спростовується вищевикладеним у даній постанові. Крім того, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що в даному випадку заходи забезпечення позову, вжиті судом, лише запровадять законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом першої інстанції позову по суті за звичайною процедурою, а в разі задоволення позову сприятимуть ефективному захисту прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову є обґрунтованим та адекватним, відповідають вимогам, на забезпечення яких вони вживаються, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, зазначені в заяві про забезпечення позову. Таким чином, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи, а прийняту у справі Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 по справі №915/348/21 слід вважати такою, що відповідає нормам процесуального права, у зв`язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „БРЕНД ОИЛ на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 по справі №915/348/21 слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 по справі №915/348/21 - без змін. Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „БРЕНД ОИЛ на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 по справі №915/348/21 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 по справі №915/348/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 15.06.2021 року. Головуючий суддя Н.М. Принцевська Судді: Г.І. Діброва А.І.Ярош