Постанова 4824 № 357/8124/21

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 357/8124/21 Номер провадження 22-ц/824/3245/2022 Головуючий у суді першої інстанції О.Я. Ярмола Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 09 червня 2022 року місто Київ Номер справи 357/8124/21 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. сторони: позивач Акціонерне товариство «Кредобанк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Ярмола О.Я., в приміщенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, повне рішення складено 15.11.2021, - в с т а н о в и в : У липні 2021 року АТ «Кредобанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 05.07.2019 між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CL-204632, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит на суму 101 000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,99% зі строком кредитування на 60 місяців, на термін до 04.07.2024. Позивач вказав, що відповідач неналежно виконував свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 03.06.2021 становить 119 233,18 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на його користь, а також просив покласти на відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн, та витрати на правничу допомогу в розмірі 11 923,24 грн. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2021 року частково задоволено позов АТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 119 233,18 грн та 2 270,00 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволених вимог АТ «Кредобанк» про стягнення заборгованості за відсотками та відмови у розстроченні виконання судового рішення, ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в частині стягнення з нього на користь АТ «Кредобанк» заборгованості за відсотками в розмірі 28 008,99 грн скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, а суму яка підлягає стягненню - розстрочити строком на шість місяців зі сплатою щомісячно рівними частинами коштів до повного виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» заборгованості за кредитними договором CL-204632 від 05.07.2019. В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги АТ «Кредобанк» про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, надав критичну оцінку доводам боржника щодо безпідставності нарахування позивачем коштів після направлення вимоги про повернення заборгованості, необхідності зменшення розміру неустойки та необхідності розстрочення заборгованості відповідача на шість платежів. Вказав, що приймаючи наданий позивачем розрахунок заборгованості по нарахуванню відсотків судом було залишено поза увагою те, що розрахунок заборгованості без первинних бухгалтерських документів не може підтверджувати відповідних відсоткових нарахувань. ОСОБА_1 вважає, що направивши письмове повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості позивач змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором, а сам кредитний договір припинив свою дію з моменту направлення вимоги. Досудова вимога від 24.04.2021 закріплює заборгованість відповідача за відсотками на рівні 22 293,61 грн, тобто на 5 715,38 грн менше ніж задовольнив суд. Відповідач переконаний, що для зменшення надмірного тягаря на боржника, який призведе до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим, суд мав розстрочити ОСОБА_1 виконання судового рішення шляхом погашення заборгованості шістьма рівними частинами. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповідача АТ «Кредобанк» не скористалося. У відповідності до вимог п.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Так, відповідно до ч.2, ч.4 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Ураховуючи доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції переглядається в частині його оскарження. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, 05.07.2019 між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL-204632, відповідно до умов якого кредитор зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти на суму 101 000,00 грн на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання на поточні потреби, з терміном кредитування на 60 місяців під 36,99 % річних, до 04 липня 2024 року, а позичальник зобов`язувався використати кредит на цілі, вказані в цьому кредитному договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених цим кредитним договором. АТ «Кредобанк» виконало умови кредитного договору належним чином та надало ОСОБА_1 кредит на загальну суму 101 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 39278775 від 05.07.2019, виписками руху коштів по рахунку з 05.07.2019 по 03.06.2021, що також визнається відповідачем. Відповідач ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти належним чином не виконує умов договору, у зв`язку із чим станом на 03.06.2021 у нього утворилася заборгованість у розмірі 119 233,18 грн, яка складається із: 91 224,19 грн - сума заборгованості за кредитом; 28 008,99 грн - заборгованість по сплаті відсотків, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості за кредитним договором № CL-204632 від 05.07.2019. У зв`язку із невиконанням позичальником своїх кредитних зобов`язань, АТ «Кредобанк» на підставі умов договору з метою досудового врегулювання спору 23.04.2021 направив боржнику повідомлення-вимогу про погашення простроченої заборгованості за договором. Відповідач не вчинив жодних дій спрямованих на погашення заборгованості, що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку відповідача б/н за період з 05.07.2019 по 03.06.2021 . Відповідач ОСОБА_1 у суді першої інстанції визнав позовні вимоги АТ «Кредобанк» про наявність заборгованості по сплаті тіла кредиту у розмірі 91 224,19 грн. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2021 року відповідачем в цій частині не оскаржується, а тому його законність та обґрунтованість в цій частині апеляційним судом не перевіряється. При цьому відповідач, визнаючи позов частково, заперечує нарахування відсотків за умовами договору. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсотки в розмірі, який передбачений договором, розраховані позивачем станом на 03.06.2021, тобто за травень місяць включно, а враховуючи, що відповідач отримав вимогу про дострокове повернення коштів 28.05.2021, тому нарахування відсотків здійснено Банком згідно умов кредитного договору. Ураховуючи пропорційність цивільного судочинства, розумний баланс між інтересами сторін, суд дійшов висновку, що обставини зазначені ОСОБА_1 не містять виняткового характеру, який відповідає нормі ст.435 ЦПК України, тому відсутні підстави для задоволення вимоги відповідача про розстрочення виконання рішення на шість місяців. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду є законними та обґрунтованими, повністю відповідають обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне. Так, відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості. Як вбачається з матеріалів справи, банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 101 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 39278775 від 05.07.2019. Позичальник, отримавши грошові кошти своїх кредитних зобов`язань щодо їх повернення належним чином не здійснював. Звертаючись до суду із позовом АТ «Кредобанк» заявив вимогу не лише про стягнення із позичальника заборгованості по тілу кредиту, а й по відсотках за користування кредитними коштами, з чим ОСОБА_1 не погоджується. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13 визначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Зі змісту кредитного договору від 05.07.2019 вбачається, що пунктом 4.2 Кредитного договору сторони передбачили, що проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360», за ставкою визначеною п. 4.1 договору, а саме 36,99 % річних, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі. Пунктом 6.1 договору передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і строки (терміни), передбачені кредитним договором та/або додатками до нього. Згідно п. 6.2. договору позичальник здійснює погашення заборгованості за кредитним договором відповідно до графіку платежів (Додаток № 1 до Кредитного договору). Позичальник щомісячно здійснює повернення суми заборгованості за кредитом, сплачує проценти за користування кредитом у вигляді рівних сум - ануїтетного платежу, розмір якого визначається п. 6.2 кредитного договору, а саме 3 754,00 грн (п. 6.3 договору). Відповідно до умов пункту 6.9 договору банк у випадках, передбачених п. 3.3 договору вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за кредитним договором, про що письмово повідомляє позичальника. Пунктом 6.10 договору сторони обумовили, що позичальник зобов`язаний після отримання повідомлення банку, передбаченого п. 6.9 договору, усунути порушення умов кредитного договору, вказаних у повідомленні (згідно п.п. 3.3.2, 3.3.3 договору) протягом 30 календарних днів із дня отримання такого повідомлення. Якщо позичальник не усунув вказані порушення, то він зобов`язаний достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за кредитним договором не пізніше 31-го календарного дня після отримання письмового повідомлення банку. Встановленим є те, що 23.04.2021 АТ «Кредобанк» направило відповідачу повідомлення-вимогу про дострокове повернення кредиту за договором. Банк вимагав від відповідача сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 22 293,61 грн., які були нараховані Банком станом на 01.04.2021 року. Відповідно до умов договору, відповідач протягом 30 днів з дня отримання вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором мав виконати обґрунтовану вимогу банка. З наданого АТ «Кредобанк» розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник ОСОБА_1 не виконував свої зобов`язання, не здійснював щомісячно необхідні платежі по тілу кредиту та по відсотках, обумовлених сторонами у кредитному договорі, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 119 233,18 грн, що включає 91 224,19 грн - тіло кредиту та 28 008,99 грн - відсотки. Заборгованість за відсотками у розмірі 28 008,99 грн вірно нарахована Банком станом на 03.06.2021 за період з серпня 2019 року. Банк законно та обґрунтовано нарахував проценти за користуванням кредитом станом на 03.06.2021 року, оскільки проценти за користування кредитом нараховуються і протягом тридцяти днів з дня отримання відповідачем вимоги банка про дострокове погашення заборгованості. Посилання апелянта на те, що банк не мав права нараховувати відсотки за користування кредитом після направлення позичальнику вимоги про дострокове погашення заборгованості не відповідає умовам кредитного договору та закону. Заборгованість по відсоткам у розмірі 22 293,61 грн, що зазначена у вимозі банку визначена банком станом на 01.04.2021 року, а у позові заборгованість по відсоткам у розмірі 28 008,99 грн визначена банком станом на 03.06.2021 року. Тому логічним є збільшення розміру відсотків, які підлягають стягненню з відповідача на користь банку. Заборгованість по відсотках саме у такому розмірі підтверджується матеріалами справи та наданим банком розрахунком, який під час розгляду справи відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано. Будь - яких розрахунків на підтвердження своїх заперечень ОСОБА_1 у розпорядження суду не надав. Вказаний розрахунок заборгованості є документом, який може бути доказом і який суд апеляційної інстанції оцінює відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Таким чином, у справі, яка переглядається, установлено факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та порушення ним термінів повернення коштів на обумовлених у кредитному договорі умовах, що призвело до утворення заборгованості та надало банку право вимагати від позичальника дострокового погашення позики і сплати процентів за користування кредитними коштами. Та обставина, що у достроковій вимозі АТ «Кредобанк» зазначив суму заборгованості за відсотками, яка підлягає стягненню з відповідача у розмірі 22 293, 61 грн, а при зверненні до суду із даним позовом, Банк визначив розмір заборгованості за відсотками по користуванню позичальником тілом кредиту у розмірі 28 008,18 грн, не свідчить про безпідставність збільшення суми заборгованості по відсотках на 5 715,38 грн та не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках, оскільки банк здійснив такий розрахунок станом на 03.06.2021, тобто з урахуванням 30 календарних днів із дня отримання боржником дострокової вимоги щодо повернення боргу, що повністю узгоджується із нормами закону та п. 6.10. Кредитного договору від 05.07.2019. Попередній розрахунок суми заборгованості по відсотках було здійснено банком станом на 01 квітня 2021 року. Доводи апеляційної скарги у тому, що наданий АТ «Кредобанк» розрахунок заборгованості по відсотках є неналежним доказом у справі колегія суддів оцінює критично, з огляду на наступне. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Так, положеннями ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Розмір вказаної заборгованості відповідачем не спростовано під час розгляду справи, власних розрахунків ним суду не надано. Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з`ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості, окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, передбаченому законом, що достеменно відображено у рішенні суду, яке оскаржується стороною відповідача. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим. Таким чином, розрахунок заборгованості за договором кредиту разом із виписками про рух коштів по рахунку, що містяться в матеріалах справи є належними доказами неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань та наявності заборгованості відповідача по відсотках за користування тілом кредиту. Суд першої інстанції перевірив з достатньою повнотою у сукупності доводи сторін, обґрунтовано взявши до уваги наданий позивачем розрахунок на підтвердження наявності у відповідача заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами саме у розмірі 28 008,99 грн, який відповідачем не спростовано, іншого розрахунку заборгованості суду відповідач не надав. Отже, суд встановив вказані обставини та дав належну оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження заявлених ним вимог в частині наявності заборгованості по відсотках у вказаному у розрахунку заборгованості розмірі, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову банку про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 28 008,99 грн. Щодо доводів апеляційної скарги про обов`язок суду розстрочити ОСОБА_1 виконання судового рішення шляхом погашення заборгованості шістьма рівними частинами колегія суддів зазначає наступне. Розгляд судом процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах регулюється розділом VI Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Зокрема, право сторони звернутися із заявою про розстрочку виконання рішення суду передбачене також статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо). Закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування статей 435 ЦПК України є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами. Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги твердження заявника про складне фінансове становище, що спричинене впровадженням карантину та перебуванням підприємства у складному фінансовому становищі, оскільки карантинні заходи мають загальний характер та у повній мірі стосуються обох сторін. Відмовляючи відповідачу у задоволенні заяви, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, виходячи з того, що подані ним докази не свідчать про існування обставин, які істотно ускладнюють виконання судового рішення і можуть слугувати підставою для задоволення заяви про відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду. Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції будь - яких зустрічних вимог до АТ «Кредобанк» не заявляв, з питанням щодо реструктуризації боргу чи заявою про отримання кредитних канікул або пропозицією укласти додаткові договори до АТ «Кредобанк» не звертався. Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції у тому, що ОСОБА_1 не навів переконливих доказів на підтвердження наявності підстав для відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду в частині стягнення з боржника суми боргу за тілом кредиту. Колегія суддів звертає увагу, що загалом за своїм змістом доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам, викладеним в відзиві на позовну заяву, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та висновки щодо яких вмотивовано та обґрунтовано виклав у мотивувальній частині ухваленого рішення. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в цій частині матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною відповідача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи. Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у відмові у задоволенні позову в частині покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами та відстроченні чи розстроченні виконання рішення суду, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. У кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та надати мотивований висновок щодо судового спору. При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Суд у своєму рішенні навів достатні мотиви з яких не прийняв до уваги заперечення відповідача та взяв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача відсотки за користування кредитом згідно умов, які сторони обумовили кредитним договором від 05.07.2019, що нараховані Банком по травень 2021 включно з урахуванням повідомлення - вимоги від 23.04.2021 про дострокове повернення кредитних коштів. Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав вірну оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по відсоткам у розмірі 28 008,18 грн є законним та обґрунтованим. Підстав для відстрочення чи розстрочення виконання оскаржуваного рішення суд не вбачає. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині його оскарження відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування в частині оскарження з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» заборгованості по відсоткам у розмірі 28 008,18 грн залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2021 року апеляційним судом не перегладалося, оскільки не оскаржувалося відповідачем. Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованості по відсоткам у розмірі 28 008, 99 грн залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова складена 09.06.2022. Судді Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна