Постанова 4807 № 310/5776/19

Дата документу 14.06.2021 Справа № 310/5776/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 310/5776/19 Головуючий у 1 інстанції Маринін О.В. Провадження №22ц/807/865/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2020 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2019 року ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом. В обґрунтування своїх вимог зазначали, що 02 липня 2018 року між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено заяву про приєднання № 474184209 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Шляхом підписання Заяви відповідач приєднався до ДКБО в редакції, яка на день підписання Заяви на приєднання розміщена інтернет-сторінці Банку www.oschadbank.ua та уклав з Банком Договір, складовою частиною якого є умови договору банківського рахунку. Відповідно п. 3.4.1. заяви банк відкрив на ім`я ОСОБА_1 поточний рахунок НОМЕР_1 в гривні України, на умовах тарифного пакету «Мій комфорт». На виконання умов договору Банк надав відповідачу платіжну карту типу MasterCard Debit та ПІН-конверт до неї. Відповідачу встановлено кредит в розмірі 39800 грн. зі строком користування 60 місяців. Позивач зазначав, що в порушення умов договору та ст.ст. 526, 610, 1049 ЦК України, ОСОБА_1 свої зобов`язання перед банком не виконала, внаслідок чого станом на 22 липня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 39560,01 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом - 35836,91 грн.; заборгованість за відсотками - 2795,69 грн.; заборгованість по пені - 690,53 грн.; комісія - 120 грн., розмір 3% річних на суму простроченого кредиту - 83,46 грн.; розмір 3% річних на суму нарахованих та несплачених процентів - 33,42 грн. Посилаючись на наведені обставини, ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за Договором Комплексного Банківського обслуговування фізичних осіб у розмірі 39560 та судовий збір у розмірі 1921 грн. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізького обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за Договором Комплексного Банківського Обслуговування фізичних осіб у сумі 38749,48 грн. та витрати зі сплати судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1881,62 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт споживання ОСОБА_1 банківських послуг та наявності заборгованості, яка нарахована згідно умов, які підписані відповідачем. Разом з цим, суд першої інстанції з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17) зазначив, що оскільки договір, в якому сторони обумовили відповідальність у вигляді неустойки не підписаний ОСОБА_2 , вимоги щодо стягнення заборгованості за пенею не підлягають задоволенню. Доводи ОСОБА_1 про те, що зняття коштів з картки відбулося внаслідок шахрайських дій сторонніх осіб, суд до уваги не прийняв, оскільки ОСОБА_1 , як користувач зобов`язана контролювати рух коштів за своїм рахунком та негайно повідомляти банк про операції які нею не виконувалися, проте не надала суду доказів про негайне повідомлення банку про вчинення операцій, які нею не виконувалися з того моменту, як на її фінансовий номер почали надходити смс-повідомлення про зміну сім-картки із фінансовим номером, реєстрацію та вхід в «Ощад 24/7», а отже, до моменту повідомлення банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе сама ОСОБА_1 , яка своєю бездіяльністю сприяла незаконному використанню інформації, чим дала змогу ініціювати платіжні операції, що є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2020 року в частині стягнення заборгованості з неї, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Судові витрати покласти на позивача. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 що роздруківка з ДКБО в редакції від 04.04.2018 із сайту Позивача належним доказом бути ти не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що стверджується правовим висновком, зазначеним у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19) і не спростовано Позивачем при розгляді справи. Крім того, скаржниця посилається на те, що судом першої інстанції не досліджено розрахунки позивача та не звернуто увагу, що відсоткова ставка Банком застосовувалась у розмірі 36%, разом з цим, в заяві про приєднання зазначено інший її розмір. Суд першої інстанції також не дослідив період нарахування заборгованості, при цьому, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту кредитор втрачає право на нарахування процентів за кредитним договором згідно з ч.2 статті 1050 ЦК України, а його права підлягають захисту відповідно до положень частини 2 статті 625 ЦК України. В позовній заяві Банк зазначив, що звернувся на адресу Відповідача з вимогою про відкликання кредиту 27 лютого 2019 року, отже з цієї дати втрачає право на нарахування процентів та неустойки за спірним кредитним договором. Проте в розрахунку заборгованості Позивачем нараховані проценти за користування кредитом за період з 22 жовтня 2018 року по 29 вересня 2019 року. Задовольняючи вимоги Позивача в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з урахуванням 3% річних, суд не звернув увагу на те, що за період з 22 жовтня 2018 року по 03 вересня 2019 року Позивачем вже нарахований розмір процентів, встановлений договором (п. 2 ст. 625 ЦК України). Суд першої інстанції також не дослідив надані ОСОБА_1 докази, яка свідчать, що Банк неодноразово блокував її рахунок по заробітній платі та в примусовому порядку стягнув грошові кошти у сумі 10241,21 грн., які лише частково враховані при розрахунку. Скаржниця посилається на постанову Верховного Суду від 23 січня 2018 року (справа № 755/7704/15-ц), відповідно до якої, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - не процесуальний обов`язок суду». Скаржниця також не погоджується з висновком суду що до моменту повідомлення банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе сама ОСОБА_1 , яка своєю бездіяльністю сприяла незаконному використанню інформації, чим дала змогу ініціювати платіжні операції, що є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. ОСОБА_1 зазначає, що переказ грошових коштів, шляхом шахрайських дій сторонніх осіб, був здійснений з її зарплатної карти, проте ж одних пояснень стосовно того, яким чином та на підставі чого поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий згідно заяви про приєднання до ДКБО, був пов`язаний з зарплатним рахунком та у зв`язку з чим разом з власними коштами ОСОБА_1 були зняті кредитні коштів Позивачем не надано. Позивачем також не надано доказів отримання ОСОБА_1 ПІН-коду та\або ознайомлення з Правилами користування карткою. в матеріалах відсутні. Банк також не надав доказів на підтвердження здійснення грошового переказу, хоча він зобов`язаний був зафіксувати таку інформацію згідно з вимогами пункту 7 розділу VI Положення №

705. Отже, твердження Позивача про те, що ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання щодо понесення збитків у зв`язку із несанкціонованим доступом до особистої інформації ґрунтуються на припущенні. ОСОБА_1 вважає, що саме політика банку щодо нав`язування кредиту, розголошення інформації про персональні дані клієнтів і недостатня робота служби безпеки стала передумовою для шахрайства. Інформація про суму кредиту, її паспортні та персональні дані, номера телефонів та рахунків були відомі персоналу Банку, що дає змогу їм ініціювати платіжні операції без її участі. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2020 року залишити без змін. Зазначають, що про підтвердження отримання кредитних коштів та користування, свідчить також заява Позичальника від 12 квітня 2019 року, відповідно до якої, ОСОБА_1 зобов`язався погашати заборгованість за кредитом. Згідно виписки по картковому рахунку списання грошових коштів з рахунку позичальника відбулося шляхом переказу коштів з рахунку через Mobile Banking, при цьому з метою проведення транзакції власник картки має виконати вимоги щодо введення інформації, що зазначена на самій картці: номер картки, строк дії та CVC або CVV-2 (3- значний код безпеки, який надрукований на зворотній стороні Картки і використовується для перевірки дійсності Картки та як додатковий захисник елемент і засіб ідентифікації при проведення транзакцій без фізичного пред`явлення картки). Таким чином, списання грошових коштів відбулося за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача ОСОБА_1 шляхом введення номеру картки, строку її дії та CVC або CVV-2, які були відомі лише власнику картки, а стороннім особам лише у разі розголошення таких відомостей самою ОСОБА_1 . Крім того, за два роки з моменту внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 , органом досудового розслідування переказ грошових коштів шляхом шахрайських дії сторонніми особами не доведено, винних осіб не встановлено, а постановою від 04 лютого 2019 року прокурором відмовлено ОСОБА_1 у визнанні потерпілою. Так, статтею 367 ЦПК України, визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Колегія суддів звертає увагу, що рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2020 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за пенею не є предметом апеляційного перегляду, оскільки сторонами не оскаржується. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду відповідає вказаним положенням закону. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти ( частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02 липня 2018 року ОСОБА_1 була підписана з ПАТ «Державний ощадний банк» заява про приєднання № 474184209 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, який затверджений (надалі - ДКБО, Договір) та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) (т. 1 а.с. 11-14). Відповідно п.3.3.2 Заяви для укладення та виконання Договору, в тому числі відкриття поточного рахунку, на прохання ОСОБА_1 було підключено основну Картку до послуги СМС-інформування за вказаним нею номером НОМЕР_2 . Згідно підписаної ОСОБА_1 заяви АТ «Державний ощадний банк України» відкрив ОСОБА_1 поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні України за тарифним планом «Мій комфорт». Відповідно до п. 3.4.2 заяви про приєднання № 474184209, підписаної ОСОБА_1 банком надано платіжну карту типу MasterCard Debit «Моя картка». Відповідно п.п. 5.5 заяви про приєднання № 474184209 ОСОБА_1 підтвердила, що отримала, ознайомилась і погодилась із Правилами користування Карткою, Тарифами, які діють на дату підписання цієї Заяви про приєднання, про що свідчить підпис ОСОБА_1 . Згідно п. 6.3 Заяви на встановлення відновлювальної кредитної лінії (Кредиту), яка підписана відповідачем, на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 надано кредитний ліміт у розмірі 39800 грн. кредиту із строком кредитування 60 міс. (т. 1 а.с. 13-14). Відповідно п. 6.6.1 Заяви процентна ставка за Кредитом є фіксованою і становить 38% процентів річних за користування кредитними коштами. Таким чином, ОСОБА_1 , пройшовши ідентифікацію клієнта, підписавши заяву про приєднання № 474184209 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, заяву на встановлення відновлювальної кредитної лінії (кредиту), в яких визначені істотні умови договору, уклала з позивачем договір комплексного банківського обслуговування, що підтвердила своїм підписом на заяві, в межах умов якого отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Такий договір є укладеним, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання декількох документів) і сторони, таким чином, дійшли згоди щодо істотних умов, притаманних даному виду договору. Факт укладання договору з позивачем також підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 , в якій відображені операції щодо внесення нею грошових коштів на погашення заборгованості, зокрема, 29 листопада 2018 року, 12 квітня 2019 року, 14 травня 2019 року (т. 1 а.с. 53-58). У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року (справа № 355/558/18, провадження № 61-10222св19), зазначено, що виписка про рух коштів по рахунку, свідчить про фактичне отримання кредитних коштів та наявність заборгованості за тілом кредиту. Отже, встановлено, що АТ «Ощадбанк» надав ОСОБА_1 грошову банківську споживчу позику, тобто грошовий банківський споживчий кредит шляхом кредитування за допомогою кредитної картки. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. В силу частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Звертаючись до суду з позовом, Банком надано розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що станом на 22 липня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 39560,01 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом - 35836,91 грн.; заборгованість за відсотками - 2795,69 грн.; заборгованість по пені - 690,53 грн.; комісія - 120 грн., розмір 3% річних на суму простроченого кредиту - 83,46 грн.; розмір 3% річних на суму нарахованих та несплачених процентів - 33,42 грн. (т. 1 а.с. 23-25). Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 наданий позивачем розрахунок заборгованості та його складові не спростовано. При цьому, посилання скаржниці на те, що Банком відсотки за користування кредитними коштами нараховувались із розміру 36% річних, в той час, як Договором передбачена відсоткова ставка у розмірі 38% річних, не приймаються колегією суддів, оскільки вказане не суперечить інтересам позичальника та вписується в умови договору. Натомість, підвищення відсоткової ставки судом не встановлено. Посилання ОСОБА_1 щодо нарахування Банком відсотків за користування кредитом після дії договору також не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються розрахунком заборгованості. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 також посилалась на те, що платіжні операції, які здійснені з її рахунку 28 жовтня 2018 року, відбулися без її участі та погодження, невстановленими особами. Суд першої інстанції відхилив заперечення ОСОБА_1 та, встановивши факт наявності заборгованості у зв`язку з несвоєчасним поверненням кредитних коштів, погодився з позовними вимогами. Апеляційний суд вважає такий висновок обґрунтованим. Відповідно до частини 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно частини 1 статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначаються загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами. Згідно пункту 1.27 статті 1 зазначеного Закону платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Відповідно до частини 3 статті 3 цього Закону порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка. Згідно пункту 33.3 статті 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платник зобов`язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку або іншій установі - учаснику платіжної системи, що його обслуговують, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і проведенням незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому банк або інша установа - учасник платіжної системи, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за проведення переказу. Пунктом 8 розділу VI Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», яке затверджено постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення), обов`язок емітента відновити залишок на рахунку клієнта передбачено лише у випадку здійснення помилкового або неналежного переказу, тобто відповідно до п. 1.24. ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у випадках наявності вини банку або ініціатора переказу у здійсненні платежу. Пункт 9 розділу VI зазначеного Положення передбачає, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Тобто користувач платіжного засобу звільняється від відповідальності за здійснення платіжних операцій, насамперед, у випадку коли електронний платіжний засіб було використано без електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача. Одночасно пункт 1 Положення зобов`язує користувача використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень. Пункт 5 розділу VI Положення покладає на користувача обов`язок контролювати рух коштів за своїм рахунком, а пункт 6 розділу VI Положення розмежовує ризик та відповідальність користувача за збитки від здійснення операцій моментом повідомлення користувачем банку про втрату електронного платіжного засобу. Так, в силу пункту 6 розділу VI Положення користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. З урахуванням викладеного саме на відповідача покладено як обов`язок нерозголошення інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, так і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення інформації. Про таке застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини, зазначено в постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15. Так, встановлено, що 20 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до відділу поліції ГУНП в Запорізькій області із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, в якій зазначила, що невідомі особі, які 20 жовтня 2018 року приблизно о 13:20 год., діючи умисно, з корисливих мотивів, шахрайським шляхом зняли з її кредитної картки «Ощадбанк» 39800 грн., чим спричинили майнову шкоду (т. 1 а.с. 89). За вищевказаною заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості, що підтверджується відповідним витягом (т. 1 а.с. 90). Постановою слідчого СВ Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області від 21 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано потерпілою по вищевказаному кримінальному провадженню (т. 1 а.с. 91). Постановою Прокурора Бердянської місцевої прокуратури від 04 лютого 2019 року відмовлено у визнанні потерпілою ОСОБА_1 у вищезазначеному кримінальному провадженні (т. 1 а.с. 218). Постановою слідчого СВ Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області від 11 жовтня 2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21 жовтня 2018 року закрито у зв`язку з відсутністю в діях невстановленої особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України (т. 1 а.с. 217). Як встановив суд першої інстанції, списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 відбулося шляхом переказу коштів з рахунку через Mobile Banking, при цьому з метою проведення транзакції власник картки має виконати вимоги щодо введення інформації, що зазначена на самій картці: номер картки, строк дії та CVC або CVV-2 (3-значний код безпеки, який надрукований на зворотній стороні Картки і використовується для перевірки дійсності Картки та як додатковий захисник елемент і засіб ідентифікації при проведення транзакцій без фізичного пред`явлення картки). Таким чином, списання грошових коштів відбулося за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача - ОСОБА_1 шляхом введення номеру картки, строку її дії та CVC або CVV-2, які були відомі лише власнику картки, а стороннім особам лише у разі розголошення таких відомостей самою ОСОБА_1 . Окрім цього, колегія також зазначає, що як вже зазначалося, відповідач у п.3.3.2 Договору визначила свій фінансовий номер мобільного телефону НОМЕР_3 та підключилася до послуг СМС інформації. Із протоколу допиту ОСОБА_1 у якості потерпілої органами досудового розслідування вбачається, що 20 жовтня 2018 року їй о 13:25 год. надійшло СМС повідомлення про входження у мобільний додаток «Мій Водафон» із пропозицією вчинення певних дій, якщо входження здійснене не нею. Після цього, на номер ОСОБА_1 надійшло СМС-повідомлення, про подання заяви на заміну сім-картки. Вказана операцію ОСОБА_1 не ініціювалася, проте у зв`язку із зайнятістю, вона не звернула уваги на вказані повідомлення. Крім цього, в цей же час, в 13:33 годин