Постанова 4804 № 219/4509/20

Єдиний унікальний номер 219/4509/20 Номер провадження 22-ц/804/611/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 лютого 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Азевича В.Б., суддів: Никифоряка Л.П., Халаджи О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 219/4509/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 листопада 2020 року (суддя Фролова Н.М., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області, текст повного судового рішення складено 05 листопада 2020 року),- В С Т А Н О В И В: В травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» (далі ТОВ «Бахмут-Енергія») звернулося до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач до 05.09.2019 року був власником квартири АДРЕСА_1 . Незважаючи на постачання теплової енергії в період з жовтня 2013 року по квітень 2019 року, відповідач не здійснював її оплату, в результаті чого виникла заборгованість. Просив стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за теплову енергію за період з жовтня 2013 року по квітень 2019 року в розмірі 13 575,77 грн, а також судові витрати. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 листопада 2020 року позов ТОВ «Бахмут-Енергія» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бахмут-Енергія» заборгованість за постачання теплової енергії в розмірі 6 342,96 грн, а також судовий збір в розмірі 982,11 грн. В іншій частині позову відмовлено. ОСОБА_1 на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що він не укладав договір з позивачем про збільшення строку позовної давності, а тому її строк становить три роки, який слід враховувати при розрахунку заборгованості, тобто, на думку скаржника, розрахунок заборгованості необхідно проводити за період з 12 травня 2017 року по квітень 2019 року. Також вказує, що витяг з особистого рахунку № НОМЕР_1 не є належним доказом, оскільки він не містить інформацію щодо доказування того, що ним були виконані будь-які дії, що свідчать про визнання боргу. Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник позивача вказує, що відповідач періодично сплачував суми, які перевищують поточні платежі за постачання теплової енергії, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу за оплату теплової енергії, а тому це є підставою для переривання перебігу позовної давності. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». В частині 1 статті 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, малозначні справи. Крім того, згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Як передбачено частиною 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відповідач був власником жилого приміщення у гуртожитку в будинку АДРЕСА_2 та у ТОВ «Бахмут-Енергія», яке надає послуги з постачання теплової енергії, відкритий особовий рахунок на ім`я відповідача № 3060. З актів, складених представниками ТОВ «Бахмут-Енергія», встановлено, що протягом 2013-2019 років в будинку АДРЕСА_3 надавалися послуги з опалення. Згідно з копіями ліцензій, наданих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, ТОВ «Бахмут-Енергія» внесено 14 вересня 2012 року за № 304 до державного реєстру на право: постачання теплової енергії; транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами; виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та уставках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії). Відповідно до копії рішення чергових зборів учасників товариства № 1/2016 від 18 лютого 2016 року найменування юридичної особи ТОВ «Артемівськ-Енергія» змінене на ТОВ «Бахмут-Енергія». ТОВ «Бахмут-Енергія» є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськ-Енергія». Згідно із договором купівлі-продажу жилого приміщення у гуртожитку від 05.09.2019 року, ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила жиле приміщення у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно п.12 цього договору, сторони домовилися про те, що всі можливі заборгованості з оплати комунальних послуг за житло, що виникнуть до 05 вересня 2019 року сплачує продавець. Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог за період з жовтня 2013 року по квітень 2019 року в сумі 6 342,96 грн та відмову в задоволенні позову в сумі 7 232,81 грн. Суд також вважав, що підстави для застосування позовної давності відсутні. Однак, суд першої інстанції дійшов такого висновку внаслідок неповно з`ясованих обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права, а тому оскаржуване рішення підлягає зміні. Згідно з частиною 1, 2, 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до частини 3 статті 20 та частини 2 статті 32 Закону України № 1875-ІV від 24.06.2004 року «Про житлово-комунальні послуги», який діяв на час виникнення спірних правовідносин,споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Як передбачено частиною 6 статті 19 та частиною 5 статті 25 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку. Відповідно до абзацу 9 пункту 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), централізоване опалення це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України № 1875-ІV від 24.06.2004 року «Про житлово-комунальні послуги», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. За частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку по сплаті за фактично отриману теплову енергію, за ним утворилась заборгованість. Проте, колегія суддів не погоджується з розміром стягнення заборгованості за поставлену і спожиту теплову енергію, яка була визначена судом першої інстанції без врахування заяви відповідача про застосування строку позовної давності. За статтями 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Також, згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. За приписами статті 253 цього ж Кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому згідно із частиною першою статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Для спірних відносин застосовуються загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України). Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки відповідач за період з жовтня 2013 року по травень 2017 року вносив оплату за послуги з теплопостачання, що свідчить про те, що відповідач, частково сплативши заборгованість за послуги з теплопостачання, перервав позовну давність. З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «Бахмут-Енергія» звернулося до суду з позовом 12 травня 2020 року. Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач подав заяву про застосування позовної давності. Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16. У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою». В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що «з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта». Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити, чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16. З поданих сторонами доказів випливає, що відповідач в період з травня 2017 року по квітень 2019 року не вчиняв жодних дій, які б свідчили про визнання ним заборгованості за теплову енергію, яка нараховувалася з жовтня 2013 року до квітня 2019 року включно. А тому суд першої інстанції безпідставно відмови відповідачу в застосуванні позовної давності. Так, з наданого позивачем витягу з особистого рахунку № НОМЕР_1 встановлено, що в період з травня 2017 року до квітня 2019 року за надану теплову енергію відповідачу всього нараховано 9 489,66 грн. В свою чергу, за цей період відповідачем сплачено 7 787,43 грн. Тобто, заборгованість за теплову енергію становить 1 702,23 грн. За таких обставин, враховуючи вищезазначене та те, що позивач звернувся до суду з позовом 12 травня 2017 року, а відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції просив застосувати позовну давність, зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бахмут-Енерія» підлягає стягненню заборгованість за поставлену і спожиту теплову енергію за період з травня 2017 року до квітня 2019 року, яка складає 1 702,23 грн. Отже, рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшивши розмір заборгованості з 6 342,96 грн до 1 702,23 грн. Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 263,56 грн. Згідно із частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 3 153,00 грн. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, з позивача на користь відповідача підлягає частковому відшкодуванню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 077,82 грн, а з врахуванням необхідності стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 263,56 грн, відповідачеві з позивача підлягає відшкодуванню різниця зазначеного судового збору в сумі 814,26 грн. За пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 368, 369, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 листопада 2020 року змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» заборгованість за спожиті послуги з теплопостачання за період з травня 2017 року по квітень 2019 року в розмірі 1 702 (одна тисяча сімсот дві) гривні 23 копійки. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності «Бахмут-Енергія» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 814 (вісімсот чотирнадцять) гривень 26 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: В.Б. Азевич Л.П. Никифоряк О.В. Халаджи