Постанова 4872 № 916/3062/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3062/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Колоколова С.І. суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф. секретар судового засідання: Глущенко Т.А. за участю представників сторін: від позивача - Білоконь Н.О., посвідчення № НОД000191 від 17.05.2017; наказ про призначення № 602-к від 05.12.2016; наказ про внесення змін до Положень № 79 від 02.04.2020; довіреність № 5100.8-14423/51.1-20 від 28.12.2020; від відповідача - Вакаренко І.В., посвідчення № 492 від 22.10.2020; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; від третьої особи - Воронков В.О., посвідчення адвоката України № 1423 від 31.01.2006; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1423 від 31.01.2006; ордер серія ВН № 1018060 від 19.11.2020. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2021 року повний текст якого складено та підписано „15" березня 2021р. у справі №916/3062/20 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за участю третіх осіб, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та переведення прав покупця відповідного об`єкта, - головуючий суддя - Степанова Л.В. місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області В судовому засіданні 10.06.2021, згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови. ВСТАНОВИВ: У жовтні 2020р. Керівник Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в якому просить: - визнати недійсним договір купівлі-продажу укладений між територіальною громадою міста Одеси від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради та ОСОБА_1 щодо купівлі-продажу індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . - перевести права покупця індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що позивача, як орендаря за договором оренди №120/82 від 14.09.2012р., укладеним між сторонами у справі, було позбавлено переважного права перед іншими особами на придбання нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.03.2021 року у справі №916/3062/20 (суддя Степанова Л.В.) у позові Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до відповідача Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та переведення прав покупця відповідного об`єкта відмовлено у повному обсязі. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належного обґрунтування який зміст договору купівлі-продажу укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діяв Департамент комунальної власності та ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та які вимоги не були додержані в момент його вчинення. Крім того, договір було укладено між Одеською міською радою та ОСОБА_1 , однак позивач з позовом до Одеської міської ради не звернувся. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги позивача про переведення права покупця індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області суд виходив з того, що що умовами договору оренди не передбачено обов`язок Орендодавця попереджати Орендаря про продаж речі, переданої у найм. Крім того, судом зазначено, що у відносинах, які виникли між сторонами спору, не підлягає застосуванню норма ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України. Не погодившись з вказаним рішенням суду, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2021 у справі №916/3062/20 та задовольнити позовні вимоги ГУ ДМС України в Одеській області в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2021 у справі №916/3062/20 прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Позивач зазначає, що Департаментом комунальної власності не було дотримано вимог ч.2 ст.777 ЦК України та не повідомлено ГУ ДМС України в Одеській області про продаж майна. У зв`язку з зазначеним, позивача було позбавлено переважного права перед іншими особами на придбання нежитлових приміщень другого поверху та натресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, апелянт посилаючись на правовий висновок, якій викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 по справі №909/337/19, зазначає, що сама вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу речі сама по собі не може вважатися ефективним способом захисту порушеного перважного права наймача (орендаря) на придбання такої речі. Адже в результаті задоволення такої вимоги право такої особи захищене не буде, що змусить наймача (орендаря) звертатися до власника з пропозицією відчуження речі на тих самих умовах, що були передбачені договором купівлі продажу, якмий визнаний недійнсим, а в разі незгоди власника - до суду із новим позовом. Враховуючи вказане, ГУ ДМС України в Одеській області зверталося до суду першої інстанції з позовною вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу укладеного між територіальною громадою міста Одеси від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради та ОСОБА_1 щодо купівлі-продажу індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та переведення прав покупця відповідного об`єкта до Головного управління. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 клопотання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено Головному управлінню Державної міграційної служби України в Одеській області» строк на апеляційне оскарження; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2021 року у справі № 916/3062/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від „04" березня 2021р. у справі № 916/3062/20; призначено розгляд апеляційної скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на 10 червня 2021 року о 12:00 год. У відзиві на апеляційну скаргу Департамент комунальної власності Одеської міської ради просив апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2021 по справі №016/3062/20 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2021 по справі №916/3062/20 без змін. У судовому засіданні 10.06.2021 року представник скаржника апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі. Представники відповідача та тртьеої особи заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення. Відповідно до частин першої, четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, за адресою: АДРЕСА_1 , з 1968 року розміщувалась паспортна служба та за цей час назви цієї організації змінювались декілька разів. Так, після чергової зміни та утворення Державної міграційної служби України, 14.09.2012 між Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області (позивач, Орендар) та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (відповідач, Орендодавець) було укладено договір оренди № 120/82 (далі договір оренди) відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення другого поверху, загальною площею 174,1кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі розпорядження міського голови м. Одеси №878/01р від 14.09.2012р. під розміщення Суворовського районного відділу в м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (п.1.1. договору). Відповідно до п. 1.2 договору оренди строк дії договору оренди з 14.09.2012р. до 14.08.2015. Відповідно до п. 7.8 договору оренди у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором. 27.10.2015р. між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №1 про внесення змін до договору оренди яким сторони за взаємною згодою сторін домовились внести зміни до договору оренди, а саме: пункт 1.2 розділу 1 «Предмет договору» виклали в новій редакції: строк дії договору оренди з 27.10.2015р. до 27.09.2018р. 21.09.2018 між позивачем та відповдіачем було укладено додатковий договір №2 про внесення змін до договору оренди відповідно до якого сторони за взаємною згодою сторін домовились внести зміни до договору оренди, а саме: пункт 1.2 розділу 1 «Предмет договору» доповнено наступним змістом: продовжити термін дії цього договору на 2 роки та 11 місяців, а саме з 21.09.2018р. до 21.08.2021р. Як вказує позивач, 07.09.2020р. до ГУ ДМС України в Одеській області надійшов лист ОСОБА_1 стосовно укладення договору оренди нежитлового приміщення загальною площею 174,1кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку зі зміною власника зазначеного приміщення. Із зазначеного листа позивачу стало відомо про те, що територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діяв Департамент комунальної власності та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач також зазначає, що 07.09.2020р. надійшов лист Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 26.08.2020р. №0113/3074 стосовно необхідності укладення договору оренди нежитлового приміщення загальною площею 174,1кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку зі зміною власника зазначеного приміщення ОСОБА_1 16.09.2020р. позивач направив лист № 5100.8/9728/51.1-20 до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо надання належним чином засвідчених копій документів, що стали підставою для укладення договору купівлі-продажу між територіальною громадою Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діяв Департамент комунальної власності та ОСОБА_1 індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на 20.10.2020р. позивачем відповіді на зазначений лист отримано не було. 28.09.2020р. позивачем було направлено лист №5100.8-10188/51.1-20 Одеському міському голові Г. Труханову про те, що під час укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 , Департаментом комунальної власності не було дотримано вимог ч. 2 ст. 777 ЦК України та не повідомлено ГУ ДМС України в Одеській області про продаж майна. Як зазначає позивач, офіційне тлумачення положень частини другої статті 777 ЦК України викладено в Рішенні Конституційного Суду № 31-рп/2009 від 10.12.2009, відповідно до якого: за частиною другою статті 777 ЦК України "наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання". Зазначена норма міститься у параграфі 1 "Загальні положення про найм (оренду)" глави 58 ЦК України. Її положення поширюються на всі види орендованого майна. У законі можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (частина друга статті 759 ЦК України. Крім того, Цивільним кодексом України та іншим законом можуть встановлюватися особливості найму окремих видів майна (частина третя статті 760 ЦК України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України; актами цивільного законодавства визнаються також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Цивільному кодексу України (частина друга статті 4 ЦК України. Конституційний Суд України вважає, що інші закони, передбачені частиною третьою статті 760 ЦК України, повинні прийматися і діяти за правилами, встановленими статтею 4 ЦК України. Позивач наполягає на тому, що сферу орендних відносин, предметом яких є державне та комунальне майно, врегульовує Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019р. №157-1Х. Оскільки Закон України "Про оренду державного та комунального майна" не передбачає заборони щодо переважного права орендаря на придбання комунального майна, то на правовідносини, які виникають між наймодавцем та наймачем у разі продажу комунального майна, переданого у найм (оренду), поширюється дія норми, закріпленої у частині другій статті 777 Кодексу (435-15). Конституційний Суд України вважає, що положення частини другої статті 777 Кодексу (435-15) щодо переважного права наймача на придбання майна у разі його продажу не порушує майнових прав власників. Позивач стверджує, що Департаментом комунальної власності не було дотримано вимог ч. 2 ст. 777 ЦК України та не повідомлено позивача про продаж майна. У зв`язку з зазначеним, позивача було позбавлено переважного права перед іншими особами на придбання нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Як вказує позивач, позов про переведення прав та обов`язків, що відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) або ж зміна господарських правовідносин (абзац одинадцятий частини другої статті 20 Господарського кодексу України), застосовується для захисту переважних прав третіх осіб щодо прав на майно, яким так чи інакше розпоряджається власник (частина четверта статті 362, абзац третій частини першої статті 822 Цивільного кодексу України, тощо). Такий позов найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також найпростішим шляхом забезпечує відновлення та реалізацію відповідного переважного права. Таким чином, якщо власником предмета найму (оренди) порушено передбачене частиною другою статті 777 Цивільного кодексу України переважне право наймача (орендаря) на придбання переданої у найм (оренду) речі, належним способом захисту відповідного переважного права наймача (орендаря) буде позов про переведення на останнього прав та обов`язків покупця відповідної речі. Отже, до спірних правовідносин щодо захисту передбаченого частиною другою статті 777 Цивільного кодексу України переважного права наймача (орендаря) на придбання предмета найму (оренди) за аналогією закону підлягають застосуванню положення частини другою статті 777 цього Кодексу, яка регулює подібні правовідносини, а саме визначає порядок захисту переважного права наймача на придбання майна при її відчуженні власником. Звідси для захисту переважного права наймача (орендаря), який належним чином виконує свої обов`язки відповідно до умов договору та закону, у разі продажу речі, переданої у найм (оренду), належним способом захисту є переведення на наймача (орендаря) прав та обов`язків покупця відповідної речі. Позивач вважає, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу речі сама по собі не може вважатися ефективним способом захисту порушеного переважного права наймача (орендаря) на придбання такої речі. Адже в результаті задоволення такої вимоги право такої особи захищене не буде, що змусить наймача (орендаря) звертатися до власника з пропозицією відчуження речі на тих самих умовах, що були передбачені договором купівлі-продажу, який визнаний недійсним, а в разі незгоди власника - до суду із новим позовом. Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а саме визнати недійсним договір купівлі-продажу укладений між територіальною громадою міста Одеси від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради та ОСОБА_1 щодо купівлі-продажу індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та перевести права покупця індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування підстав визнання недійсним договору купівлі-продажу позивач посилається на ст.203 та ч.1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України та зазначає, що позивач звертається до суду з позовною вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діяв Департамент комунальної власності та ОСОБА_1 щодо купівлі-продажу індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та переведення прав покупця відповідного об`єкта до Головного управління. Частинами першою, другою статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нормами ч.ч.2,3 ст. 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 Цивільного кодексу України). В силу приписів ч.1,3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо прийняття рішень про відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації. Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до якої органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Як встановлено місцевим господарським судом, об`єкт оренди, а саме нежиле приміщення другого поверху, загальною площею 174,1кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності. Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлено, що даним Закон регулюються правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим. Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного і - комунального майна» ініціювати приватизацію об`єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб`єкти управління об`єктами державної і комунальної власності або покупці. Частиною 4 статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об`єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об`єкта комунальної власності. Частиною 8 статті 15 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що продаж об`єктів на аукціоні, крім аукціону за методом покрокового зниження стартової ціни та подальшого подання цінових пропозицій, здійснюється за наявності не менше двох учасників аукціону та вважається таким, що відбувся, у разі здійснення на аукціоні не менше одного кроку аукціону на підвищення стартової ціни. У разі якщо для участі в аукціоні подано заяву на участь в аукціоні від одного покупця, аукціон визнається таким, що не відбувся, а орган приватизації приймає рішення про приватизацію зазначеного об`єкта шляхом викупу безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, не нижче стартової ціни. Правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна» відповідно до частини 4 статті 25 якої приватизація переданого в оренду державного та комунального майна здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством України. З вищевикладеного вбачається, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради як Орендодавцем спірного приміщення та органом приватизації територіальної громади м. Одеси в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» та «Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 10 травня 2018 р. № 432, проведено процедуру приватизації нежитлових приміщень другого поверху та антресолі загальною площею 174,1кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Статтею 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» рішення про приватизацію об`єкта, який включено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, приймається державними органами приватизації шляхом видання наказу, але не пізніше 30 днів з дня включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, за винятком випадку, передбаченого частиною другою цієї статті. 28.04.2020р. відбулось засідання аукціонної комісії з продажу об`єктів комунальної власності на якому було вирішено затвердити умови продажу об`єктів комунальної власності, до яких в тому числі відносились нежитлові приміщення другого поверху та антресолі загальною площею 174,1кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення комісії оформлено Протоколом №2 від 28.04.2020р., затвердженого наказом першого заступника директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 29.04.2020р. №326. У додатку №2 «Інформація Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про проведення електронного аукціону з продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси» до протоколу засідання аукціонної комісії від 28.04.2020р. п. 2 визначено умови продажу об`єктів, до яких зокрема входить збереження орендаря на термін дії договору оренди щодо об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості про наявність договору оренди, строк його дії та орендну плату зазначаються у загальному описі аукціону, проведеному за допомогою офіційно акредитованого електронного майданчика Українська універсальна біржа, данні відомості доступні за посиланням: https://sale.uub.com.ua/auction/UA-PS-2020-05-06-000015- 3/., де зазначено наступну інформацію: «нежитлові приміщення другого поверху та антресолі загальною площею 174,1кв.м, розташовані на другому поверсі двоповерхової нежитлової будівлі. Вхід здійснюється з двору, з парадної по сходах. Інженерні комунікації - світло, водопровід, каналізація, центральне опалення. Об`єкт перебуває в оренді Державної міграційної служби України в Одеській області. Термін дії договору оренди до 21.08.2021р.». Наказом виконуючого обов`язки директора Департаменту комунальної власності Ахмерова О.О. від 02.06.2020р. №384 «Про затвердження Протоколу про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-05-06-000015-3 з продажу об`єкта малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси - нежитлових приміщень другого поверху та антресолі загальною площею 174,1кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Від 27.05.2020р. затверджено протокол про результати електронного аукціону №UA-PS-2020-05-06-000015-3, сформованого 27.05.2020р. оператором електронного майданчика, підписом на якому громадянка ОСОБА_1 прийняла згоду на приватизацію нею як учасником, об`єкта аукціону, шляхом його викупу. Наказом виконуючого обов`язки директора Департаменту комунальної власності Ахмерова О.О. від 02.06.2020р. № 85 прийнято рішення щодо приватизації шляхом викупу ОСОБА_1 об`єкта малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси - нежитлових приміщень другого поверху та антресолі загальною площею 174,1кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною, запропонованою вищевказаним учасником; затверджено ціну продажу шляхом викупу об`єкта малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси - нежитлових приміщень другого поверху та антресолі загальною площею 174,1кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 1467001,00грн. з урахуванням ПДВ; надано доручення відділу договірної та правової роботи юридичного управління Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підготувати проект договору купівлі-продажу об`єкта, та забезпечити укладання договору купівлі-продажу. Наказом першого заступника директора Департаменту комунальної власності Ахмерова О.О. від 29.04.2020р. №326 «Про затвердження умов і дати проведення аукціону з продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, зазначених у протоколі №2 від 28.04.2020р. засідання аукціонної комісії з продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси» затверджено умови та дату проведення. Частина 1 ст.1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» містить визначення відповідно до яких: аукціон - спосіб продажу об`єкта приватизації, за яким власником об`єкта приватизації стає покупець, що в ході торгів запропонував за нього найвищу ціну; викуп - спосіб продажу об`єкта приватизації одному покупцю. 