Постанова 4824 № 761/3375/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2021 року м. Київ Справа № 761/3375/20 Провадження № 22-ц/824/7041/2021 Резолютивна частина постанови оголошена 09 червня 2021 року Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Журавльова Д.Д. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія 112-ТВ» розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Можаєвим Михайлом Олександровичем, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухваленого у складі судді Фролової І.В. 19 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія 112-ТВ» про захист честі, гідності, ділової репутації,- В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія 112-ТВ» про захист честі, гідності, ділової репутації. В своїй позовній заяві позивач просив суду визнати інформацію, поширену ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «112-ТВ» у публікації «Розслідування «Народної прокуратури» про те, як за допомогою декількох махінацій можна стати власником майнового комплексу на 11 тисяч кв. м», що розміщена на веб-порталі публікації ІНФОРМАЦІЯ_2 від ІНФОРМАЦІЯ_3, а саме наступне твердження: «Удивительно, но на сайте «Фарпланеты» ее директором числится... тот самый ОСОБА_1 », а також у відеоматеріалі «ІНФОРМАЦІЯ_8» на каналі «Народна прокуратура» на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 від ІНФОРМАЦІЯ_5., а саме «ІНФОРМАЦІЯ_7 »; «Низка ЗМІ пов`язує ОСОБА_1 із зникненням 18 мільйонів грн. бюджетних коштів», недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до гідності, честі та недоторканість ділової репутації. Позивач просив суд зобов`язати ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «112-ТВ» у спосіб, ідентичний способу її поширення, не пізніше одного місяця з дати набрання рішення суду законної сили, спростувати вказану інформацію шляхом оголошення на офіційному веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 (під заголовком « Спростування ») вступної та резолютивної частини судового рішення. На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що інформація про нього та його діяльність різного роду присутня у різних джерелах, зокрема в Інтернеті, електронних та друкованих засобах масової інформації, в тому числі інколи з критикою та різкими висловлюваннями. Зазначає, що 21 грудня 2019 р. вивчаючи матеріали в Інтернеті про себе, позивач дізнався про те, що існує матеріал журналістів під назвою - Розслідування «Народної прокуратури» про те, як за допомогою декількох махінацій можна стати власником майнового комплексу на 11 тисяч кв. м., у якому відповідачем було розміщено, на думку позивача, недостовірну та брехливу інформацію про нього (його діяльність). На думку Позивача, зазначена Відповідачем інформація негативно впливає на позитивну соціальну оцінку особи ОСОБА_1 в очах оточуючих та на його бездоганну ділову репутацію в Україні та закордоном. Позивач вважає, що оперуючи недостовірною інформацією, відповідач побудував своє розслідування у вкрай негативному ракурсі щодо позивача використовуючи недостовірну інформацію (використовуючи твердження, які не відповідають фактичним обставинам, тобто було висвітлено інформацію про події, які не існували взагалі), а сам матеріал подав некоректно та необ`єктивно. Тож на думку позивача поширена інформація щодо нього завдає шкоди законними інтересам та порушує право на повагу до честі, гідності та ділової репутації, оскільки у ній стверджується про порушення Позивачем норм чинного законодавства України. Також позивач вважає, що поширення зазначеної інформації завдає істотної шкоди діловій репутації. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія 112-ТВ» про захист честі, гідності, ділової репутації, відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представником позивача адвокатом Можаєвим М.О. подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з грубим порушенням норм матеріального та неправильним застосуванням норм процесуального права. В судовому засіданні представник позивача адвокат Можаєв М.О. підтримав доводи апеляційної скарги. Представник ТОВ «Телерадіокомпанія 112-ТВ» в судове засідання не з`явися, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника ТОВ «Телерадіокомпанія 112-ТВ». Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 та на Ютуб-каналі Відповідача «Народна прокуратура» ІНФОРМАЦІЯ_5. (пряме посилання: ІНФОРМАЦІЯ_6) розміщена оспорювана інформація. Так, у друкованій версії матеріалу зазначено наступне твердження (мовою оригіналу): «Удивительно, но на сайте «Фарпланеты» ее директором числится... тот самый ОСОБА_1 .». Як вбачається зі скріншоту з офіційного сайту ТОВ «Фармпланета», зазначено інша посада - президент. У відео-версії матеріалу заначено також наступні твердження:

1. «ІНФОРМАЦІЯ_7 »;

2. «Низка ЗМІ пов`язує ОСОБА_1 із зникненням 18 мільйонів грн. бюджетних коштів». На переконання позивача, відповідач, оперуючи недостовірною інформацією, побудував своє розслідування у вкрай негативному ракурсі щодо Позивача використовуючи недостовірну інформацію (використовуючи твердження, які не відповідають фактичним обставинам, тобто було висвітлено інформацію про події, які не існували взагалі), а сам матеріал подав некоректно та необ`єктивно. Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1050 року та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 до неї, право на свободу вираження поглядів включає в себе свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Поряд з цим, здійснення таких свобод може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав них осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду, та є необхідним в демократичному суспільстві. При цьому, статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Згідно вимог ст. 201 Цивільного кодексу України (надалі - ЦПК України) особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. У відповідності до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Положеннями статті 299 ЦК України визначено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Разом з тим, як роз`яснено в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Відповідно до п.18 зазначеної постанови, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Водночас, у п.19 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Крім того, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лінгельса проти Сполученого Королівства повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночним судженням. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Поряд з цим, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 27.02.2009 року, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Крім того, у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009р. судам роз`яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема, рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. З пункту 7 Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи вбачається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів. У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується. У рішенні ЄСПЛ у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom» від 26 листопада 1991 року суд зазначив, що повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства». З аналізу зазначених рішень вбачається, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням ст. 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 742/1159/18. За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка поширюється будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з другого - була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка поширюється щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо поширення цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Публічна особа, державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18). Щодо змісту поширюваної інформації, яку позивач вважає недостовірною, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у вказаних позивачем виразах вживаються такі мовностилістичні засоби, які притаманні суб`єктивним судженням. З матеріалів справи не вбачається, що поширена інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації. Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація дискредитує його, перешкоджає здійсненню його особистого немайнового права або призвела до негативних наслідків. Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено, що поширена інформація завдала шкоди його особистим немайновим правам і призвела до негативних наслідків. Відповідно до ст.ст. 76, 80, 81 ЦПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи,які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази,які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи,які входять до предмету доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження поширення відповідачем недостовірної інформації у мережі Інтернет, а також на підтвердження того, що така інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації, тому суд приходить до висновку, що такі вимоги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Висновки суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, судом надано належну оцінку всім наданим матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги. Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Можаєвим Михайлом Олександровичем- залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна