Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/3668/20

Головуючий І інстанції: С.С. Бойко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2021 р. Справа № 440/3668/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Любчич Л.В., Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2021, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 25.02.21 по справі № 440/3668/20 за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У липні 2020 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області (надалі також відповідач), в якому просив визнати протиправними дії щодо виплати щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни у меншому розмірі, ніж передбачено частиною 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та зобов`язати виплатити щорічну разову грошову допомогу інвалідам війни за 2020 рік відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив змінити оскаржуване рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на його користь витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3555 гривень, понесені під час розгляду справи у суді, а також у сумі 2000 грн за підготовку апеляційної скарги у справі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення не взяв до уваги, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогуним до матеріалів справи надано належні первинні документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг). Оспорюване рішення суду першої інстанції не містить інформації про те, щоб відповідачем заявлялося клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Також, в оспорюваному рішенні відсутня будь-яка згадка про те, що відповідачем здійснено доведення неспівмірності витрат. Водночас, оцінюючи складність справи для цілей обрання форми адміністративного судочинства, суд об`єктивно не може виносити суджень щодо складності справи для сторони або щодо складності виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Вказані вище обставини, на думку позивача, свідчать, що зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, здійснено судом першої інстанції безпідставно, тобто самостійно та з власної ініціативи, чим неправильно застосовані норми права, зокрема, положення частин 4-7 статті 134 КАС України. Вказує, що хоча адвокатський гонорар не сплачено за підготовку апеляційної скарги у сумі 2000 грн, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини такі витрати є фактично понесеними та мають бути відшкодовані за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу. Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17. Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17). Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17. Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України. Як убачається із матеріалів справи, на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції позивачем надано до суду договір про надання правової (правничої) допомоги від 08.07.2020, укладений між позивачем та адвокатом Малофєєвим А. І., звіт про виконані роботи 09/07 до договору, квитанцію на оплату послуг від 09.07.2020. За змістом звіту про виконані роботи 09/07 адвокатом на виконання договору надано клієнту юридичні послуги (правову допомогу) на загальну суму 3555 грн (237 хв) із розрахунку 900 грн за годину надання послуг з таких питань: 1)проведення юридичної консультації; 2)написання позовної заяви. Вказаними документами підтверджено, що адвокат Малофєєв А. І. надав позивачу послуги з професійної правничої допомоги у суді першої інстанції. Разом з тим, колегія суддів, дослідивши подані заявником докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, зазначає, що фактично зі змісту наданих адвокатом послуг з професійної правничої допомоги позивачу вбачається, що проведення юридичної консультації є фактично частиною процесу з надання послуг на професійну правничу допомогу, пов`язану з процесом складання тексту позовної заяви, інакше, вказані послуги були б окремими консультаційними послугами з юридичних питань. Зважаючи на викладене та беручи до уваги розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також співмірністю з ціною позову, колегія суддів вважає за необхідне стягнути Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 грн. Так, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, саме у розмірі 1000 грн, суд апеляційної інстанції враховує ч. 5 ст. 134 КАС України, а також те, що позовна заява у цій категорії справ не потребує складних правових досліджень. З огляду на зазначене, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення заяви позивача у сумі 500 грн, та зазначає, що витрати на правничу допомогу саме у сумі 1000 грн є співмірними із складністю цієї справи, наданими адвокатом обсягу послуг у суді першої інстанції, та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Доводи позивача про те, що ним було надано всі належні та допустимі докази понесених під час розгляду справи судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3555 грн, колегія суддів з урахуванням наведених вище висновків вважає необґрунтованими, оскільки матеріалами справи з урахуванням співмірності підтверджуються витрати позивача на професійну правничу допомогу на суму 1000 грн. Відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19 листопада 2020 року у справі №520/7431/19 щодо того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, не є підставою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі, заявленій позивачем. Стосовно витрат на правничу допомогу, наданих у суді апеляційної інстанції, колегія суддів також враховує те, що в цій справі надання правничої допомоги з приводу вирішення питання стягнення правових витрат в апеляційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з позовом, яка є більш складною, об`ємною і потребувала більшого аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивачем надано до суду договір про надання правової (правничої) допомоги від 02.03.2021, укладений між позивачем та адвокатом Малофєєвим А. І., звіт про виконані роботи 03/03 до договору, квитанцію на оплату послуг від 03.03.2021. За змістом звіту про виконані роботи 09/07 адвокатом на виконання договору надано клієнту юридичні послуги (правову допомогу) на загальну суму 2000 грн за надання послуг з написання апеляційної скарги. Вказаними документами підтверджено, що адвокат Малофєєв А. І. надав позивачу послуги з професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції. Враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, розмір відшкодування, отриманий в суді першої інстанцій, колегія суддів вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за складання та подання апеляційної скарги явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню. Ураховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи та її незначну складність, суд апеляційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, за апеляційний перегляд судового рішення в частині стягнення правових витрат у сумі 500 грн. Водночас, у матеріалах справи відсутні докази фактичної оплати клієнтом вартості послуг адвоката. Проте, відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, не є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Колегія суддів зазначає, що КАС України містить норми, які визначають процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Такий висновок сформовано Верховним Судом у постанові від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20. Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене вище, ураховуючи частину четверту статті 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року по справі № 440/3668/20 змінити. Пбзац п`ятий резолютивної частини рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року по справі №440/3668/20 викласти в такій редакції: "Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 грн. (одна тисяча гривень)". В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року по справі №440/3668/20 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу за подання апеляційної скарги в сумі 500 грн. (п`ятсот гривень). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Л.В. Любчич Судді Я.В. П`янова О.А. Спаскін