Постанова 4804 № 219/9855/20

Єдиний унікальний номер 219/9855/20 Номер провадження 22-ц/804/1234/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 червня 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Кішкіної І.В., суддів Азевича В.Б., Халаджи О.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу № 219/9855/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за теплову енергію за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2021 року (суддя Худіна О.О., повний текст рішення складений 01 березня 2021 року), в с т а н о в и в : 26 жовтня 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за теплову енергію, посилаючись на те, що в період з березня 2018 року по вересень 2020 року позивач здійснював постачання теплової енергії в квартиру споживача ОСОБА_1 , що зафіксовано актами про підключення/відключення опалення багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 за спірний період. Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 розташованої у зазначеному багатоквартирному будинку. ТОВ «Бахмут-Енергія» є єдиним постачальником теплової енергії для населення м. Бахмут та м. Соледар. В опалювальні періоди 2017-2018 років, 2018-2019 років, 2019-2020 років позивач здійснював подачу теплової енергії в багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 , який має окремий ввід, з подальшим розподіленням теплової енергії між споживачами з використанням внутрішньо будинкової системи опалення, в тому числі і до квартири АДРЕСА_2 . Факт користування відповідачем системою централізованого опалення підтверджується відповідними актами про підключення та відключення житлового будинку, в якому знаходиться квартира відповідача. 22 січня 2019 року за заявою відповідача представниками ТОВ «Бахмут-Енергія» було зафіксовано факт відсутності нагрівальних приладів опалення на період лютий-березень 2019 року в квартирі АДРЕСА_3 , надано строк на відновлення системи централізованого опалення у квартирі та попереджено про нарахування за теплопостачання з 01 квітня 2019 року. Просив стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за теплову енергію за період з березня 2018 року по вересень 2020 року в сумі 11532,60 грн. та понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 грн. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2021 року позов ТОВ «Бахмут-Енергія» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за теплову енергію задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бахмут-Енергія» суму боргу за теплову енергію за період з березня 2018 року по вересень 2020 року у сумі 11532,60 грн., а також судовий збір в сумі 2102 грн. З вказаним рішенням не погодилася відповідачка ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що співробітники обслуговуючої організації обрізали її квартиру від системи опалення та провели зміни стояку, однак не підключили від теплопостачання. Вона вела переписку з обслуговуючою організацією, і тільки 24 вересня 2020 року Бахмутська міська рада надала дозвіл на індивідуальне опалення. Крім того, суд вирішив питання про стягнення з неї судових витрат не взявши до уваги долучену до матеріалів справи довідку про інвалідність. Позивачем ТОВ «Бахмут-Енергія» надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 3 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини. Зважаючи на те, предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справа здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що Концесійним договором від 24 липня 2007 року (з додатками та змінами) позивач є концесіонером з правом здійснення керівництва (експлуатації) об`єкту концесії з метою задоволення громадських потреб у сфері надання послуг по теплопостачанню на території м. Бахмут, м. Соледар, Бахмустького району (а.с.20-27). Відповідно до Інформації з ДРРПННМ від 23 жовтня 2020 року квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 з 05 лютого 2018 року (а.с.7). Факт належності на праві приватної власності відповідачці квартири також підтверджується договором купівлі-продажу від 05 лютого 2018 року. Вказана квартира розташована у багатоквартирному будинку та підключена до об`єднаної системи централізованого опалення. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що деякий час у квартирі відповідача були відсутні батареї, однак це не є доказом відключення її квартири від мережі централізованого теплопостачання та доказом ненадання їй послуг з постачання тепла. Єдиною законною підставою для відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Проте матеріали справи не містять відповідної проектної документації, яка б засвідчувала факт відключення квартири відповідача у спірний період від мережі централізованого теплопостачання та доказів ненадання йому послуг з постачання тепла. Апеляційний суд погоджується з висновками суду з наступних підстав. Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Пунктом першим частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено обов`язок споживача оплатити надані послуги. Наведеними положеннями законів передбачено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги щодо фактичного неотримання послуг, які надає позивач, через відключення від системи опалення квартири відповідачки колегія суддів не приймає з огляду на таке. У відповідях наданих позивачем на письмові звернення відповідача від 12 вересня 2018 року та 12 грудня 2018 року зазначено, що відповідачкою не надано документів, які б підтверджували факт відключення згідно з діючим законодавством, та повідомлено про необхідність поновлення системи централізованого опалення. Актом від 31 січня 2019 року, яким було зафіксовано факт відсутності нагрівальних приладів опалення, попереджено відповідача про нарахування плати з 01 квітня 2019 року. Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов`язаний за власний рахунок ремонтувати та міняти санітарно-технічні прилади і пристрої, обладнання, що вийшли з ладу з його вини; дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства щодо здійснення ремонту чи реконструкції приміщень або їх частин, не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг; своєчасно проводити підготовку житлового будинку, помешкання (в якому він проживає або належить йому на праві власності) та його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період. У відповідності з пунктом 2.1 Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 «Про затвердження Змін до Наказу Мінбуду України від 22 листопада 2005 року № 4» рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку. При цьому обов`язково враховуються технічні можливості існуючих мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання даного населеного пункту або окремого мікрорайону щодо забезпечення живлення запропонованої власником (власниками) системи теплопостачання (пункт 2.2 Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 «Про затвердження Змін до наказу Мінбуду України від 22 листопада 2005 року № 4»). Відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач має право відмовитися від надання послуг центрального опалення, постачання гарячої води і водовідведення. Відключення споживача від мереж ЦО і ГВП здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплопостачання» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення (пункт 26 Правил). Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг центрального опалення та гарячого теплопостачання орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу комісію для розгляду таких питань. Комісія після вивчення конкретних умов приймає рішення, яке оформлюється протоколом, витяг з якого надається заявникові. При позитивному рішенні комісії, заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального теплопостачання і відокремлення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання. Згідно із пунктами 2.5, 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання відключення приміщень від внутрішньо будинкових мереж виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця таких послуг та власника квартири або уповноваженої ним особи. По закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження. Після затвердження відповідного акта сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого опалення. Враховуючи, що відповідачка не виконала вимог Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, до вчинення дій щодо відключення, апеляційний суд погоджується з висновком, що вона здійснила від`єднання від мереж централізованого опалення самовільно та не дотрималася вимог щодо складання та затвердження акту про відключення її квартири від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, закріплених у пунктах 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання. Відповідно до статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Оскільки ОСОБА_1 самовільно відключила свою квартиру та не вирішила у передбаченому чинним законодавством порядку питання про надання дозволів на таке відключення, відсутні підстави для скасування нарахувань за теплову енергію. У рішенні у справі «Тудор проти Румунії» Європейський суд з прав людини вказав, що роль найвищої судової інстанції кожної держави полягає в тому, щоб вирішувати суперечності у судовій практиці. Європейський суд з прав людини дає чітку відповідь: забезпечення єдності судової практики - завдання найвищої судової установи кожної держави. І не тільки Європейський суд з прав людини, а й інші органи Ради Європи відводять саме найвищій судовій установі в державі таку важливу роль. Крім того, відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Розглядаючи аналогічні справи Верховний Суд України та Верховний Суд у своїх постановах у справах: № 6-295 цс 15 від 20 квітня 2016 року, № 6-582 цс 15 від 18 листопада 2015 року, № 915/89/16 від 02 березня 2018 року, № 529/613/17-ц від 03 жовтня 2018 року, № 361/2073/2015-ц від 14 серпня 2019 року, № 554/946/18 від 08 липня 2020 року, № 500/5362/17 від 22 липня 2020 року, № 487/955/18 від 12 березня 2021 року, прийшов до висновку, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги центрального теплопостачання. Так, зокрема в своїй постанові від 12 березня 2021 року по аналогічній справі № 487/955/18 (провадження № 61-8090св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що відповідно до частин першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Аналіз частини 2 статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 1706цс15 зазначено, що «відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення. Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада2005 року № 4 установлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади. Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому. Матеріали справи не містять доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення квартири від мереж центрального теплопостачання та ненадання йому послуг з постачання тепла. Оскільки відповідачі відключилися від централізованого опалення з порушенням порядку передбаченим законодавством, тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року в справі № 554/946/18 (провадження № 61-44416св18) зроблено висновок, що «єдиною законною підставою для відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Інших підстав чинним законодавством України не передбачено». У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6 1192цс15 зазначено, що «підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем. Таким чином КП «Ізмаїлтеплокомуненерго» виконало свої зобов`язання щодо надання послуг централізованого опалення, а відповідач зобов`язаний оплатити надані послуги. У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, останній не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мереж теплопостачання. Отже, самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання». Враховуючи викладене та установивши, що ОСОБА_1 не дотрималася встановленої законом процедури, здійснивши самовільне відключення від мережі централізованого опалення та не надавши акт міжвідомчої комісії про надання дозволу на відключення житлового будинку в цілому від централізованого опалення, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для припинення нарахування позивачем оплати за постачання теплової енергії та про відсутність відповідної проектної документації, яка б засвідчувала факт відключення квартири відповідачки у спірний період від мережі централізованого теплопостачання. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного рішення про задоволення позову і стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оплату послуг з теплопостачання. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги щодо стягнення заборгованості за оплату послуг з теплопостачання немає. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що судом неправильно вирішено питання про розподіл судових витрат. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI. Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачкою було надано належним чином засвідчену копію довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ № 053908 від 25 липня 2018 року, відповідно до якої їй встановлена І група інвалідності безстроково. У відповідності до положень статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бахмут-Енергія» документально підтвердженні судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви, суд першої інстанції не врахував, що відповідачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» як інвалід І групи. Тому колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачки на користь позивача понесених судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2102 грн. необхідно скасувати та компенсувати вказані витрати позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2021 року в частині розподілу судових витрат - скасуванню, а в решті рішення суду першої інстанції - залишенню без змін. Як було встановлено вище, відповідач звільнений від сплати судового збору, а рішення суду по суті спору залишається без змін, відтак судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести на рахунок держави. Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2021 року в частині розподілу судових витрат скасувати. Компенсувати товариству з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 2102 (дві тисячі сто дві) грн., сплаченого судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 14 червня 2021 року. Судді І.В. Кішкіна В.Б. Азевич О.В. Халаджи