Постанова 4807 № 321/1147/20

Дата документу 14.06.2021 Справа № 321/1147/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 321/1147/20 Головуючий у 1 інстанції Кравченко Н.О. Провадження №22ц/807/1272/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 січня 2021 року по справі за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог зазначали, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 08 лютого 2012 року підписала заяву № б/н, згідно якої отримала початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. В подальшому, кредитний ліміт було збільшено до 300 грн. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. При укладанні договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Щодо встановлення кредитного ліміту, Банк керувався п.п. 2.1.2.3, 2.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішення та ініціативою Банку. Пунктом 1.3.2.3 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід ємних частин Договору. Банком було використано право щодо зміни умов Договору, та запроваджено зміни відсоткової ставки. АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 31 липня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 205047,49 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту - 329,62 грн.; 201375,30 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3342,57 грн. - заборгованість за пенею. Оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 08 лютого 2012 року у розмірі 132030,74 грн., яка складається з: 329,62 грн. заборгованість за кредитом, 131701,12 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 08 лютого 2012 року по 31 грудня 2018 року та 2102 грн. судових витрат. Заочним рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 20 жовтня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 08 лютого 2012 року в сумі 132030,74 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102 грн. Ухвалою Михайлівського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 20 жовтня 2020 року задоволено. Заочне рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 20 жовтня 2020 року скасовано. Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 січня 2021 року відмовлено у задоволені позову. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся до суду з пропуском строку на звернення до суду, що виключає можливість судового захисту порушеного права позивача відповідно до статті 267 ЦК України. Судом було встановлено, що відповідачем після отримання кредиту 08 лютого 2012 року жодного платежу за кредитом та відсотками не здійснювалось. Проте до суду позивач звернувся лише 11 вересня 2020 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності. Дії банку, пов`язані з автоматичним погашенням заборгованості з карти НОМЕР_1 суд до уваги в якості доказу переривання строків позовної давності не прийняв, оскільки відповідно до правової позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 161/20278/14-ц, не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення. Крім того, кредитна картка НОМЕР_1 не являлась карткою перевипуску з метою отримання банківських послуг за заявою б/н від 08 лютого 2012 року. Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 скориставшись своїм правом, передбаченим вимогами ст. 267 ЦК України, подала до суду заяву про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, та ніяких дій, які б свідчили про переривання перебігу строку позовної давності після 08 лютого 2012 року відповідачем не було вчинено, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову. Не погоджуючись з рішенням суду АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі. Судові витрати покласти на Відповідача. В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції не було враховано, що строк дії картки встановлено до 12/2020 року. При цьому, у постанові від 03 жовтня 2018 року по справі № 233/2056/17 Верховний Суд зазначив: «Суд першої інстанції, вирішуючи спір, не з ясував строк дії договору, а також не звернув уваги на те, що повернення кредитних коштів відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами та відповідно позовна давність повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Отже без з`ясування вищевказаних обставин, висновок суду першої інстанції щодо відмови в позові з тих підстав, що ПАТ «КБ «ПриватБанк» пропустив позовну давність, є передчасним. Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного суду від 26 вересня 2018 року по справі № 736/509/16-ц та від 29 липня 2020 року по справі № 279/3879/16-ц. АТ КБ «ПриватБанк» зазначають, що 08 лютого 2012 року Відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано картку № НОМЕР_2 зі строком дії до 10/15. В подальшому картка перевипускалася, а саме 07 грудня 2016 року зі строком дії до 12/20 та 13 червня 2017 року зі строком дії до 12/20. Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатися та враховуватися в тому числі і на перевипущеній картці. При цьому, згідно Постанови НБУ від 17.12.2003г. «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» п. 2.2. Ідентифікація клієнта не є обов`язковою, якщо клієнт вже має рахунки в цьому банку і був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства України. Оскільки Відповідача було ідентифіковано в 2012 році, то при перевипусці картки підписання нової анкети не було потрібно. Отже, строк позовної давності позивачем не пропущено та заборгованість за тілом кредиту в розмірі 329,62 грн. підлягає стягненню. Щодо заборгованості за відсотками АТ КБ «ПриватБанк» посилаються на постанову Верховного Суду від 20 травня 2020 року по справі № 588/62/18, якою залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, в яких зазначено: «відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, чим порушив законне право позивача на отримання кредиту і процентів за користування ним, яке підлягає захисту у судовому порядку шляхом стягнення заборгованості за кредитом і процентами за користування кредитом у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України». Отже, якщо суд не бере до уваги Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи банку, то Позивач має право нарахувати та стягнути заборгованість по відсоткам на рівні облікової ставки Національного банку України. Таким чином, Позивач має право на стягнення заборгованості по відсоткам за обліковою ставкою НБУ за період з 03 вересня 2017 року по 03 вересня 2020 року, тобто за останній три роки, що передували зверненню із позовом до суду. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до укладеного договору б/н від 08 лютого 2012 року ОСОБА_1 отримала кредит ПАТ КБ «Приватбанк» у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку. Кредитні відносини оформлені у вигляді заповнення анкети-заяви, в якій процентна ставка та умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання не зазначені (а.с. 10). Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість за договором станом на станом на 31 липня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 205047,49 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту - 329,62 грн.; 201375,30 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3342,57 грн. - заборгованість за пенею (а.с. 5-7). Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Судом першої інстанції також встановлено, та підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк», долученої до позовної заяви, що на підставі вищевказаної заяву, відповідачу 08 лютого 2012 року видано картку № НОМЕР_3 . Строк дії картки закінчився 31 жовтня 2015 року (а.с. 8). З виписки по картковому рахунку встановлено, що останню операцію ОСОБА_1 здійснила 25 червня 2012 року (а.с. 47). 11 вересня 2020 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 08 лютого 2012 року, тобто з пропуском позовної давності. Відповідач подала до суду заяву про застосування позовної давності (а.с. 80). Встановивши, що позивачем пропущена позовна давність, про застосування якої заявила відповідач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про стягнення основної заборгованості за кредитом в розмірі 329,62 грн. При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що строк останньої кредитної картки № НОМЕР_4 , виданої ОСОБА_1 , встановлено до 31 грудня 2020 року не приймаються колегією суддів з огляду на наступне. Так, за змістом пунктів 2.3., 2.4., 3.3 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 (у редакції, що діяла станом на 08 лютого 2012 року - дату видачі картки № НОМЕР_3 ), спеціальний платіжний засіб є власністю емітента і може передаватись у власність або надаватися в користування клієнту відповідно до умов договору, на підставі якого надається та використовується спеціальний платіжний засіб (далі - договір). Договір укладається в письмовій формі. Умови договору мають бути викладені державною мовою. Укладення договору іншою мовою здійснюється за домовленістю емітента та клієнта відповідно до законодавства України. Один примірник договору зберігається в емітента, а другий примірник договору емітент зобов`язаний надати клієнту під підпис. Емітент зобов`язаний під час видачі спеціального платіжного засобу надати клієнту договір, правила використання спеціального платіжного засобу і тарифи банку. Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії. Кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором. Банк зобов`язаний після виконання взаємних зобов`язань або в разі розірвання чи закінчення терміну дії договору на вимогу користувача видати йому довідку про повернення спеціального платіжного засобу, крім випадків передавання його користувачу у власність, кредиту та процентів за користування ним. Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 червня 2020 року справа № 569/13606/17-ц, провадження № 61-3426св19. Письмового договору між банком та ОСОБА_1 про встановлення кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_4 від 07 грудня 2016 року (заяви на видачу кредиту, підписаної відповідачем) матеріали справи не містять. Крім того, з довідки про видачу ОСОБА_1 кредитних карток на підставі договору № б/н, вбачається, що другу картку № НОМЕР_4 відповідач отримала у грудні 2016 року, тобто більше ніж через рік, після закінчення строку дії першої картки № НОМЕР_3 (а.с. 8). За таких обставин, оскільки позивачем не надано доказів, що ОСОБА_1 мала рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» після закінчення строку дії картки НОМЕР_3 , безпідставними є посилання АТ КБ «ПриватБанк» на п. 2.2 Постанови НБУ «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» відповідно до якого (у редакції на час видачі другої картки грудень 2016 року) ідентифікація клієнта не є обов`язковою, якщо клієнт уже має рахунки в цьому банку і був раніше ідентифікований та верифікований відповідно до вимог законодавства України. Отже, обставини щодо перевипуску кредитної платіжної картки № НОМЕР_3 із видачею кредитної картки № НОМЕР_4 не встановлені, а тому колегія суддів погоджується із висновками суду про те, що кінцевий строк кредитування у справі становить до 31 жовтня 2015 року, що відповідає строку дії картки № НОМЕР_3 . Також не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду наведені у постановах від 03 жовтня 2018 року по справі № 233/2056/17, від 26 вересня 2018 року по справі № 736/509/16-ц та від 29 липня 2020 року по справі № 279/3879/16-ц, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини. Разом з цим, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, «що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності не відповідає вимогам закону». Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору». Встановлено, що оскаржуване судове рішення не містить висновків по суті спору щодо позовних вимог про стягнення процентів заявлених позивачем з посиланням на Умови і правила надання банківських послуг. Проте, за встановлених обставин справи та враховуючи, що у заяві позичальника процентна ставка та умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання не зазначені, в задоволенні позовних вимог в цій частині суду належало відмовити за безпідставністю. До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2020 року справа № 306/747/18, провадження № 61-14815св19. При цьому, доводи АТ КБ «ПриватБанк» щодо необхідності стягнути на їх користь відсотки за обліковою ставкою НБУ за період з 03 вересня 2017 року по 03 вересня 2020 року суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 21 жовтня 2020 року (справа № 205/4177/18, провадження № 61-7904св19) від 13 травня 2021 року (справа № 359/4430/18, провадження № 61-17911св19). За таких обставин, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції частково ухвалено з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за користування кредитом з 08 лютого 2012 року по 31 грудня 2018 року у розмірі 131701,12 грн. - змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»- задовольнити частково. Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 січня 2021 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за користування кредитом з 08 лютого 2012 року по 31 грудня 2018 року у розмірі 131701,12 гривень - змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 14 червня 2021 року. Головуючий: Судді: