Постанова 4818 № 2014/2-857/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 2014/2-857/11 Головуючий суддя І інстанції Россолов В. В. Провадження № 22-ц/818/1501/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Спори, що виникають із сімейних правовідносин про стягнення аліментів П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Яцини В.Б., суддів колегії: Бурлака І.В., Хорошевського О.М., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 вересня 2011 року, ухвалене у складі судді Россолова В.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_2 20 липня 2011 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, посилаючись на те, що від зареєстрованого шлюбу з відповідачем вона має неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час шлюб між нею та відповідачем розірвано, дитина перебуває на повному утриманні позивача, відповідач ніякої матеріальної допомоги для її утримання не надає. На підставі викладеного, просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн щомісячно на утримання неповнолітнього сина. Заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 07 вересня 2011 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти в твердій грошовій сумі на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп. щомісячно, починаючи з 20 липня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 51 (п`ятдесят одна) грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) грн 00 коп. Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 01 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішення суду ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування скарги зазначив, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним, ухваленим із порушенням норм процесуального та матеріального права, а саме: висновки та обґрунтування рішення суду не відповідають фактичним обставинам справи при неправильному тлумаченні закону та незастосуванні закону, який підлягав застосуванню. Вказав, що він не був повідомлений про наявність справи у суді і її розгляд, а також про прийняття рішення, і таким чином не мав можливості подавати будь-які заяви або заперечення. Так, жодних листів, судових повісток, копій позовної заяви з доданими матеріалами він від суду не отримував та не знав про сам факт наявності справи, судових засідань та прийняття вказаного незаконного рішення. Копію заочного рішення він також не отримував. Зауважив, що у цій справі не має свідчень про факти отримання ним рекомендованих листів від суду або членом його сім`ї, відповідної житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. Послався на те, що було порушено його право на справедливий судовий розгляд. Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані ті обставини, та взагалі не досліджувались факти того, що на утриманні відповідача станом на момент ухвалення спірного рішення знаходилась неповнолітня дитина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказав, що на його утриманні на час подання заяви про перегляд заочного рішення знаходиться ще одна неповнолітня дитина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зауважив, що, відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції, крім іншого, послався на те, що з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 19.12.2017 відповідач особисто під підпис отримав розрахунок заборгованості по сплаті аліментів за виконавчим листом № 2-857, виданим 07.09.2011 на виконання оскаржуваного заочного рішення. Однак, судом при цьому не враховано те, що в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем ні один документ виконавчого провадження не був вручений/направлений Боржнику (Відповідачу) належним чином. Суд не врахував цього та не прийняв до уваги твердження відповідача про те, що з матеріалами виконавчого провадження він ознайомлений не був, і зазначеної відмітки не ставив. Учасники справи не скористались правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення районного суду відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на те, що спір у даній справі виник з приводу стягнення суми, розмір якої є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, без повідомленням учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи у порядку письмового провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. За правилом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Задовольняючи позов суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що, відповідач не виконує свої обов`язки по утриманню дитини, але має можливість його надавати, оскільки стан його здоров`я задовільний і він має змогу працювати, інші особи або непрацездатні члени сім`ї на його утриманні не перебувають. Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь аліментів на утримання неповнолітньої дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн щомісячно, починаючи з дня подання заяви до досягнення повноліття дитини. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками районного суду. Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 06 лютого 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Зміївського районного управління юстиції Харківської області, шлюб між ОСОБА_6 (після шлюбу ОСОБА_7 ) та ОСОБА_8 розірвано (а. с. 4). З копії свідоцтва про народження № НОМЕР_2 , виданого 12 квітня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Зміївського районного управління юстиції Харківської області вбачається, що під час спільного шлюбу у ОСОБА_1 батька та у ОСОБА_9 матері, ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_3 (а. с. 5). Згідно з довідкою № 140, виданої 11 липня 2011 року Господарським виробничим кооперативом «Україна», ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 разом з їх дитиною ОСОБА_3 , 2005 року народження (а. с. 6). Відповідно до довідки № 9 від 26 січня 2011 року, виданої Комунальним закладом «Дошкілький навчальний заклад (ясла-садок) № 300 Харківської міської ради», ОСОБА_3 відвідує дошкільний навчальний заклад з 18 лютого 2009 року. За період відвідування дитиною дошкільного заклад, батько дитини жодного разу не приходив до ДНЗ, не спілкувався з вихователем, адміністрацією дошкільної о закладу, не брав участі у батьківських зборах, святах, не забирав дитину додому. Участі у вихованні дитини батько не приймає (а. с. 7). Нормами ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно ст. 89 ЦПК України:

1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Норма п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачає, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 122 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції) у разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. На виконання вказаних вимог районним судом було сформовано запити до органів реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи відповідача у справі. Згідно з довідкою від 29.07.2011, виданої начальником ВГІРФО Зміївського РВ УМВС України в Харківській області, станом на вказану дату ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою, яка була вказана позивачем у позовній заяві, АДРЕСА_2 (а. с. 9). Зазначене узгоджується з даними, що містяться у паспорті відповідача, що була надана ним разом з заявою про перегляд заочного рішення (а. с. 34-35). Листування з відповідачем судом здійснювалось за вказаною адресою. Кореспонденція суду була повернута без вручення із зазначенням причин повернення «адресат не проживає за вказаною адресою» (а. с. 14, 20). За правилом ч. 5 ст. 74 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. Норма ч. 1 ст. 77 ЦПК України у згаданій редакції передбачала, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. За таких обставин слід констатувати, що відповідач у встановленому законом порядку був повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, а також про результати її розгляду. Так, відповідач мав реальну процесуальну можливість вчасно дізнатись про перебування справи у провадженні районного суду, подати свої заперечення, заяву про зміну свого місця проживання, що було його обов`язком відповідно до згаданої норми ст. 77 ЦПК України. ОСОБА_1 не надав суду доказів, що у нього існували об`єктивні перешкоди отримати надіслану поштову кореспонденцію за адресою його реєстрації. Наведене свідчить про те, що у цій справі відсутні безумовні підстави для скасування рішення районного суду. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ст. 180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991, частин 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення, максимально можливого урахування інтересів дитини. У даному випадку спір у першу чергу стосується майнових інтересів дитини, батьком якої є відповідач. Відповідно до ч. 1 ст. 191 Сімейного Кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Відповідно до частин 1-3 статті 181 Сімейного Кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскарженого рішення), способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі. При визначенні розміру аліментів суд відповідно до ст. 182 Сімейного Кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскарженого рішення) враховує наступні обставини: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дітям відповідного розміру утримання має доводитися сторонами відповідно до правил ст.ст. 12, 81 ЦПК України в контексті обов`язку батьків по утриманню дітей, поєднаного з презумпцією можливості батьків його забезпечувати, що витікає із свідомого рішення батьків народити дітей, яке нерозривно пов`язано з існуючою спроможністю батьків належним чином їх утримувати. Наявність у відповідача на час розгляду справи інших дітей від інших жінок у контексті згаданих норм ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991, частин 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України щодо найкращого забезпечення інтересів дитини означає також обов`язок батьків гарантувати належне забезпечення кожної дитини, без виключення, що означає рівне ставлення до виконання цього обов`язку та неможливість зменшення аліментів на дитину за рахунок інших дітей. Збільшення кількості дітей на утриманні батьків спонукає їх для пошуку більшого заробітку, який гарантує належне забезпечення інтересів дітей. ОСОБА_1 в порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не було надано суду доказів у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, що його дохід на час розгляду справи у суді першої інстанції не дозволяв йому сплачувати присуджені судом аліменти на утримання дитини у розмірі 1000 грн. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. З огляду на те, що висновки суду відповідають обставинам справи, при ухваленні рішення районним судом не було порушено норми матеріального права, доводи скарги висновки суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржене рішення без змін. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 07 вересня 2011 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 15 червня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В. Бурлака. О.М. Хорошевський.