Постанова 4813 № 521/17438/17

Номер провадження: 22-ц/813/1751/21 Номер справи місцевого суду: 521/17438/17 Головуючий у першій інстанції Маркарова С.В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.06.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач), суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І., переглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сбербанк» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2019 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2017 року ПАТ «Сбербанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 23 січня 2015 року між ПАТ «Дочірній Банк Сбербанк Росії» (правонаступник ПАТ«Сбербанк») та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №42714-ФО/2015/44. За умовами договору банк надав ОСОБА_1 строковий кредит, а остання зобов`язалась сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 33% на рік. Посилаючись на порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору, позивач звернувся до суду із вказаним позовом та просив суд стягнути на свою користь наявну за договором заборгованість у загальному розмірі 79 895,28 гривень, яка складається з наступних складових: - заборгованість за кредитом 63 615,33 гривень; - проценти за користування кредитом 9 505,20 гривень; - пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом 5 095,24 гривень; - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом 1 259,52 гривень; - штраф за прострочення сплати основної суми кредиту 419,99 гривень. Окрім задоволення позовних вимог банк просив присудити на свою користь понесені судові витрати на оплату судового збору. Представник відповідача в судовому засіданні при ухвалені рішення просив суд враховувати факт звернення банку до ОСОБА_1 із достроковою вимогою в порядку статі 1050 ЦК України, що впливає на період нарахування заборгованості, застосувати практику ВС про неможливість одночасного застосування штрафу та пені, врахувати стан здоров`я відповідача. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованість за договором №42714-ФО/2015/44 від 23 січня 2015 року у загальному розмірі 69 698,20 гривень та судові витрати у розмірі 1 400 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ «Сбербанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у незадоволеній частині позовних вимог в повному обсязі, в решті рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 10 червня 2021 року. Рішення суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4 953,32 гривні, апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав. У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 23 січня 2015 року між ПАТ «Дочірній Банк Сбербанк Росії» (правонаступник ПАТ«Сбербанк») та відповідачем був укладений кредитний договір №42714-ФО/2015/44, згідно з яким останній надано кредит у розмірі 93 160,86 грн, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 33% річних та кінцевим терміном повернення кредиту 22 січня 2020 року. Пунктом 10.1 вищезазначеного кредитного договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором, позичальник зобов`язаний сплачувати банку пеню у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожен день прострочення. Згідно із розрахунків наданих банком, станом на 03 жовтня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком складається із наступних складових: - заборгованість за кредитом у розмірі 63 615, 33 гривень, - проценти за користування кредитом 9 505, 20 гривень, - пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом 5 095, 24 гривень, - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом 1 259, 52 гривень, - штраф за прострочення сплати основної суми кредиту 419, 99 гривень. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 598, статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Статтею 1050 ЦК України також передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Пунктом 8.3 кредитного договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором. У разі якщо банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов`язаний в письмовій формі повідомити про це позичальника (пункти 8.4 кредитних договорів). 20 липня 2017 року на адресу позичальника направлялась вимога про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та штрафних санкцій, які передбачені договором. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що зверненням 03 лютого 2017 року до позичальника з вимогою про дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитними договорами, банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договорів та порядку сплати процентів за користування кредитом та використав своє право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів (стаття 1048 ЦК України). Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12 (провадження №14 - 10цс18) та від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18). З урахуванням вказаних вимог закону та обставинами справи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині стягнення основних сум заборгованості за тілом кредиту, а також процентів за користування кредитом за період до 20 липня 2017 року, тобто до пред`явлення вимоги позичальника про дострокове повернення всієї суми кредиту, якою змінено строк дії кредитного договору. Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог банка, оскільки направлена 20 липня 2017 року банком вимога про дострокове повернення всієї суми кредиту позичальником отримана не була, що свідчить про відсутність підстав вважати, що банк змінив строк виконання основного зобов`язання. Однак, судова колегія не приймає вказані доводи до уваги, оскільки 20 липня 2017 року ПАТ «Сбербанк» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України пред`явив вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором і вказав у вимозі, що ця заборгованість має бути погашена протягом 30 днів з моменту отримання цієї вимоги, тобто кредитор скористався своїм правом та змінив строк виконання основного зобов`язання. Так, згідно із підпунктами «а», «б», «в» пункту 8.3 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором у разі затримання позичальником щонайменше на один календарний місяць сплати частини кредиту, періодичність сплати якого передбачена цим договором, та/або процентів, нарахованим за користування кредитом або; перевищення повною суми заборгованості за кредитом суми кредиту, який підлягав поверненню, більш як на 10 (десять) відсотків або; несплати клієнтом більш однієї виплати з повернення Кредиту та/або процентів, що перевищує п`ять відсотків від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1 цього договору. Згідно із пунктами 8.4, 8.5 кредитного договору у разі, якщо банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов`язаний у письмовій формі повідомити про це позичальника. Позичальник, у разі отримання від банку письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості, яка вказана у такій вимозі, зобов`язаний здійснити усі платежі на користь банку в строк не пізніше 30 календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від банку. Вказаними положеннями кредитного договору встановлено право банку в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості, шляхом направлення відповідної письмової вимоги, та обов`язок позичальника протягом 30 календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від банку здійснити усі платежі на користь банку. При цьому пунктом 11.9 кредитного договору визначено, що будь-які повідомлення, попередження та інший обмін інформацією між банком і позичальником, що стосується цього договору, незалежно від того, передбачені вони цим договором або ні, мають юридичну силу, якщо вони викладені письмово і доведені до відома іншої сторони кур`єром під розписку та/або рекомендованим листом та/або цінним листом (телеграмою) на адресу сторони отримувача, зазначену в статті «Реквізити та підписи сторін. Платіжні реквізити» цього договору. На підставі наведеного вбачається, що сторони кредитного договору погодили між собою, що особа буде вважатися такою, що повідомлена належним чином, якщо їй направлено, серед іншого, рекомендованого листа з викладенням всієї необхідної інформації письмово на адресу, зазначену в договорі. З урахуванням вказаних положень договору направлена банком рекомендованим повідомленням вимога про дострокове виконання основного зобов`язання вважається доведеною до відома позичальника. Інших доводів в апеляційній скарзі не наведено. За таких обставин, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. У зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» між сторонами не розподіляються. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сбербанк» залишити без задоволення, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 10 червня 2021 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький Р.Д.Громік А.І.Дришлюк