Постанова Дніпровський апеляційний суд № 206/3752/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/852/21 Справа № 206/3752/20 Суддя у 1-й інстанції - Маштак К. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря - Солодової І.М., розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2020 року у справі за заявою Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги в примусовому порядку, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2020 року представник Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради лікарь-психіатр Малишко В.О., звернулася до суду із заявою про надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги в примусовому порядку (а.с. 1-9). В обґрунтування заяви посилалася на те, що 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 був госпіталізований до психіатричного стаціонару у зв`язку із наявністю у нього тяжкого психічного розладу внаслідок чого він створює небезпеку для себе та оточуючих, діагноз: шизофренія параноїдна. У зв`язку з чим, просила задовольнити подану заяву про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку для подальшого лікування ОСОБА_1 у психіатричному стаціонарі. Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 19 серпня 2020 року заяву КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР про надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги в примусовому порядку задоволено. Госпіталізовано ОСОБА_1 до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку (а.с.16-17). Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вищевказаної заяви (а.с. 21-25). Відповідно до ст. 360 ЦПК України, КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР подало відзив, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги (а.с. 44-46). Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 був госпіталізований до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР за направленням лікаря-психіатра Пазича КЗ «ОЦЕМД та МК» ДОР у зв`язку із наявністю у нього тяжкого психічного розладу, внаслідок чого він створює небезпеку для себе та оточуючих. При обстеженні його психічного стану в КП «ДБКЛПД» ДОР комісія лікарів виявила, що хворий конфліктний, агресивний, тривожний. Виказує маячні ідеї. Агресивний до матері та оточуючих, погрожує її задушити, не спить. ОСОБА_1 поставлено попередній діагноз шизофренія параноїдна. 19 серпня 2020 року, у судовому засіданні суду першої інстанції, лікар-психіатр ОСОБА_2 підтвердила обставини щодо поведінки та діагнозу захворювання та зазначила, що ОСОБА_1 необхідно пройти курс лікування у стаціонарних умовах. Відповідно до висновку комісії лікарів-психіатрів від 18 серпня 2020 року було встановлено, що хворий не спить, тривожний, напружений, агресивний до матері та оточуючих, ліки не приймає (а.с. 3). Згідно заяви матері ОСОБА_1 ОСОБА_3 , остання просила госпіталізувати свого сина до лікарні у зв`язку з тим, що у нього присутні сексуальні домагання по відношенню до неї, ОСОБА_1 відмовляється приймати ліки, бувають агресії, виказує, що він посадить за грати мати, постійно конфліктує з оточуючими, пише заяви до відділу поліції, погрожував матері, що задушить її (а.с. 5). Згідно рапорту поліцейського УПП в Дніпропетровській області молодшого лейтенанта поліції Кучеренко Д., 17 серпня 2020 року ним було отримано виклик по АДРЕСА_1 . Прибувши на виклик ним було виявлено громадянина, який назвався ОСОБА_1 , 1984 р.н., який поводив себе агресивно, розмовляв з неіснуючими людьми, проявляв агресію відносно матері та працівників медичної допомоги (а.с. 6). Відповідно до епікризу за період з 08 січня 2020 року по 28 лютого 2020 року, вбачається, що ОСОБА_1 був госпіталізований до КП «ДБКЛПД» ДОР за направленням КЗ «ОЦЕМД та МК`ДОР, діагноз шизофренія, параноїдна форма, F 20.00. При находженні у хворого контакт був формальний, на питання відповідав зухвало, агресивно налаштований по відношенню до матері, кричить на неї, лається (а.с. 7). Задовольняючи заяву представника КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР лікаря-психіатра Малишко В.О., суд першої інстанції виходив з наявності достатніх підстав для примусової госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу в примусовому порядку. Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Зазначене положення закону узгоджується із пунктом 5 Принципу 4 - «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119: жодна особа або орган влади не може класифікувати індивіда як такою, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов`язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання. Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг. Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»). Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці. У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону. Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею. Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання. Питання реалізації права особи на свободу та особисту недоторканність в контексті положень підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що стосується позбавлення (обмеження) волі психічнохворих шляхом поміщення їх у психіатричний заклад, врегульовано, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року. У вказаній справі ЄСПЛ звернув увагу на три вимоги, що зумовлюють наявність законних підстав для обмеження волі психічно хворої особи: особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто, реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об`єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком. Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу. Згідно із частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали. Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України. Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу. Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Задовольняючи заяву лікаря-психіатра Малишко В.О. про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу, суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги щодо застосування ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», тобто, що примусова госпіталізація особи можлива лише у виняткових випадках. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що підставою для звернення до суду стало те, що ОСОБА_1 , згідно заяви його матері ОСОБА_4 , підозрілий, тривожний, агресивний до матері та оточуючих, не спить. Проте, заявник не надав суду достатніх доказів на підтвердження обставин вчинення чи виявлення наміру вчинити ОСОБА_1 дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, або доказів того, що він не спроможний самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність. В ході розгляду справи у суді апеляційної інстанції, зокрема, у судових засіданнях: 02 грудня 2020 року, 10 лютого 2021 року, 09 червня 2021 року, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 поводив себе адекватно, не проявляв ніякої агресії, нікому не погрожував, виглядав охайно і не становив небезпеки ні для себе, ні для оточуючих, тобто, є суспільно-безпечною особою і може самостійно задовольняти свої основні життєві потреби. Водночас, представник КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР, у порушення вимог п.3 ч.2 ст. 43 та ч.3 ст. 131 ЦПК України, жодного разу у судові засідання до суду апеляційної інстанції, разом з витребуваними судом документами, не з`явився і про причини таких неявок суд не повідомив. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Оскаржуване рішення суду першої інстанції побудоване виключно на висновку комісії лікарів-психіатрів КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР від 18 серпня 2020 року, тоді як, сама по собі наявність такого висновку лікарів-психіатрів при відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди. Інші обставини щодо поведінки та потенційної небезпечності ОСОБА_1 та жодні докази на підтвердження вчинення ним протиправних дій щодо себе, своєї матері чи будь-якої іншої особи судом не досліджувалися, його заперечення до уваги не приймалися та не надавалася їм належна правова оцінка. При цьому, без встановлення того факту, що поведінка особи є небезпечною для нього чи оточуючих, неможливо застосувати до неї такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, адже, затримання особи є настільки серйозним заходом, що виправданим він є тільки у випадку, коли було розглянуто інші, менш суворі заходи, але вони виявилися недостатніми для захисту особи або суспільних інтересів, що вимагають затримання такої особи. Це означає, що того факту, що позбавлення волі відбувається згідно з національним законодавством, недостатньо, його необхідність має бути обґрунтована з урахуванням обставин (див. «Вітольд Літва проти Польщі» (Witold Litwa v. Poland), № 26629/95, § 78, ЄСПЛ 2000-III). Прямими доказами вчинення чи реального наміру вчинити дії, що являють собою небезпеку, не можуть вважатися заяви та повідомлення в правоохоронні органи щодо тих чи інших обставин, які можуть трактуватися заінтересованою особою на власний розсуд. Такими доказами є рішення органів національної поліції, прокуратури, суду про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Проте, такі рішення щодо ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Також, колегія суддів враховує і той факт, що на даний час ОСОБА_1 рішенням суду обмежено дієздатним чи недієздатним не визнанавався. З огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає, що матеріали даної справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй достатності та взаємозв`язку свідчили або підтверджували, що стан ОСОБА_1 такий, який дозволяє дійти переконливого висновку про наявність безумовних підстав, встановлених законом, для надання йому психіатричної допомоги у примусовому порядку. Отже, відсутні ознаки того, що психічні розлади у ОСОБА_1 досягли такого рівня, які б виправдовували його примусову госпіталізацію до психіатричної лікарні. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції, на підставі ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 19 серпня 2020 року скасувати. У задоволенні заяви Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги в примусовому порядку відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова