Постанова 4874 № 906/1318/19 (295/16026/18)

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2021 року Справа № 906/1318/19 (295/16026/18) Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І. секретар судового засідання Кушнірук Р.В. за участю представників сторін: від позивача: не з`явився від відповідача: не з`явився від третьої особи: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 15.04.21р. суддею Кострицею О.О. о 11:10 год. у м.Житомирі, повний текст складено 19.04.21р. у справі № 906/1318/19 (295/16026/18) за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про стягнення заробітку, втраченого внаслідок каліцтва з урахуванням втрати ступеню професійної працездатності (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 09.11.2020р.) в межах справи №906/1318/19 за заявами Виробничо-комерційної фірми "Урарту" та Приватного підприємства "Автомагістраль" до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про банкрутство ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.04.2021р. у справі №906/1318/19(295/16026/18) позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Автомобільні дороги України" задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 129 718,13грн. заробітку, втраченого внаслідок каліцтва з урахуванням втрати ступеню професійної працездатності. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Автомобільні дороги України" в дохід Державного бюджету України 1945,74грн. судового збору. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 548481,25грн.. Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне: - вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства; - покликається на те, що у зв`язку з погіршенням стану здоров`я після дорожньо-транспортної пригоди, втратою професійної працездатності внаслідок каліцтва отриманого з вини особи, яка на час заподіяння травми знаходилась у трудових відносинах з відповідачем, скаржник змушений був звільнитися з роботи. Медико-соціальною експертною комісією було встановлено третю групу інвалідності яка не змінена до цього часу. В усіх довідках до актів огляду МСЕК зазначено, що скаржнику протипоказана важка фізична праця та тривала хода (перебування на ногах). Вважає, що скаржник має право на відшкодування втраченого заробітку внаслідок каліцтва з урахуванням втрати ступеню професійної працездатності у відповідності до приписів ст.ст.1195, 1196 ЦК України за увесь період із дня отримання травми (із 02.08.2013р.) по цей час. Тому, скаржник звернувся за захистом своїх порушених прав у Богунський районний суд м.Житомира із позовною заявою про стягнення із відповідача 548481,25грн. втраченого заробітку з моменту отримання травми до часу звернення до суду із позовом; - вказує, що відповідно до висновку експерта від 26.11.2019р. №93 станом на листопад 2019р. у скаржника мають місце післятравматичні атрофічні рубці лівої підколінної ямки та гомілки із вираженою контрактурою лівого колінного суглобу, хронічні артеріальна та венозна недостатність другого ступеню лівої нижньої кінцівки, нейропатія (ураження нерву) велико - та малогомілкового нервів на рівні підколінної ямки з вираженим парезом стопи (слабкість м`язів гомілки та стопи) виражене порушення функції ходи із больовим синдромом. У вказаному висновку також однозначно вказано, що відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України №420 від 05.06.2012р. та "Критеріїв встановлення ступеню стійкої втрати професійної працездатності у відсотках" за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 02.08.2013р., та отриманої травми лівої нижньої кінцівки, ступінь втрати скаржником професійної працездатності становить 45%. Отже, на думку скаржника, суд вірно визначив підстави та предмет позову та аргументовано здійснив розрахунок, виходячи із п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати для обчислення розміру втраченого заробітку. Разом із тим скаржник вважає, що здійснивши цей розрахунок, суд неправильно визначив період за яким розрахунок розміру стягнення мав бути здійсненим, що призвело до неправильного визначення розміру стягнення; - вказує на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновки судово-медичної експертизи, наявні у справі довідки до актів огляду МСЕК, численні виписні епікризи та іншу медичну документацію із яких видно, що з моменту отримання травми до цього часу працездатність скаржника не відновилась і група інвалідності мені постійно підтверджується висновками МСЕК. Отже, наявне у скаржника каліцтво та втрата працездатності мають стійкі ознаки визначені компетентними медичними установами. Ці ознаки встановлені висновками судово-медичної експертизи від 26.11.2019р. №93 у якій зазначено, що за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 02.08.2013р., та отриманої травми лівої нижньої кінцівки, ступінь втрати скаржником професійної працездатності становить 45%. У сукупності із наявною у скаржника третьою групою інвалідності за увесь період із моменту отримання травми, висновки суду стосовно того, що професійну працездатність скаржник втратив лише з отриманням висновку СМЕ №93 - тобто 26.11.2019р., не відповідають фактичним обставинам справи та наданим доказам; - зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що скаржник отримав травму не під час виконання своїх трудових обов`язків, а перебуваючи у відпустці і травма є побутовою. Тому МСЕК при визначені скаржнику третьої групи інвалідності не в праві встановлювати втрату професійної працездатності та не зазначала на відсоток втрати професійної працездатності у довідках до акту огляду МСЕК. Разом із тим, внаслідок отриманої травми скаржник не зміг працювати за спеціальністю - тобто втратив професійну працездатність. Втрата професійної працездатності за висновком компетентної судово-медичної експертизи №93 пов`язана із отриманням скаржником травми під час ДТП, а не із наслідками погіршення чи покращення стану здоров`я після отримання травми. Отже, до спірних правовідносин суд неправильно застосував таку норму матеріального права як Постанову КМУ №1317 від 03.12.2009р.; - вказує на те, що у мотивувальній частині рішення суд невірно здійснив системний аналіз норм цивільного законодавства та прийшов до помилкового висновку про те, що у період із 02.08.2013р. по 26.11.2019р. втрати працездатності у скаржника не було; - також, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що після отримання травми скаржник був госпіталізований, тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні, до встановлення уперше групи інвалідності був непрацездатним, що підтверджується листком непрацездатності. Суд не звернув уваги, що усі діагнози які встановлювалися мені при черговому переогляді МСЕК, діагноз який існував станом на 26.11.2019р. та існує на цей час ідентичні та обмежують скаржника у тривалому перебуванні на ногах. При складанні підсумків судово-медичної експертизи №93 від 26.11.2019р. експертна комісія керувалась приписами Наказу Міністертсва охорони здоров`я України №420 від 05.06.2012р. та "Критерію встановлення ступеню стійкої втрати професійної працездатності у відсотках". На це прямо зазначено у підсумках експертів. Разом із тим, суд першої інстанції на це уваги не звернув, а здійснив власний підсумок, яким визначив, що стійкі наслідки ДТП можуть формуватися протягом тривалого часу, а доказів втрати працездатності до 26.11.2019р. позивачем, на думку суду, не надано. Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №906/1318/19(295/16026/18)/2902/21 від 06.05.2021р. матеріали справи №906/1318/19(295/16026/18) витребувано з Господарського суду Житомирської області. 18.05.2021р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №906/1318/19(295/16026/18). Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.04.21р. у справі №906/1318/19 (295/16026/18) та призначено справу №906/1318/19 (295/16026/18) до розгляду на 08.06.2021р. об 15:00год., тощо. 08.06.2021р. на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява від 01.06.2021р., в якій просить розгялд справи провести за його відсутності. Також, вказав, що апеляційну скаргу підтримує у повному обсязі та просить її задовольнити. Учасники у справі були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, учасники у справі наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання 08.06.2021р. не з`явилися, своїх повноважних представників не направили. Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності учасників у справі. Учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 звернувся до Богунського районного суду м.Житомира з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заробітку, втраченого внаслідок каліцтва з урахуванням втрати ступеню професійної працездатності на суму 423934,00грн. (а.с.1-47, т.1). Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_1 посилається на те, що 02.08.2013р. близько 10:10 год. у м.Бердичів він рухався на велосипеді та на перехресті вул.Житомирська - Шолом Алейхема був збитий автомобілем КРАЗ 6510 реєстр. № НОМЕР_1 , зареєстрованим за відповідачем, під керуванням водія ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) На час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України". Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17.11.2014р. у справі №274/3322/14-к водія ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України у зв`язку із зміною обстановки. ОСОБА_1 станом на дату дорожньо-транспортної пригоди працював оператором котельні Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Груп". Разом з тим, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я після дорожньо-транспортної пригоди, втратою професійної працездатності внаслідок каліцтва, отриманого з вини особи, яка на час заподіяння травми знаходилась у трудових відносинах з відповідачем, ОСОБА_1 звільнився з роботи. Медико-соціальною експертною комісією встановлено ОСОБА_1 третю групу інвалідності. З огляду на викладене, посилаючись на положення ст.ст.1195, 1196 Цивільного кодексу України, ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення з відповідача заробітку, втраченого внаслідок каліцтва з урахуванням втрати ступеню професійної працездатності. Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 30.11.2018р. у справі №295/16026/18 відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 (а.с.49-50, т.1). 27.12.2018р. до Богунського районного суду м.Житомир надійшов відзив ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на позовну заяву з додатками (а.с.57-63,т.1). Заперечуючи щодо задоволення позову, відповідачем зазначено, що ОСОБА_1 не втратив професійної працездатності у результаті дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, обов`язок відшкодувати потерпілому шкоду покладається на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (до утворення Фонду соціального страхування України). У випадку, якщо сума страхових виплат не покриває завданої шкоди у повному обсязі, страхувальник (потерпілий) має право вимагати відшкодування шкоди в частці, якої не вистачає, в заподіювача шкоди або особи, яка несе відповідальність за це завдання. Таким чином, позивач має право вимагати від відповідача відшкодування шкоди за наявності двох умов, а саме: втрати заробітку внаслідок втрати чи зменшення його професійної працездатності та непокриття втраченого заробітку органами страхування. 11.04.2019р. до Богунського районного суду м.Житомира надійшло клопотання представника позивача від 11.04.2019р. про призначення комісійної судово-експертної експертизи для встановлення ступеню втрати професійної працездатності (а.с.81-83, т.1). 11.04.2019р. до Богунського районного суду м.Житомира надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи документів (а.с.84-87, т.1). Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 03.06.2019р. витребувано з Бердичівського міського центру зайнятості інформацію (а.с.114-115, т.1). Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 25.07.2019р. призначено по справі комісійну судово-медичну експертизу, виконання якої доручено Обласному бюро судово-медичної експертизи Житомирської обласної ради; на вирішення експертів поставлено наступні питання: чи втратив ОСОБА_1 професійну працездатність внаслідок травми отриманої ним при ДТП, що сталася 02.08.2013р. близько 10год. 10хв. в м.Бердичів на перехресті вул.Житомирська-Шолом Алейхема за участю автомобіля КРАЗ 6510 реєстр. №9171 ЖИС? Яка ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 у відсотках внаслідок травми отриманої ним при ДТП, що сталася 02.08.2013р. близько 10 год. 10 хв. в м.Бердичів на перехресті вул. Житомирська-Шолом Алейхема за участю автомобіля КРАЗ 6510 реєстр. №9171 ЖИС? (а.с.121, т.1). 19.12.2019р. до Богунського районного суду м.Житомира надійшов супровідний лист Бюро судово-медичної експертизи Житомирської обласної ради від 10.12.2019р. №6914 з доданим висновком експерта №93 за результатами комплексної судово-медичної експертизи (а.с.135-144,т.1). 18.02.2020р. до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (а.с.153-156, т.1). Обґрунтовуючи зазначену заяву, позивачем зазначено, що згідно з експертним висновком №93 ступінь втрати професійної працездатності внаслідок отриманої 02.08.2013р. травми становить 45%. За викладених обставин, враховуючи встановлену під час проведення експертизи ступінь втрати працездатності ОСОБА_1 , підлягає стягненню з відповідача за період з серпня 2013 року по лютий 2020 року 440 344,00грн.. Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 09.06.2020р. постановлено матеріали цивільної справи №295/16026/18 за позовом ОСОБА_1 передати Господарському суду Житомирської області (а.с.186, т.1). 13.08.2020р. до Господарському суду Житомирської області надійшов супровідний лист Богунського районного суду м. Житомира від 07.08.2020р. з доданою справою №295/16026/11. Ухвалою Господарському суду Житомирської області від 01.09.2020р. прийнято до свого провадження матеріали справи №295/16026/18 (з урахуванням заяви про збільшення заявлених вимог від 18.02.2020р.) за позовом ОСОБА_1 до ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення заробітку, втраченого внаслідок каліцтва з урахуванням втрати ступеню професійної працездатності у межах справи №906/1318/19 про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"; вирішено розгляд справи №295/16026/18 (з урахуванням заяви про збільшення заявлених вимог від 18.02.2020р.) здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання (а.с.8-9, т.2). 07.10.2020р. до Господарському суду Житомирської області надійшов супровідний лист Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області від 05.10.2020р. №0600-0603-7/53861 з доданими відомостями про застраховану особу - ОСОБА_1 з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) (а.с.33-35, т.2). 20.10.2020р. до Господарському суду Житомирської області надійшла заява ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 20.10.2020р. №544 про залучення до участі у справі №906/1318/19 (295/16026/180) ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (а.с.37, т.2). Ухвалою Господарському суду Житомирської області від 20.10.2020р. прийнято заяву ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 20.10.2020р. №544 та призначено її до розгляду в наступному судовому засіданні; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; відкладено підготовче засідання на 12.11.2020р. об 11:20год. (а.с.41-42,т.2). 09.11.2020 на електронну пошту та 11.11.2020р. на поштову адресу Господарського суду Житомирської області надійшла заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, у якій позивач просить стягнути із ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь позивача 548481,25грн. заробітку, втраченого внаслідок каліцтва з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності за період з 02.08.2013р. по 01.12.2020р. (а.с.48-54, т.2). Зокрема, обґрунтовуючи подану заяву, позивачем зазначено, що враховуючи встановлену у експертному висновку №93 ступінь втрати професійної працездатності внаслідок отриманої 02.08.2013р. травми у розмірі 45%, підлягає стягненню з відповідача 548 481,25грн. заробітку, втраченого внаслідок каліцтва з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності за період з 02.08.2013р. по 01.12.2020р. (а.с.51-54, т.2). 12.11.2020р. до Господарського суду Житомирської області надійшов відзив ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 11.11.2020р. №587 (а.с.55-56, т.2), у якому відповідачем повідомлено про часткове визнання позовних вимог на суму 142301,25грн.. Крім того, відповідачем зазначено, що застосування п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати при розрахунку суми втраченого заробітку є неправомірним. Також, на думку відповідача, позивачем невірно визначено період для нарахування втраченого заробітку. Так, як позивач звернувся до суду 26.11.2018р., то з вказаної дати має починатися розрахунок втраченого заробітку. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.11.2020р., зокрема, прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог від 09.11.2020р., залучено ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; продовжено строк підготовчого провадження; відкладено підготовче засідання на 08.12.2020р. об 11:20год.. 27.11.2020р. до Господарського суду Житомирської області від Бердичівського міського центру зайнятості надійшов супровідний лист вих.№1706 від 23.11.2020р. з доданою довідкою №1384 від 23.11.2020р. (а.с.71-73, т.2). 30.11.2020р. до Господарського суду Житомирської області від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив від 11.11.2020р. (а.с.76-77, т.2). Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 08.12.2020р. продовжено строк підготовчого провадження; відкладено підготовче засідання на 21.01.2021р. об 11:20год. (а.с.87-88,т.2). 16.12.2020р. до Господарського суду Житомирської області надійшов лист Акціонерного товариства "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" від 14.12.2020р. з інформацією про сплату страхового відшкодування позивачу (а.с.92-93, т.2). 21.12.2020р. до Господарського суду Житомирської області надійшов лист управління Державної міграційної служби України в Житомирській області від 14.12.2020р. за №5503/1/1801-20 з інформацією про місце реєстрації ОСОБА_2 (а.с.98-99, т.2). 14.01.2021р. від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області до суду надійшов лист від 14.01.2021р. за №10-72 з інформацією про те, що позивач на обліку в управлінні не перебуває і відповідно ніяких виплат не отримує (а.с.101, т.2). 15.01.2021р. до Господарського суду Житомирської області надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області від 13.01.2021р. за №0600-0802-7/2040 з доданою довідкою про отриману ОСОБА_1 пенсію по інвалідності за період з 22.01.2014р. по даний час (а.с.102-106, т.2). Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.01.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу №295/16026/18 за позовом ОСОБА_1 до ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення 548481,25грн заробітку, втраченого внаслідок каліцтва з урахуванням втрати ступеню професійної працездатності за період з 02.08.2013р. по 01.12.2020р. (заява про збільшення позовних вимог від 09.11.2020) до судового розгляду по суті в межах справи №906/1318/19; призначено судове засідання на 02.03.2021 (а.