Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/2104/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2104/19 пров. № А/857/8116/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Судової-Хомюк Н.М., Шевчук С.М. з участю секретаря судового засідання Лутчин А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року, ухвалене суддею Скільським І.І. у м. Івано-Франківську у справі № 300/2104/19 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Карпаттехноцентр» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000071401, № 0000081401 від 09.10.2019 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач провів перевірку господарської діяльності позивача та встановив факт заниження товариством доходу внаслідок не включення до доходу кредиторської заборгованості щодо якої минув термін позовної давності, а також безпідставне формування податкового кредиту по господарських операціях, які фактично не відбулись. Щодо включення до доходу кредиторської заборгованості щодо якої минув термін позовної давності, то позивач вказав, що перебіг строку позовної давності не почався, оскільки зобов`язання між позивачем і його контрагентами не є строковими, а контрагенти у зобов`язанні не висловили вимогу про виконання зобов`язання. Щодо реальності господарських операцій, то позивач вказав, що надав відповідачу первинні документи, які опосередковують господарські операції позивача з його контрагентами щодо купівлі-продажу металобрухту. Таким чином, позивач вважає, що відповідач протиправно прийняв оскаржені податкові повідомлення-рішення, а тому просить їх скасувати. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року закрито провадження у справі в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000081401 від 09.10.2019 року, на підставі заяви позивача про відмову від цієї позовної вимоги. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року в адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000071401 від 09.10.2019 року. Стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Карпаттехноцентр» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області 12 654, 57 грн. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, неповно з`ясував обставини справи та зробив помилковий висновок про задоволення позову. Таку позицію відповідач обґрунтовує тим, що позивач не включив до доходу кредиторську заборгованість щодо якої минув термін позовної давності, а також вказує на те, що господарські операції поставки металобрухту фактично не відбулися, оскільки контрагенти позивача не мали матеріальних та трудових ресурсів для здійснення цих операцій. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що на підставі направлень від 26.07.2019 року № 1189, 1187 та 1188, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2019 рік, наказу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 12.07.2019 № 1105, відповідач провів планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Карпаттехноцентр» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року. За результатами проведеної перевірки відповідач 23.08.2019 року склав акт № 770/09-19-14-01/30383573. У акті перевірки зафіксовані наступні порушення: - п.44.1, п.44.6 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, розділу ІII Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 73 від 07.02.2013 року, п.5, п.6, п.7, п.10, п.11 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999 року, п.5, п.7, п.8, п.21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29.11.1999 року, п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 11 «Зобов`язання», затверджене наказом Міністерства фінансів України № 20 від 31.01.2000 року, п.5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 року № 751/4044, ст.1, ст.4, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп.1.2 п.1, пп.2.1, пп.2.4, пп.2.15, пп.2.16 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток в загальній сумі 674 910 грн., в т.ч. за 2016 рік в сумі 38 996 грн., за 2017 рік в сумі 227 043 грн., за 2018 рік в сумі 408 871 грн. - п.185.1, ст.185 ст .185, п.187.1. ст.187, п.189.1 ст.189 та п.198.5 ст.198, п. 201.1, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) всього в сумі 7885 грн. На підставі порушень, зазначених в акті перевірки відповідач 09.10.2019 року виніс податкові повідомлення-рішення № 0000071401 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 843 638 грн., з яких за податковими зобов`язаннями 674 910грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 168 728 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000081401 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість 7885 грн., яке позивачем не оскаржується. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивач з його контрагентами є такими, що фактично відбулися та підтверджені первинним документами. Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком з огляду на наступні обставини. Підпункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України передбачає, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні: господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). Стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтується, зокрема на таких принципах: повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарської операції та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі (абзац другий); превалювання сутності над формою - операції обліковується відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (абзац сьомий). Згідно з п.3 розділу III Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №1 фінансова звітність повинна бути достовірною (правдивою). Положення (Стандартом) бухгалтерського обліку №15 «Дохід», затверджене наказом Міністерства фінансів України №290 від 29 листопада 1999 року передбачає, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Відповідно до п.7 цього Положення доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи. Згідно з ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. З системного аналізу вищенаведених правових норм видно, що правові наслідки у виді виникнення права платника податку на формування витрат настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та витрат. Аналіз реальності господарської діяльності, на думку апеляційного суду, має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. При цьому, кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Апеляційний суд встановив те, що за період, який перевірявся, позивач мав правовідносини щодо поставки металобрухту із ТзОВ «Феррогруп» та ТзОВ «Агата Консалт». У відповідача виникли сумніви щодо реальності господарських операцій із цими контрагентами, оскільки вказані контрагенти не звітують та щодо них наявні відкриті кримінальні провадження. Верховний Суд у постанові від 21 січня 2020 року по справі № 826/9569/18 наголошує, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними. Відтак, необхідно перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій. На підтвердження реальності господарських операцій із цими контрагентами позивач надав: договори купівлі-продажу; специфікації, якими визначено умови поставки FCA (Інкортермс 2010) залізничним транспортом, місце поставки м. Івано-Франківськ, с. Хриплин, вул. Автоливмашівська, 6Г; видаткові накладні на брухт стальний; банківські виписки по рахунку на підтвердження оплати; залізничні накладні; приймально-роздавальні акти. Отже, товар перевезений до кінцевого споживача та оплачений, що свідчить про реальність цих господарських операцій, а тому твердження відповідача про нереальність господарської операції є необґрунтованими. Щодо стосується правовідносин ТзОВ «Карпаттехноцентр» з ТзОВ «Компанія Вторресурс», то з матеріалів справи видно, що між цими сторонами існують зобов`язання щодо поставки металобрухту на підставі договору поставки № К/220-15 від 01.06.2018 року. За цим договором позивач отримав від ТзОВ «Компанія Вторресурс» передоплату в сумі 330750 грн. Відповідно до п. 5.4 Договору поставки, у випадку не поставки металобрухту протягом 3-х календарних днів з моменту отримання попередньої оплати, продавець зобовязаний повернути суму попередньої оплати протягом 2-х банківських днів з моменту закінчення строку поставки металобрухту. Фактично поставка товару за цим договором не відбулась. 26.09.2018 року між сторонами укладено Договір № ЛТ-26/09/2018-25 про відступлення права вимоги, де ТзОВ «Компанія Вторресурс» (41923345) - «первісний кредитор», ТзОВ «Ломінвест Проект» (42138190) - «новий кредитор», ТзОВ «Карпаттехноцентр» (30983573) - «боржник» на суму 330 750 грн. Відповідач вказав, що оскільки кредитор позивача не звернувся з вимогою про виконання зобов`язання, то позивач суму передоплати мав віднести до отриманого доходу, як безнадійну заборгованість. Відповідно до підпункту «а» підпункту 14.1.11, пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість це, зокрема заборгованість, за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності. Апеляційний суд погоджується з твердженнями позивача, що тільки, після спливу строку повернення попередньої оплати відповідно до п.5 ст.261 Цивільного кодексу України починається перебіг позовної давності, строк якої у відповідності із п.2 ст.260 Цивільного кодексу України не може бути скорочений навіть сторонами договору, та складає у відповідності із п.2 ст.257 Цивільного кодексу України 3 (три) роки. Оскільки строк позовної давності за зобов`язаннями позивача перед ТзОВ «Компанія Вторресурс» (41923345) - «первісний кредитор», ТзОВ «Ломінвест Проект» (42138190) - «новий кредитор», на суму 330 750 грн. не минув, то цю суму, на думку апеляційного суду, позивач не має підстав відносити до доходу, як безнадійну заборгованість. Тому твердження відповідача про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України, п.5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 11 «Зобов`язання» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 року № 20, пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290 внаслідок чого занижено доходи в сумі 330 750 грн., є передчасними. В ході проведення перевірки відповідач встановив те, що позивач до складу витрат включив витрати щодо придбання брухту чорних металів від ТзОВ «Еко практик» на загальну суму 459 996,25 грн. Відповідач вважає, що ТзОВ «Еко практик» не поставляло позивачу металобрухт, оскільки не мало господарських операцій щодо попереднього придбання металобрухту. Такий висновок податковий орган зробив на підставі дослідження Єдиного реєстру податкових накладних та інформаційної бази ДФС України, за даними якої у ТзОВ «Еко практик» є основні засоби групи 6 інструменти, прилади, інвентар, меблі. На підтвердження купівлі металобрухту у ТзОВ «Еко практик» позивач надав видаткові накладні та акти приймання чорних металів (вторинних) від постачальника, які підписані директором ТзОВ «Еко практик». Станом на 31.12.2018 року розрахунки за товар проведені повністю. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Водночас, відповідач не довів те, що господарські операції, щодо придбання позивачем у ТзОВ «Еко практик» металобрухту, не відбулись, оскільки, відповідач не заперечує той факт, що позивач придбав металобрухт, однак не у ТзОВ «Еко практик», проте не надав доказів протилежного. Тому, на думку суду, не можна стверджувати про те, що позивач безпідставно сформував валові витрати щодо купівлі у ТзОВ «Еко практик» металобрухту. Щодо включення до доходу кредиторської заборгованості щодо якої минув термін позовної давності за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ТзОВ «Вторсхідресурс» та ТзОВ «Спецконсалт Сервіс», Могильов-подільський завод Газприлад, Івано-Франківськ водоекотехпром, то апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до пункту 1 статті 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 статті 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно пункту 6 статті 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Апеляційний суд встановив те, що строк виконання зобов`язань у господарських операціях із названими вище контрагентами не встановлений. Ці контрагенти, станом на день перевірки, вимоги щодо сплати їм коштів в сумі 1 404 083 грн. не пред`явили. Таким чином, апеляційний суд констатує той факт, що строк позовної давності, станом на день перевірки, навіть не розпочався. За цих обставин, висновки контролюючого органу про заниження доходу, внаслідок виникнення безнадійної заборгованості за зобов`язаннями позивача перед ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ТзОВ «Вторсхідресурс» та ТзОВ «Спецконсалт Сервіс», Могильов-подільський завод Газприлад, Івано-Франківськ водоекотехпром, є безпідставними. Крім цього, апеляційний суд встановив те, що позивач придбав побутовий брухт в кількості 109 632 кг на загальну суму 521 174,40 грн. від фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Відповідач зазначає, що позивач не надав для перевірки ідентифікаційні відомості реєстраційного номера облікової картки платника податків цих фізичних осіб, а тому відповідач вважає, що неможливо підтвердити факт придбання товару у цих осіб. Водночас, апеляційний суд зазначає, що, відповідно до частини 9 статті 4 Закону України «Про металобрухт», приймання побутового металобрухту від фізичних осіб дозволяється лише при пред`явленні ними документа, який засвідчує особу, та обов`язково оформляється актом приймання. В акті приймання побутового металобрухту від фізичних осіб зазначаються дані документа, який засвідчує особу, та опис металобрухту. Фізичні особи можуть здійснювати операції лише з побутовим металобрухтом. Приймання промислового брухту у фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, забороняється. Апеляційний суд встановив те, що господарські операції з купівлі металобрухту у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 оформлені актами приймання чорних металів та на підставі пред`явлення ними документа, який засвідчує особу. Таке оформлення господарських операцій відповідає нормам Закону України «Про металобрухт». Відповідно до пункту 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об`єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об`єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт,послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством. Суд першої інстанції встановив те, що витрати зі сплати орендної плати основних засобів (в тому числі за земельні ділянки) та амортизаційні відрахування по об`єктах, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , позивач визначив як постійні нерозподілені загальновиробничі витрати, а тому включив їх до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Підводячи підсумок наведеного вище, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції в тому, що відповідач протиправно збільшив позивачу суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 843 638 грн., з яких за податковими зобов`язаннями 674 910грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 168 728 грн. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року в справі № 300/2104/19 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. М. Судова-Хомюк С. М. Шевчук Повний текст постанови складений 11.06.2021 року