25.06.2020р. між Територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені якого діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 25.06.2020р. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належного обґрунтування який зміст договору купівлі-продажу укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діяв Департамент комунальної власності та ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та які вимоги не були додержані в момент його вчинення. Щодо позовних вимог про переведення права покупця індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Департаментом комунальної власності не було дотримано вимог ч. 2 ст. 777 ЦК України якою встановлено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання та не повідомлено позивача про продаж майна у зв`язку чим позивача було позбавлено переважного права перед іншими особами на придбання нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Частиною 1 статті 15 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що об`єкти малої приватизації продаються виключно на електронних аукціонах. У той же час, ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено перелік суб`єктів, які не можуть бути покупцями, до даного переліку серед іншого віднесено органи державної влади. В той же час, частиною 2 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено перлік суб`єктів, які не можуть бути покупцями, до даного переліку серед іншого віднесено органи державниї влади. Згідно з інформацією, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи 37811384) за своєю організаційно правовою формою є органом державної влади, що виключає можливість позивачу, як органу державної влади, бути покупцем комунальної власності, а саме: нежитлових приміщень другого поверху та антресолі загальною площею 174,1кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та також виключає можливість застосування до правовідносин що виникли норми ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України, відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання. З урахуванням тієї обставини, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, жодним нормативно-правовим актом яким врегульовано порядок та умови приватизації, передачу в оренду комунального майна на Департамент (як орган приватизації), який діє в інтересах територіальної громади м. Одеси в особі не покладено обов`язок, особисто сповістити Орендаря про приватизацію об`єкта оренди. Такого обов`язку не закріплено, зокрема через те що відповідно до частини 3 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради. Як вже зазначалось вище, рішення Одеської міської ради від 11.12.2019р. № 5479-VІІ «Про схвалення Переліку об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, які підлягають приватизації у 2020 році, та приватизацію цих об`єктів» було розміщено на офіційному веб-сайті Одеської міської ради: https://omr.gov.ua/ua/acts/council/177612/7print 11.12.2019р. Крім того, умовами договору оренди не передбачено обов`язок Орендодавця попереджати Орендаря про продаж речі, переданої у найм. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що у відносинах, які виникли між сторонами спору, не підлягає застосуванню норма ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України, оскільки спірні відносини врегульовані спеціальними нормами права, які містяться в Законі України «Про приватизацію державного і комунального майна», Законі України «Про оренду державного і комунального майна», та містять обмеження, які виключають виникнення у позивача прав покупця. Таким чином, враховуючи встановлені у даній справі обставини, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо безпідставності та необґрунтованості позовних вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу укладеного між територіальною громадою міста Одеси від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради та ОСОБА_1 щодо купівлі-продажу індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень другого поверху та антресолі, загальною площею 174,1кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та переведення прав покупця відповідного об`єкта. Посилання апелянта на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 23.06.2020 року по справі №909/337/19 щодо захисту передбаченого ч.2 ст. 777 Цивільного кодексу України до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки у вказаній постанові судом не надавалась оцінка правовідносинам пов`язаних з приватизацією державного та комунального майна, наймачем якого є орган державної влади. Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не приймаються судом до уваги, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті. З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги. Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін. Відповідно до п.«в» ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. В даному випадку витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги), покладаються на скаржника, оскільки доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2021р. у справі №916/3062/20 залишити без змін. Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 14.06.2021р. Головуючий суддя С.І. Колоколов Суддя Г.П. Разюк Суддя Я.Ф.Савицький