с.108-109, т.2). Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.03.2021р. призначено судове засідання для розгляду по суті справи № 295/16026/18 на 15.04.2021р. (а.с.110, т.2). 15.04.2021р. до Господарського суду Житомирської області надійшла заява ОСОБА_1 від 15.04.2021р. про розгляд справи без його участі. Як вже зазначалося, рішенням Господарського суд Житомирської області від 15.04.2021р. у справі №906/1318/19(295/16026/18) позов задоволено частково. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а ч.1 ст.16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися способом захисту свого права, який має відповідати встановленим законом і крім того, забезпечувати ефективний захист порушеного права. Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування. Водночас, ст.9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13). Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006р. (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом №475/97-ВР від 17.07.1997р.. Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004р., верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003р. №3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах." Суд констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. За приписами ч.2 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно з ч.ч.1-3 ст.3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 21.10.2019р. набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства. Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" втратив чинність. Згідно ч.1 ст.2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. У відповідності до п.8 ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати. Частиною 1 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. В силу приписів частини 2 вказаної статті господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.03.2020р., зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", у зв`язку з чим розгляд позовної заяви ОСОБА_1 ухвалою господарського суду від 17.08.2020 постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження у межах справи № 906/1318/19 про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України". Однак, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.01.2021р., зокрема, провадження у справі №906/1318/19 про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" було закрито. У відповідності до ч.2 ст.31 ГПК України, справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду. У разі закриття/припинення провадження в справі про банкрутство, розгляд спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство завершується їх розглядом по суті суддею, якому були передані такі справи автоматизованою системою документообігу суду, з ухваленням відповідного судового рішення, що узгоджується з принципом "незмінності складу суду", задля недопущення створення для сторін перешкод у реалізації права на судовий захист і загрози сутності гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права сторін на доступ до суду та ефективний засіб захисту упродовж розумного строку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 20.01.2021р. у справі №5017/2833/2012. Враховуючи вище викладене, а також те, що положеннями ГПК України та Кодексу України з процедур банкрутства не передбачено передачу справи, стороною якої є боржник, іншому суду після закриття провадження у справі про банкрутство, зважаючи на мету звернення позивача до суду та необхідність забезпечення поновлення можливого порушеного права позивача, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірними висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для передачі позовної заяви ОСОБА_1 іншому суду. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17.11.2014р. у справі №274/3322/14-к та рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 30.07.2015р. у справі №274/6970/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 16.09.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.03.2016р., встановлено обставини виникнення 02.08.2013р. дорожньо-транспотної пригоди. Зокрема, 02.08.2013р. ОСОБА_2 , керуючи зареєстрованим за ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" автомобілем марки "КРАЗ 6510", державний номерний знак НОМЕР_1 , на перехресті вулиць Житомирської та Шолом - Алейхема в м.Бердичеві Житомирської області, порушив вимоги пунктів 1.5, 2.3 Правил дорожнього руху України та допустив виїзд на тротуар, де здійснив зіткнення з металевою огорожею. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відокремленими частинами металевої огорожі було травмовано ОСОБА_1 , який отримав тілесні ушкодження у вигляді рани лівої підколінної ямки, шкірного некрозу, післятравматичного невриту лівого сідничного нерву, гіпостезії лівої стопи, які згідно з висновком судово-медичної експертизи від 01.10.2013р. №685 належать до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості. Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17.11.2014р. у справі №274/3322/14-к водія відповідача ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження) у зв`язку із зміною обстановки; кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 закрито. Водночас, колегія суддів відмічає, що відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у господарській справі у порядку, передбаченому ГПК України. Так, зі змісту ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17.11.2014р. у справі №274/3322/14-к судом встановлено, що ОСОБА_2 вину у вчиненні злочину визнав повністю, а порушення водієм відповідача - ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку між створенням аварійної обстановки та виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. У матеріалах справи відсутні жодні докази, що свідчать про інші обставини виникнення 02.08.2013р. дорожньо-транспортної пригоди, ніж встановлені судами у зазначених вище судових рішеннях. Згідно ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З огляду на викладене слід дійти висновку, що встановлені зазначеними вище судовими рішеннями обставини виникнення дорожньо-транспортної пригоди, порушення водієм транспортного засобу, що був зареєстрований за відповідачем, - ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України, заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, причинно-наслідкового зв`язку між створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали для ОСОБА_1 у вигляді тілесних ушкоджень, не підлягають доказуванню у даній справі. Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною 1 ст.1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Згідно ч.ч.1,2 ст.1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Також, враховуючи встановлені судами факти наявності трудових відносин між винною у дорожньо-транспортній пригоді особою - ОСОБА_2 та відповідачем, реєстрації за відповідачем транспортного засобу - джерела підвищеної небезпеки, яким було спричинено виникнення дорожньо-транспортної пригоди, завдана ОСОБА_1 шкода у разі наявності визначених законодавством підстав підлягає відшкодуванню відповідачем. У відповідності до ч.1 ст.1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. При визначенні розміру заробітку (доходу), який втратив потерпілий внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи перебуває особа на момент заподіяння їй шкоди у трудових відносинах. Якщо так, то розмір втраченого заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, якщо її немає загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати (ч.1 ст.1197 ЦК України). До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо (ч.3 ст.1197 ЦК України). Відповідно до ч.4 ст.1197 ЦК України, яка передбачає, що якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни. З огляду на викладене, шкода у вигляді втраченого заробітку (доходу) визначається з урахуванням двох факторів, а саме: а) середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я (визначення середньомісячного заробітку здійснюється за правилами ст.1197 ЦК України); б) ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. З матеріалів справи вбачається, що станом на дату дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 працював оператором котельні Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Груп", що підтверджується відомостями з трудової книги (а.с.18-20, т.2). Згідно довідки Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Груп" від 28.11.2014р. №74 розмір заробітної плати ОСОБА_1 за три останні місяці роботи, що передували ушкодженню, отримано за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, становить: у травні 2013 року - 1544,52грн.; у червні 2013 року - 2097,89грн.; у липні 2013 року - 2124,96грн. (а.с.40, т.1). Таким чином, середньомісячний заробіток позивача за три останні календарні місяця роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, становить 1992,46 грн. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Законом України "Про Державний бюджет України". Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" установлено у 2013 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1147 гривень, з 1 грудня - 1218 гривень. Оскільки середньомісячний заробіток позивача за три останні календарні місяця роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, становить 1992,46грн та є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку позивача має обчислюватися, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Враховуючи вище викладене колегія суддів вважає, що доводи відповідача про неправомірність застосування п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати при розрахунку суми втраченого заробітку обґрунтовано відхилено судом першої інстанції. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.11.2020р. у справі №227/7154/13-к та від 27.01.2021р. у справі №263/16183/18, вказано, що відповідно до пунктів 1, 11 Положення про медико-соціальну експертизу, пунктів 3, 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. №1317, Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011р. №561, встановлення МСЕК тієї чи іншої групи інвалідності внаслідок загального захворювання визначається за критеріями життєдіяльності людини, зокрема, здатністю особи до виконання трудової діяльності. Здатність до трудової діяльності - сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров`я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю. Законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, тоді як загальна працездатність - це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці МСЕК під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності - загальної) працездатності у відсотках. Отже, на підставі цих відомостей суд визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню. Згідно п.11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. №1317 міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії: а) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у процентах) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням своїх трудових обов`язків; б) встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров`я (протезування, засоби пересування, робочі пристосування, постійний догляд тощо). З огляду на викладене, належним і допустимим доказом підтвердження ступеня втрати професійної працездатності (у процентах) для застосування ст.1195 ЦК України є відповідний висновок МСЕК з визначенням відсотка втрати працездатності." Також, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.11.2019р. у справі № 2119/2-404/2011 та від 27.01.2021р. у справі №263/16183/18 вказано, що належним і допустимим доказом, що підтверджує ступінь втрати професійної або загальної працездатності (у процентах) для застосування ст.1195 ЦК України є відповідний висновок медико-соціальної експертної комісії або висновок судово-медичної експертизи з визначення ступеня втрати працездатності потерпілого. Таким чином, системний аналіз норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що для виникнення у потерпілого права на відшкодування втраченого заробітку (доходу) обов`язковою умовою є факт втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності. Як свідчать матеріали справи, після дорожнього-транспортної пригоди 28.01.2014р. ОСОБА_1 уперше було встановлено третю групу інвалідності на період з 22.01.2014р. по 01.02.2016р., про що свідчить відповідна довідка до акту огляду медико-соціальної експертної комісії №279398 серії 10ААБ (а.с.4, т.1). Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії №207916 серії 12ААБ ОСОБА_1 з 30.12.2015р. по 01.03.2018р. повторно встановлено третю групу інвалідності (а.с.5, т.1). Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії №860911 серії 12ААА ОСОБА_1 з 06.02.2018р. по 01.03.2021р. втретє встановлено третю групу інвалідності (а.с.6, т.1). У відповідності до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії №005289 серії 12ААВ ОСОБА_1 з 27.01.2021р. учетверте встановлено третю групу інвалідності (а.с.112,113, т.2). Водночас, як встановлено судом визначення проценту втрати працездатності медико-соціальною експертною комісією жодного разу не здійснювалося. При цьому, слід зазначити, що сам по собі факт встановлення групи інвалідності не пов`язаний із втратою працездатністю, оскільки особа може бути при цьому працездатною повністю або частково. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 25.07.2019р. у даній справі призначено комісійну судово-медичну експертизу, виконання якої доручено Обласному бюро судово-медичної експертизи Житомирської обласної ради; на вирішення експертів поставлено наступні питання: чи втратив ОСОБА_1 професійну працездатність внаслідок травми отриманої ним при ДТП, що сталася 02.08.2013р. близько 10год. 10хв. в м.Бердичів на перехресті вул.Житомирська-Шолом Алейхема за участю автомобіля КРАЗ 6510 реєстр. №9171 ЖИС? Яка ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 у відсотках внаслідок травми отриманої ним при ДТП, що сталася 02.08.2013р. близько 10год. 10хв. в м.Бердичів на перехресті вул.Житомирська-Шолом Алейхема за участю автомобіля КРАЗ 6510 реєстр. №9171 ЖИС? (а.с.121, т.1). Згідно висновку експерта від 26.11.2019р. №93 станом на листопад 2019р. у громадянина ОСОБА_1 мають місце післятравматичні атрофічні рубці лівої підколінної ямки та гомілки із вираженою контрактурою лівого колінного суглобу, хронічні артеріальна та венозна недостатність другого ступеню лівої нижньої кінцівки, нейропатія (ураження нерву) велико- та малогомілкового нервів на рівні підколінної ямки з вираженим парезом стопи (слабкість м`язів гомілки та стопи) виражене порушення функції ходи із больовим синдромом. У вказаному висновку також визначено, що відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України №420 від 05.06.2012р. та "Критеріїв встановлення ступеню стійкої втрати професійної працездатності у відсотках" за наслідками дорожньо - транспортної події, що сталася 02.08.2013р., та отриманої громадянином ОСОБА_1 травми лівої нижньої кінцівки, ступінь втрати професійної працездатності громадянином ОСОБА_1 становить 45% (а.с.135-139, т.1). З огляду на викладене та враховуючи те, що висновком експерта визначено, що стійка втрата професійної працездатності ОСОБА_1 сталася за наслідками дорожньо-транспортної пригоди 02.08.2013р., ступінь втрати професійної працездатності громадянином ОСОБА_1 становить 45%, а тому місцевим господарським судом вірно відхилено доводи відповідача про відсутність втрати професійної працездатності. Водночас, слід зазначити, що стійкі наслідки дорожньо-транспортної пригоди можуть формуватися протягом тривалого часу. Лише 26.11.2019р. вперше було визначено ступінь втрати професійної працездатності громадянином ОСОБА_1 , який становить 45%. Докази наявності втрати професійної працездатності громадянином ОСОБА_1 , визначення ступеню стійкої втрати професійної працездатності у відсотках до вказаної дати, позивачем до суду не надано. Отже, всупереч доводам позивача лише з 26.11.2019р., а не з дати дорожньо-транспортної пригоди - 02.08.2013р., ОСОБА_1 набув право на відшкодування заробітку, втраченого внаслідок каліцтва з урахуванням втрати ступеню професійної працездатності. У зв`язку з викладеним, доводи відповідача, що дата звернення до суду з позовною заявою є датою початку розрахунку заробітку, втраченого внаслідок каліцтва з урахуванням втрати ступеню професійної працездатності, відхиляються судом. З огляду на викладене, ураховуючи заявлені позивачем вимоги, розмір втраченого заробітку ОСОБА_1 слід вираховувати, виходячи з 45% п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати за період з 26.11.2019р. по 01.12.2020р.. Згідно ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 гривні. Відповідно до ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 гривні, з 1 вересня - 5000 гривень. З урахуванням установлених розмірів мінімальної заробітної плати на 2019р. та 2020р., визначеного у результаті проведення судової експертизи розміру ступеню втрати професійної працездатності, загальний розмір заробітку ОСОБА_1 , втраченого внаслідок каліцтва, за період з 26.11.2019р. по 01.12.2020р. становить 129 718,13грн.: - з 26.11.2019р. по 30.11.2019р. - 1564,88грн. (4173,00грн х 5 х 0,45 / 30 днів х 5 днів); - з 01.12.2019р. по 31.12.2019р. - 9389,25грн. (4173,00грн х 5 х 0,45); - з 01.01.2020р. по 31.08.2020р. - 85 014,00грн. (4723,00грн. х 5 х 0,45 х 8 місяців); - з 01.09.2020р. по 30.11.2020р. - 33 750,00грн. (5000,00грн. х 5 х 0,45 х 3 місяці). При цьому, покликання відповідача на те, що позивач має право вимагати від відповідача відшкодування шкоди у разі не покриття втраченого заробітку органами страхування, обґрунтовано відхилено місцевим господарським судом з огляду на те, що вказані доводи суперечать положенням ЦК України. Крім того, як убачається з матеріалів справи, позивач виплати від Фонду соціального страхування України не отримує. Таким чином, позивачем правомірно нараховано та підтверджено доказами позовні вимоги до боржника частково, а саме: на суму 129 718,13грн.. Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" підлягають частковому задоволенню, а тому підлягають до стягнення з ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 - 129718,13грн. заробітку, втраченого внаслідок каліцтва з урахуванням втрати ступеню професійної працездатності, а у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 слід йому відмовити. Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права. Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29). Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі. В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі. Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги. Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За наведених обставин, рішення Господарського суд Житомирської області від 15.04.2021р. у справі №906/1318/19(295/16026/18) слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суд Житомирської області від 15.04.2021р. у справі №906/1318/19(295/16026/18) - без змін.

2. Матеріали справи №906/1318/19(295/16026/18) повернути до Господарського суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "10" червня 2021 р. Головуючий суддя Павлюк І.Ю. Суддя Демидюк О.О. Суддя Савченко Г.І.