на телефон почали надходити смс-повідомлення від «Ощадбанк», про реєстрацію та вхід у веб-банкінг «Ощад 24/7», далі смс з номерами кодів. О 13:20 годині ОСОБА_1 надійшло повідомлення з номера телефону « НОМЕР_4 » про те, що її картка «Ощадбанк» заблокована. Після дзвінка до контакт центру на номер, який був зазначений в смс, ОСОБА_1 повідомили, що причину блокування можуть сказати після того, як вона назве номер своєї картки. В ході розмови, чоловік повідомив ОСОБА_1 , що блокування карти сталася через те, що їм здалося дивним, що коли вона знімала грошові кошти в терміналі, біля неї стояв невідомий, і вони проводили перевірку. Після цієї телефонної розмови, мобільний номер ОСОБА_1 деактивізувався. Через деякий час після цього, ОСОБА_1 з мобільного телефону чоловіка зателефонувала на гарячу лінію «Ощадбанк», повідомити про вищевказані операції, і дізналася, що її кредитна картка була активована, та знято грошові кошти у розмірі 39800 грн. (т. 1 а.с. 216). Отже, зазначеними обставинами не спростовано, що операції щодо зняття та перерахування коштів з платіжної картки супроводжувалися коректним введенням логіну та паролю в систему «Ощад 24/7», які мали зберігатися відповідачем. Відповідач не зреагувала на СМС повідомлення про входження у мобільний додаток «Мій Водафон». Одразу після першого списання коштів із рахунку, відповідач на гарячу лінію АТ «Ощадбанк» не звернулася. Враховуючи, що блокування абонентського номеру ( НОМЕР_3 ), яким користувалася ОСОБА_1 було здійснено після телефонної розмови відповідача з невідомою особою, а переказ грошових коштів з карткового рахунку відповідача було здійснено цього ж дня з підтвердженням транзакції через програму «Ощад 24/7», яке надсилалося на фінансовий телефон ОСОБА_1 ; що необхідну для здійснення блокування абонентського номеру НОМЕР_3 інформацію, як і інформацію необхідну для здійснення грошового переказу коштів, могла знати лише ОСОБА_1 за її обачної та свідомої поведінки; ОСОБА_1 , після заблокування її сім-картки не відразу повідомила про це банк, колегія суддів вважає, що відповідач несвоєчасно повідомила банк про втрату електронного платіжного засобу, яким є, в тому числі, неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, своїми діями сприяла втраті чи незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, переказ коштів відбувся внаслідок її необачної поведінки, відтак відсутні підстави для покладення на банк ризику збитків від здійснення таких операцій. Вказані висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в постановах від 3 грудня 2020 року у справі № 565/624/17, від 01 липня 2020 року у справі № 712/9107/18, від 07 грудня 2020 року у справі № 182/5175/16-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 712/4463/16-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 201/15185/16-ц. Також зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 06 березня 2019 року у справі № 628/3322/16-ц, в якій зазначено, що до моменту повідомлення користувачем банку факту втрати електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. З урахуванням указаних норм матеріального права та встановлених судом обставин справи, відповідно до яких відповідач не забезпечила неможливості отримання сторонніми особами відомостей, які надали можливість електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, наслідком чого стало переведення коштів з карткового рахунку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідальність за вчинення відповідних платіжних операцій несе саме відповідач. З урахуванням встановлених обставин справи, суд вірно вважав, що позовні вимоги АТ «Ощадбанк» про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Колегією суддів також враховується заява ОСОБА_1 , яка міститься в матеріалах справи від 12 квітня 2019 року, в якій відповідач просить зняти обмеження з її рахунку, яке накладене Банком у зв`язку із виникненням простроченої заборгованості по кредиту. Зобов`язується погасити заборгованість наступним чином: за квітень 2019 року - 1500 грн. (т. 1 а.с. 52). Вказана заява також свідчить про визнання ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, після зняття грошових коштів, яке відбулося 20 жовтня 2018 року. З огляду на вимоги статті 367 ЦПК України колегія суддів відхилила клопотання представника відповідачки про доручення нових доказів, які стосуються бездіяльності у кримінальному провадженні, оскілки надані документи є новими доказами, яким суд першої інстанції не міг надати оцінку. З урахуванням викладеного суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, а тому в силу статті 375 ЦПК України відсутні підстави для скасування рішення суду, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 371, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 30 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 14 червня 2021 року. Головуючий: Судді: