Постанова Львівський апеляційний суд № 1316/2580/12

Справа № 1316/2580/12 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А. Провадження № 22-ц/811/1153/21 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2021 року м.Львів Справа №1316/2580/12 Провадження № 22ц/811/1153/21 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В., секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області, постановлену у м. Пустомити 12 лютого 2021 року у складі судді Кукси Д.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про визнання недійсним та скасування витягів про реєстрацію права власності, зобов`язання до вчинення дій,- встановив: 20 червня 2012 року ОСОБА_1 звернулася з цим позовом. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 січня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду. 3 лютого 2021 року ОСОБА_5 подала заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення з позивача витрат, понесених нею ( ОСОБА_5 ) за надання правничої допомоги у розмірі 7 200 грн., що підтверджується відповідними квитанціями про оплату послуг та копією акту приймання-передачі послуг. Додатковою ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2021 року задоволено заяву про ухвалення додаткового рішення у справі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 7 200 грн. Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 . Проситьскасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви. Зазначає, що ухвалою суду першої інстанції від 26 січня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_5 про стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 6 400 грн. у зв`язку з відсутністю доказів. Вказує, що така заява подана відповідачем після постановлення ухвали від 26 січня 2021 року про залишення позову без розгляду. Стверджує, що до постановлення цієї ухвали була відсутня заява відповідача про стягнення понесених нею витрат на правничу допомогу в розмірі 7 200 грн. Заява відповідача не містить доводів необґрунтованості її (позивача) дій в ході розгляду справи, що є необхідним для компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи, в порядку ч. 5 ст. 142 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали у межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ухвалою Пустомитівського районного суду від 26 січня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. 3 лютого 2021 року представником відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подавано заяву про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу. В підтвердження таких витрат суду надано Договір 04/19 про надання правничої допомоги від 3 жовтня 2019 року; копії квитанцій про оплату послуг; акт приймання передачі надання послуг від 28 січня 2021 року, відповідно до якого вартість послуг складає 7 200 грн. На підставі зазначеного судом першої інстанції задоволено заяву ОСОБА_5 про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно із ст. 142 цього Кодексуу разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог ч.9 ст.141 ЦПК України. Відповідно до ч.9 ст.141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. У разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у разі необґрунтованих дій позивача, таких як зловживання процесуальними правами, виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони. Зловживання правами характеризуються умислом порушити порядок цивільного судочинства. Відповідно до ч. 2 ст.44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Зловживання процесуальними правами - це умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу. Відповідно до постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. При цьому саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача. Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55,124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету обмеження прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Відповідно до постанови Верховного Суду від 14 січня 2021 року для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. У заяві про стягнення судових витрат у розмірі 7 200 грн., пов`язаних із правовою допомогою, заявник не зазначив, які дії позивача у вказаній справі були необґрунтованими, що є підставою для компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи у зв`язку із залишенням позову без розгляду. До заяви відповідачем долучено Договір 04/19 про надання правничої допомоги від 3 жовтня 2019 року; копії квитанцій про оплату послуг; акт приймання передачі надання послуг від 28 січня 2021 року, відповідно до якого вартість послуг складає 7 200 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. Окрім вказаного, ухвала про залишення позову без розгляду в частині відмови у стягненні з позивача судових витрат мотивована тим, що відповідач має право заявити про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. При цьому, саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтованість дій позивача. В даній ситуації саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, а є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації. Тобто, суд в ухвалі від 26 січня 2021 року вирішив питання розподілу судових витрат. На підставі цього, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення. Керуючись ст. 141, 142, 367, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Додаткову ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2021 року скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_7 щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 7 200 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Повний текст постанови складено 14 червня 2021 року. Головуючий Судді