Постанова 4824 № 361/2631/21

справа № 361/2631/21 головуючий у суді І інстанції Сердинський В.С. провадження № 22-ц/824/8292/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А., з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2021 року про забезпечення позову Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області Авраменко Наталія Анатоліївна про визнання договорів дарування недійсними,- В С Т А Н О В И В: В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області Авраменко Наталія Анатоліївна про визнання договорів дарування недійсними. У березні 2021 року разом із позовом до суду надійшла заява представника позивача адвоката Куришко К.В. про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею - 58,8 кв.м., житловою площею - 21,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення, загальною площею - 1,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на праві приватної власності. Заява обґрунтована тим, що метою обтяження майна є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, прийнятого на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2021 року заяву представника позивача адвоката Куришко Катерини Володимирівни про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею - 58,8 кв.м., житловою площею - 21,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення, загальною площею - 1,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на праві приватної власності. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, відповідач, ОСОБА_1 а подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою у задоволенні заяви відмовити. При цьому, апелянт зазначає, що жодного боргу перед АТ «Універсал Банк» не має, не є стороною кредитних відноси, проживає у даній квартирі більше 8 років, яке є її єдиним місцем проживання. Вважає необґрунтованим висновок суду про те, що квартира відчужена її матір`ю з метою ухилення від виконання судового рішення. Накладення арешту, на думку апелянта, є не співмірним, не відповідає меті забезпечення позову та суперечить вимогам закону. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 25.05.2021 року до суду надійшов відзив позивача Акціонерного товариства «Універсал Банк», поданий представником - Семенчук В.Ю., згідно якого позивач просиву задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначає, що відповідач як власник квартири, має об`єктивну можливість вчинити дії, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Апелянт, її представник та відповідач 2, ОСОБА_3 , в судовому засіданні просили апеляційну скаргу задовольнити. В судовому засіданні представник позивача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, є співмірним із заявленими позовними вимогами про визнання договорів дарування спірного майна недійсними. Вжиття зазначених заходів не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та забезпечення балансу інтересів учасників спірних правовідносин. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Згідно ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду. Відповідно до п.1,2 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та забороною вчиняти певні дії. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Таким чином, постановляючи ухвалу з цього приводу, суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю дотримався вимог ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України та положень постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову". При цьому, суд першої інстанції, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, можливість реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно прийшов до висновку про обґрунтованість заявленого клопотання, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді, а спірне нерухоме майно, щодо якого накладено арешт є предметом спору (саме з підстав незаконності його відчудження) та може бути відчуженовподальшому, оскільки вказане майно перебуває у володінні та розпорядженні відповідача. Отже, колегія суддів вважає, що висновки суду про те, що заходи забезпечення позову є необхідними, достатніми та співмірними із заявленими позовними вимогами цілком обґрунтовані. Посилання відповідача на практику Верховного Суду по справі №911/949/20, на думку колегії суддів, не виключає можливість накладення арешту на спірне майно саме у даній справі, так як вказане судове рішення стосується відмінних правовідносин і відповідно, встановлених обставин, а отже не можє бути застосовано у даному випадку. Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська В.А. Нежура