Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/2333/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 червня 2021 року м. Дніпросправа № 280/2333/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року в адміністративній справі №280/2333/20 (головуючий суддя першої інстанції О.В.Конишева, судді М.С.Лазаренко, А.В.Сіпака) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» до Національно банку України про визнання протиправними та скасування вимог, - В С Т А Н О В И В : Позивач 06.04.2020 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги щодо надання інформації та копій документів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 23706/15-8 від 30.10.2019 року, №9967/15-8 від 03.12.2019 року, №57/15-8 від 03.01.2020 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у відповідача відсутні повноваження вимагати від суб`єктів ринку фінансових послуг надання документів та інформації у формі та у обсязі, які визначені у вимогах. Вимоги надіслані не в зв`язку зі здійсненням заходів державного нагляду. Крім того, оскаржувані вимоги встановлюють для позивача новий обов`язок щодо подання періодичних звітних даних, який відсутній в нормах чинного законодавства. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року замінено відповідача у справі з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на її правонаступника - Національний банк України. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у задоволенні позовної заяви відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду ухвалено з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку письмового провадження, в суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне. На адресу ТОВ «СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» надійшли вимоги Нацкомфінпослуг щодо надання інформації та копій документів: №23706/15-8 від 30.10.2019 року; №9967/15-8 від 03.12.2019 року; №57/15-8 від 03.01.2020 року (а.с.12-20). Згідно вказаних вимог відповідач встановив позивачу наступні обов`язки: надати до Нацкомфінпослуг станом на 31.10.2019 року (вимога №23706/15-8 від 30.10.2019 року), станом на 31.11.2019 року (вимога №9967/15-8 від 03.12.2019 року), станом на 31.12.2019 року (вимога №57/15-8 від 03.01.2020 року) інформацію щодо: - договорів надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, укладених Товариством, за якими позичальники прострочили виконання зобов`язання (повернення кредиту та сплати процентів) за формою, встановленою Додатком №1; - зміни редакції внутрішніх правил надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, із наданням підтверджуючих документів (за умови змін протягом жовтня/листопада/грудня 2019 року відповідно), або письмове підтвердження, що такі зміни не вносилися; - зміни редакції примірного договору надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, із наданням підтверджуючих документів (за умови змін протягом жовтня/листопада/грудня 2019 року відповідно), або письмове підтвердження, що такі зміни не вносилися; - зміни порядку (процедури) укладання електронних договорів (за умови змін протягом жовтня/листопада/грудня 2019 року відповідно), в якій зазначити чітку послідовність (хронологію) всіх дій щодо укладення електронних договорів, вчинених Товариством та позичальником в інформаційно - телекомунікаційній системі та поза нею (далі - Алгоритм) з обов`язковим зазначенням часу та дати таких дій та наданням копій електронних документів (повідомлень), що підтверджують такі дії при укладенні договорів та надати копії 10 договорів, що були укладені в період дії такого Алгоритму або письмове підтвердження, що зміни в Алгоритмі не відбувалися. Не погодившись з вищезазначеними вимогами, позивач оскаржив їх до суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані вимоги жодним чином не встановлюють додаткових обов`язків позивача, оскільки надання інформації на вимоги Нацкомфінпослуг є прямим обов`язком фінансових установ. У вимогах зазначено, що вони надсилаються на підставі пункту 12 частини 1 статті 28 Закону України №2664-111 та підпункту 41 пу нкту 4 Положення про Нацкомфінпослуг №1070. Вимоги не містили будь-яких вказівок на проведення відповідачем перевірки щодо діяльності позивача, тобто інформація відповідачем вимагалась саме у зв`язку з виконанням функцій державного регулятора. Також суд зазначив, що вимоги підписані уповноваженою особою. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року №2664-III (далі по тексту - Закон №2664). Відповідно до п.1 ч.1ст.1 Закону №2664 фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України. Згідно із п.10 ч.1 ст.1 Закону №2664 державне регулювання ринків фінансових послуг - здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам. Частиною 1 ст.21 Закону №2664 встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів - Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів) - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Указом Президента України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг» від 23.11.2011 року №1070/2011 на виконання Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі по тексту Положення про Нацкомісію). Згідно пунктів 1, 2 Положення про Нацкомісію, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України. Нацкомфінпослуг здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством. Нацкомфінпослуг у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Повноваження Нацкомфінпослуг визначені статтею 28 Закону №2664. Відповідно до п.12 ч.1 ст.28 Закону №2664 (тут і далі - в редакції на час спірних правовідносин) національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції: надсилає фінансовим установам та саморегулівним організаціям обов`язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів. Частиною 1 та 2 ст.29 Закону №2664 визначено, що пруденційний нагляд є складовою частиною загальної системи нагляду, що проводиться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, і базується на регулярному проведенні оцінки загального фінансового стану фінансової установи, результатів діяльності системи та якості управління нею, дотриманні обов`язкових нормативів та інших показників і вимог, що обмежують ризики за операціями з фінансовими активами. Основними напрямами пруденційного нагляду національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є додержання встановлених критеріїв та нормативів щодо: 1) ліквідності; 2) капіталу та платоспроможності; 3) прибутковості; 4) якості активів та ризиковості операцій; 5) якості систем управління та управлінського персоналу; 6) додержання правил надання фінансових послуг. Підпунктом 41 п.4 Положення про Націкомісію (тут і далі - в редакції на час спірних правовідносин) передбачено, що комісія приймає та надсилає фінансовим установам і саморегулівним організаціям обов`язкові до виконання розпорядження (приписи) щодо усунення порушень законодавства про фінансові послуги, вимагає надання необхідної інформації та документів. В свою чергу, відповідно до п.36 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених постановою КМУ від 07.12.2016 року №913 фінансова установа зобов`язана виконувати нормативно-правові акти, якими встановлені умови провадження діяльності з надання фінансових послуг, вимоги та рішення Нацкомфінпослуг, що відповідають її повноваженням, визначеним законом, зокрема надавати на такі вимоги та рішення інформацію і звітність у встановлений у них строк. Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20.11.2012 року №2319, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року за №2112/22424, затверджено Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги (далі по тексту - Положення №2319). Відповідно до пункту 1.1 Положення №2319 це Положення розроблене відповідно до Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про страхування», «Про кредитні спілки», «Про недержавне пенсійне забезпечення», інших законів та Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011 року №1070, з метою встановлення порядку та умов застосування заходів впливу за порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг (далі - заходи впливу), та забезпечення захисту прав споживачів фінансових послуг. Це Положення визначає порядок провадження у справах про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг (далі - справи про правопорушення), механізм прийняття рішень Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг) про застосування заходів впливу та їх оскарження. Приписами пункту 1.5 Положення №2319 визначено, що дані та інформація про ознаки порушення законодавства про фінансові послуги може міститися, зокрема, в матеріалах, отриманих на письмову вимогу Нацкомфінпослуг про надання необхідних документів та інформації. Відтак, Національна комісія здійснючи державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, наділена повноваженнями надсилати письмові вимоги про надання документів та інформації, не лише в межах справ про скоєнні правопорушення, а також з метою здійснення пруденційного нагляду. З огляду на викладене, твердження позивача, що надання інформації яка вимагається в оскаржуваних вимогах фактично є звітністю, не підтверджується наведеними вище нормами законодавства. Оскаржувані вимоги жодним чином не встановлюють додаткових обов`язків позивача, оскільки надання інформації на вимоги Нацкомфінпослуг є прямим обов`язком фінансових установ. Отже, посилання апелянта на те, що при наданні відповіді на вимогу регулятора на фінансову компанію не покладається обов`язок зі створення нової інформації, що потребує проведення аналітичної, статистичної чи іншої звітної роботи, не передбаченої чинним законодавством, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства. Не підтверджується і посилання позивача, що витребування вказаної інформації підпадає за своїми ознаками під планову перевірку, з огляду на те, що в оскаржуваних вимогах про надання документів та інформації чітко зазначено, що вимоги надсилаються на підставі пу нкту 12 частини першої статті 28 Закону України №2664 та підпункту 41 пункту 4 Положення про Нацкомфінпослуг №1070. Вимоги не містили будь-яких вказівок на проведення відповідачем перевірки щодо діяльності позивача, тобто інформація відповідачем вимагалась саме у зв`язку з ви конанням функцій державного регулятора. Стосовно повноважень особи, яка підписала оскаржувані вимоги, суд першої інстанції вірно зазначиі, що відповідно до п.6.4.24 п. 6.4 розділу 6 Положення про департамент регулювання та нагляду за кредитними установами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого наказом керівника апарату Нацкомфінпослуг від 02.10.2017 року №240 (зі змінами та доповненнями) передбачено, що з метою здійснення своєчасного і повного розгляду письмових звернень та запитів фізичних та юридичних осіб, підготовки відповідей у встановлений законодавством строк та здійснення наглядових повноважень Департаменту, директор Департаменту має право підпису вимог (запитів) про надання піднаглядними установами інформації та/або документів, запрошень на розгляд справ про правопорушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг,а також повідомлень про прийняті Нацкомфінпослуг як колегіальним органом рішень щодо реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур. ОСОБА_1 , який підписав оскаржувані вимоги, є директором департаменту регулювання та нагляду за кредитними установами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та діяв в межах повноважень та у спосіб відповідно до покладених на Департамент завдань щодо захисту прав споживачів фінансових послуг відповідно до п.п.41. п.4 Положення №1070, п.12. ч.1 ст.28 Закону №2664. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність вимог щодо надання інформації та копій документів № 23706/15-8 від 30.10.2019 року, №9967/15-8 від 03.12.2019 року, № 57/15-8 від 03.01.2020 року. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи, що під час апеляційного розгляду даної справи порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року в адміністративній справі №280/2333/20 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року в адміністративній справі №280/2333/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини 2 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак