Постанова 4813 № 523/19409/19

Номер провадження: 22-ц/813/6723/21 Номер справи місцевого суду: 523/19409/19 Головуючий у першій інстанції Мурманова І.М. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.05.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 523/19409/19 Номер провадження: 22-ц/813/6723/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач), - суддів Князюка О.В., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання Рибачук О.І., учасники справи: - позивач ОСОБА_1 , - відповідач Комунальне підприємство «Облтрансбуд», розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Облтрансбуд» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплат лікарняних та компенсації, моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу, за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Облтрансбуд» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Мурманової І.М. 22 січня 2021 року, повний текст рішення складений 26.01.2021 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Суворовського районного суду м. Одеси з вищезазначеною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплат лікарняних та компенсації у розмірі - 31 014 грн., відшкодування моральної шкоди у сумі - 10 000 грн.. ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що з 23.01.2019 року вона на підставі трудового договору працювала у КП «Облтрансбуд» на посаді бухгалтера. 15.08.2019 року була звільнена з займаної посади. Однак, при її звільненні їй не були у повному обсязі сплачені кошти за лікарняними листами. У результаті вказаних дій відповідача вона зазнала моральних страждань (Т. 1, а. с. 1 - 3). У квітні 2020 року адвокат Демчук Ярослав Вікторович, діючий від імені ОСОБА_1 , звернувся із заявою про збільшення (уточнення) позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника у розмірі - 31 274, 94 грн., відшкодування моральної шкоди у сумі - 10 000 грн.. Також просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі - 10 000 грн. (Т. 1, а. с. 51 - 55). 2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції У письмових поясненнях на позовну заяву, які за своєю природою є відзивом на позовну заяву, відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на те, що відповідач добровільно та належним чином виконав свій обов`язок щодо здійснення розрахунку з позивачкою за безспірними сумами (Т. 1, а. с. 92 - 95, 100 - 103, Т. 2, а. с. 22 - 23). 2.3 Позиція позивачки щодо доводів відповідача на позов У письмових поясненнях, які за своєю природою є відповіддю на відзив, адвокат Демчук Ярослав Вікторович заперечує обставини викладені представником відповідача у поясненнях на позов (Т. 2, а. с. 1 - 4; 10 - 13). 2.4 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2021 року вищевказаний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Облтрансбуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника по день фактичного розрахунку у розмірі - 31 274 гривні 94 копійки. Стягнуто з Комунального підприємства «Облтрансбуд» на користь ОСОБА_1 - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі -10 000 гривень. В іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення. Стягнуто з Комунального підприємства «Облтрансбуд» на користь держави судовий збір в розмірі - 768 гривень 40 копійок. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у порушення положень КЗпП України підприємство остаточний розрахунок здійснило з працівником - 20.11.2019 року. Кошти позивачем були фактично отримані - 21.11.2019 року, тобто період - з 15.08.2019 року по 21.11.2019 року є часом затримки виплати заробітної плати (Т. 2, а. с. 28 - 31). 2.5 Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційні скарзі Комунальне підприємство «Облтрансбуд» просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2021 року. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у заявлених позовних вимогах у повному обсязі. 2.6 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справ, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт зазначає, що: 1) судовим рішення зобов`язано відповідача відшкодувати всю суму за правничу допомогу, що суперечить принципу пропорційності задоволеним позовним вимогам; 2) КП «Облтрансбуд» виплатило неоспорювану сторонами суму, добросовісно виконуючи законні вимоги виконавчих органів; 3) ОСОБА_1 із скаргами чи заявами про недоплату або неправильність визначення сум жодного разу не зверталась до підприємства; 4) якщо КП «Облтрансбуд» і повинно виплатити компенсацію, то вона б розраховувалась з 09.09.2019 року по 12.09.2019 року та з 18.10.2019 року по 20.11.2019 року, тобто за 36 днів, із яких 26 робочих (Т. 2, а. с. 37 - 38). 2.7 Узагальнені доводи позивачки в апеляційному суді ОСОБА_1 не скористалась правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. 2.8 Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.03.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Облтрансбуд» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2021 року (Т. 2, а. с. 45). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.03.2021 року апеляційну скаргу Комунального підприємства «Облтрансбуд» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2021 року призначено до розгляду (Т. 2, а. с. 46). У судовому засіданні представник Комунального підприємства «Облтрансбуд» - Гавриш Ю.В. просила апеляційну скаргу задовольнити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Комунального підприємства «Облтрансбуд» підлягає задоволенню частково. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин ОСОБА_1 , згідно Наказу № 3-К від 22.01.2019 року була прийнята на роботу на посаду бухгалтера (з дипломом магістра). Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 , була звільнена з підприємства за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП Україна, згідно Наказу № 24-К від 15.08.2019 року. Дані обставини встановлені згідно записів в трудовій книжці позивача, копії Наказу № 3-к, копії Наказу № 24-К, копії заяви ОСОБА_1 , та не заперечувались сторонами у справі (т. 1, а.с.4, 60, 104, 105). Позивачка була працевлаштована на підприємство відповідача 23.01.2019 року та з 17.04.2019 року по 24.05.2019 року; 27.05.2019 року 20.06.2019 року; 21.06.2019 року 29.07.2019 року; 30.07.2019 14.08.2019 р., перебувала на лікарняному. Відповідно до Акту № 88 про результати позапланової перевірки по коштах Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України від 09.09.2019 року, перевірка на підприємстві була проведена з відома т.в.о. директора ОСОБА_2 та в присутності головного бухгалтера ОСОБА_3 . За даними акту встановлено, що застрахована особа ОСОБА_1 (страхове свідоцтво № НОМЕР_1 ) у КП «Облтрансбуд» займала посаду бухгалтера (з дипломом магістра) з 23.01.2019 року по 15.08.2019 року. На момент настання страхового випадку страховий стаж застрахованої особи становить більше ніж 8 років, тобто допомога по тимчасовій непрацездатності призначалась у розмірі 100% від середньої заробітної плати. Страховий стаж за страхової особи згідно наданої форми № ОК-7 протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випаду 7 місяців 22 дні. Розрахунковим періодом для обчислення середньоденної допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованій особі ОСОБА_1 по листку непрацездатності АГШ680354 з 17.04.2019 року по 24.05.2019 року є період з 01.02.2019 року по 31.03.2019 року включно (59 днів). Загальну суму нарахованої за розрахунковий період заробітної плати визначено: 18 130 грн. 64 коп. Середньоденну допомогу було розраховано з урахуванням вимог п 1 ч.4 ст. 19 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року № 1105 XIV (далі Закон № 1105) з розміру мінімальної заробітної плати (4 173, 00:30,44 =137, 09 грн.) Страхувальником неправомірно застосовано обмеження, передбачене Законом № 1105. По листкам непрацездатності № АДН226203 з 27.05.2019 року по 20.06.2019 року, АДН226364 з 21.06.2019 року по 29.07.2019 року, АДН226763 з 30.07.2019 по 14.08.2019 є період з 01.02.2019 року по 30.04.2019 року включно (75 днів). Загальну суму нарахованої за розрахунковий період заробітної плати визначено: 23 139 грн. 58 коп. Середньоденну допомогу було розраховано з урахуванням вимог п 1 ч.4 ст. 19 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року № 1105 XIV, з розміру мінімальної заробітної плати (4 173,00:30,44=137, 09 грн.). Страхувальником неправомірно застосовано обмеження, передбачене Законом № 1105. Застрахованій особі по листкам непрацездатності АДН226203 з 27.05.2019 року по 20.06.2019 року, АДН226364 з 21.06.2019 року по 29.07.2019 року, АДН226763 з 30.07.2019 по 14.08.2019 за рахунок коштів Фонду необхідно було здійснити нарахування за 75 днів. За результатами перевірки встановлено, що застрахованій особі згідно листків непрацездатності виплати були призначені правомірно, але виплата нарахована не в повному обсязі. Запропоновано страхувальнику провести перерахунок вищезазначених листів непрацездатності на ім`я ОСОБА_1 та подати заяву-розрахунок до Одеського міського відділення управління виконавчої дирекції на доплату допомог по тимчасовій втраті працездатності. Акт складено 09.09.2019 року на 4-х сторінках, підписано начальником відділу Марініною Ю., Т.в.о. директора Снитко В., головним бухгалтером Марчук О., та головою комісії із соціального страхування О.Юрчик (а.с.223-226). Відповідно до Акту № ОД 1588/АВ від 18.11.2019 року інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Усі належні суми від підприємства перераховані на особистий рахунок ОСОБА_1 22.08.2019 року (платіжне доручення № 1038 від 22.08.2019 року), та 30.08.2019 року (платіжне доручення № 1073 від 30.08.2019 року), що не відповідає вимогам ч.1 ст. 116 КЗпП України (т.1, а.с.229-252). Під час перевірки інспектором Головного управління Державної служби з питань праці в Одеській області було складено Припис про усунення виявлених порушень № ОД/1588АВ/П від 18.10.2019 року за скаргою ОСОБА_1 , згідно якого КП «Облтрансбуд» здійснив донарахування від 20.11.2019 року. Відповідно до платіжного доручення № 1207 від 20.11.2019 року, КП «Облтрансбуд» здійснило перерахування коштів у сумі - 1 245, 39 грн., призначення платежу - поповнення цільових зачислень у зв`язку з несвоєчасною виплатою компенсації відпусток у серпні 2019 року (Т. 1, а. с. 69). 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків про наявність підстав для стягнення з Комунального підприємства «Облтрансбуд» середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати та в частині визначення суми витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки. 3.4 Мотиви відхилення/прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Щодо доводів апелянта викладених в апеляційній скарзі колегія суддів зазначає наступне. Методика нарахування середнього заробітку детально описана в постанові КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р №

100. Відповідно до ст. 27 ЗУ Про оплату праці за правилами, передбаченими розд.2 абз.3 постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р № 100, а також згідно п.32 Постанови пленуму ВСУ за №9 від 06.11.1992 р. - Обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Разом з тим, як роз`яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлений рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Пунктом 2.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22 червня 2007 року № 715/13982 (далі - Порядок) передбачено, що підставою для оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця та надання допомоги, пов`язаної з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, є виданий в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 13 листопада 2001 року № 455, зареєстрованою в Мінюсті 04 грудня 2001 року за № 1005/6196, листок непрацездатності та наявність акта про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 або акта розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (далі - постанова КМУ № 1232). Отже, обов`язок з оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, і такі кошти відносяться до виплат працівнику при звільненні, у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Судом першої інстанції з`ясовано, що в порушення вказаних положень КЗпП України підприємство остаточний розрахунок з належних до сплати сум на час звернення до суду з позивачем не провело. Згідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Така ж правова позиція Верховного суду України викладена у справі № 6-2912цс16 від 18.01.2017 р. в якій зазначено, що відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (Постанова ВСУ від 14.12.2016 року по справі № 428/7002/14-ц). Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Строк звернення до суду за середнім заробітком три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, фактично розрахувався з ним. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач здійснив остаточний розрахунок з працівником - 20.11.2019 року, кошти позивачкою були фактично отримані - 21.11.2019 року. Комунальне підприємство «Облтрансбуд» дізналось про наявність порушення щодо затримки виплат 09.09.2019 року, відповідно до Акту № 88 про результати позапланової перевірки по коштах Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України від 09.09.2019 року. Отже, розрахунок затримки має бути встановлений з 09.09.2019 року по 20.11.2019 року, а саме - за 52 робочих дні (у вересні 2019 року 16 робочих днів, у жовтні 2019 року 22 робочі дні, у листопаді 2019 року - 14 робочих дні). Сума до виплати має становити 23 569,502 грн., що складається з розрахунку середнього заробітку - 18 130, 64 грн./40=453,26 грн./день. Доводи апелянта, що судовим рішення зобов`язано відповідача відшкодувати всю суму за правничу допомогу, що суперечить принципу пропорційності, заслуговують на увагу з огляду на наступне. За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи. Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. На виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України адвокатом позивача разом з заявою про збільшення (уточнення) позовних вимог подано до суду заяву про передній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат. Так, згідно розрахунку витрати на професійну правничу допомогу становлять: 10 000 грн. Згідно з п. 4.1 Договору про надання правничої допомоги № 220 від 10.03.2020 р. клієнт сплачує адвокату плату у сумі, що визначається окремою угодою (т.1 а.с. 76). Запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141). Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Колегією суддів враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини можуть бути використані судом в якості джерела права. Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 3.10.2019р. по справі № 922/445/19, дійшла висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Враховуючи, співмірність із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт у суді, ціною позову та значенням справи для сторін, частковим задоволенням позову, колегія суддів вважає, що визначений адвокатами розмір витрат у розмірі 10 000 гривень на оплату послуг є завищеними. Підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 600,00 грн.. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Комунального підприємства «Облтрансбуд» є частково доведеною, а тому підлягає частковому задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, в частині визначення періоду за який необхідно стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника та визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу не відповідають обставинам справи, в цій частині судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи у вказаній частині, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні за вищевказаного обґрунтування. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Облтрансбуд» - задовольнити частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2021 року змінити. Стягнути з Комунального підприємства «Облтрансбуд» (код ЄДРПОУ: 33311491, місце знаходження: м. Одеса, вул. Канатна, 83, каб. 509) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) - середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника по день фактичного розрахунку у розмірі: 23569 ( двадцять три тисячі п`ятсот шістдесят дев`ять) гривень 52 копійки. Стягнути з Комунального підприємства «Облтрансбуд» (код ЄДРПОУ: 33311491, місце знаходження: м. Одеса, вул. Канатна, 83, каб. 509) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі:7600 (сім тисяч шістсот гривень). В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 14 червня 2021 року Головуючий суддя: А. П. Заїкін Суддів О. В. Князюк С. О. Погорєлова