Постанова 4817 № 594/236/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 594/236/21Головуючий у 1-й інстанції Зушман Г.І. Провадження № 22-ц/817/732/21 Доповідач - Парандюк Т.С. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М., розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, № 594/236/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 квітня 2021 року, ухваленого суддею Зушман Г.І., повний текст рішення складено 28 квітня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліменти, В С Т А Н О В И В: у лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів за період з 01 листопада 2019 року по 01 січня 2021 року у розмірі по 8687 грн, що становить 100% заборгованості по сплаті аліментів станом на 01 січня 2021 року. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2019 року з відповідача стягнуто на її користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на період їхнього навчання у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, тобто до 30 червня 2021 року, в твердій грошовій сумі в розмірі по 2000 гривень, щомісячно, з урахуванням індексу інфляції, починаючи з 19 вересня 2019 року. На підставі вищевказаного рішення суду Борщівським районним судом Тернопільської області 22 січня 2020 року та 11 лютого 2020 року, видані виконавчі листи, однак відповідач, починаючи з жовтня 2019 року сплачував неповну суму призначених аліментів та допустив заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на 01 січня становить по 8687 грн за кожним виконавчим провадженням, а тому за її розрахунком сума пені склала 15930 грн. Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів відмовлено Судові витрати по справі покладено на сторони в тій частині, в якій вони їх понесли. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 квітня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що суд прийшов до висновку, що відповідач не мав можливості сплачувати аліменти в повному розмірі, виходячи з розміру отриманої ним у 2019-2020 роках заробітної плати. Безпідставно суд зіслався на розмір заробітку відповідача у жовтні-грудні 2019 року, оскільки виконавчі листи на виконання у відділ ДВС нею представлені лише в кінці січня та в лютому 2020 року. Фактично відповідач добровільно, без направлення державним виконавцем виконавчих листів по місцю роботи такого, періодично перераховував суму аліментів на її банківський рахунок. Періодична несплата відповідача частини призначеної судом суми аліментів є умисним нехтуванням своїми батьківськими обов`язками. Суд також не звернув уваги на той факт, що дітьми опікується лише вона. Дає гроші на навчання, харчування, одяг, купує ліки. Відповідач не довів суду відсутності його провини у несплаті усієї суми аліментів. ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначив, що заборгованість по сплаті аліментів виникла не через його навмисні винні дії. Спершу він сплачував аліменти по 3000 грн. в місяць, а потім по 3500 грн. в місяць, так як не міг всю заробітну плату віддавати, оскільки вимушений був залишити собі незначні кошти, близько 800 грн., в місяць для забезпечення своєї життєдіяльності. Бухгалтерія підприємства де він працює стягує з нього суму аліментів в сумі, що не перевищує 50% від його заробітної плати, а він у свою чергу, отримавши заробітну плату, ще сам додатково виплачує певну суму аліментів. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Тому суд першої інстанції врахував всі докази, надані учасниками справи, взяв до уваги розрахунки його заборгованості зі сплати аліментів, врахував розмір виплаченої йому заробітної плати, відповідно до наданих довідок, виданих ТОВ Поділля-Агроінвест від 11 березня 2021 року № 11, 12 та прийшов до правильного переконання про те, що в його діях відсутня винна поведінка щодо несплати заборгованості по аліментах, оскільки він не мав можливості сплачувати аліменти в повному розмірі, виходячи з розміру отриманої ним у 2019-2020 роках заробітної плати. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.. Відповідно до ст. 274 ЦПК України зазначена справа відноситься до малозначних. Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку, передбаченому ст. 369 ЦПК України. Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2 ст. 367 ЦПК України). Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 04 листопада 2010 року було розірвано. У сторін від шлюбу є двоє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серія НОМЕР_1 та серія НОМЕР_2 (а.с. 7-8). Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2019 року у справі № 594/1203/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на період його навчання у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, тобто до 30 червня 2021 року, в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 гривень, щомісячно, з урахуванням індексу інфляції, починаючи з 19 вересня 2019 року, а також на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на період його навчання у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, тобто до 30 червня 2021 року, в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 гривень, щомісячно, з урахуванням індексу інфляції, починаючи з 19 вересня 2019 року (а.с.9-13). Рішення набрало законної сили 10 лютого 2020 року. На підставі вищезазначеного рішення суду Борщівським районним судом Тернопільської області 22 січня 2020 року видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 (а.с.15), а 10 лютого 2020 року видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 (а.с.14). Відповідно до розрахунків заборгованості зі сплати аліментів з ОСОБА_2 по виконавчих провадженнях № 61047990 та № 61295407, виданих Борщівським районним відділом державної виконавчої служби Південно-західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 19 січня 2021 року (а.с.16-17), ОСОБА_2 , починаючи з жовтня 2019 року сплачував не повну суму призначених аліментів на утримання двох повнолітніх синів, які продовжують навчання та допустив заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на 01 січня 2021 року становить по 8687 грн. за кожним виконавчим провадженням. Згідно до наданих відповідачем довідок, виданих ТОВ «Поділя-Агроінвест» 11 березня 2021 року № 12, № 11 (а.с. 31-32), ОСОБА_2 працює електрослюсарем у товаристві і за період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року його дохід становить 60607,05 грн. Зокрема з січня по липень 2020 року ОСОБА_2 фактично отримував 3864 грн., а з серпня по грудень 2020 року - по 4266 грн. У жовтні та листопада ОСОБА_2 фактично отримував по 3461,50 грн., а в грудні отримав 3699,45 грн. заробітної плати. Згідно із частиною п`ятою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 196, 197 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судового рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Статтею 197 СК України передбачено, що з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму№3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України). У Сімейному Кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Вище вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, згідно якого відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що вина ОСОБА_2 у простроченні сплати аліментів відсутня, оскільки відповідач не мав можливості сплачувати аліменти у повному розмірі, виходячи із розміру отримуваної ним заробітної плати, а також те, що відрахування аліментів проводилось працівником товариства. Крім того, матеріалами справи доведено, що відповідач сплачував аліменти по 3000 грн, а тепер по 3500 грн, що свідчить про відсутність у нього умислу на ухилення від сплати заборгованості по аліментах. Отже, суд першої інстанції підставно прийшов до висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення із відповідача неустойки(пені) за несвоєчасну сплату аліментів. Не заслуговують на увагу посилання апелянта про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, незаконність прийнятого ним рішення, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи спростовуються наведеними доказами та не впливають на законність оскаржуваного рішення суду. Голослівними є твердження апелянта щодо невідповідності висновків суду про не направлення виконавчих листів по місцю роботи відповідача, оскільки спростовуються довідками № 11 та 12 від 11.03.2021 року, виданими ТОВ Поділля-Агроінвест із яких вбачається, що із заробітної плати відповідача проводяться стягнення аліментів бухгалтером підприємства. Твердження апелянта про те, що з відповідача слід стягувати аліменти в розмірі 70 відсотків і більше, не заслуговують на увагу, оскільки у відповідності до вимог статті 70 Закону України Про виконавче провадження загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. В даному випадку стягнення аліментів проводиться на повнолітніх дітей, які продовжують навчання. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Судові витрати у вигляді сплати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції компенсувати за рахунок держави, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України у відповідності до вимог ч.6 ст. 141 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення. Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 квітня 2021 року залишити без зміни. Судові витрати у вигляді сплати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції компенсувати за рахунок держави, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 15 червня 2021 року. Головуюча Т.С. Парандюк Судді: С.І. Дикун Н.М. Храпак