Постанова 4809 № 405/563/20

ПОСТАНОВА іменем України 01 червня 2021 року м. Кропивницький справа № 405/563/20 провадження № 22-ц/4809/827/21 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Письменного О.А. за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 21 грудня 2020 року у складі судді Драного В.В., В С Т А Н О В И В : У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі по тексту - АТ «УкрСиббанк») про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів. В обґрунтування заявленого позову посилався на те, що у січні 2008 року між сторонами були укладені вказані договори, відповідно до яких відповідач (банк) надав позивачу (позичальнику) кредитні кошти в іноземній валюті у розмірі 42819 доларів США, а позивач повинен повернути їх у строк до 29 січня 2038 року, та на забезпечення позивачем виконання вказаного зобов`язання (іпотекодавець) передав в іпотеку відповідачу (іпотекодержателю) житловий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Однак, під час укладання кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників істотних умов договору, чим фактично ввів в оману позичальника щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту. При цьому, експертом під час проведення економічної експертизи спірного кредитного договору встановлено недотримання банком вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року №168 та Закону України «Про захист прав споживачів». На думку позивача умови кредитного договору суперечать принципу добросовісності, що є підставою для визнання такого договору недійсним. Також, оскільки спірний іпотечний договір є похідним від кредитного, він також підлягає визнанню недійсним. Посилаючись на зазначені обставини просив суд визнати договір про надання споживчого кредиту 00 від 30 січня 2008 року №112909850 та іпотечного договору від 31 січня 2008 року недійсними. Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 21 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення його позову у повному обсязі. АТ «УкрСиббанк» направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 21 грудня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права. У судовому засіданні апеляційного суду Коваленко Н.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримала доводи поданої апеляційної скарги, просила її задовольнити. Відповідач у судове засідання свого представника не направив. Про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. Колегія суддів постановила ухвалу про слухання справи у відсутності представника відповідача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 30 січня 2008 року між ОСОБА_1 (позичальником) та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладено договір про надання споживчого кредиту №11290985000, за умовами якого банк надав позичальникові кредит у розмірі 42819,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 216235,95 грн, на строк по 29.01.2038, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредитні кошти, сплатити плату за користування кредитом у розмірі 12.9 % річних (п.п.1.1., 1.2.2., 1.3.1) (а.с.7-21). У забезпечення виконання боргових зобов`язань за вказаним кредитним договором 31 січня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Писаковською О.І., зареєстрований в реєстрі за №125, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22-24). Згідно з пунктом 7.5 договору про надання споживчого кредиту від 30 січня 2008 року №11290985000 підписанням цього договору позичальник підтверджує те, що на дату укладання договору є клієнтом банку, ознайомлений з тарифами по розрахунково-касовому обслуговуванню та тарифами банку, що викладені у додатку №3 до договору. Відповідно до пункту 7.8 кредитного договору строк дії даного договору встановлюється з дати його укладення до повного повернення банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення плати за кредит і неустойки. Пунктом 7.13 кредитного договору сторони домовились вважати, що уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов`язки за цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього договору, та що всі умови даного договору їй цілком зрозумілі та позичальник вважає їх справедливими по відношенню до неї, а також, що перед укладанням цього договору отримала від банку Інформаційний лист згідно з вимогами законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, судом першої інстанції встановлено, що кредитний договір містить такі умови: мету надання кредиту; форми його забезпечення; розмір процентів за користування кредитом; суму кредиту, строк, на який надається кредит; детальний розпис загальної вартості платежів за договором, що включає в себе суми платежів із повернення кредиту, процентів, комісійних винагород, інших супутніх платежів, включаючи кількість платежів, їх частоту і обсяги та розрахунок сукупної вартості кредиту і реальної процентної ставки; можливість дострокового повернення кредиту та його умови. Згідно з пунктом 1.1. договору зазначено, що позичальник, укладаючи цей договір, усвідомлює можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів та їх використанні за цільовим призначенням згідно з умовами даного договору, внаслідок чого може виникнути потреба у доплаті позичальником за рахунок власних коштів повної вартості продукції (товару/робіт/послуг), яку останній придбаває за рахунок кредитних коштів банку. Із загальних умов укладеного між сторонами договору про надання споживчого кредиту від 30 січня 2008 року №11290985000 убачається, що сторонами досягнуто домовленості щодо істотних умов кредитного договору, зокрема, суми кредиту, дати видачі кредиту, річної відсоткової ставки, сплати усіх платежів за кредитним договором, умов повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядку їх сплати, порядку зміни та припинення дії договору, відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання умов договору, умов забезпечення кредиту. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що при укладенні спірного кредитного договору йому не була надана інформація, яка б не давала можливості у повній мірі усвідомлювати, який договір він укладає та на яких умовах, або що умови оспорюваного кредитного договору є несправедливими, тобто такими, що призводять до істотного дисбалансу прав та інтересів сторін, тому правові підстави для задоволення позову відсутні. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого. Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною першою статті 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 29.04.2014 у справі №3-11гс14 та від 11.01.2020 у справі №761/22687/17. За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, на час спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Отже, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених ст.230 ЦК України та ст.ст.11,19 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач, в силу положення ч.1 ст.81 ЦПК України, зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог. Як убачається з письмових доказів по справі під час укладення оспорюваного договору споживчого кредиту від 30 січня 2008 року №11290985000 сторони в порядку статті 638 ЦК України узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними. Зокрема, ОСОБА_1 погодився з метою його використання та встановленими умовами, отриманням кредиту саме в доларах США, а не в національній валюті України, протягом тривалого часу не звертався до банку з приводу роз`яснень положень договору чи надання іншої інформації з приводу виконання зобов`язань, не заявляв жодних претензій з приводу того, що йому незрозумілі умови кредитного договору. Спірний кредитний договір містить мету надання кредиту, форми його забезпечення, розмір процентів за користування кредитом, суму кредиту, строк, на який надається кредит, детальний розпис загальної вартості платежів за договором, що включає в себе суми платежів із повернення кредиту, процентів, комісійних винагород, інших супутніх платежів, включаючи кількість платежів, їх частоту і обсяги та розрахунок сукупної вартості кредиту і реальної процентної ставки, можливість дострокового повернення кредиту та його умови. Уся інформація щодо істотних умов кредиту міститься в тексті підписаного сторонами договору, дана інформація є чіткою та зрозумілою. Крім того, сукупна вартість кредиту та реальна процентна ставка із зазначенням сум щомісячних платежів з повернення кредиту, процентів, комісійних винагород визначені додатками до кредитного договору. Апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 , що банк в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надав інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, є необґрунтованими, оскільки коливання іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими, оскільки зазначене стосується обох сторін договору. Згідно з наданим позивачем висновку експерта від 20 грудня.2018 року №13/1, складеного за результатами судово-економічної експертизи у цивільній справі № 405/6356/16-ц відповідачем при оформленні спірного кредитного договору не дотримано вимоги Правил надання банком України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 та Закону України «Про захист прав споживачів», а при оформленні іпотечного договору - Закону України «Про заставу». Так, на дослідження експерту, серед іншого, було надано копію кредитного договору № 11290985000 від 30.01.2008 року з додатком та іпотечний договір від 31.01.2008 року. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно оцінено висновок від 20 грудня 2018 року №13/1, який не спростовує обізнаність та згоду позивача з усіма умовами надання кредиту банком, у тому числі, і з сукупною вартістю кредиту у вигляді реальної відсоткової ставки за кредитним договором та сукупної вартості кредиту у вигляді абсолютного здороження кредиту. Зокрема, зазначений висновок експерта про недотримання банком вимог закону щодо надання позичальнику інформації про умови кредитування за спірним кредитним договором ґрунтується лише на наданих експерту на дослідження документах, серед яких був наявний лише один додаток до кредитного договору, а сама експертиза була проведена в рамках іншої цивільної справи. Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними у відповідності до ст.ст.203, 215 ЦК України. Крім того, оскільки відмовлено в позові з підстав його необґрунтованості, порушення прав позивача не доведено, судом першої інстанції правильно зазначено, що заява представника відповідача про застосування до заявлених позовних вимог положень ст.261 ЦК України та відмови в позові у зв`язку зі спливом позовної давності задоволенню не підлягає. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення обґрунтувань заявлених вимог, які вказані у позовній заяві позивача, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 21 грудня 2020 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року. Головуючий суддя О.І. Чельник Судді C.М. Єгорова О.А. Письменний